Рішення № 137603568, 23.06.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1828/25

Провадження № 2/487/169/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді Гаврасієнко В.О., при секретарі - Радченко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» в особі уповноваженого представника Тараненко А.І. звернулося до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 24517,32 грн, яка складається з 16964,01 грн заборгованості за тілом, 6853,31 грн заборгованості за відсотками та комісії 700,00 грн.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 09.01.2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" (надалі - Первісний Кредитор, Кредитодавець), правонаступником якого є позивач та Відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 127447 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно якого банк надав ОСОБА_1 , а остання отримала суму кредиту у розмірі - 18750,00 гривень в наступному порядку: у розмірі 1500,00 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі рахунок Позичальника); у розмірі 3750,00 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини, строком на 112 днів з 09.01.2024 року по 30.04.2024 року зі сплатою процентів в розмірі 240,00% річних.

Позивач зазначає, що пунктом 2.5. індивідуальної частини передбачено, що комісія за надання кредиту складає 3750,00 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 20,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту,якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Вказує, що відповідач добровільно без примусу чи тиску заявив про бажання отримання коштів, зареєструвався на Сайті, під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками Сайту Кредитодавця, тобто вказав свої особисті персональні ідентифікаційні дані.

Зазначає, що частиною 4 пункту 5.3 Договору передбачено, що Позичальник погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що вся інформація надана Кредитодавцю, в тому числі під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною.

Договір про надання кредиту підписаний Відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а отже належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

Позивач вказує, що всупереч умов Договору Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 24517,32 грн., яка складається з наступного: 16964,01 грн. - заборгованість по кредиту; 6853,31 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 700,00грн. - комісія за кредитним договором. Дана сума підтверджується випискою з особового рахунку на період 12.07.2024 -04.03.2025.

Вказує, що 12.07.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Позивач уклали Договір факторингу № 12072024 згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 127447 від 09.01.2024.

Позивач зазначає, що відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №12072024 від 12.07.2024 від ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 24517,32 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №12072024 від 12.07.2024 та платіжною інструкцією №3103 від 12.07.2024, яка свідчить про виконання Фактором своїх обов`язків за вищевказаним Договором факторингу.

Позивач звертає увагу, що Договір факторингу та всі додатки до нього оформленні в електронному вигляді шляхом накладання електронних підписів директорів та печаток товариств за допомогою сервісу «Вчасно»

Вказує, що розрахунки заборгованості, підготовлені ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» за Кредитним договором №127447 від 09.01.2024 наведено у додатках до позовної заяви. Позивачем заборгованість не погашена.

За таких обставин позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи, що відповідач не виконала належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 12.07.2024 року перед позивачем по кредитному договору № 127447 від 09.01.2024 становить 24517,32 грн., яка складається з наступного: 16964,01грн. - заборгованість по кредиту; 6853,31 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. 700,00грн. - комісія за кредитним договором, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_1 , а також витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

11.08.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Вказує, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про перерахування первісним кредитором на особовий картковий рахунок відповідача коштів на виконання умов кредитного договору №127447 від 09.01.2024 року, а додана до позовної заяви Довідка №3 від 11.11.2024 про успішність операцій із зазначенням неповного номеру банківської картки не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов кредитного договору.

З посиланням на викладене просила суд відмовити у задоволенні позову про стягнення заборгованості в повному обсязі.

17.08.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Представник позивача зазначає, що надані позивачем платіжні документи містять всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа та відповідають вимогам чинного законодавства та порядок видачі коштів в безготівковій формі первинним кредитором не порушено.

Щодо факту перерахування коштів ОСОБА_1 вказував, що позивач належним чином підтвердив факт перерахування коштів відповідачу. Так фінансова компанія може користуватись послугами іншої фінансової компанії для здійснення певних операцій, включаючи перерахування коштів фізичній чи юридичній особі.

Таким чином, позивачем доведено факт виконання зобов`язання первинного кредитора ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та перерахування на рахунок відповідача суми в розмірі 15000,00 грн, а також розмір існуючої заборгованості за кредитним договором, що є підставою для задоволення позову.

Виклад позицій сторін по справі:

У судове засідання представник позивача не з`явився. В пункті 3-4 резолютивної частини позовної заяви просить суд у разі неявки представника Позивача у судове засідання провести розгляд цивільної справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позову. Надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Зазначила, що комісія за кредитним договором не стягується, є рішення Великої Палати Верховного Суду з цього приводу та судові витрати по справі є завищеними.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

01.04.2025 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Заслухавши пояснення відповідача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи встановлені судом:

Судом встановлено, що 09.01.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №127447 (індивідуальна частина) у формі електронного документа з використанням електронного підпису ідентифікатором d361e94e.

Пунктом 2.1 індивідуальної частини договору передбачено, що Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.2.6. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6. Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Відповідно до п. 2.2.1 договору №127447 від 09.01.2024 року Сума (загальний розмір) кредиту становить 18750.00 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят грн. 00 коп.) надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 15000.00 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 3750.00 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п. 2.3 договору №127447 від 09.01.2024 року встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 240,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Відповідно до п. 2.5 договору Комісія за надання кредиту складає 3 750,00 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 20,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Відповідно до п. 2.6 договору Загальний строк кредитування за цим Договором складає 112 днів з 09.01.2024 р. (дата надання кредиту) по 30.04.2024 р.

Відповідно до п.п. 2.7-2.8 договору Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 12342,08 грн. (дванадцять тисяч триста сорок дві грн. вісім коп.). Орієнтовна реальна вічна процентна ставка складає: 4358,45% річних.

Відповідно до п. 2.9.1 договору Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом) складає 31092,08 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Кредитодавця та доступний через веб-сайт Кредитодавця https://finx.com.ua .

Відповідно до п.п. 5.4-5.5 договору Укладення Кредитодавцем Кредитного договору з Позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Судом встановлено, що 09.01.2024 року за допомогою ідентифікатора d361e94e ОСОБА_1 було підписано графік платежів за кредитним договором, що є додатком до договору про споживчий кредит №127447 від 09.01.2024 року.

Згідно з Паспортом споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 09.01.2024 року електронним ідентифікатором d361e94e:

- сума кредиту - 18750,00 грн.; - процентна ставка - 240% річних;- строк кредитування - 112 днів;- загальні витрати за кредитом 12342,08 грн.;

Судом встановлено, що згідно довідки №3 директора ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» Македонський О.Є. №1309/11-11 від 11.11.2024 року, вбачається, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» повідомляє про успішність операцій, зокрема було успішно здійснено операцію з зарахування ОСОБА_1 09.01.2024 року на його картковий рахунок НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 15000,00 грн. за договором №127447 від 09.01.2024року.

Відповідно до картки обліку виконання договору №127447 від 09.01.2024 вбачається, що станом на 30.04.2024 за ОСОБА_1 обраховується заборгованість у розмірі 24517,32 грн., яка з яких : 16964,01 грн. - заборгованість по кредиту; 6853,31 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 700,00 грн. комісія за кредитним договором.

З наданої до позовної заяви виписки з особового рахунку за кредитним договором №127447, станом на 04.03.2025 заборгованість ОСОБА_1 складає 24517,32 грн., а саме: 16964,01 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 6853,31 грн. - прострочена заборгованість за відсотками; 700,00 грн. прострочена заборгованість за комісією.

12 липня 2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредіплюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» було укладено договір факторингу №12072024, відповідно до умов якого клієнт передає (відступає) фактору права вимоги до боржників які виникли у клієнта внаслідок укладення з боржниками кредитних договорів та надання клієнтом боржникам кредитних коштів, та які входять до портфелю заборгованості.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №12072024 від 12.07.2024 року, ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 24517,32 грн., яка складається із: 16964,01 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6853,31 грн. - сума заборгованості за відсотками; 700,00 грн. - сума заборгованості за комісією.

Таким чином, ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» наділено правом вимоги до відповідача за кредитним договором №12072024 від 12.07.2024 року.

Нормативно-правове обґрунтування:

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII(надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

У статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклала вищезазначений договір, за умовами якого отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі.

Вказаний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вищевказаний договір: договір про споживчий кредит №12072024 від 12.07.2024 року прирівнюється до укладеного у письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ "ФК «КРЕДІПЛЮС" та відповідачем ОСОБА_1 було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача ОСОБА_1 відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.

У підписаному договорі відповідач ОСОБА_1 визнала, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.

Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у кредитодавця виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги кредитодавця, що виникають в результаті грошових коштів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 638 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 не виконала свого зобов`язання та не здійснив платежів для погашення кредитної заборгованості, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст.509,526,1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала.

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

В силу ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Таким чином, кредитний договір укладається в письмовій формі, в якому сторонами погоджується розмір кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов`язання, порядок погашення заборгованості та інші умови.

Отже, підписанням Договору відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що обізнаний у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20.

Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.

ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» належним чином виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі 15000,00 грн, водночас ОСОБА_1 отримавши кредит, зобов`язання за договором не виконала.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підтвердження факту укладення договору, позивачем надано договір про споживчий кредит №127447 від 09.01.2024 року, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості., виписку з особового рахунка за кредитним договором №127447.

Наведене у свою чергу свідчить про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Так у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові та ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитного договору щодо надання кредитних коштів, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору №127447 від 09.01.2024. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, що оскільки фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої ним суми кредитних коштів.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

За правилами ч. 1ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №127447 від 09.01.2024 відповідач допустив загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в розмірі 24517,32 грн., який складається із: 16964,01 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6853,31 грн. - сума заборгованості за відсотками; 700,00 грн. - сума заборгованості за комісією.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між ТОВ «Фінансова компанія "КРЕДІПЛЮС"» правонаступником якого є позивач та відповідачем ОСОБА_1 договору в електронній формі, отримання відповідачем позичених грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору позики в електронній формі.

Будь-яких доказів щодо неотримання ОСОБА_1 коштів від позивача, не проведення ним операцій по спірному картковому рахунку, а також доказів щодо спростування даної заборгованості - матеріали справи не містять.

Таким чином, укладаючи Договір від 09.01.2024 року сторони погодили надання кредитних коштів та нарахування процентів за користування коштами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 розуміла умови укладеного нею договору, надання їй у користування грошових коштів та нарахування процентів за користування коштами, що зобов`язувало останнього належним чином виконувати обов`язки, щодо виконання умов договору про надання коштів у позику та повернення грошових коштів.

Враховуючи те, що послуги банку надаються дистанційно в режимі реального часу, а Договір та Паспорт споживчого кредиту, які включають тарифи були надані відповідачу в електронному форматі, тому суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_1 була ознайомлений саме з правилами, які діяли на час підписання договору та відповідно до статтею 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов`язання.

Факт перерахування грошових коштів підтверджено довідкою №3 директора ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» Македонського О.Є. №1309/11-11 від 11.11.2024 року, згідно якої вбачається, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» повідомляє про успішність операцій, зокрема було успішно здійснено операцію з зарахування ОСОБА_1 09.01.2024 року на її картковий рахунок НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 15000,00 грн. за договором №127447 від 09.01.2024 року.

Крім того, даний факт підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 08.10.2025, згідно якого на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Також по клієнту імітувались інші картки. Додатково направлено виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 09-01-2024 14-01-2024, яка містить зарахування на суму 15000,00 грн у додатку.

Також з виписки за договором № б/н за період 09.01.2024 14.01.2024 складеної АТ КБ «ПриватБанк» 07.10.2025 р. за картковим рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , вбачається що на даний картковий рахунок 09.01.2024 зараховано 15000,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором №127447 від 09.01.2024 року у сумі 15000,00 грн, однак вона належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання та не повернув кредитні кошти у передбачений договором строк.

При укладенні кредитного договору відповідач сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку. Саме на вказаний нею номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідач скористалася, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинила ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписала 09.01.2024 договір №127447 електронним підписом одноразовим ідентифікатором d361e94e. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, судом встановлено, що кредитний договір №127447 від 09.01.2024 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

У даній справі встановлено, що відповідач уклав із ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» електронний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором d361e94e ), а тому вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором d361e94e.

При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Суд звертає увагу на те, що факт переказу грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 підтверджений довідкою №3 директора ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» Македонський О.Є. №1309/11-11 від 11.11.2024 року, згідно якої вбачається, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» повідомляє про успішність операцій, зокрема було успішно здійснено операцію з зарахування ОСОБА_1 09.01.2024 року на її картковий рахунок НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 15000,00 грн. за договором №127447 від 09.01.2024 року.

Натомість, відповідач не надав доказів того, що на його картку НОМЕР_2 не було перераховано грошові кошти у розмірі 15000,00 грн.

Також відповідач не надав суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на його рахунок, враховуючи, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не є банківською установою. Тобто ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Таким чином, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов`язання останнім не виконано, у передбачені в договорі строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернуто, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, що оскільки фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої ним суми кредитних коштів.

Враховуючи, що відповідач не виконала належним чином своїх зобов`язань у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка перед позивачем по кредитному договору станом на 30.04.2024 року становить 24517,32 грн., яка складається із: 16964,01 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6853,31 грн. - сума заборгованості за відсотками; 700,00 грн. - сума заборгованості за комісією.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем дотримано умови кредитного договору щодо строку кредитування та нараховано відсотки за користування кредитом у розмірі 6853,31 грн. в період з 09.01.2024 по 30.04.2024 включно. Після закінчення строку кредитування жодних відсотків, штрафів, пені чи інших стягнень відповідачу не нараховувалося, а заборгованість за відсотками за користування кредитом становила 6853,31 грн.

Відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відповідач не оспорював даний кредитний договір у судовому порядку, доказів зворотного суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав суду контр розрахунку суми заборгованості, а відтак суд приходить до висновку, що нарахована позивачем сума боргу та наданий розрахунок заборгованості є належним доказом.

Таким чином, вказаний розрахунок здійснено в межах погодженого сторонами строку договору з застосуванням процентної ставки визначеної договором, а тому суд вважає вказаний розрахунок вірним, докази зворотнього у суду відсутні.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит в електронній формі, отримання відповідачем позичених грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору в електронній формі, а також нарахований позивачем відповідно укладеного договору борг у сумі 24517,32 грн., яка складається із: 16964,01 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6853,31 грн. - сума заборгованості за відсотками, який суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача.

Будь-яких доказів щодо неотримання ОСОБА_1 коштів від позивача, не проведення ним операцій по спірному рахунку, а також доказів щодо спростування даної заборгованості - матеріали справи не містять.

Аргументи відповідача про те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про перерахування первісним кредитором на особовий картковий рахунок відповідача коштів на виконання умов кредитного договору №127447 від 09.01.2024 року, а додана до позовної заяви Довідка №3 від 11.11.2024 про успішність операцій із зазначенням неповного номеру банківської картки не є належним і достовірним доказом, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

В договорі зазначено особисті дані ОСОБА_1 - реквізити паспортного документу, адреса місця реєстрації, РНОКПП. Доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі матеріали справи не містять.

У даній справі, відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Позивачем не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, йому не належить.

Крім цього, суд враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № НОМЕР_1 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.

Крім того, ОСОБА_1 не зверталася до суду із відповідними позовами щодо визнання нечинним кредитного договору чи будь-яких їх умов.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.5 договору №127447 від 09.01.2024 року комісія за надання кредиту складає 3 750,00 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 20,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що до загального розміру заборгованості відповідача станом на 30.04.2024 року включено заборгованість за комісією за надання кредиту позичальнику у розмірі 700,00 грн.

Отже, в договорі встановлено сплату позичальником комісії за надання кредиту позичальнику, тобто платежу, який споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Оскільки надання кредиту є обов`язком банку за кредитним договором, то така дія як надання кредиту позичальнику, обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Операція з обслуговування кредитної заборгованості відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється ним при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

За вказаних обставин, позичальнику було встановлено плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися йому безоплатно, а відтак, нарахування банком плати за цю послугу є безпідставною.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.

Крім того, суд зазначає, що Банк провів розрахунок заборгованості відповідача, включивши суми сплачені в рахунок погашення комісійних, при цьому не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і їх погодження зі споживачем при укладенні договору, а тому обов`язок позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Такі висновки суду зроблено у постанові Великої палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 цього Закону. Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

З урахуванням наведеного, аналізуючи зміст договору, укладеного між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 суд дійшов висновку про те, що відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункти кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме: нарахована сума комісії у розмірі 700,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь кредитора заборгованості за комісією в сумі 700,00 грн. є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України -кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, доказів того, що ОСОБА_1 повністю сплатила заборгованість за кредитним договором, а також щодо неправомірності здійснення розрахунку заборгованості за наданим кредитом чи нарахування заборгованості за порушення грошового зобов`язання, суду не надано, також не надано спростування наданого позивачем розрахунку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованості згідно Договору №127447 від 09.01.2024 року підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 (за подання позовної заяви).

Предметом позову є стягнення з відповідача суми заборгованості, яка у загальному розмірі складає 24517,32 грн.

Разом з тим, суд дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 23817,32 грн.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 2353,24 грн.(2422,40 грн.* 23817,32 /24517,32).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 підлягає стягненню сума заборгованості в розмірі 23817,32 грн., а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2353,24 грн., пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.

Також у позовні заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивачем до позову додано: копію договору про надання правової допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2024 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери»; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правової допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2024 року; додаткову угоду №9 до договору про надання правової допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2024 року; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025; копію довіреності від 04.12.2024 року.

Разом з тим, згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, через що для фахового юриста, тим більше адвокатського об`єднання, не вимагала значних часових затрат для надання усної консультації з вивченням документів, а обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 4000,00 грн, який на думку суду є об`єктивним та співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 623, 624, 628, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Договором №127447 від 09.01.2024 року у розмірі 23817,32 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 16964,01 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 6853,31 гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» сплачений судовий збір в сумі 2353,24 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», місце знаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 .

Дата складення повного тексту рішення 23.06.2026 року.

Суддя В.О. Гаврасієнко