Рішення № 137602453, 19.05.2026, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/365/2026

130/3337/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2026 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.,

з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно за напувальною власністю,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року представник позивача звернувся до суду з позовом у якому просив визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 .

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОРЗИВАЧА.

Відповідно до даних погосподарської книги Рівського старостинського округу головою домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 являється ОСОБА_3 . Осіб, які б мали зареєстроване місце проживання у даному будинку немає.

Яка доля ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , достовірно невідомо, згідно чуток останній виїхав проживати до російської федерації десь на початку 2000-х років.

У 2012 році ОСОБА_2 від знайомих, що проживають в с. Рів Жмеринського району Вінницької області довідався, що по АДРЕСА_1 вже багато років ніхто не проживає, будинок занепадає, подвір`я поросло бур`янами, власника немає.

ОСОБА_2 вирішив подивитися, що там за будинок, в якому він стані. Будинок дійсно був в жахливому стані, вікна були вибиті, вхідний замок зламаний, майно в середині будинку викрадено, а решта пошкоджена, в будинку були сліди проживання осіб без постійного місця проживання, одну з кімнат вони використовували як туалет. Уточнивши в сільській раді інформацію, позивачу підтвердили, що головою господарства значиться ОСОБА_3 , хто це такий в сільській раді не пам`ятали і де він перебуває на сьогодні невідомо, будинок пустував з початку 2000-х років.

В тому ж році ОСОБА_2 почав відкрито володіти, користуватися та проживати в житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Рівського старостинського округу Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області № 01-12-2025/150 від 04.06.2025.

Усі витрати по утриманню будинку та будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 з 2012 року несе виключно позивач, що крім іншого можуть підтвердити свідки. Даний будинок позивач використовує як дачний, на сьогодні він вже потребує капітального ремонту, на що потрібні значні фінансові витрати, які позивач планує вкладати виключно після оформлення права власності на даний будинок.

З 2012 року та по даний час позивач продовжує використовувати вказаний будинок як дачний, та користуватися ним та господарськими будівлями, тому звертається до суду з даним позовом та просить визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Отже, враховуючи, що позивач добросовісно володіє спірним майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно володіти ним вважаю за можливе визнати за ним право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач відзив на позов не подавав.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ, ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ,

04.11.2025 суддею відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами загального позовного провадження.

17.02.2026 за клопотанням представника позивача ухвалою суду витребувано у Жмеринського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України витяг з Реєстру щодо актового запису про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідь надійшла до суд 24.02.2026 актовий запис відсутній.

Також позивачем заявлено клопотання про виклик свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яке на підставі ст. 91 ЦПК України задоволено судом.

19.03.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.

12.05.2026 у судовому засідання представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги з підстав, викладених у позові просив задовільнити.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи у його відсутність. При прийнятті рішення у цій справі, покладається на розсуд суд.

Суд, керуючись ч. 3 ст. 211 ЦПК України розглянув справу за відсутності представника відповідача.

12.05.2026 суд у відкритому судовому засідання розглянув справу, провів дебати та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 19.05.2026.

ФАКТИНІ ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Випискою із погосподарської книги Рівського старостинського округу засвідчується, що головою домогосподарства за адресою: вул. Набережна, 1 в с. Рів Жмеринського району був ОСОБА_3 (а.с.10).

ОСОБА_2 почав відкрито володіти, користуватися та проживати в житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Рівського старостинського округу Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області № 01-12-2025/150 від 04.06.2025 (а.с.11).

Згідно довідки, виданої КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 14.08.2025 за № 180, реєстрація права власності на житловий будинок в цілому по АДРЕСА_1 , станом на 31.12.2012 не проводилась. З 01.01.2013 функції з державної реєстрації права власності покладені на органи державної реєстрації Міністерства юстиції України (а.с. 12).

Відповідно до Інформації № 433030790 від 26.06.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, - відомості про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відсутні (а.с.13).

Як вбачається із технічного паспорта на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок 1972 року побудови, веранда 1985 року та сарай 1972 року (а.с.14-16).

Відповідно до звіту підготовленого СПД ОСОБА_8 ринкова вартість вказаного будинку становить 32690 грн (а.с.17-31).

У судовому засіданні були допитані свідки, а саме: ОСОБА_7 , яка пояснила, що житловий будинок АДРЕСА_1 , належав її прабабусі. У цьому будинку до заміжжя проживала її мати - ОСОБА_9 , яка була сиротою, її виховувала бабуся, а відповідно свідку вона прабабуся. Після заміжжя мати отримала квартиру у м. Жмеринці, де проживала з до смерті у 2013 році. Після смерті матері вона успадкувала усе її майно як єдиний спадкоємиць. До спадкової маси будинок в с. Рів не входив. У вказаному будинку в с. Рів певний час жив її брат ОСОБА_3 , однак приблизно 30 років тому він виїхав до російської федерації де завів сім`ю та оселився. Будинок був залишений її сім`єю, правовстановлюючі документи на нього вістуні, від був у занедбаному стані. Вона до ОСОБА_2 претензій не має, на будинок не претендує.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що у 2012 році він обіймав посаду Рівського сільського голови. Житловий будинок АДРЕСА_1 , в цьому будинку головою двору згідно погосподарської книги значився ОСОБА_3 , якого він бачив востаннє приблизно у 1990 році, він виїхав до російської федерації. За його каденції сільського голови там ніхто не проживав. Будинок був у занедбаному стані, двір захаращений, це майно було покинуто. ОСОБА_2 , приблизно у 2012 році, вселився до даного будинку із дозволу сільської ради, відновив його, привів в порядок двір та земельну ділянку, за ініціативи сільської ради почав сплачувати податок на землю. Скарг до сільської ради з приводу цього будинку на ОСОБА_2 не надходило.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що проживає в АДРЕСА_2 , являється сусідкою ОСОБА_2 , який проживає по АДРЕСА_1 , приблизно з 2012 року. До ОСОБА_2 раніше там проживав ОСОБА_3 , який приблизно у 1995 році виїхав до російської федерації і більше не повертався. На час, коли туди заселявся ОСОБА_2 , будинок та прибудинкова територія були у занедбаному стані. ОСОБА_2 привів будинок та прибудинкову територію до порядку, поставив паркан, ворота, почав обробляти ділянку відведену під город.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що проживає в АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 її сусід. ОСОБА_2 заселився в будинок в АДРЕСА_1 приблизно у 2010-2012 році. Коли він заселявся будинок та прибудинкова територія були у занедбаному стані, на сьогоднішній день він там хазяює, привів будинок та територію навколо нього у порядок, поставив паркан, ворота, обробляє город. До нього там проживав ОСОБА_3 , який, приблизно у 1995 році виїхав до російської федерації, після того вона його ніколи не бачила.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

МОТИВИ СУДУ. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСОВАНІ СУДОМ.

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним Судом у постанові від 17.10.2019 за наслідком розгляду справи № 310/1856/17, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Згідно Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01.01.2004, положення ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01.01.2001. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01.01.2001.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 01.01.2001, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 01.01.2001. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.

Як роз`яснено у п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» № 5 від 07.02.2014, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник або ж у разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю - орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Як встановлено судом згідно відповіді Жмеринського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, інформація про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутня ДРАЦСГ (а.с.50), а згідно пояснень свідків він 1990 році виїхав до російської федерації і досі не повернувся.

Тому, відповідачем у даній справі на день звернення з позовом до суду є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади Жмеринська міська рада Вінницької області.

Технічним паспортом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, житловий будинок АДРЕСА_1 підтверджується, що житловий будинок 1972 року побудови, веранда 1985 року та сарай 1972 року (а.с.14-16).

Випискою із погосподарської книги Рівського старостинського округу - засвідчується, що головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 (а.с.10).

Згідно довідки, виданої КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 14.08.2025 за № 180, реєстрація права власності на житловий будинок в цілому по АДРЕСА_1 , станом на 31.12.2012 не проводилась. З 01.01.2013 функції з державної реєстрації права власності покладені на органи державної реєстрації Міністерства юстиції України (а.с. 12).

Відповідно до Інформації № 433030790 від 26.06.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, - відомості про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відсутні (а.с.13).

Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56), Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 року № 127 (з наступними змінами) не належать до самочинного будівництва, зокрема: для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків: зведення на земельній ділянці погребів, входів в погреби, а також індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992 року.

Отже, господарські будівлі і споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які були збудовані до 05.08.1992 - не є самочинним будівництвом.

Таким чином, позивач ОСОБА_2 , добросовісно заволодів та продовжує відкрито, безперервно володіти житловим будинком та господарськими будівлями і спорудами, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , - з 2012 року, тобто більше 10 років.

Жодні спадкоємці або інші особи, в т.ч. представники органів влади та місцевого самоврядування, до позивача не зверталися, претензії щодо прав на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_2 не висувались.

Як встановлено судом, позивач постійно робить поточні та підтримуючі ремонти за власні кошти та утримує будинок в порядку. Відновив паркан, упорядкував територію тобто продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом більше ніж 10 років, даним будинком користується виключно родина позивача.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14.05.2019 за наслідками розгляду справи № 910/17274/17, висловлено наступну правову позицію: «.. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ч. 1 та 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник...».

ОСОБА_2 володіє житловим будинком, господарськими спорудами та будівлями, 13 рік добросовісно, що стверджується довідкою Рівського старостинського округу (а.с.11), та це підтверджено свідками, які були допитані у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та пункту 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (підписана 04.11.1950 р., ратифікована Україною 17.07.1997 року) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року).

Дії позивача повністю відповідають правовому висновку в постанові Верховного суду від 14.05.2019 року за наслідками розгляду справи № 910/17274/17 «добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків».

Верховний Суд України у постанові від 27.09.2018 року, по справі № 571/1099/16-ц, зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Визнаючи поняття «умови набуття права власності на чужі речі», Верховний Суд України в Постанові від 04.07.2018 року, по справі № 201/12550/16-ц, визначив, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Для набуття права власності на нерухоме майно, перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Тобто, за змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи і інтереси фізичних осіб, права і інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, враховуючи, що позивач добросовісно володіє спірним майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно володіти ним, суд вважає за можливе визнати за ним право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ МІЖД СТОРОНАМИ.

Судові витрати слід залишити за позивачем, як він того просив.

На підставі викладеного та керуючись статтями 3-13, 141, 76-83, 89, 259, 263-265, 430 ЦПК України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 273 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони у справі: позивач ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ).

Відповідач Жмеринська міська рада Вінницької області (ЄДРПОУ 03084233, місцезнаходження: Вінницька область, Жмеринський район, м. Жмеринка, вул. Центральна, буд. 1).

Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ