Рішення № 137598824, 22.06.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/15977/25

РІШЕННЯ

іменем України

22 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ТРАНС-АВТО-Д" до Хмельницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ТРАНС-АВТО-Д» (далі позивач, ПП) звернулося до суду з позовом, у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Хмельницької митниці (далі відповідач) про коригування митної вартості товарів № UA400000/2025/000012/2 від 13.03.2025; визнати протиправною та скасувати картку відмови Хмельницької митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA400040/2025/000141 від 13.03.2025.

Суд зазначає, що в позовній заяві номер рішення про коригування митної вартості товарів наведено як № UA400000/2025/000012/2, тоді як із самого долученого до справи рішення, зі змісту картки відмови, а також із подальшої митної декларації, оформленої після коригування, вбачається, що фактично оскаржується рішення № UA400040/2025/000012/2 від 13.03.2025.

За обставин цієї справи, суд вважає зазначення в позовній заяві номера «UA400000…» замість « НОМЕР_1 …» очевидною технічною опискою, яка не створила невизначеності щодо предмета спору, не перешкодила відповідачу реалізувати право на захист та не позбавляє суд можливості вирішити спір по суті щодо фактично оскарженого індивідуального акта суб`єкта владних повноважень.

Ухвалою суду від 16.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На підставі Указу Президента України від 13.12.25 №941/2025 та згідно з наказом Голови Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.12.25 №277-П суддю Тарновецького Івана Ігоровича виключено зі штату суддів Хмельницького окружного адміністративного суду.

Відповідно до п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу, винятково у разі, коли суддя у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядження керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи.

Згідно з ч. 9 ст. 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2026 справу передано для розгляду судді Хмельницького окружного адміністративного суду Печеному Є.В.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду в особі головуючого-судді Печеного Є.В. від 19.01.2026 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 560/15977/25; ухвалено розгляд справи розпочати спочатку; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ.

Згідно із позовною заявою, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Вказує, що під час митного оформлення ним було подано всі основні документи, передбачені Митним кодексом України для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Зазначає, що митна вартість підтверджувалась зовнішньоекономічним контрактом, специфікацією до нього, проформою-інвойсом, комерційним інвойсом, банківськими платіжними документами, транспортними документами, експортною декларацією, договором перевезення, заявкою на перевезення, довідкою про транспортні витрати, прайс-листом та іншими документами.

Посилається на те, що саме по собі посилання митного органу на вищий рівень митної вартості подібних товарів за іншими митними оформленнями не є достатньою правовою підставою для коригування митної вартості.

Позивач вважає, що відомості про продавця, виробника та фактичного відправника не є суперечливими, оскільки кожна з цих осіб виконує різні функції в межах однієї господарської операції.

Вказує, що банківські платіжні документи є належними електронними документами, а відсутність у їх візуальній формі рукописного підпису платника не свідчить про недійсність таких документів.

Зазначає, що у митного органу не було підстав вважати, що позивач не підтвердив числове значення складових митної вартості.

Стверджує, що картка відмови є похідною від незаконного рішення про коригування митної вартості, а тому також підлягає скасуванню.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив і зазначив, що: під час контролю правильності визначення митної вартості у митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості; заявлений рівень митної вартості товару 1,3443 дол. США/кг не відповідав рівню митної вартості подібного товару, митне оформлення якого вже здійснювалося, а саме 1,87 дол. США/кг; подані до митного оформлення документи містили розбіжності щодо умов і строків оплати, контракту, відправника та номера документа у копії митної декларації країни відправлення; банківські платіжні документи не містили передбачених формою документа підписів платника; у копії митної декларації країни відправлення не зазначено вантажоодержувача; подані документи не містили числових значень окремих складових митної вартості, зокрема комісійної та брокерської винагороди, експедиційних витрат і витрат на навантаження; у зв`язку з цим митний орган правомірно витребував додаткові документи, а після їх неподання прийняв рішення про коригування митної вартості товарів та оформив картку відмови.

Окремо відповідач просив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.

Щодо клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, то суд зазначає про таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною шостою статті 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Так, предметом спору у цій справі є правомірність індивідуальних актів митного органу, прийнятих 13.03.2025.

Усі докази у справі мають письмовий характер.

При цьому, відповідач не заявляв клопотань про виклик свідків, призначення судової експертизи, витребування нових доказів, які не можуть бути подані письмово, або вчинення інших процесуальних дій, що об`єктивно вимагали б проведення усного судового розгляду.

Позиції сторін детально викладені у позовній заяві та у відзиві.

Письмові докази у справі є достатніми для встановлення фактичних обставин і надання правової оцінки спірним рішенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, предмет доказування, документальний характер доказів та відносно незначний їх обсяг суд доходить висновку, що ця справа належить до справ незначної складності та не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін.

За таких обставин, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

04.11.2024 між Приватним підприємством «ТРАНС-АВТО-Д» як покупцем та Salzgitter Mannesmann International GmbH як продавцем укладено контракт № 1.

Відповідно до цього контракту, продавець зобов`язався поставляти покупцю металопродукцію, а конкретна номенклатура, кількість, ціна, загальна вартість, умови поставки та оплати мали визначатися у специфікаціях та інвойсах до контракту.

04.11.2024 сторони підписали Addendum № 1 до контракту № 1, яким погодили поставку важких листів сталі марки S690QL загальною кількістю 117,750 т на загальну суму 140 504,01 євро на умовах FCA Ilsenburg, Germany.

У цій специфікації сторони погодили умови оплати: 15 % авансового платежу протягом одного тижня з дати підписання замовлення та 85 % - після готовності матеріалу до відвантаження, до відправки товару.

04.12.2024 продавцем виставлено проформу-інвойс № 28382 на суму 140 504,01 євро, в якому також зазначено, що товар відвантажується після надходження 100 % оплати.

На виконання умов контракту позивач здійснив два валютні платежі на користь продавця: платіжна інструкція в іноземній валюті № 24 від 06.02.2025 на суму 22 136,55 євро; платіжна інструкція в іноземній валюті № 37 від 28.02.2025 на суму 65 849,58 євро.

У призначенні обох платежів зазначено, що вони здійснюються як передоплата за сталь за контрактом № 1 від 04.11.2024.

06.03.2025 між ПП «ТРАНС-АВТО-Д» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір № 2712105475 про надання послуг з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом.

06.03.2025 до цього договору оформлено заявку на перевезення вантажу № 1, згідно з якою маршрут перевезення визначено як Німеччина - Україна, вантаж - метал у листах, кількість транспортних засобів - 1 авто, вага вантажу - 22,5 т, дата завантаження - 10.03.2025, місце завантаження - Ilsenburger Grobblech GmbH, Veckenstedter Weg 10, 38871 Ilsenburg, Deutschland, місце розвантаження - м. Волочиськ, вул. Запорізька, 7, місце розмитнення - м. Хмельницький, вул. Північна, 95/1, а вартість транспортно-експедиційних послуг визначена в сумі 1 950,00 євро по курсу НБУ на день розмитнення.

10.03.2025 продавцем оформлено комерційний інвойс № 5384276 на окрему партію товару. Із цього інвойсу вбачається, що поставці підлягала партія товару, яка складається з 12 листів сталі, а саме: Steel plate (12x2000x6000 mm.) - 1 шт.; Steel plate (16x2000x6000 mm.) - 9 шт.; Steel plate (40x2000x6000 mm.) - 2 шт.

Загальна фактурна вартість цієї партії за інвойсом становила 26 196,28 євро.

В інвойсі також міститься відмітка про те, що 100 % авансової оплати отримано.

10.03.2025 оформлено накладну (Lieferschein) № 91961818, а також міжнародну автомобільну накладну CMR № 3615864 на перевезення вказаного товару.

12.03.2025 ФОП ОСОБА_1 видано довідку про транспортні витрати, згідно з якою вартість транспортування вантажу для ПП «ТАД» становить загалом 88 070,58 грн, з яких: 57 245,88 грн - за маршрутом Ilsenburg (Німеччина) м/п Ягодин; 30 824,70 грн - за маршрутом м/п Ягодин - м. Волочиськ.

У довідці зазначено, що страхування вантажу не здійснювалося.

До матеріалів справи також долучено: прайс-лист продавця на 2025 рік; сертифікат якості / inspection certificate 3.1; переклад CMR № 3615864; копію експортної митної декларації країни відправлення MRN 25DE505255106567B7 та її переклад; інформаційно-цінову довідку Хмельницької торгово-промислової палати № 22-05/153 від 21.02.2025.

13.03.2025 декларантом подано митну декларацію № 25UA400040005528U8 на митне оформлення спірного товару.

Разом із зазначеною митною декларацією декларантом подано, зокрема, контракт № 1 від 04.11.2024, Addendum № 1 до нього, проформу-інвойс № 28382 від 04.12.2024, комерційний інвойс № 5384276 від 10.03.2025, платіжні інструкції № 24 від 06.02.2025 та № 37 від 28.02.2025, договір перевезення № 2712105475 від 06.03.2025, заявку на перевезення № 1 від 06.03.2025, накладну (Lieferschein) № 91961818 від 10.03.2025, CMR № 3615864, довідку про транспортні витрати від 12.03.2025, прайс-лист продавця, сертифікат якості, копію експортної митної декларації країни відправлення з перекладом, а також інформаційно-цінову довідку Хмельницької торгово-промислової палати.

Із цієї митної декларації та поданого до неї пакета документів вбачається, що: фактурна вартість товару за інвойсом становила 26 196,28 євро; до складу митної вартості декларант включив також транспортні витрати в сумі 57 245,88 грн як витрати на перевезення до місця ввезення товару на митну територію України; заявлена декларантом митна вартість становила 27 463,78 євро, що за курсом 45,1644 відповідало 1 240 385,15 грн.

Отже, матеріали справи дають змогу розмежувати: загальну вартість замовлення за специфікацією та проформою - 140 504,01 євро; фактурну вартість конкретної ввезеної партії - 26 196,28 євро; заявлену декларантом митну вартість - 27 463,78 євро; скориговану митницею митну вартість - 38 202,76 євро.

13.03.2025 у процесі митного оформлення через автоматизовану систему митного оформлення «Інспектор» митним органом декларанту були направлені електронні повідомлення з вимогою подати додаткові документи для підтвердження митної вартості товару.

Митний орган обґрунтовував необхідність подання додаткових документів сумнівами у достовірності заявленої митної вартості з огляду на виявлені, на думку митниці, розбіжності в документах щодо умов та строків оплати, відомостей про відправника, експортної декларації країни відправлення, а також відсутність, на думку відповідача, відомостей про окремі складові митної вартості.

У відповідь декларант письмово повідомив, що: усі основні документи надано; інших документів надати не може; відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України інших документів для підтвердження числового значення митної вартості товару надати не може.

13.03.2025 Хмельницькою митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA400040/2025/000012/2.

Із цього рішення вбачається, що: митний орган не визнав заявлену позивачем митну вартість за основним методом; митний орган застосував другорядний метод визначення митної вартості із кодом 3, тобто метод за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; митна вартість була скоригована з 27 463,78 євро до 38 202,76 євро; у рішенні зазначено, що джерелом числового значення митної вартості є митна декларація від 07.11.2024 № 24UA305130024508U7, за якою здійснено митне оформлення подібного товару з урахуванням марки сталі за рівнем митної вартості 1,87 дол. США/кг.

У графі 33 рішення митний орган навів такі мотиви коригування митної вартості: заявлений рівень митної вартості товару 1,3443 дол. США/кг не відповідає рівню митної вартості, за яким здійснювалося митне оформлення подібного товару з урахуванням марки сталі - 1,87 дол. США/кг; суми в банківських платіжних документах не відповідають умовам оплати та строкам оплати, зазначеним у поданих документах; наявні розбіжності в частині заявлення у митній декларації контракту та відправника; банківські платіжні документи не містять передбачених формою документа підписів платника; наявні розбіжності в частині відправника товару; наявні розбіжності в частині зазначення номера документа в копії митної декларації країни відправлення та поданих до митного оформлення документах; висновок про вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, не відповідає даній поставці товару; у копії митної декларації країни відправлення не зазначено вантажоодержувача; подані документи не містять числових значень інших складових митної вартості, визначених частиною десятою статті 58 Митного кодексу України, зокрема комісійної та брокерської винагороди, експедиційних витрат протягом усього маршруту перевезення, завантаження.

Того ж дня, 13.03.2025, Хмельницькою митницею оформлено картку відмови № UA400040/2025/000141.

У цій картці відмови зазначено, що в митному оформленні товару відмовлено з причин неподання до митного оформлення документів, які підтверджують числове значення складових митної вартості, у зв`язку з винесенням рішення про коригування митної вартості товарів № UA400040/2025/000012/2 від 13.03.2025, із посиланням на пункт 2 частини шостої статті 54 Митного кодексу України.

Надалі, після прийняття рішення про коригування митної вартості, позивач подав іншу митну декларацію - № 25UA400040005568U6, в якій у графі 44 зазначено, зокрема, рішення про коригування митної вартості № UA400040/2025/000012/2 та картку відмови № UA400040/2025/000141.

Із цієї митної декларації вбачається, що різниця митних платежів становила 97 003,91 грн.

Суд також установив, що у матеріалах справи міститься звіт Хмельницької торгово-промислової палати № 22-05/679 від 09.07.2025.

Оскільки цей документ складено після прийняття оскаржуваних рішень від 13.03.2025, суд не враховує його як доказ правомірності мотивів, якими керувався відповідач на момент прийняття оскаржуваних рішень.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Так, частина перша статті 1 Митного кодексу України (далі МК України у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відповідно до частини першої статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

За пунктом 2 частини другої статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відповідно до частини другої статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За частиною третьою статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частина п`ята статті 53 МК України передбачає, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини шостої статті 53 МК України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

За частинами першою, другою, четвертою, шостою та сьомою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Згідно з підпунктом а пункту 1, пунктами 5, 6, 7 частини десятої статті 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати, понесені покупцем: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.

Згідно із частиною четвертою статті 60 МК України, ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

Відповідно до частини сьомої статті 60 МК України, у разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

Під час вирішення спору у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у таких постановах: постанова Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 140/6689/20 - конвертація валют у документах, зокрема в експортній декларації, сама по собі не свідчить про цінову розбіжність; постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 815/1780/17 - прайс-лист є документом довільної форми; крім того, відсутність окремих платіжних документів сама собою не свідчить про заниження митної вартості; постанова Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 815/5838/17 - розбіжності в експортній декларації країни відправлення не є підставою для витребування додаткових документів, якщо інші документи в сукупності підтверджують заявлену митну вартість; постанова Верховного Суду від 27.04.2020 у справі № 140/804/19 - застосування другорядного методу визначення митної вартості має бути обґрунтованим, а під час визначення митної вартості може бути застосовано лише один конкретний різновид методу; постанова Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 540/2605/18 - витребування додаткових документів можливе лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей; постанова Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 803/916/17 - контроль правильності обчислення декларантом митної вартості митні органи здійснюють у визначений законом спосіб і лише за наявності обґрунтованих сумнівів; постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 380/1221/20 - умови міжнародного перевезення товарів не стосуються і прямо не впливають на ціну товару, а недоліки оформлення CMR самі собою не можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості; постанова Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 400/2922/18 - подання нової митної декларації після прийняття рішення про коригування митної вартості не позбавляє декларанта права на судове оскарження такого рішення; постанова Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 1.380.2019.001962 - у спорах про оскарження рішень про коригування митної вартості товарів ціною позову є різниця митних платежів, а не різниця митної вартості як така.

Як зазначено вище, адміністративний суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з огляду на ті фактичні обставини, які існували на момент прийняття оскарженого рішення, і лише за тими мотивами, якими керувався суб`єкт владних повноважень при його прийнятті.

Отже, у цій справі суд перевіряє правомірність рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови лише на підставі тих мотивів, які зазначені в самому рішенні від 13.03.2025 та в картці відмови від 13.03.2025, а не з урахуванням нових міркувань, сформульованих відповідачем пізніше у відзиві чи в ході судового розгляду.

З цих же підстав суд не покладає в основу оцінки правомірності оспорюваних рішень документи, створені вже після їх прийняття, якщо такі документи покликані надати нове або додаткове обґрунтування правомірності дій митниці.

Щодо технічної описки в номері оскарженого рішення, то суд зазначає про таке.

Суд виходить із того, що предметом спору є саме рішення про коригування митної вартості товарів № UA400040/2025/000012/2 від 13.03.2025, оскільки: саме цей акт наявний у матеріалах справи; саме на нього прямо посилається картка відмови № UA400040/2025/000141 від 13.03.2025; саме цей акт відображений у подальшій митній декларації № 25UA400040005568U6; відповідач у відзиві заперечує проти позову саме щодо цього рішення.

Тому зазначення в позовній заяві номера «UA400000…» замість «UA400040…» є очевидною технічною опискою, яка не вплинула на ідентифікацію предмета спору та не змінила суті заявленого способу захисту.

Із приводу того, чи були у митного органу належні підстави не визнавати митну вартість за першим методом, то суд вказує на таке.

Так, суд установив, що на момент подання митної декларації декларант подав до митного органу основний пакет документів, передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, а саме: контракт, специфікацію, проформу, комерційний інвойс, банківські платіжні документи, транспортні документи, договір перевезення, заявку на перевезення, довідку про транспортні витрати, експортну декларацію та інші документи.

Суд виходить з того, що подані позивачем документи в сукупності дозволяли встановити: сторін зовнішньоекономічної операції; найменування та характеристики товару; умови поставки; фактурну вартість товару; окремо заявлену транспортну складову до місця ввезення на митну територію України; відсутність страхування; зв`язок здійснених платежів із контрактом № 1 від 04.11.2024.

Суд окремо зазначає, що з огляду на пункт 1 частини другої статті 55 Митного кодексу України митний орган був зобов`язаний навести належні причини, через які заявлену митну вартість не може бути визнано.

Саме існування сумніву в задекларованому рівні митної вартості ще не давало митному органу права автоматично відмовлятися від застосування основного методу.

Крім того, відповідно до змісту пункту 2 частини другої статті 55 Митного кодексу України, у рішенні мала бути наведена наявна в митного органу інформація, яка реально призвела до виникнення сумнівів, а не лише формально перелічені зауваження до окремих документів.

Також, за змістом пункту 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, митний орган повинен був обґрунтувати числове значення скоригованої митної вартості та факти, які вплинули на таке коригування.

Суд виходить з того, що такий сумнів мав бути належним чином конкретизований та підтверджений, а виявлені розбіжності повинні були бути такими, що реально унеможливлюють встановлення ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті, або числових значень тих складових митної вартості, які підлягають врахуванню за законом.

Такий підхід випливає з частини третьої статті 53, частини шостої статті 54, частини другої статті 55, частин першої - третьої статті 57 Митного кодексу України та підтверджується позиціями Верховного Суду, зокрема, у справах № 540/2605/18 від 27.03.2020 та № 803/916/17 від 02.07.2020.

Щодо окремих мотивів, наведених у рішенні про коригування митної вартості, то суд виходить із таких міркувань.

Посилання на нижчий рівень митної вартості порівняно з іншими оформленнями.

У рішенні про коригування митний орган зазначив, що заявлений рівень митної вартості товару 1,3443 дол. США/кг не відповідає рівню митної вартості подібного товару 1,87 дол. США/кг.

При цьому, суд зазначає, що нижчий рівень заявленої митної вартості порівняно з іншим митним оформленням не є достатньою правовою підставою для відмови у визнанні митної вартості за першим методом.

Таке посилання може бути підставою для додаткової перевірки, однак не може замінити собою повноцінне обґрунтування правомірності переходу до другорядного методу.

Суд зазначає, що для застосування статті 60 Митного кодексу України митний орган повинен був навести конкретний порівняльний аналіз оцінюваного товару і товару, взятого за основу, зокрема щодо виробника, марки сталі, технічних характеристик, комерційного рівня, обсягу партії, умов поставки, часу ввезення та обставин, що могли впливати на ціну.

У той же час, оскаржуване рішення відповідача такого аналізу не містить.

У ньому фактично наведено лише номер іншої митної декларації та загальний показник рівня митної вартості.

Належного обґрунтування співставності оцінюваного товару з товаром, покладеним в основу коригування, а також пояснення, чому саме цей рівень вартості має бути застосований до спірної поставки, рішення не містить.

Крім того, з огляду на пункт 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України митний орган повинен був належно обґрунтувати числове значення скоригованої митної вартості, чого зроблено не було.

Аналогічний підхід щодо неприпустимості формального посилання лише на дані іншої митної декларації та необхідності належного обґрунтування застосування другорядного методу викладено у постанові Верховного Суду, наприклад, від 27.04.2020 у справі № 140/804/19.

За таких обставин, цей мотив відповідача не відповідає вимогам пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Посилання на невідповідність сум у банківських документах умовам та строкам оплати.

Митний орган вказав, що суми в банківських платіжних документах не відповідають умовам і строкам оплати, зазначеним у поданих документах.

Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на таке.

Так, із проформи-інвойсу № 28382 вбачається загальна вартість замовлення - 140 504,01 євро.

Із платіжних документів вбачається, що на користь продавця було перераховано 22 136,55 євро та 65 849,58 євро, тобто разом 87 986,13 євро.

Із комерційного інвойсу № 5384276 від 10.03.2025 вбачається, що фактично відвантажена партія товару мала вартість 26 196,28 євро, а сам інвойс містить відмітку про отримання 100 % авансового платежу.

Отже, зазначені документи в сукупності не спростовують, а навпаки підтверджують факт проведення платежів на користь продавця в межах контракту № 1 від 04.11.2024 та реальність зовнішньоекономічної операції.

Навіть якщо між документами існують певні розбіжності щодо формулювання умов оплати або строків окремих платежів, ці розбіжності не свідчать про недостовірність ціни товару, якщо документи дають змогу ідентифікувати товар, продавця, покупця, суму інвойсу та зв`язок платежів із контрактом.

Суд також ураховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.05.2023 у справі № 815/1780/17, відповідно до якого відсутність окремих платіжних документів або особливості оформлення платежів самі по собі не свідчать про заниження митної вартості, а також позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.03.2020 у справі № 540/2605/18, згідно з якою витребування додаткових документів і подальший перехід до другорядного методу можливі лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, а не через формальні неузгодженості, які не спростовують саму ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті.

За таких обставин, цей мотив також не відповідає пунктам 1, 2 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Посилання на відсутність підпису платника в банківських документах.

Суд відхиляє цей мотив митного органу, виходячи з такого.

Надані платіжні інструкції є банківськими документами, що містять усі істотні реквізити: відомості про платника, отримувача, рахунки, валюту, суму, дату, призначення платежу та відмітку банку про виконання.

При цьому, митний орган не навів у рішенні будь-яких даних про те, що ці документи є підробленими, недійсними або не стосуються оцінюваного товару.

За таких обставин, відсутність рукописного підпису платника у візуальній формі електронного банківського документа не свідчить про недійсність такого документа та не спростовує його доказового значення.

Цей висновок суд робить на підставі оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та частин другої, третьої статті 53 Митного кодексу України.

Відтак цей мотив відповідача не підтверджує наявності належних причин для невизнання митної вартості в розумінні пункту 1 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Посилання на розбіжності щодо контракту, відправника товару, CMR та копії експортної декларації.

Митний орган послався на розбіжності в частині заявлення у митній декларації контракту та відправника, на розбіжності в частині відправника товару, а також на розбіжності в частині зазначення номера документа в копії митної декларації країни відправлення.

Водночас, суд зазначає, що з наданих документів убачається участь у спірній господарській операції кількох осіб, які виконують різні функції: Salzgitter Mannesmann International GmbH - продавець за контрактом та інвойсом; Ilsenburger Grobblech GmbH - виробник та фактичний відправник / місце завантаження товару; ФОП ОСОБА_1 - перевізник / експедитор.

Той факт, що продавець, виробник і фактичний відправник не є однією і тією ж особою, не свідчить про суперечливість документів.

Навпаки, суд вказує на те, що така побудова договірних відносин є типовою для міжнародної торгівлі.

Усі основні документи - контракт, специфікація, інвойс, накладна, CMR, договір перевезення, заявка на перевезення, довідка про транспортні витрати - в сукупності ідентифікують одну й ту ж партію товару, яка була придбана позивачем та переміщувалась на його користь.

Щодо копії митної декларації країни відправлення, то суд виходить із того, що відсутність у ній окремого реквізиту вантажоодержувача не спростовує доказового значення інших документів, які прямо підтверджують позивача як покупця й одержувача товару.

Крім того, оскаржуване рішення не містить конкретизації, який саме номер документа в копії митної декларації країни відправлення не збігається з яким саме поданим документом та яким чином така невідповідність впливає на числове значення митної вартості.

Суд ураховує правові позиції Верховного Суду, викладені, серед інших, у постановах від 03.05.2023 у справі № 140/6689/20 та від 15.02.2024 у справі № 815/5838/17, згідно з якими окремі відмінності в експортній декларації, у тому числі зумовлені особливостями її заповнення або конвертацією валют, не є достатньою підставою для коригування митної вартості, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.

Також суд ураховує постанову Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 380/1221/20, відповідно до якої умови міжнародного перевезення товарів не стосуються і прямо не впливають на ціну товару, а недоліки оформлення CMR самі собою не можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Отже, цей мотив відповідача також не відповідає пунктам 1, 2 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Посилання на довідку торгово-промислової палати та прайс-лист.

Митний орган вказав, що інформаційно-цінова довідка Хмельницької торгово-промислової палати не відповідає даній поставці, оскільки містить ціни станом на січень 2025 року.

Суд погоджується з тим, що така довідка не є первинним документом зовнішньоекономічної операції, не замінює контракт, інвойс чи платіжний документ і має допоміжний характер.

Разом з тим, допоміжний характер цього документа не означає, що митний орган у зв`язку з цим автоматично отримав право відмовитися від застосування першого методу, якщо основні документи операції були подані і в сукупності дозволяли встановити митну вартість товару.

Щодо прайс-листа суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.05.2023 у справі № 815/1780/17, відповідно до якого прайс-лист є документом довільної форми, а тому сумніви щодо форми його складання не можуть самі по собі бути підставою для коригування митної вартості.

Відтак наведений митним органом мотив не свідчить про наявність належних причин для невизнання митної вартості в розумінні пункту 1 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Посилання на відсутність числових значень окремих складових митної вартості.

Митний орган зазначив, що подані позивачем документи не містять числових значень комісійної та брокерської винагороди, експедиційних витрат протягом усього маршруту перевезення, завантаження.

Суд відхиляє цей мотив відповідача з таких підстав.

Для коригування митної вартості з такої підстави митний орган мав установити та обґрунтувати: що відповідна складова митної вартості фактично існувала у спірній господарській операції; що така складова не була включена до ціни товару; що така складова підлягала додаванню до митної вартості згідно з частиною десятою статті 58 Митного кодексу України; що її числове значення могло бути визначене за наявними документами або мало бути підтверджене конкретними додатковими документами.

Однак оскаржуване рішення не містить конкретного посилання на доказ того, що позивач фактично сплачував комісійну або брокерську винагороду третім особам, здійснював окрему оплату навантаження чи інші окремі платежі, які підлягали включенню до митної вартості.

Із матеріалів справи вбачається, що: транспортні витрати до місця ввезення на митну територію України були окремо підтверджені у сумі 57 245,88 грн і саме ця сума була заявлена позивачем як складова митної вартості; витрати за маршрутом м/п Ягодин - м. Волочиськ у сумі 30 824,70 грн є витратами після ввезення товару на митну територію України та не підлягають включенню до митної вартості; страхування вантажу не здійснювалося; відповідач не навів доказів фактичного існування інших не врахованих складових митної вартості.

Отже, у цій частині рішення митного органу ґрунтується не на встановлених фактах, а на припущенні про можливу наявність певних складових митної вартості.

Це не відповідає пунктам 1, 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України у взаємозв`язку з частиною десятою статті 58 Митного кодексу України.

Щодо витребування додаткових документів.

Із повідомлень, направлених декларанту через автоматизовану систему митного оформлення, вбачається, що митний орган запропонував надати широкий перелік додаткових документів.

Разом із цим, суд вказує на те, що за змістом частини третьої статті 53 Митного кодексу України митний орган може витребувати додаткові документи не в будь-якому випадку, а лише тоді, коли наявні конкретні обставини - розбіжності, ознаки підробки або відсутність у поданих документах усіх відомостей щодо числових значень складових митної вартості.

Суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.03.2020 у справі № 540/2605/18 та від 02.07.2020 у справі № 803/916/17, згідно з якими витребування додаткових документів та подальше вчинення митницею дій, спрямованих на визначення іншої митної вартості, можливі тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

У цій справі суд доходить висновку, що наявні у матеріалах справи документи були достатніми для перевірки заявленої митної вартості, а ті обставини, на які послався відповідач, або не є істотними, або не доведені належним чином.

Отже, факт того, що декларант повідомив про неможливість подати інші документи, ще не надавав митниці автоматичного права перейти до другорядного методу визначення митної вартості.

Щодо застосування митницею другорядного методу визначення митної вартості.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що митний орган застосував код методу 3, тобто метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

Проте застосування цього методу має відповідати вимогам статті 60 Митного кодексу України та бути належним чином мотивованим відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

У той же час, оскаржуване рішення не містить: належного порівняльного аналізу характеристик оцінюваного товару та товару, митну вартість якого взято за основу; пояснення щодо комерційного рівня та обсягу партії; конкретного обґрунтування, чому саме показник 1,87 дол. США/кг має бути застосований до спірної поставки; опису коригувань або мотивів їх незастосування.

Суд додатково зазначає, що за частиною четвертою статті 60 Митного кодексу України під час застосування методу за ціною договору щодо подібних товарів мають враховуватися приблизно той самий комерційний рівень і приблизно та сама кількість товарів, а за частиною сьомою статті 60 Митного кодексу України у разі виявлення більш як однієї вартості договору щодо подібних товарів використовується найменша така вартість.

Водночас, оскаржуване рішення не містить ані аналізу цих критеріїв, ані пояснення, чи досліджувались інші можливі вартості договору щодо подібних товарів.

Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.04.2020 у справі № 140/804/19, відповідно до якого застосування другорядного методу визначення митної вартості має бути обґрунтованим, а під час визначення митної вартості учасник митних відносин може застосувати лише один конкретний різновид методу - основний або конкретний другорядний.

За відсутності належного обґрунтування переходу саме до методу за ціною договору щодо подібних товарів, а також за відсутності достатнього порівняльного аналізу, рішення про коригування митної вартості не відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене вище, оцінивши всі наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що: позивач подав основні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України; митний орган не довів наявності саме таких розбіжностей або недоліків у поданих документах, які реально унеможливлювали застосування основного методу визначення митної вартості; митний орган не довів фактичного існування та числового значення тих складових митної вартості, на відсутність яких послався; митний орган не навів належного обґрунтування застосування методу за ціною договору щодо подібних товарів; митний орган не навів належного обґрунтування ані причин невизнання заявленої митної вартості, ані наявної інформації, яка призвела до виникнення сумнівів, ані числового значення скоригованої митної вартості; рішення про коригування митної вартості не відповідає вимогам пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 55, статей 57, 58, 60 Митного кодексу України.

За таких обставин, рішення Хмельницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA400040/2025/000012/2 від 13.03.2025 є необґрунтованим, прийнятим не у спосіб, передбачений законом, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо подальшого подання позивачем нової митної декларації.

Факт подання позивачем після прийняття рішення про коригування митної вартості нової митної декларації № 25UA400040005568U6 не свідчить про визнання ним правомірності дій митного органу та не позбавляє його права на судове оскарження рішення про коригування митної вартості.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.05.2020 у справі № 400/2922/18.

Щодо картки відмови.

Картка відмови № UA400040/2025/000141 від 13.03.2025 не містить самостійного окремого правового та фактичного обґрунтування, відмінного від рішення про коригування митної вартості.

Із її змісту вбачається, що відмова в митному оформленні прямо пов`язана саме з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів та необхідністю декларування митної вартості, визначеної митним органом.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення Хмельницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA400040/2025/000012/2 від 13.03.2025, похідний від нього акт - картка відмови № UA400040/2025/000141 від 13.03.2025 - також є протиправним і підлягає скасуванню.

За таких обставин, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню повністю.

При цьому, захист права позивача здійснюється щодо фактично оскарженого акта - рішення про коригування митної вартості товарів № UA400040/2025/000012/2 від 13.03.2025, оскільки зазначення в позовній заяві номера UA400000/2025/000012/2 є очевидною технічною опискою.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Щодо судових витрат у цій справі, то суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із матеріалів справи, позивачем сплачений судовий збір у сумі 3028, 00 грн.

При цьому, суд зазначає, що в цій категорії спорів майновий інтерес позивача становить не різниця митної вартості як така, а різниця митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, заявленої декларантом, і митної вартості, визначеної митним органом.

Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.03.2020 у справі № 1.380.2019.001962.

Як убачається з матеріалів справи, різниця митних платежів становила 97 003,91 грн, а позов було подано через підсистему «Електронний суд».

Відповідно до положень підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання юридичною особою адміністративного позову майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі змістом частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до змісту статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становив 3028 грн.

Отже, належний до сплати судовий збір у цій справі становив 2422,40 грн (3028 грн х 0,8).

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, суд вказує на те, що питання повернення надміру сплаченої суми судового збору може бути вирішене за окремим клопотанням особи в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «ТРАНС-АВТО-Д» - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Хмельницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA400040/2025/000012/2 від 13.03.2025.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Хмельницької митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA400040/2025/000141 від 13.03.2025.

Стягнути на користь Приватного підприємства «ТРАНС-АВТО-Д» судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Приватне підприємство "ТРАНС-АВТО-Д" (вул. Запорізька, 7, м. Волочиськ,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,31200 , код ЄДРПОУ - 34412482) Відповідач:Хмельницька митниця (вул. Пілотська, 2,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29010 , код ЄДРПОУ - 43997560)

Головуючий суддя Є.В. Печений