Рішення № 137596629, 22.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7866/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Мосін Андрій Володимирович, звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі відповідач, ГУ НП у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2024 по 10.04.2026 в сумі 1 884 грн 11 коп;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.07.2024 по 10.04.2026 в сумі 1 884 грн 11 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні зі служби в Національній поліції України 08.07.2024 відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, невірно провівши виплату індексації грошового забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №380/17077/25 відповідач нарахував та 10.04.2026 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 3 190 грн 38 к. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у тому, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду (справи №761/9584/15-ц та №489/6074/23), така виплата має компенсаційний, а не каральний характер і обмежена строком у шість місяців. Відповідач вказує, що безпосередньо після звільнення у позивача не виникло зауважень щодо сум, нарахованих і виплачених при звільненні, а питання про необхідність нарахування індексації грошового забезпечення позивач ініціювала вже після спливу шестимісячного строку. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 27.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідачем 12.05.2026 (вх. №40212) подано відзив на позовну заяву.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 08.07.2024 проходила службу в Національній поліції України звідки наказом ГУ НП у Львівській області від 05.07.2024 №32о/с дск «По особовому складу» звільнена згідно з п. 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні щодо не виплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі була оскаржена позивачем в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №380/17077/25 зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Відповідач на виконання рішення суду від 12.01.2026 у справі №380/17077/25 нарахував та 10.04.2026 виплатив на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення в розмірі 3 190 грн 38 к.

Позивач вважає, що виплата відповідачем належної їй індексації грошового забезпечення не у день його звільнення зі служби зумовлює наявність права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернулася до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

Згідно з п.п.4, 5 частини 10 статті 62 Закону №580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.

Частиною 2 статті 77 Закону №580-VIII визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

Згідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення поліцейських, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі №804/496/18, від 13.06.2018 року у справі №508/79/16-а та від 25.11.2020 року у справі №160/2867/19, яку суд ураховує відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №380/17077/25захищено право позивача на належний розмір індексації грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання судового рішення від 12.01.2026 у справі №380/17077/25 відповідач нарахував та 10.04.2026 виплатив на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення в розмірі 3 190 грн 38 к.,

Вказане свідчить, що відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення його зі списків особового складу 08.07.2024, а лише 10.04.2026, тобто несвоєчасно.

Невиконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з позивачем у день виключення позивача зі списків особового складу 08.07.2024 і здійснення такого 10.04.2026 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що позивач звільнений зі служби в поліції 08.07.2024, отже після внесених змін 19.07.2022 у частину 1 статті 117 КЗпП України.

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 184 дні.

Надаючи оцінку співмірності та обґрунтованості суми середнього грошового забезпечення, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, на яку посилається і відповідач, звернула увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, оскільки позивач не отримала у день його звільнення 08.07.2024 всі належні виплати, а кошти в сумі 3 190 грн 38 к., їй було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою 10.04.2026, суд дійшов висновку, що позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку № 100).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14 та від 23.01.2015 у справі № 6-1093цс15 та в подальшому була підтримана Верховним Судом у постановах від 16.04.2020 у справі № 316/2896/14-а та від 28.01.2021 у справі № 580/2427/19.

Отже, з урахуванням змін до статті 117 КЗпП України від 19.07.2022, затримка розрахунку при звільненні позивача (з 19.07.2022 по 19.01.2023) становить 184 календарних дні.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Аналогічні висновки викладені також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивача за два місяця перед звільненням становив 64 394 грн 06 к. (травень 2024 року 32 197 грн 03 к., червень 2024 року - 32 197 грн 03 к).

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 1 055 грн 64 к. за день (64 394 грн 06 к./61 робочий день у травні та червні 2024 року).

Виходячи із принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, сформованому в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 3 190 грн 38 к. (сума виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення)/ 676 665 грн 45 к. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 08.07.2024 по 10.04.2026)*100% = 0.004.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,004%), становить 1 055 грн 64 к. (середня заробітна плата за один день) * 0.004%* 641 день (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) = 2 706 грн 66 к., а не 1 884 грн 11 к., як помилково розрахував представник позивача.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що позивач має право на більший розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, аніж він розрахував, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту позивача буде зобов`язання ГУ НП у Львівській області виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.07.2024 по 10.04.2026 в розмірі 2 706 грн 66 к.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки, яка є предметом оскарження.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, суд дійшов висновку, що така свідчить про бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.

Друга позовна вимога є похідною від першою та підлягає до задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08 липня 2024 року по 10 квітня 2026 року у розмірі 2 706 грн 66 к. з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та мотиви щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо судових витрат відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (пл. Генерала Григоренка, буд. 3, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 40108833) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області (пл. Генерала Григоренка, буд. 3, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 40108833) щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільненні.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (пл. Генерала Григоренка, буд. 3, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 40108833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08 липня 2024 року по 10 квітня 2026 року у розмірі 2 706 (дві тисячі сімсот шість) грн 66 к., з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хома О. П.