Рішення № 137594629, 01.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Справа № 160/29701/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретаряі судового засіданняДеркач О.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Колодяжний І.Д. Пацалюк О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправною та скасування вказівки, -

ВСТАНОВИВ:

14.10.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Запорізької обласної прокуратури та, з урахуванням уточненого адміністративного позову, викладеного в заяві позивача про усунення недоліків від 24.02.2026р., просить:

- визнати протиправною та скасувати вказівку Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_1 (без дати та номеру), скеровану на адресу Офісу Генерального прокурора супровідним листом від 24.04.2025р. №07-179ВИХ-25 (№105790-25), про необхідність прибути з 14.04.2025 по 29.05.2025 для проходження обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України;

- стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3391,36 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є пенсіонером по інвалідності 3 групи з 20.11.2018р., інвалідність спричинена травмою при виконанні службових обов`язків в органах прокуратури (приведення до виконання учасником судового процесу численних вибухових пристроїв у залі судових засідань), наразі він продовжує працювати в органах прокуратури. 06.10.2024р. у засобах масової інформації з`явились публікації про затримання керівника Хмельницької обласної МСЕК Тетяни Крупи з вилученням великої кількості готівки в іноземній валюті, а 16.10.2024р. у соціальній мережі «Фейсбук» опубліковано інформацію щодо отримання інвалідності 51 працівниками Хмельницької обласної прокуратури та окружних прокуратур вказаної області. За наслідками виявлених фактів Офісом Генерального прокурора було розпочато службове розслідування та 13.12.2024р. було складено висновок за яким було встановлено, що підтвердити чи спростувати згадану інформацію, оприлюднену в медіа, без проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні, неможливо, ГУ ДБР з даного питання здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024000000000923 від 21.10.2024р. за ч.4 ст.27, ч.2 ст.358, ч.4 ст.358, ч.2 ст.364, ч.1, ч.2 ст.366, ч.4, 5 ст.190, ч.4 ст.191, ч.3 ст.369 КК України. Далі позивач зазначив, що відповідачем на адресу Офісу Генеральної прокуратури супровідним листом від 24.04.2025р. №07-179ВИХ-25 (№105790-25) було скеровано лист без дати та номеру (далі Лист, Вказівка) на його ім`я щодо необхідності прибуття з 14.04.2025р. по 29.05.2025 до ДУ «Український ДНД ІМСПІ» МОЗ України, підставою для його скерування відповідачем слугували ті обставини, що він (позивач) працював в органах Запорізької обласної прокуратури, проте, був відряджений для роботи до Офісу Генерального прокурора, з даним Листом (Вказівкою) він був ознайомлений 30.05.2025р., тобто, вже після спливу вказаних у листі строків явки до відповідної Установи. Разом з тим, позивач вказав на те, що безпосередньо вказаним Інститутом (Установою) він не викликався, відповідачем листи щодо відвідування медичних закладів чи лікувальних установ у інші дати (повторно) йому не направлялись, натомість, факт неявки його до згаданої вище медичної установи підрозділом Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора кваліфіковано як дисциплінарний проступок та КДКП стосовно нього було відкрите дисциплінарне провадження, а також наказом від 04.08.2025р. №68 було призначене службове розслідування, предметом якого було встановлення у його діях наявності чи відсутності дисциплінарного проступку з огляду на не проходження ним медичного огляду в згаданій Установі на виконання оскаржуваного Листа (Вказівки). Позивач вважає, що оскаржувані дії відповідача для нього мають юридичні наслідки та на момент звернення до суду з позовом продовжують існувати. На переконання позивача, направлення на його адресу вказаного Листа-Вказівки є неправомірним, оскільки його не було внесено та не зареєстровано в СЕД всупереч вимог Тимчасової інструкції з діловодства від 12.02.2019р. №27 та п.п.2, 2.1 наказу Генпрокуратури України від 29.12.2018р. №266; за змістом оскаржуваного Листа-Вказівки відповідач звернувся до позивача у формі імперативної вказівки адміністративного характеру як прокурор вищого рівня, послався на вищенаведене кримінальне провадження, хоча він (позивач) не є суб`єктом вказаного кримінального провадження; статус особи, яка направляється на медичне обстеження до Центру оцінювання функціонування стану особи чи іншого медичного закладу для підтвердження чи спростування діагнозів, які є підставою для встановлення інвалідності, приписами КПК України не передбачено; посадові особи роботодавця не уповноважені ознайомлювати свого працівника з процесуальними документами в кримінальному провадженні чи направленнями на медичне обстеження у зв`язку із наявними захворюваннями чи у зв`язку зі статусом особи з інвалідністю; перевірку оцінювання, прийнятих рішень МСЕК (Центрів оцінювання) законодавець передбачив у виключних випадках, а саме: за запитом робочої групи із забезпечення моніторингу, за результатами моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних, на виконання ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду (а не постанови слідчого); делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами не допускається за ч.1 ст.124 Конституції України; рішення РНБО від 30.08.2023р., від 22.10.2024р., уведених в дію Указами Президента України від 12.09.2023 №576/2023, від 22.10.2024р. №732/2024, на позивача не розповсюджуються, оскільки він отримав травму в 2017 році, а статус особи з інвалідністю йому було встановлено у 2018р., тобто, до 24.02.2022р.; п.48 Постанови КМУ №1338, яка набрала чинності з 31.12.2024р., передбачено, що повторне оцінювання осіб з інвалідністю, інвалідність яких встановлена без зазначення строку проведення повторного оцінювання, проводиться, зокрема, за направленням лікаря, сформованим на підставі звернення такої особи з інвалідністю, у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності або за рішенням суду. За викладеного, позивач вважає, що оскільки у квітні-травні 2025р. він перебував у відрядженні, у зв`язку із чим не міг фізично з`явитись до Установи інвалідності, відтак, мав для цього виключні підстави щодо неявки, передбачені чинним законодавством, вказаний порядок виклику суперечить нормам чинного законодавства щодо визначення та перевірки статусу особи з інвалідністю та не врегульований вимогами кримінального процесуального законодавства, його було ознайомлено зі змістом листа по закінченню строків прибуття до вищевказаної Установи (30.05.2025), триває процедура притягнення його до дисциплінарної відповідальності щодо не проходження ним медичного обстеження за вказаним Листом (Вказівкою), що є протиправними діями з боку відповідача, які містять ознаки втручання у приватне життя та вказані відомості свідчать про наявність у оскаржуваного Листа (Вказівки), передбаченого ст.17 Закону України «Про Прокуратуру», юридичних наслідків несприятливого для позивача характеру, які продовжують існувати на момент подання позову, тому він звернувся з позовом з метою вирішення публічно-правового спору.

У судовому засіданні позивач вищенаведені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач на уточнений позов викладений в заяві позивача про усунення недоліків від 24.02.2026р., на вимогу ухвали суду, відзиву на уточнений позов не надав, представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі, врахувати відзив на позов, поданий відповідачем 03.11.2025р., посилаючись на те, що на виконання рішення РНБО від 22.10.2024р., введеного в дію Указом Президента України від 22.10.2024р. №732/2024 Центром оцінювання функціонального стану особи направлено лист від 27.03.2025 №589/01-18 до Офісу Генерального прокурора про перевірку обґрунтованості прийнятих медико-соціальними експертними комісіями рішень про встановлення груп інвалідності. Ураховуючи наведене, Офісом Генерального прокурора ініційовано забезпечення прибуття до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України з 14.04.2025 по 29.05.2025 прокурорів органів Запорізької обласної прокуратури, зокрема, і позивача. З цією метою, до Запорізької обласної прокуратури надійшло відповідне доручення Офісу Генерального прокурора від 16.04.2025 №31/2/1-33270вих-25 з доданим рекомендованим зразком щодо необхідності прибуття з 14.04.2025 по 29.05.2025 для проходження обстеження до згаданої Установи для перевірки обґрунтованості прийнятих МСЕК рішення про встановлення інвалідності. У дорученні визначено контрольний термін виконання до 30.05.2025 із обов`язковим поданням копій підтверджувальних документів щодо кожного працівника, який підлягає обстеженню. До доручення було додано список осіб, що підлягають обстеженню, серед яких зазначено і позивача. На час виконання згаданого доручення, позивач був відряджений до Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора згідно наказів від 26.03.2025р. №79в, від 17.04.2025р. №85в, від 21.05.2025р. №108в. У зв`язку з цим, обласна прокуратура до вказаного Департаменту направила лист від 24.04.2025 №07-179вих-25 про забезпечення ознайомлення позивача з вимогою про необхідність проходження медичного обстеження (за зразком Офісу Генерального прокурора). Обстеження мало бути проведене в ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» у період з 14.04.2025р. по 29.05.2025 з метою перевірки правомірності рішень МСЕК про встановлення інвалідності. Вказаний лист з додатком 24.04.2025 зареєстровано за №07-179вих-25 та у той самий день направлено фельд`єгерським зв`язком до Департаменту Офісу Генпрокурора за допомогою Системи електронного документообігу органів прокуратури (ІС «СЕД»), надсилання позивачу оскаржуваної вказівки як додатка до листа від 24.04.2025 №07-179вих-25 не суперечить жодним нормативно-правовим актам. Позивач ознайомився із згаданим листом лише 30.05.2025р., проте, не пояснив причин затримки ознайомленням із листом та не надав суду жодних доказів, які б свідчили про неможливість зробити це раніше. Отже, на переконання відповідача, доручення Офісу Генпрокурора від 16.04.2025 №31/2/1-33270вих-25 є документом, обов`язковим для виконання обласною прокуратурою у порядку та у строки, встановлені цим дорученням, такі дії спрямовані на реалізацію покладених на нього норм чинного законодавства України та рішення РНБО, при цьому, зазначив, що оскаржувана вказівка носила разовий характер та мала чітко визначені часові межі (з 14.04.2025 по 29.05.2025), відтак, після закінчення зазначених строків, її вимоги вже не діють, і навіть у разі задоволення позовних вимог це не призведе до фактичного відновлення прав позивача. Окрім того, відповідач зазначив, що твердження позивача про те, що негативні наслідки оскаржуваного рішення нібито продовжують існувати, оскільки, на його думку, неявка позивача до медичного закладу була кваліфікована генеральної інспекцією Офісу Генпрокурора як дисциплінарний проступок, що стало підставою для проведення службового розслідування, не відповідає дійсності, так як направлення позивачу оскаржуваного листа не має причинно-наслідкового зв`язку із порушенням дисциплінарного провадження. Рішенням КДКП від 24.07.2025р. було відкрите дисциплінарне провадження стосовно неявки позивача для проходження медичного огляду (а не факт направлення повідомлення про необхідність такої явки), відомості про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відсутні, а відповідно, відповідач вважає, що для позивача не настали жодні негативні наслідки, тому дії обласної прокуратури щодо надання позивачеві вказівки про необхідність прибуття до згаданої вище Установи з метою перевірки обґрунтованості встановлення йому інвалідності здійснені у межах повноважень, спрямовані на виконання рішення РНБО та доручення Офісу Генпрокурора, не містять ознак протиправності або перевищення повноважень, тому вимоги позивача про скасування оскаржуваної вказівки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У відповіді на відзив, поданій через систему «Електронний суд» 06.11.2025р., позивач зазначив, що відзив на позов не спростовує жодного твердження, наведеного у позовній заяві, а у ньому наведені твердження про обставини, які є неналежними до правовідносин, які складають публічно-правовий спір.

Ухвалою суду від 17.10.2025р. у даній справі було відкрите провадження у даній справі, призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

12.11.2025р. прийнято ухвалу суду за змістом якої, заяву представника Запорізької обласної прокуратури про закриття провадження у дані справі було задоволено та провадження у даній справі було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 наведеного Кодексу.

12.01.2026р. постановою Третього апеляційного адміністративного суду ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2025р. скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно Протоколу розподілу судових справ від 10.02.2026р. дана справа була передана для продовження розгляду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвій С.О.

Ухвалою суду від 18.02.2026р. дана справа суддею Конєвою С.О, прийнята до свого провадження, даний позов залишено без руху.

24.02.2026р. на виконання вимог зазначеної ухвали суду позивачем було подано заяву про усунення недоліків позову, у якій позивачем були уточнені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.03.2026р. розгляд даної справи було призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 01.04.2026р. о 10:30 год.

Далі, у підготовчому засіданні судом оголошувалася перерва до 01.05.2026р. до 10:30 год., за результатами проведення якого було закрите підготовче провадження, дану справу було призначено до судового розгляду по суті на 01.06.2026р. на 10:30 год., про що свідчить зміст Протоколу підготовчого/судового засідання.

У судовому засіданні 01.06.2026р. позивач свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

В свою чергу, представник відповідача проти позову заперечував та просив у задоволенні даного позову позивачеві відмовити у повному обсязі.

У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі ОСОБА_1 проходить публічну службу та є посадовою особою органів прокуратури, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи.

Також позивач є пенсіонером по інвалідності ІІІ групи з 20.11.2018, інвалідність його настала внаслідок травми, отриманої під час виконання службових обов`язків в органах прокуратури. Пенсію по інвалідності позивачу призначено відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», про що свідчить зміст копії Пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , дата видачі:17.12.2024р. термін дії: 30.09.2026р., вид пенсії: по інвалідності 3 гр., ТРУДОВЕ КАЛІЦТВО, наявної у справі.

Наказами керівника Запорізької обласної прокуратури від 26.03.2025 № 79в та від 17.04.2025 № 85в позивача було відряджено з 31.03.2025 по 29.04.2025 та з 30.04.2025 по 29.05.2025, відповідно, до Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора.

До Запорізької обласної прокуратури надійшло доручення Офісу Генерального прокурора від 16.04.2025 №31/2/1-33270вих-25 про забезпечення ознайомлення під підпис прокурорів органів Запорізької обласної прокуратури, яким установлено інвалідність, з листами (за рекомендованим зразком) щодо необхідності прибуття з 14.04.2025 до 24.05.2025 для проходження обстеження до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" з метою перевірки обґрунтованості прийнятих МСЕК рішень про встановлення груп інвалідності, термін виконання якого до 30.05.2025.

У зв`язку з цим Запорізька обласна прокуратура звернулася до зазначеного Департаменту з проханням організувати ознайомлення позивача під підпис із листом про необхідність прибуття до медичної установи.

Так, 24.04.2025 Запорізькою обласною прокуратурою на адресу Офісу Генерального прокурора було направлено супровідний лист № 07-179вих-25 (№ 105790-25), яким скеровувався лист на ім`я позивача щодо необхідності його прибуття до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» у період з 14.04.2025 по 29.05.2025 (у супровідному листі зазначено з 14.04.2025 по 24.05.2025).

Із зазначеним листом №07-179вих-25 та додатками на 2 арк. до нього (згідно із рекомендованим зразком) позивач був ознайомлений під особистий підпис 30.05.2025, що не заперечувалося та підтверджено учасниками справи у судовому засіданні.

Позивач, вважаючи вказану вище Вказівку (без дати та номеру) скеровану на адресу Офісу Генерального прокурора супровідним листом Запорізької обласної прокуратури від 24.04.2025 №07-179вих-25, протиправною та такою, що порушує його охоронювані законом права та інтереси, з метою захисту свого порушеного права, звернувся з даним позовом до суду щодо її скасування.

Заслухавши учасників справи, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №1697-VII).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Статтею 17 Закону №1697-УІІ врегульовано питання підпорядкування прокурорів та виконання наказів і вказівок.

Частинами 1,3,4,5 та 6 наведеної статті 17 Закону №1697-УІІ, визначено, що прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов`язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.

Під час здійснення повноважень, пов`язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов`язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були надані з дотриманням вимог цієї статті.

Прокурори вищого рівня мають право давати вказівки прокурору нижчого рівня, погоджувати прийняття ним певних рішень та здійснювати інші дії, що безпосередньо стосуються реалізації цим прокурором функцій прокуратури, виключно в межах та порядку, визначених законом.

Накази адміністративного характеру, а також вказівки, що прямо стосуються реалізації прокурором функцій прокуратури, видані (віддані) в письмовій формі в межах повноважень, визначених законом, є обов`язковими до виконання відповідним прокурором.

У пунктах 7 та 19 ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України наведені визначення термінів та зазначено, що:

- суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

- індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або у порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконання або має визначений строк.

Тобто, із аналізу наведених повноважень посадових осіб органів прокуратури та процесуальних приписів, слідує, що накази та вказівки посадових осіб органів прокуратури вищого рівня, для посадових осіб прокуратури нижчого рівня, є обов`язковими для виконання.

Відтак, слід дійти висновку, що наведені накази та вказівки посадових осіб органів прокуратури, як суб`єктів владних повноважень, є актами індивідуальної дії у розумінні вищенаведених приписів ст.17 Закону №1697-УІІ та вимог п.7, п.19 ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду.

В той же час, до адміністративного суду можуть бути оскаржені не будь-які накази, вказівки (акти індивідуальної дії), а лише ті, які породжують, змінюють або припиняють права та інтересів конкретної особи у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) визначено, що будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України).

Принцип, наведений в статті 2 КАС України, полягає у захисті права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення або дії, які породжують, змінюють або припиняють безпосередньо для позивача права чи обов`язки.

Із наведених норм випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка вважає, що має/мало місце порушення її прав, свобод, охоронюваних законом інтересів у публічно-правових відносинах. Однак обов`язковою умовою реалізації судового захисту є об`єктивна наявність відповідного порушення права або охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (апеляційної скарги).

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.03.2019р. у справі №826/16994/15 та від 21.12.2019р. у справі №812/120/17 та є релевантними до правовідносин у даній справі в силу ч.5 ст.242 КАС України, з огляду на таке.

Позивач проходить публічну службу у органах прокуратури та на момент виникнення спірних правовідносин займав відповідну посаду в органах Запорізької обласної прокуратури, станом на березень-травень 2025р. був відряджений до Офісу Генерального прокурора, що підтверджено вище встановленими судом обставинами та учасниками справи не заперечується.

Також, було встановлено, що позивач є пенсіонером, особою з інвалідності ІІІ групи (трудове каліцтво) з 20.11.2018р.

Через публікації у засобах масової інформації у жовтні 2024 року, які набули суспільного резонансу, стосовно отримання інвалідності 51 працівниками Хмельницької обласної прокуратури та окружних прокуратур вказаної області, які були пов`язані з протиправними діями таких прокурорів та діяльністю затриманої за підозрою у вчиненні злочину керівника Хмельницької обласної МСЕК Тетяни Крупи, Офісом Генерального прокурора на адресу Запорізької обласної прокуратури було скероване доручення від 16.04.2025р. №31/2/1-33270вих-25 про забезпечення ознайомлення під підпис прокурорів органів Запорізької обласної прокуратури, яким установлено інвалідність, з листами (за рекомендованим зразком) щодо необхідності прибуття з 14.04.2025 до 24.05.2025 для проходження обстеження до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" з метою перевірки обґрунтованості прийнятих МСЕК рішень про встановлення груп інвалідності, термін виконання якого до 30.05.2025, про що свідчить зміст листа від 24.04.2025р. №07-179вих-25.

На виконання вимог згаданого вище доручення Офісу Генерального прокурора, у зв`язку із тим, що позивач перебував у відрядженні в Офісі Генерального прокурора у березні-травні 2025р. 24.04.2025 Запорізькою обласною прокуратурою на адресу Офісу Генерального прокурора було направлено супровідний лист № 07-179вих-25 (№ 105790-25), яким скеровувався лист на ім`я позивача щодо необхідності його прибуття до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» у період з 14.04.2025 по 29.05.2025 (у супровідному листі зазначено з 14.04.2025 по 24.05.2025) для проходження медичного огляду та необхідності підтвердження перебування на обстеженні відповідною довідкою Центру оцінювання функціонального стану особи.

Із вказаним Листом-Вказівкою позивача було ознайомлено 30.05.2025р., що було підтверджено самим позивачем та представником відповідача у судовому засіданні не заперечувалось.

Відповідно, судом встановлено, що позивач на виконання Листа-Вказівки посадової особи Запорізької прокуратури медичного обстеження у зазначений у ньому строк до згаданої медичної Установи не з`явився, а також і медичного огляду не проходив та відповідної довідки Центу оцінювання функціонального стану особи, відповідачеві не надав.

Надаючи правову оцінку оспорюваному змісту Листа-Вказівці від 24.04.2025 № 07-179вих-25 (№ 105790-25) про необхідність прибуття позивача до згаданої у ньому медичної Установи для проходження медичного огляду у період 14.04.2025 по 29.05.2025, як акту індивідуальної дії (рішення суб`єкта владних повноважень), суд приходить до висновку, що наведений лист-Вказівка на початковій стадії (необхідності прибуття до медичної установи у певний період) ще не призвів до порушення жодних будь-яких прав та законних інтересів позивача (не змінював, не припиняв його прав чи інтересів), які б потребували захисту, чи відновлення його прав у судовому порядку.

За наявними у справі матеріалами порушення прав та інтересів позивача, які б випливали із не виконання позивачем оспорюваного Листа-Вказівки від 24.04.2025 № 07-179вих-25 (№ 105790-25) судом не виявлено, а позивачем, у ході судового розгляду цієї справи, таких доказів суду не було надано.

Судом критично надається правова оцінка аргументам позивача з приводу того, що наведений Лист-Вказівка був обраний підставами для відкриття стосовно нього дисциплінарного провадження КДКП, що позивачем розцінено як порушення його прав та інтересів, з огляду на те, що рішення про відкриття дисциплінарного провадження є лише початковою процесуальною дією, яка не породжує для прокурора жодних правових наслідків, не змінює та не припиняє його прав і обов`язків, не встановлює факту вчинення дисциплінарного проступку та не передбачає застосування дисциплінарного стягнення, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.12.2019 у справі №812/120/17.

Відтак, на момент звернення до суду позивачем не доведено наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу, а обраний ним спосіб судового захисту не відповідає характеру оскаржуваного рішення, що підтверджено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2025р. у справі №320/52738/25 за позовом ОСОБА_1 (позивача у цій справі) до КДКП про визнання протиправним та скасування наказу про відкриття дисциплінарного провадження стосовно нього № 07/3/2 653дс-140дп-25 від 24.07.2025р., за яким позивачеві у задоволенні позову було відмовлено.

Окрім того, як на момент подання даного позову, так і на момент прийняття рішення у даній справі (01.06.2026р.) доказів притягнення до дисциплінарної відповідальності за невиконання ним вимог оскаржуваного Листа-Вказівки у встановленому законодавством порядку, позивачем суду не надано.

Навпаки, як встановлено судом із матеріалів справи та позивачем не спростовано жодними будь-якими іншими доказами, позивача у порядку переведення із Запорізької обласної прокуратури було призначено на посаду прокурора четвертого відділу першого управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора, з 18 вересня 2025р., що підтверджується змістом копії наказу Офісу Генерального прокурора від 08.09.2025р. №1953ц, наявного у справі.

Тобто, із наведених вище встановлених обставин, слідує, що після невиконання позивачем оспорюваного Листа-Вказівки відповідача (неявки до згаданої вище медичної Установи для проходження медичного огляду), позивача було підвищено по службовій сходинці (призначено на посаду в Офісі Генерального прокурора).

За викладених обставин та враховуючи те, що позивача до дисциплінарної відповідальності за невиконання оспорюваного Листа-Вказівки не було притягнуто, а навпаки, позивача у вересні 2025р. було призначено на посаду у Офісі Генерального прокурора, тобто, сам по собі факт не виконання оскаржуваного Листа-Вказівки не призвів до зміни або припинення (порушення) будь-яких прав та інтересів позивача, які б підлягали судовому захисту, суд приходить до висновку, що зазначені встановлені судом обставини у спірних правовідносинах, свідчать про відсутність порушеного права позивача, а відтак, відсутність порушеного права не може бути захищеним (поновленим) судом та є підставою для відмови у задоволенні даного адміністративного позову.

За приписами ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Разом тим, у ході судового розгляду справи порушення оспорюваним Листом-Вказівкою відповідача (без дати та номеру), скерованої на адресу Офісу Генерального прокурора супровідним листом від 24.04.2025р. №07-179ВИХ-25 (№105790-25), на ім`я позивача, про необхідність прибути з 14.04.2025 по 29.05.2025 для проходження обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України, як акта індивідуальної дії (рішення суб`єкта владних повноважень), будь-яких прав позивача та його законних інтересів, які б підлягали судовому захисту, жодними належними, достатніми та допустимими доказами позивачем не доведено.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2023 у справі №990/131/22 наголосила на тому, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №826/16994/15).

З огляду на викладене та враховуючи те, що судом вище у спірних правовідносинах встановлено відсутність порушеного права позивача, що, в свою чергу, виключає можливість його захисту та відновлення у судовому порядку.

Судом також враховується і те, що у даній справі доводи позивача зводяться фактично до порушення процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності за неявку до вищенаведеної медичної Установи для проходження медичного огляду, яка була ініційована саме за оспорюваним Листом-Вказівкою, проте, вказана процедура перевірки правомірності надання таких вказівок прокурором вищого рівня (необхідність явки для проходження медичного огляду), ще не призводить до зміни, припинення прав та інтересів позивача, за аналогією права як і відкриття дисциплінарного провадження (відсутність порушеного права) та їй може бути надана правова оцінка судом лише після завершення дисциплінарного провадження та ухвалення остаточного рішення дисциплінарною комісією, тобто, рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відтак, на момент звернення до суду, а також і на момент винесення судового рішення у даній справі, позивачем не доведено наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу, який підлягає судовому захисту, а обраний ним спосіб судового захисту не відповідає характеру оскаржуваного рішення.

Інші аргументи позивача, викладені у заяві про уточнення позовних вимог від 24.02.2026р., вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні жодні обґрунтовані правові підстави для задоволення даного позову, то і всі судові витрати позивача, понесені ним у даній справі не підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

У зв`язку із перебуванням судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що підтверджено довідкою відділу управління персоналом суду №162 від 01.06.2026р. у період з 08.06.2026 по 19.06.2026 включно, повний текст судового рішення складено у перший робочий день після закінчення відпустки - 22.06.2026р.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправною та скасування вказівки - відмовити повністю.

Всі судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 22.06.2026р.

Суддя С.О. Конєва