Рішення № 137594389, 22.06.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокуСправа №160/467/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Могилівської сільської ради від 23.09.2025 №2318-51/VIII;

- визнати протиправним та скасувати рішення Могилівської сільської ради від 05.11.2025 № 2341-52/VIII;

- зобов`язати Могилівську сільську раду Дніпропетровського району Дніпропетровської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,8 га. шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 1225685000:09:002:0126 та подальшої її передачі в оренду для сінокосіння та випасання худоби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з надуманих, не обґрунтованих та не передбачених законом підстав відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що ним виконано всі вимоги передбачені законодавством для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішень залишено без руху із наданням часу на усунення недоліків позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

13.02.2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивач декілька разів звертався з заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою за різними підставами. Відповідачем в межах наданих законом повноважень прийнято рішення про відмову у наданні дозволу та зазначено, що земельні ділянки є зарезервованими для надання земельних ділянок у власність окремим категоріям громадян, а саме учасникам бойових дій, учасникам АТО тощо.

23.02.2026 року позивачем до суду надіслано відповідь на відзив, в якому останній заперечує проти доводів відповідача та наполягає на повному задоволенні позову.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 03 вересня 2025 року ОСОБА_1 , подав до Могилівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,8 га. шляхом поділу земельної ділянки із кадастровим номером 1225685000:09:002:0126, загальною площею 12,4725 га, розташованої в межах села Молодіжне Могилівської сільської ради, для подальшої передачі її в оренду для сінокосіння та випасання худоби.

21.08.2025 року позивач отримав офіційну відповідь від Могилівської сільської ради № 1059/2-9, де зазначено, що земельна ділянка належить до земель запасу комунальної власності (код 01.17), не перебуває у власності чи користуванні фізичних або юридичних осіб, не передавалася в оренду, постійне користування або резерв, відомості про відведення будь-яким особам відсутні, а також вона не відображена у генеральних планах або інших містобудівних документах.

01.10.2025 року ОСОБА_1 направив запит до Могилівської сільської ради щодо стану розгляду заяви та надання копій рішень, на що отримав відповідь від 03.10.2025 № 1236/2-9, що питання винесене на розгляд чергової сесії ради.

За результатами розгляду рішенням Могилівської сільської ради від 23.09.2025 № 2318-51/VIII було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, а саме: невідповідність цільового призначення, фактичне користування ділянкою іншими особами, проведення перевірки прокуратурою щодо самозаліснення та резервування земельної ділянки за певною категорією осіб (осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників війни, ветеранів війни та інших).

07.10.2025 року позивач повторно подав аналогічну заяву, однак рішенням Могилівської сільської ради від 05.11.2025 № 2341-52/VIII знову отримано відмову на тих самих підставах.

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України, Земельний кодекс України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

За приписами ст. 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Згідно з частиною першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу, належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

За приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 34 частини першої статті 26 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Отже, аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

При цьому, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 сформулював такий правовий висновок: "…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким".

За умови відповідності заяви позивача та доданих до неї документів вимогам законодавства відповідач зобов`язаний прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

У силу приписів ст. 122 ЗК України, у випадку відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою уповноважений орган повинен надати мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Так, рішенням Могилівської сільської ради від 23.09.2025 №2318-51/VIII позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою із зазначенням таких підстав, зо подана на земельну ділянку заява, та долучений до неї пакет документів, не відповідають один одному, а саме викопіювання не відповідають один одному. Зазначено, що дана земельна ділянка зарезервована за учасниками бойових дій та особами до них прирівняними, особами з інвалідністю внаслідок війни, учасниками війни, сім`ям загиблих ветеранів війни, Захисників та Захисниць України, які проживають на території Могилівської територіальної громади. Також зазначено, що відведення частки земельної ділянки передбачає поділ даної земельної ділянки, що на теперішній час громадян України заборонено чинним законодавством.

Рішенням Могилівської сільської ради від 05.11.2025 № 2341-52/VIII підставами відмови зазначено, що земельна ділянка на яку написана заява та на яку подану пакет документів, зарезервована за учасниками бойових дій та особами до них прирівняними, особами з інвалідністю внаслідок війни, учасниками війни, сім`ям загиблих ветеранів війни, Захисників та Захисниць України, які проживають на території Могилівської територіальної громади. Також зазначено, що відведення частки земельної ділянки передбачає поділ даної земельної ділянки, що на теперішній час громадян України заборонено чинним законодавством.

Суд зазначає, що оскаржувані рішення не містять мотивів відмови, в оскаржуваних рішеннях не вказано про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а відтак такі рішення не можуть вважатися належними у розумінні приписів Земельного кодексу України.

Щодо посилань відповідача на резервування земельної ділянки, суд вважає за необхідне зазначити, що в чинному законодавстві відсутня така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як резервування земельних ділянок.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у спірному випадку слід визнати протиправними та скасувати оскаржувані рішення відповідача.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, спірні рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою перевіряється судом на предмет правомірності, виходячи лише із тих мотивів, які покладалися відповідачем в основу їх винесення.

Беручи до уваги те, що відповідачем у рішеннях не викладено законодавчо обґрунтовані підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд позбавлений можливості дослідити їх для надання оцінки правомірності відмови та виконанню позивачем усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

За таких обставин, суд не вбачає можливості застосувати ту форму захисту порушеного права у вигляді прямого зобов`язання прийняти відповідне рішення, про яку просив позивач у своєму позові.

У обставинах цієї справи суд вважає, що єдиним належним способом захисту та відновлення прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі її в оренду для сінокосіння та випасання худоби - з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково судовий збір підлягає стягненню з відповідача у сумі 1597,44 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Могилівської сільської ради від 23.09.2025 №2318-51/VIII.

Визнати протиправним та скасувати рішення Могилівської сільської ради від 05.11.2025 № 2341-52/VIII.

Зобов`язати Могилівську сільську раду Дніпропетровського району Дніпропетровської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,8 га для подальшої передачі її в оренду для сінокосіння та випасання худоби, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Могилівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1597,44 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна