Ухвала суду № 137593373, 22.06.2026, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/2228/14-ц

провадження № 6/570/50/2026

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне, вул.С.Петлюри, 10) заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,

у с т а н о в и в:

покликаючись на те, що виконавчий лист виданий судом помилково у період, коли заочне рішення не набуло чинності, заявник ОСОБА_2 у поданій 22 квітня 2026 року заяві просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №570/2228/15-ц, виданий 27 серпян 2014 року Рівненським районним судом Рівненської області; до розгляду заяви зупинити виконання за вказаним виконавчим листом.

14 травня 2026 року від представника АТ "Державний експортно-імпортний банк України" через систему "Електронний суд" Валерія Мірчука надійшли заперечення, у яких вважає доводи безпідставними та необгрунтованими. Пояснює, що норми процесуального закону не ставлять в залежність набрання рішенням суду законної сили з моментом отримання учасником справи копії такого рішення. Зазначає, що наслідком неотримання учасником справи копії судового рішення може бути визнання судом апеляційної інстанції причин пропуску строку на апеляційне оскарження поважними і, відповідно, поновлений строк на апеляційне оскарження. Вважає, що той факт, що у 2018 році ОСОБА_1 був поновлений строк на апеляційне оскарження та прийнята апеляційна скарга до розгляду жодним чином не впливає на правомірність видачі судом виконавчого листа. Просить у задоволенні заяви відмовити.

У поданій до суду заяві заявник ОСОБА_1 просить розглянути справу без його участі та задовольнити заяву.

Від представника АТ "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Зважаючи на те, що учасники справи відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду заяви, неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду заяви, дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд заяви у відповідності з ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Суд встановив такі обставини

13 червня 2014 року заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором №65207082 від 02 листопада 2007 року в загальній сумі 121 928, 47 доларів США, з яких: 89 136,04 доларів США - заборгованість по основному боргу; 32 792,43 доларів США - заборгованість за процентами за період з 07 березня 2012 року по 12 травня 2014 року, та 513 663,49 гривень-пені; та 3654 грн. - судові витрати.

27 серпня 2014 року Рівненським районним судом Рівненської області видав стягувачу виконавчий лист по справі №570/2228/14-ц.

11 вересня 2018 року заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 червня 2014 року залишене без змін.

29 січня 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 червня 2014 року та постанова Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» заборгованості за процентами та пенею скасовані і ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 32 792,43 доларів США та пенею у розмірі 513 663,49 грн (61 855,75 + 451 807,74) відмовити. Заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 червня 2014 рокута постанову Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 89 136,04 доларів США залишити без змін. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 937,74 грн. Поновити виконання заочного рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 13 червня 2014 року у незміненій судом касаційної інстанції частині.

18 липня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області на підставі виконавчого листа №570/2228/14-ц відкрите виконавче провадження №72294170 відносно ОСОБА_1 .

Суд прийшов до таких висновків

Відповідно до вимог ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ч.4 ст.10 ЦПК України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт З мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012), що, на думку суду, є неприпустимим в умовах розвитку демократичного суспільства. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, на виконанні якого наполягає стягувач, фактично нівелює сутність судового захисту та судового рішення, що є недопустимим в умовах демократичного суспільства.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом /ст.446 ЦПК України/. Якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зазначені у ч.2 ст.432 ЦПК України. Відповідно до ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

Так, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо: а) його було видано помилково; б) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою; в) з інших причин.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання (такий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц).

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково за змістом ст.432 ЦПК України не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права. Законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у частині четвертій статті 369 ЦПК України, на яку посилались заявники у даній справі. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням прав стягувача та боржника. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 зазначено, що законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню мотивована тим, що виконавчий лист виданий судом помилково у період, коли заочне рішення не набуло чинності. Разом з тим, заявником не долучені до заяви жодні докази наявності відкритого виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, набрання рішенням суду у справі №570/2228/14-ц законної сили 11.09.2018 та не зазначено, на якій стадії на даний час знаходиться таке виконавче провадження. Також до заяви не долучена копія оспорюваного виконавчого листа № 570/2228/14-ц, виданого 27 серпня 2014 року Рівненським районним судом Рівненської області.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що виконавчий документ виданий помилково суду не надано, а матеріали справи таких не містять.

Відповідно до ст.76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі №420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорія стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Достовірність як змістова характеристика доказу свідчить про можливість на підставі такого доказу встановити дійсні обставини справи.

Допустимість доказів характеризується як дотриманням порядку збирання, подання та дослідження таких доказів, так і обов`язковістю підтвердження певних обставин справи визначеними законом засобами доказування.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною, сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.

Недоведеність обставин є основною підставою для відмови в задоволенні вимог (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Відтак, суд вважає, що у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, слід відмовити у зв`язку з недоведеністю вимог заявника.

Особливість ухвали про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 1909/3089/2012 (провадження № 61-11723сво20), якою відступлено від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/13362/13-ц (провадження № 61-14123св19), ухвалі від 14 липня 2020 року у справі № 607/11645/15 (провадження № 61-9729ск20) та постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 607/11645/15-ц (провадження № 61-817св20)

З огляду на викладене, керуючись ст.432 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Кушнір Н.В.