Рішення № 137591017, 23.06.2026, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 23.06.2026

Справа № 501/1655/26

2/501/1759/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості,

ухвалив рішення про наступне та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача.

Представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (далі позивач) 09.04.2026 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №186640 від 05.06.2025 у розмірі 29004,46 грн., яка складається з: 16594,72 грн. заборгованості за тілом, 11608,74 грн. заборгованості за відсотками, заборгованості за комісією 801,00 грн., заборгованості за штрафнимим санкціями (пеня, штраф) у розмірі 3600,00 грн., судові витрати у справі та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що 05.06.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС»» та відповідачем укладено Кредитний договір №186640 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. У вказаному Кредитному договорі між сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором та здійснено переказ коштів на рахунок відповідача у розмірі 17722,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання не виконує, тому у нього виникла заборгованість у розмірі 29004,46 грн., яка складається з: 16594,72 грн. заборгованості за тілом, 11608,74 грн. заборгованості за відсотками, заборгованості за комісією 801,00 грн., заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штраф) у розмірі 3600,00 грн.

10.10.2025 між первісним кредитором та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 10102025 та відповідно до витягу з реєстру прав вимоги відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №186640 від 05.06.2025.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач відзиву на позов не подав.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 09.04.2026 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.71).

Ухвалою судді від 23.04.2026 відкрито провадження у справі без виклику сторін (а.с.77-78).

Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу ухвали суду про відкриття провадження, проте конверт повернувся з відміткою: «відсутній за вказаною адресою» (а.с.81), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про розгляд справи.

Частиною 8 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 05.06.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС»» та відповідачем укладено Кредитний договір №186640 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. У вказаному Кредитному договорі між сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором та здійснено переказ коштів на рахунок відповідача у розмірі 17722,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання не виконує, тому у нього виникла заборгованість у розмірі 29004,46 грн., яка складається з: 16594,72 грн. заборгованості за тілом, 11608,74 грн. заборгованості за відсотками, заборгованості за комісією 801,00 грн., заборгованості за штрафнимим санкціями (пеня, штраф) у розмірі 3600,00 грн.

10.10.2025 між первісним кредитором та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 10102025 та відповідно до витягу з реєстру прав вимоги відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №186640 від 05.06.2025.

ІV. Оцінка Суду.

Відповідно до ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст.514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1ст.1078 Цивільного кодексу України).

Отже, з огляду на встановлені судом обставини, позивач правомірно набув право грошової вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 526, 530, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України передбачено ,що зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений у ньому строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст.639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.ч.7, 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», а також Закону України «Про електронні довірчі послуги», передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до пп.12 п.1 ч.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Встановивши, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, а відповідач в свою чергу отримала кредитні кошти та не повернула їх у встановлений договором строк, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач не надав своєчасно позикодавцям, кошти для погашення заборгованості за кредитами, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договорів, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами.

Суд також приймає до уваги те, що на момент укладення договору, сторін влаштовували його умови. Протилежного відповідачем суду не надано.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення суми комісії у розмірі 801,00 грн., суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року № 204/224/21, у якій суд дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Також, відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Тому враховуючи вищевикладене, умови кредитного договору щодо обов`язку відповідача сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача комісії в розмірі 801,00 грн. задоволенню не підлягають.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжної інструкції №37952 від 08.04.2026 (а.с.1) позивачем сплачено 2 662,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно долі задоволеної вимоги у розмірі 2588,88 грн. (28203,46 грн./29004,46 грн.)*2662,40.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених судових витрат по даній справі представник позивача разом з позовною заявою надав суду копії договору про надання правничої допомоги від 20.01.2026 (а.с.13-14), акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги (а.с.16), тощо.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 43541163) суму заборгованості за кредитним договором №186640 від 05.06.2025 у розмірі 28203,46 грн., яка складається з: 16594,72 грн. заборгованості за тілом, 11608,74 грн. заборгованості за відсотками, судовий збір у розмірі 2588,88 грн. та судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко