Ухвала суду № 137590979, 18.06.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2150/26

Провадження № 1-кп/496/540/26

У Х В А Л А

18 червня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 ,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Прокурор Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подала до суду клопотання, в якому просить продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 строком на 60 днів без визначення розміру застави, з утриманням його в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Клопотання обґрунтовано тим, що строк дії ухвали суду від 18.05.2026 року про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою закінчується 16.07.2026 року. На час продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували з часу обрання йому запобіжного заходу, не зменшились та продовжують існувати, що досліджувалось під час судових засідань та встановлено під час обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого. Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, а тому, перебуваючи на волі, останній буде мати можливість переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, тобто існує ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Окрім того, прокурор зазначає, що існує ризик впливу на свідків, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки під загрозою можливого покарання, враховуючи характер, обставини та суспільну небезпеку кримінального правопорушення, перебуваючи на волі, ОСОБА_5 може вжити заходи щодо незаконного впливу на свідків, як безпосередньо, так і опосередковано, шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз, а також примусити свідків, які в подальшому будуть допитуватися безпосередньо судом, змінити покази на свою користь, до дачі неправдивих та викривлених обставин, які підлягають доказуванню. Окремо прокурор зауважує, що свідки є товаришами обвинуваченого по службі, а тому заборона спілкуватися з певними особами, як наслідок можливості ймовірного впливу на них це об`єктивна необхідність забезпечення показань учасників кримінального провадження, які мають доказову силу. Також, на думку прокурора, є достатні підстави вважати, що існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто вчинення ОСОБА_5 інших кримінальних правопорушень, що обумовлюється військовою агресією проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку. Вказаний ризик підтверджує те, що теперішня криміногенна обстановка в Україні може схилити особу до скоєння нового злочину. ОСОБА_5 не має засобів для існування, офіційно не працевлаштований, притягується до кримінальної відповідальності за скоєння тяжкого, умисного злочину. У зв`язку з вищенаведеними обставинами, враховуючи усі ризики у їх сукупності та взаємозв`язку, прокурор вважає, що запобіжний захід, не пов`язаний із позбавленням волі у подальшому може вплинути на проведення повного та неупередженого судового розгляду та на забезпечення обвинуваченим покладних на нього обов`язків. Посилаючись на ч. 8 ст. 176 КПК України, якою установлено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого, зокрема, статтями 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою, прокурор просить продовжити ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави. Жоден інший, більш м`який запобіжний захід, на думку прокурора, не забезпечить попередження вказаним вище ризикам, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення та особу обвинуваченого.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні на задоволенні клопотання наполягала, посилаючись на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та просила продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого заперечувала та просила обрати ОСОБА_5 більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав думку свого захисника.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши обвинувальний акт та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

В ході досудового розслідування ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 30.01.2026 року відносно ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 29.03.2026 року.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 25.03.2026 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме до 23.05.2026 року із визначенням розміру застави у розмірі 50 (п`ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400 (сто шістдесят шість тисяч чотириста) гривень.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18.05.2026 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме до 16.07.2026 року із визначенням розміру застави у розмірі 50 (п`ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400 (сто шістдесят шість тисяч чотириста) гривень.

Оскільки термін запобіжного заходу спливає, а до вказаного терміну судове провадження не може бути завершено, а тому необхідно вирішити питання про доцільність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року.

За змістом ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за кваліфікуючими ознаками: самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану. Санкція інкримінованого кримінального правопорушення передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, а тому суд вважає, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.

Згідно з позицією ЄСПЛ, вкладеною у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, «врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Суд вважає, що ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання та обставинами вчинення інкримінованого злочину.

Отже, зважаючи на обставини інкримінованого обвинуваченому злочину, пов`язаного із порушенням встановленого порядку несення військової служби, вчиненого в умовах воєнного стану, його тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк від 5-ти до 10-ти років), на переконання суду, вказане в сукупності підтверджує наявність в цьому кримінальному провадженні ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, актуальність якого не зменшилася на цій стадії кримінального провадження та є достатньою підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд також погоджується з доводами прокурора про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_5 не прийнято, судовий розгляд кримінального провадження не завершено, свідки підлягають безпосередньому допиту судом, а тому суд вважає, що до теперішнього часу також продовжує існувати ризик можливого незаконного впливу обвинуваченого на свідків.

Що стосується ризику можливого вчинення іншого кримінального правопорушення, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що прокурором не надано доказів того, що ОСОБА_5 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а тому прокурором не доведено існування наявного ризику.

Суд також враховує обставини даної справи, особу обвинуваченого, який не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, та зазначає, що зміна запобіжного заходу останньому на більш м`який, як того просить захисник, з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Одночасно суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Окрім іншого суд враховує положення ч. 8 ст. 176 КПК України, якою установлено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого, зокрема, статтями 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.

Отже, законодавець імперативно встановив, що під час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.

Відтак, з урахуванням того, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, єдиним запобіжним заходом, який може бути застосовано стосовно нього, з огляду на зазначені вище імперативні приписи кримінального процесуального закону України, є тримання під вартою.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

Отже, приписами ч. 4 ст. 183 КПК України встановлено, що можливість не визначати у вищевказаних випадках розмір застави є правом, а не обов`язком суду, та має вирішуватись з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, встановлені ризики та особу обвинуваченого.

З огляду на обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , характеристику його особи та наявність доведених ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що відносно ОСОБА_5 слід застосувати саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, проте із визначенням розміру застави.

Визначаючи розмір застави, суд враховує вимоги п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, відповідно до якого розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, з огляду на обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан обвинуваченого, який не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, раніше не судимий, а також зважаючи на існування зазначених вище ризиків, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому у якості альтернативного запобіжного заходу заставу в межах розміру, передбаченого п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України для осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів, а саме у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із покладенням на останнього у разі внесення застави обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки застава саме в цьому розмірі зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого.

Керуючись ст. ст. 182, 183, 291, 331, 370-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, а саме з 18.06.2026 року до 16.08.2026 року включно.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_5 обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України, у розмірі 50 (п`ятдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400 (сто шістдесят шість тисяч чотириста) гривень.

Роз`яснити обвинуваченому, що він або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на розрахунковий рахунок UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) 26302945, банк отримувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це суд. Після внесення застави обвинувачений ОСОБА_5 буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, на підставі ч. 5 ст.194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 наступні обов`язки:

- прибувати за викликом до суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти прокурора та суд про зміну місця проживання та роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на вказаний депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі установи, в якій обвинувачений тримається під вартою.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Роз`яснити заставодавцю обов`язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченого.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 8, ч. 10, ч. 11 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з`явиться за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1