Рішення № 137590498, 23.06.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7768/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Мруць І.С.,

за участю секретаря судового засідання Булавки Х.Н.,

справа № 462/7768/25

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач АТ «Українська залізниця»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

за участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Редевич Оксани Миколаївни,

встановив:

представник позивачки звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за невикористану відпустку за період 01.12.2020 по 04.05.2022 у розмірі 18163, 52 грн.; компенсацію за невикористану відпустку за період з 04.05.2022 по 21.11.2023 у розмірі 58332, 42 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення передбачену п.2.2.10 Колективного договору за 2022 рік в розмірі 13 661, 00 грн. та за 2023 рік в розмірі 15 027 грн; стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що позивачка перебувала з 2002 року у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Наказом відповідача №483/ос від 04.05.2022 призупинено з 06.05.2022 року дію трудового договору з працівниками, в тому числі із позивачкою до припинення або скасування воєнного стану в Україні, який позивачка оскаржила до суду. Наказом АТ «Укрзалізниця» №2166 від 17.11.2023 року позивачку звільнено з роботи з 21.11.2023 року, у зв`язку із чим їй виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період 01.12.2020-30.11.2022 в сумі 15 323, 61 грн., виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 494,31 грн в день. Після звільнення позивачки з роботи, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 29.04.2024 року, визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» від 04.05.2022 №483/ос і додаток до нього в частині зупинення дії трудового договору з позивачкою та зобов`язано АТ «Укрзалізниця» нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.05.2022 по 21.11.2023 (по день звільнення з роботи) в розмірі 435 334 грн., виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 1080, 23 грн., яку вона отримала 07.07.2025 року.

У зв`язку з визнанням неправомірним в судовому порядку призупинення з позивачкою трудового договору та фактичним отриманням заробітної плати за час простою, позивачка вважала, що відповідач повинен перерахувати та донарахувати на її користь заробітну плату (її складові) у зв`язку із звільненням. На час подання позовної заяви виплат на підставі поданої позивачкою заяви відповідач не провів та відповіді позивачці не надав, тобто, на думку позивачки, не провів із нею повного розрахунку. На обгрунтування своїх вимог надає власні розрахунки належних їй виплат, просить позов задовольнити, вирішити питання судових витрат.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 29.10.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 13.11.2025 року задоволено заяву представника відповідача, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

18.11.2025 року до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначила, що у день звільнення ОСОБА_1 отримала повний розрахунок усіх належних їй сум при звільненні, включаючи повну суму розрахунку за невикористані 31 день відпустки. Виходячи із норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію про ти України. Вважає, що у зв`язку із дією наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем до його скасування рішенням суду, на день звільнення позивача 21.11.2023 року, у відповідача не існувало обов`язку здійснення виплат при звільненні за період дії наказу (з 06.05.2022 до 21.11.2023).

Представник відповідача посилається на норми ст.9 Закону України «Про відпустки», яка встановлює, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час оплаченого прогулу лише у випадку, якщо такий прогул, спричинений незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу, а не незаконним призупиненням дії трудового договору. На її думку, призупинення дії трудового договору не передбачає фактичного виконання роботи, перебування у трудових правовідносинах у цей період не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки також.

Представник відповідача не погоджується із доводами позивачки про те, що розрахунок компенсації невикористаної відпустки необхідно проводити із середньоденної заробітної плати в сумі 1080,23 грн., оскільки обчислення середньоденної заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Також заперечує вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, заявляє про порушення позивачкою строку на звернення до суду.

01.12.2025 року до суду подано відповідь на відзив, у якому представник позивачки заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві, просив такі відхилити, а вимоги задоволити в повному обсязі. Зазначив, що, у зв`язку із тим, що наказ від 04.05.2022 р. №483/ос є недійсний від моменту прийняття, то твердження відповідача, що дія трудового договору з позивачкою була призупинена зазначеним наказом є безпідставним, а час незаконного призупинення трудового договору зараховується до стажу, який дає право на відпустку і підлягає компенсації за невикористану відпустку. Представник позивачки також вважає, що та обставина, що середньоденний заробіток позивачки в розмірі 1080, 23 грн. за період січень-листопад 2023 року відповідає її середньому заробітку за два місяці до призупинення дії трудового договору 06.05.2022 року не спростовує правомірності застосування позивачкою для визначення компенсації невикористаної відпустки середньомісячного заробітку в зазначеному розмірі як розрахункової величини. Щодо строків звернення до суду із позовом пояснив, що заробітну плату за 2023 рік позивачці нараховано в липні 2025 року та виплачено 07.07.2025 року, а тому вважає, що право на отримання компенсації за невикористані відпустки виникло у неї з моменту нарахування та виплати середнього заробітку за рішенням суду.

08.12.2025 року представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримала доводи викладені у відзиві та наголосила на пропуску позивачкою строку звернення до суду, який на її думку, сплинув 22.02.2024 року через три місяці з дня повідомлення позивачки про нараховані та виплачені у день звільнення суми.

15.12.2025 року представник позивачки подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що позивачці стало відомо про нараховані суми при звільненні 07.07.2025 року з розрахунку заробітної плати за липень 2025 року, то тримісячний строк для пред`явлення позову в позивачки спливав 07.10.2025 року.

26.03.2026 року представник відповідача подала до суду пояснення у яких наголосила, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та вважає, що у позові ОСОБА_1 має бути відмовлено повністю, зокрема, з огляду на пропуск позивачкою строку звернення до суду. Відповідач не погоджується з позовними вимогами про донарахування грошової компенсації за невикористану відпустку за період 01.12.2020-04.05.2022, а також за період оплаченого вимушеного прогулу з 04.05.2022-21.11.2023, оскільки вважає відсутніми правові підстави для такого нарахування.

АТ «Укрзалізниця» не погоджується із доводами позивачки про те, що розрахунок компенсації невикористаної відпустки необхідно проводити із середньоденної заробітної плати в сумі 1080,23 грн. Зазначає, що визначення порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки окремо врегульовано Порядком №100, а отже положення про обчислення середньої заробітної плати, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не підлягають застосуванню.

26.03.2026 року представник позивачки подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що зазначений в позовній заяві розмір середньоденного заробітку 1080,23 грн. є помилковим, вірний розмір заробітку повинен становити 1074, 90 грн в день, а відтак зменшив розмір позовних вимог - просив стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за невикористану відпустку за період 01.12.2020 по 04.05.2022 у розмірі 17998,74 грн.; компенсацію за невикористану відпустку за період з 04.05.2022 по 21.11.2023 у розмірі 58044,60 грн. В решті залишити без змін.

01.05.2026 року представник позивачки подав до суду додаткові пояснення.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав. Пояснив, що просить стягнути з відповідача 17998,74 грн. як різницю між належною до сплати компенсацією невикористаних відпусток у розмірі 33321,90 грн. та виплаченими при звільненні коштами у сумі 15323,61 грн., а також 58044,60 грн. як компенсацію за невикористані щорічну основну відпустку, додаткову відпустку за вислугу років, додаткову відпустку працівникам з ненормованим робочим днем.

Додатково пояснив, що погоджується із розрахунком відповідача щодо кількості нарахованих днів основної відпустки (37 днів) та додаткової відпустки за вислугу років (5 днів).

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, запереченнях та поясненнях.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, право на виплату грошової компенсації за невикористану відпустку виникає у працівника у разі звільнення і відповідності до ст.116 КЗпП України такі кошти виплачуються у день звільнення працівника. Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ч. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України, п. 2 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 КЗпП України, ст. 6 ЗУ «Про відпустки»), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Згідно копії наказу №1965/ос від 18.08.2017 року ОСОБА_1 була переведена на посаду старшого ревізора відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.7).

Згідно наказу АТ «Українська залізниця» від 04.05.2022 № 483/0с, витягу з додатку до наказу, у зв`язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталась у зв`язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України, можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства та впровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, припинено простій, введений наказом № Ц-42-6 від 24 лютого 2022 (зі змінами) працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, призупинено дію трудових договорів з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, зокрема ОСОБА_1 , з 06.05.2022 (а.с.8,9).

Наказом №2166/ос від 17.11.2023 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 21.11.2023 року у зв`язку із скороченням штату за ст.1 ст.40 КЗпП України, компенсовано невикористані 31 дні відпустки:

-основна щорічна відпустка 9 днів за період 01.12.2020-30.11.2021;

-додаткова відпустка, яка надається працівникам з ненормованим робочим днем 7 днів за період 01.12.2020-30.11.2021;

-додаткова відпустка за вислугу років 3 дні за період 01.12.2020-30.11.2021;

-основна щорічна відпустка 10 днів за період 01.12.2021-30.11.2022;

-додаткова відпустка, яка надається працівникам з ненормованим робочим днем 1 день за період 01.12.2021-30.11.2022;

-додаткова відпустка за вислугу років 1 день за період 01.12.2021-30.11.2022;

-основна щорічна відпустка 0 днів за період 01.12.2022-21.11.2023;

-додаткова відпустка, яка надається працівникам з ненормованим робочим днем 0 днів за період 01.12.2022-21.11.2023;

-додаткова відпустка за вислугу років 0 днів за період 01.12.2022-30.11.2023 (а.с.10).

Позивачка зазначає, що АТ «Укрзалізниця» виплатило їй компенсацію згідно Розрахунку заробітної плати за листопад 2023 року, який надіслав їй на електронну пошту, в сумі 15 323, 61 грн. (а.с.11).

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 29.04.2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31.10.2024 року, визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» №483/ос від 04.05.2022 року «З особового складу» та Додаток до нього в частині призупинення дії трудового договору зі старшим ревізором Відділу з контролю за фінансово-господарською діяльністю Управління внутрішнього аудиту та контролю Регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Акціонерного товариства «Українська залізниця» Левко К.І., постановлено стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 04.05.2022 по 21.11.2023 у розмірі 435 334, 50 грн. (а.с.12-19).

На підтвердження своїх доводів про виплату їй відповідачем компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу 07.07.2025 року, позивачка долучила виписку АТ «Ощадбанк» про отримання коштів (а.с.20).

Відповідно до ч.2 ст.233 із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат Рішенням Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025, висновки якого застосовуються з часу його ухвалення.

Представник відповідача у відзиві зазначала, що нарахування та виплата всіх належних ОСОБА_1 сум при звільненні відповідачем були здійснені у день її звільнення 21.11.2023 року. Позивачку було письмово повідомлено про проведений розрахунок, тому, вважає, що плин строку звернення до суду у цій справі почався 22.11.2023 року та закінчився 22.02.2024 року.

В додаткових поясненнях представник позивачки зазначив, що ОСОБА_1 стало відомо про нараховані суми при звільненні 07.07.2025 року з Розрахунку заробітної плати за липень 2025 року, а тому, вважає, що тримісячний строк для пред`явлення позову в позивачки спливав 07.10.2025 року.

Судом встановлено, що на час звільнення позивачки 21.11.2023 року, що мало місце до перегляду апеляційною інстанцією 31.10.2024 року та набрання законної сили судовим рішенням, яким було визнано порушення прав позивачки та такі права відновлено, відповідачем було проведено нарахування та виплату позивачці розрахункових коштів у сумі 15323,61 грн. як компенсації за 31 день невикористаної відпустки при звільненні.

Оскільки звільнення та виплата розрахункових коштів при звільненні мали місце до визнання в судовому порядку порушення прав позивача, то відповідачем не могли бути враховані обставини, які виникли на підставі такого рішення, а позивач, відповідно, не мала підстав оспорювати розмір проведених відповідачем нарахувань у зв`язку з її звільненням на час проведення розрахунку.

Водночас, позивачка стверджує, що новий розрахунок сум нарахованих їй при звільненні вона отримала 07.07.2025 року. На підтвердження своїх доводів вона долучила виписку АТ «Ощадбанк» про отримання коштів та копію розрахунку заробітної плати за липень 2025 року (а.с.20,21).

Вирішуючи це питання, суд бере до уваги, що представник відповідача отримання позивачкою цього розрахунку 07.07.2025 року не заперечила, не подала суду доказів одержання ОСОБА_1 письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, із врахуванням ухвалених судових рішень, а відтак, вважає, що тримісячний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору розпочався 07.07.2025 року та сплив 07.10.2025 року. За таких обставин позовна заява, яка надійшла до суду 07.10.2025 року, подана в межах цього строку.

Щодо права позивачки на грошову компенсацію за невикористані відпустки, суд зазначає наступне.

Представник відповідача позовні вимоги в цій частині заперечила, посилаючись на п.2 ч.1 ст.9 ЗУ «Про відпустки», відповідно до якого до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), звертаючи увагу на те, що незаконне призупинення трудового договору не є незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «Укрзалізниця» «Про призупинення дії трудового договору») свідчить, що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку, інших виплат за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

У постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23) та від 31 жовтня 2024 року у справі № 761/14792/22 (провадження № 61-7969св24) суд касаційної інстанції застосував статтю 235 КЗпП України за аналогією закону до правовідносин у зв`язку із призупиненням дії трудового договору.

Зазначені вище постанови Верховного Суду були передані на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, та у постанові від 05 травня 2025 року, справа № 758/4178/22, провадження № 61-693сво24, Об`єднана палата зазначила, що відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору, а і виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми ст.235 КЗпП України. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.

У постанові Верховного суду від 29 вересня 2025 року, справа № 206/2608/22, провадження № 61-14124св23, ухваленій у справі з частково аналогічними правовідносинами, що стосуються зупинення трудового договору з працівником у зв`язку з військовою агресією проти України, Верховний Суд зазначив, що закон пов`язує право працівника, який перебував у оплаченому вимушеному прогулі, на щорічну основну відпустку, а непроведення розрахунку з працівником у день його звільнення, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, в свою чергу, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року зазначено, що порядок обчислення тривалості роботи, що дає право на щорічну відпустку, визначено у статті 9 Закону №504/96-ВР, відповідно до якої, окрім часу фактичної роботи у відповідному році, до стажу роботи, що дає право на щорічну оплачувану відпустку, включається, зокрема час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Отже, право особи на щорічну оплачувану відпустку пов`язується з наявністю в особи стажу роботи на підприємстві, в установі, організації, обчисленого за правилами, передбаченими статтею 9 Закону №504/96-ВР».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) вказано, що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, призупинення дії трудового договору може мати місце у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин неможливе, та неможливо перевести працівника на іншу роботу, чи залучити його до роботи за дистанційною формою організації праці.

Як рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 29.04.2024 року, так і постановою Львівського апеляційного суду від 31.10.2024 року було констатовано, що трудовий договір з ОСОБА_1 було призупинено неправомірно, період з 04.05.2022 року до 21.11.2023 року прирівняно до вимушеного прогулу.

Зазначене свідчить про те, що доводи позивачки про її право на отримання компенсації за невикористані відпустки, а саме основної щорічної відпустки та додаткової відпустки за вислугу років, право на отримання якої нею набуто за час, який зараховано, як час роботи, з 04.05.2022 по 21.11.2023 року є правомірними.

Що стосується вимог позивачки про компенсацію відпусток працівникам з ненормованим робочим днем, то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка, працівникам з ненормованим робочим днем тривалістю до 7 календарних днів надається згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Порядок надання додаткової відпустки, яка надається працівникам з ненормованим робочим днем, передбачений п.2.3.4 Колективного договору, укладеного між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002-2006 роки (а.с.24-30).

Тобто, положеннями Колективного договору передбачено умови, за яких працівникам може бути надана додаткова відпустка з ненормованим робочим днем.

Водночас, враховуючи, що для позивачки не наступили умови, за яких вона працювала з ненормованим робочим днем у період з 04.05.2022 року по 21.11.2023 року, підстави для стягнення в її користь компенсації за 11 днів такої відпустки, на думку суду, відсутні.

Позивачка та її представник вважають, що при розрахунку розміру компенсації невикористаних відпусток слід виходити з середньоденного заробітку, встановленого рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 29.04.2024 року у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1074,90 грн.

Представник відповідача не погодилася із наведеним розрахунком та вважає, що такий проведено із порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Питання виплат компенсацій за невикористані відпустки регулюється Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до абз.1,4 п.2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (п.3 Порядку).

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Виходячи з наведеного, суд вважає необгрунтованими доводи позивачки про застосування для розрахунку компенсації за невикористані відпустки встановленої рішенням суду величини середньоденної заробітної плати у розмірі 1074,90 грн., оскільки такий розрахунок проводився, виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата, а саме призупинення трудового договору.

Представник відповідача погодилася із тим, що якби період призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 з 04.05.2022 року по 21.11.2023 року зараховувався до стажу її роботи, що дає право на щорічну відпустку, то основна щорічна відпустка за цей період становила би у такому випадку 37 днів, а додаткова відпустка за вислугу років 5 днів.

Представник позивачки у судовому засіданні із цим розрахунком також погодився.

Таким чином, виходячи із Розрахунку заробітної плати за липень 2025 року, середньоденний заробіток ОСОБА_1 для розрахунку компенсації за невикористані відпустки дорівнює (сумарний заробіток за період з грудня 2022 року по листопад 2023 року/кількість календарних днів розрахункового періоду = 1080,24 грн.(274 380,23 грн/254).

Відтак, сума компенсації за невикористані відпустки за період з 04.05.2022 року по 21.11.2023 року становить 45 370,08 грн. (1080,24*(37+5) днів відпустки).

При звільненні 21.11.2023 року ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за 31 день невикористаних відпусток у розмірі 15 323, 61 грн., виходячи із середньоденного заробітку 494,31 грн. Сторони цього не заперечують.

Керуючись вищенаведеним порядком розрахунку, різниця між сумою, належною до виплати ОСОБА_1 як компенсації за 31 день невикористаних відпусток та фактично сплаченими виплатами при звільненні 21.11.2023 року становить 18 163,83 грн. (1080,24 грн.*31день відпустки -15323,61 грн.). Однак, враховуючи, що представником позивачки зменшено позовні вимоги в цій частині, а суд не може вийти за їх межі, з відповідача підлягає стягненню в користь позивачки 17 998,74 грн. недоплаченої компенсації за невикористані нею 31 день відпустки.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині слід задоволити частково, стягнувши з відповідача в користь позивачки 17 998,74 грн. недоплаченої компенсації за невикористані 31 день відпустки та 45 370,08 грн. компенсації за невикористані 42 дні відпустки.

Що стосується вимог позивачки про стягнення на її користь матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік, то суд зазначає наступне.

Пунктом 2.2.10. Колективного договору передбачено надання працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Виходячи з матеріалів справи, ОСОБА_1 27.12.2022 року звернулася до АТ «Укрзалізниця» із заявою про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення, зазначивши, що перебувала у щорічній відпустці з 04.01.22 по 06.01.22 та з 18.04.22 по 04.05.22, а 24.09.2025 року із заявою щодо виплати їй, в тому числі, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік (а.с.22-23, 23зв).

У судовому засіданні представник позивачки зазначив, що позивачка не зверталася із заявами про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року на період дії режиму воєнного стану в Україні такі виплати було призупинено (а.с.78,79). Оскільки рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року №Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с.174-176), вважає, що такі вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Представник відповідача у судовому засіданні просила у задоволенні таких вимог відмовити з підстав викладених відповідачем у процесуальних документах у справі. Зауважила також, що згадане рішення стосується лише учасників цієї справи та не може бути застосоване у даному провадженні.

Суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для виплати позивачці матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) за цей період, оскільки згідно колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів). Нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення після завершення відпустки або без виходу у відпустку законодавством або договорами Товариства відповідача не передбачена, оскільки така виплата чітко обумовлена виходом працівника у щорічну основну відпустку.

Крім того, щодо можливості виплати матеріальноі? допомоги на оздоровлення Верховним Судом у постановах від 20.02.2019 у справі № 464/2409/16, від 30.06.2020 у справі № 761/1091/18, від 08.01.2025 у справі № 753/8125/17 викладено таку позицію: «У разі звільнення працівника и?ому відповідно до вимог статті 83 КЗпП Украі?ни виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічноі? відпустки. Основною умовою, за якоі? виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічноі? відпустки (повністю або і?і? частини). Таким чином, подією, яка безпосередньо пов`язується з виплатою цієі? допомоги, має бути рішення про надання щорічноі? відпустки (або частини такоі? відпустки). Якщо працівник отримав грошову компенсацію за дні невикористаноі? щорічноі? відпустки, матеріальна допомога на оздоровлення не виплачується».

Інші доводи сторін з цього питання не спростовують таких висновків суду.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, із відповідача на користь держави слід стягнути 734 грн. 90 коп. (60,51 % від 1211,20 грн.) судового збору, від сплати яких позивачка була звільнена.

Представник позивачки у судовому засіданні подав заяву відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України про те, що докази на підтвердження розміру витрат на правову допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 17 998 (сімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 74 копійки недоплаченої компенсації за невикористані відпустки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 45 370 (сорок п`ять тисяч триста сімдесят) гривень 08 копійок компенсації за невикористані відпустки.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 734 (сімсот тридцять чотири) гривні 90 копійок.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місце знаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройца, будинок 5, ЄДРПОУ: 40075815).

Текст судового рішення складено 23 червня 2026 року.

Суддя: /підпис/ І.С. Мруць