Рішення № 137589473, 18.06.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/5140/25

Провадження №2/504/2151/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, смт. Доброслав, в порядку спрощеного провадження, позовну заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005, код ЄДРПОУ: 42986956) проти ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС`звернулося до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором № 145439 від 03.07.2024 на суму 16227,10 грн, яка складається з: 10601,00 грн. заборгованість по тілу кредиту; 5225,10 грн заборгованість по несплаченим відсотків за користуванням кредиту, 401,00 грн. комісії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.07.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС»» та відповідач уклали кредитний договір № 145439 у формі електронного документу.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом 04fcec9b.

На виконання умов Кредитного договору, 03.07.2024 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_1 (далі - Платіжна картка) Відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Первісного кредитора. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Довідкою про перерахування коштів (далі Довідка) (Додаток №7). Проте, з метою отримання додаткових доказів, на підтвердження інформації щодо: - належності платіжної картки Відповідачу; - факту перерахування грошових коштів Первісним кредитором та зарахування їх на картковий рахунок Відповідача; - підтвердження належності номера телефона - Відповідачу та ін.

Вказує, що 10.10.2024 Первісний Кредитор та Позивач уклали Договір факторингу № 10102024 (далі Договір факторингу 1) згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (Додаток № 9). Пунктом 1.3. Договору факторингу 1 встановлено, що «Право вимоги» означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відповідно до п. 2.1. Договору факторингу 1 Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Згідно п. 4.1. Договору факторингу 1 Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог та Акту приймання-передачі Реєстру, по формі встановленій у відповідному Додатку Таким чином, відповідно до Реєстру Боржників №3 від 09.12.2024 до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №3 від 09.12.2024 до Договору Факторингу 1 (Додаток №10, № 11), до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача..

Таким чином позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у свою відсутність, доводи позову підтримав.

Відповідач не погодилась, подала письмовий відзив, в якому частково визнала позов, в решті просила суд відмовити у позові .

Зокрема, послалась на те, що позивач у позові стверджує, що сума основного боргу («тіла») становить 12 000,00 грн., і просить стягнути з Відповідача суму непогашеного тіла кредиту 10601,00 грн.

Проте ця інформація, на думку відповідача, повністю спростовується наявними матеріалами справи, а саме доданою первісним кредитором ТОВ «ФК "КРЕДІПЛЮС"» «Довідкою № 10 від 29.01.2025 р. (про успішність безготівкових операцій» (додаток № 7 до Позовної заяви).

Згідно з пунктом 14 вказаного реєстру, за цим договором на платіжну картку Відповідача було фактично перераховано лише 5 118,15 грн.

Будь-яких інших належних, допустимих та первинних фінансових доказів (платіжних доручень, меморіальних ордерів з відміткою банку), які б підтверджували перерахування решти суми у розмірі 6 881,85 грн чи спрямування її на реальне погашення інших зобов`язань споживача, Позивачем до суду не надано.

Відповідач вважала, що оскільки факт надання коштів доведений лише на суму 5 118,15 грн, нарахування відсотків та комісій на віртуальні 12 000,00 грн є повністю незаконним.

Щодо безпідставного включення прихованої комісії до «тіла кредиту» Позивач зазначає, що розмір основного боргу («тіла») становить 12 000,00 грн.

Проте, як вбачається з п. 2.2.1 та п. 2.5 Договору, сума 3 000,00 грн була автоматично утримана первісним кредитором у день підписання договору як комісія за надання кредиту.

Проте, немає окремої послуги: видача грошей чи перевірка ваших документів не є додатковою послугою.

Це стандартні дії Кредитодавця, без яких вони в принципі не можуть укласти договір.

Прописавши в договорі слово «комісія за надання», компанія FinX намагалася обійти імперативну заборону відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про споживче кредитування», де Кредитодавцю прямо забороняється встановлювати будь-яку плату за розгляд заяви про укладення договору.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.07.2022 р. у справі № 363/1834/17 та від 16.11.2022 р. у справі № 199/8246/15-ц), надання кредиту та супутні дії (видача коштів, оформлення документів) є обов`язком фінансової установи за договором, а не окремою послугою для споживача.

Стягнення додаткових плат (комісій) за дії, які кредитор вчиняє на власну користь, суперечить ст. 509 та ст. 1054 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору, які обмежують права споживача порівняно з цим Законом, є нікчемними.

Також, на думку відповідача, Позивачем безпідставно нараховано 401,00 грн комісій за обслуговування рахунку, що за правовими висновками Верховного Суду є безпідставним, оскільки облік боргу ведеться Кредитодавцем у власних інтересах.

Відповідач надала свій контррозрахунок заборгованості (від фактично отриманих 5 118,15 грн):

Фактично отримане та доведене тіло кредиту: 5 118,15 грн.

Відсотки за перші 14 днів (04.07.2024 - 17.07.2024 включно) за договірною ставкою 390% річних від реального тіла (у високосному 2024 році 366 днів): 5 118,15 грн * 390% / 366 * 14 днів = 763,60 грн.

Відповідачем внесено платіж у розмірі 3 200,00 грн.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», платіж спочатку погасив законні відсотки (763,60 грн), а залишок боргу в розмірі 2 436,40 грн зменшив тіло кредиту.

Новий залишок тіла становить: 5 118,15 - 2 436,40 = 2 681,75 грн.

Відсотки за наступні 70 днів договору (18.07.2024 - 25.09.2024 включно) на залишок тіла (2 681,75 грн): 2 681,75 грн * 390% / 366* 70 днів = 2 001,31 грн.

Загальний залишок законного боргу становить: 2 681,75 (тіло) + 2 001,31 (відсотки) = 4 683,06 грн.

Відповідач повідомлена про дату, час та місце розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що 03.07.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС»» та відповідач уклали кредитний договір № 145439 у формі електронного документу.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом 04fcec9b.

Строк кредитування 84 дні, з 03.07.2024 року по 25.09.2024 року.

Денна відсоткова ставка становить 0,9951% за кожен день користування кредитними коштами.

Комісія за надання кредиту 3000,00 грн.

На виконання умов Кредитного договору, 03.07.2024 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_1 (далі - Платіжна картка) Відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Первісного кредитора.

Водночас судом встановлено, що відповідач фактично отримала 5118,15 грн., що окрім заперечень відповідача, підтверджено і довідкою ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС», де вказано про перерахування відповідачці саме такої суми тіла кредиту, а не 12000,00 грн. як то вказує позивач.

10.10.2024 Первісний Кредитор та Позивач уклали Договір факторингу № 10102024 (далі Договір факторингу 1) згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (Додаток № 9). Пунктом 1.3. Договору факторингу 1 встановлено, що «Право вимоги» означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до п. 2.1. Договору факторингу 1 Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Згідно п. 4.1. Договору факторингу 1 Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог та Акту приймання-передачі Реєстру, по формі встановленій у відповідному Додатку.

Таким чином, відповідно до Реєстру Боржників №3 від 09.12.2024 до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №3 від 09.12.2024 до Договору Факторингу 1 (Додаток №10, № 11), до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами, позивач посилався на те, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу та на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу, а також на підставі реєстрів прав вимоги.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно умов договору факторинга, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме в Реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.

Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони).

Таким чином суд першої інстанції вважає, що у позивача наявне право вимоги, оскільки умови зазначеного договору факторингу передбачали можливість передачі права вимоги в тому числі і за кредитним договором, зобов`язання за яким має відповідач.

Такі умови договору не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Реєстр про передачу права вимоги наявний у матеріалах справи, та є належним доказом щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Щодо заявленої позивачем суми заборгованості, суд першої інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Суд не погоджується із нарахованою сумою тіла кредиту (10601,00 грн.), оскільки суд вважає, що доведеною сумою тіла кредиту є 5118,15 грн.

Суд приймає до уваги оплату відповідачкою 3200,00 грн.

Тому суд погоджується із контррозрахунком відповідачки:

Фактично отримане та доведене тіло кредиту: 5 118,15 грн.

Відсотки за перші 14 днів (04.07.2024 - 17.07.2024 включно) за договірною ставкою 390% річних від реального тіла (у високосному 2024 році 366 днів): 5 118,15 грн * 390% / 366 * 14 днів = 763,60 грн.

Відповідачем внесено платіж у розмірі 3 200,00 грн.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», платіж спочатку погасив законні відсотки (763,60 грн), а залишок боргу в розмірі 2 436,40 грн зменшив тіло кредиту.

Новий залишок тіла становить: 5 118,15 - 2 436,40 = 2 681,75 грн.

Відсотки за наступні 70 днів договору (18.07.2024 - 25.09.2024 включно) на залишок тіла (2 681,75 грн): 2 681,75 грн * 390% / 366* 70 днів = 2 001,31 грн.

Загальний залишок законного боргу становить: 2 681,75 (тіло) + 2 001,31 (відсотки) = 4 683,06 грн.

Щодо комісії:

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних потреб громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів».

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.05.1991 року з наступними змінами, у взаємозв`язку із положеннями ст. 42 ч.4 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником /споживачем/ за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язанні в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банка за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

За таких обставин, пункт кредитного договору, в частині сплати позичальником комісії за надання кредиту у розмірі 3000,00 грн. відповідно, в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.

Зважаючи на викладене, суд відмовляє у позові, в частині стягнення заборгованості по комісії.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 698,85 грн. (2422,40 грн*28,85%).

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що відповідає п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України.

Представником відповідача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України було заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн та надано відповідні докази у заяві по суті справи позовній заяві.

На підтвердження понесення витрат представником позивача надано до позовної заяви:

- довіреність;

- свідоцтво адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю;

- договір про надання правничої допомоги;

- Акт прийому-передачі наданих послуг.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витраті з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Від відповідача клопотання про не співмірність заявлених до стягнення витрат не надходило.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Враховуючи те, що відповідачем разом із заявою по суті справи: позовною заявою було заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, -витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000 грн, які підтверджено належними доказами, одна які підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам позову 2019,50 грн. (7000,00 *28,85%).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005, код ЄДРПОУ: 42986956) проти ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005, код ЄДРПОУ: 42986956) заборгованість за кредитним договором в сумі 4683,06 грн.

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005, код ЄДРПОУ: 42986956) судовий збір 698,86 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 2019,50 грн.

Решту судового збору та витрат на правничу допомогу віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Суддя В. К. Барвенко