Рішення № 137589376, 22.06.2026, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/7962/23

Провадження № 2/946/650/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Пащенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Ізмаїлі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Шериф-Юг» про захист прав на знак для товарів і послуг, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Шериф-ЮГ» (далі ТОВ «Шериф-ЮГ») про захист прав на знак для товарів і послуг. Позовна заява обґрунтована тим, що 26.12.2016 року ОСОБА_1 набув права власності на торговий знак «ШЕРИФ» для товарів і послуг, віднесених до 45 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг МКТП, а саме юридичні послуги; послуги з безпеки щодо фізичної охорони матеріального майна і фізичних осіб; персональні і соціальні послуги для задоволення потреб людини, що надаються іншими особами тощо. Позивач отримав свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , видане Державною службою інтелектуальної власності України. В подальшому позивач дізнався, що ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ», код ЄДРПОУ 36384833, займається діяльністю, пов`язаною з охоронною діяльністю, зокрема діяльність по КВЕД 80.10. Діяльність приватних охоронних служб. В ході відшукання фактів порушення, позивачем було проаналізовано інформацію з сайту zakupki.prom.ua про участь ТОВ «ШЕРИФ ЮГ» в державних закупівлях щодо надання послуг охорони бюджетним організаціям. Встановлено, що участь в тендерних процедурах відповідач брав ще з 2017 року та продовжує це робити станом на 2023 рік, використовуючи найменування «ШЕРИФ-ЮГ», був визнаний переможцем та уклав договори про надання послуг охорони. Позивач не укладав з відповідачем жодних угод або ліцензій про надання права на використання вказаної торгової марки на території України, а тим більше щодо здійснення продажу продукції та її рекламування. Тобто відповідач не має законних підстав здійснювати реалізацію даної продукції та розміщувати оголошення з її продажу в мережі інтернет. Таким чином, відповідач незаконно, без будь-якої згоди чи дозволу, використовує ТМ "ШЕРИФ" під час здійснення своєї господарської діяльності. Тобто, відповідачем, під час реалізації продукції вказаних торгових марок здійснюється порушення вимог ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів" про право споживача на інформацію. Так, Інформація про продукцію повинна містити, зокрема, назву товару, найменування або відтворення знаку для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування. Оскільки визначальним моментом у даному випадку є дослідження питання правомірності введення товару в господарський оборот, тобто правомірності придбання товару відповідачем. Відповідно, позначення продукції, яке використовує відповідач складаються із зареєстрованого Знака, що може ввести в оману споживачів, оскільки в даному випадку, вони можуть логічно припускати, що ТОВ «ШЕРИФ - ЮГ» є виробником продукції ТМ "ШЕРИФ", яка зареєстрована відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 . Для власника торгового знаку ОСОБА_1 таке ототожнення має негативні наслідки, оскільки можливі недоліки виробництва відповідачем, які негативно відображатимуться на комерційному іміджі власника ТМ "ШЕРИФ" та ототожнюватимуться з функціонуванням торгового знаку зареєстрованого у відповідності з Законом. Позивачем направлялись відповідачу претензії про необхідність припинення використання ТМ «ШЕРИФ», однак відповідачем претензії проігноровано, а тому позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. В позовній заяві позивач просить суд заборонити відповідачу ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» використовувати у своїй діяльності знаки для товарів і послуг за свідоцтвом № 220787 від 26.12.2016 року та/або позначення, схожі з указаним знаком, стосовно наведених у свідоцтві № 220787 від 26.12.2016 року послуг 45 класу МКТП, а також послуг, споріднених з наведеними у такому свідоцтві, зокрема, шляхом: заборони нанесення будь-якого з названих знаків на будь-який товар, для позначення послуг для яких вони зареєстровані, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з послугами; заборони використання в правочинах в найменуванні знак для послуг «ШЕРИФ» для надання послуг з охорони; заборони зберігання такого товару із зазначеним нанесенням будь-якого або всіх знаків; заборони пропонування послуг, що містять знаки для продажу; заборони продажу послуг, які містять такі знаки; заборони застосування будь-якого з названих знаків у діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет; вилучення із цивільного обігу на території України та знищення упаковок товарів та рекламних матеріалів (вивіски, візитні картки, бланки, буклети, маркування торгових точок) ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» із нанесеними знаками за свідоцтвом України № 220787 від 26.12.2016, які рекламуються відповідачем, в тому числі в мережі Інтернет. Просив стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

13.12.2023 року представником відповідача ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову, враховуючи, що 12.05.2009 року було проведено державну реєстрацію ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ», пізніше 23.12.2009 року відповідачем по справі було отримано Ліцензію серії АВ № 507339 з надання послуг, пов`язаних з охороною державної та іншої власності. Право попереднього користувача виникає з факту використання ним знака для товарів і послуг до дати подання заявки власником свідоцтва на знак, або, якщо було заявлено пріоритет, - до дати пріоритету заявки. Відтак головним критерієм визначення правомірності використання відповідачем ТМ «ШЕРИФ» є дата подання заявки позивачем на реєстрацію ТM «ШЕРИФ». З цього приводу, представник відповідача звертає увагу суду на той факт, шо у справі № 552/4654/21, яка перебувала на розгляді Київського районного суду м. Полтава, в якій ОСОБА_1 приймав участь в якості позивача, за результатом розгляду якої було прийнято рішення суду, що набрало законної сили. В мотивувальній частині згаданого судового рішення було встановлено, що з наданих до суду відомостей з державного реєстру свідоцтв України на знаки для творів і послуг вбачалося, що ОСОБА_1 14.08.2009 року вперше подав заявку на торговельну марку «ШЕРИФ» і став власником торгівельного знака. Згідно з діючим в Україні законодавством разом із фактами, які вимагають доведення шляхом подання доказів, виділяють також обставини, що не потребують складної доказової процедури. Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі (ч. 5 ст. 82 ЦПК України). Отже, у відповідача по справі виникло право попереднього користувача на знак для товарів і послуг ТМ «ШЕРИФ» у свідоцтві 220787 вiд 26.12.2016 року послуг 45 класу МКТП до дати подання заявки на видачу свідоцтва на знак для товарів і, тобто, до 28.03.2011 року, у зв`язку з чим він має право в подальшому на безоплатне продовження використання знаку відповідно до ст. 500 ЦК України. Відповідач по справі вважає доведеними обставини, що свідчать про добросовісне використання знака для товарів і послуг в Україні або здійснення значної i серйозної підготовки до такого використання до дати подання іншою стороною заявки на цей знак, та є підстави для висновку про наявність права попереднього користувача на відповідний знак. Заперечуючи проти позову, представник відповідача просить суд, під час вирішення справи застосувати позовну давність до вимог заявлених позивачем по справі, що перевищує встановлений законом трирічний строк позовної давності. Так, у позовній заяві, позивач посилається на те, що йому нещодавно стало відомо про те, що відповідач по справі займається діяльністю пов`язаною з охоронною діяльністю, зокрема діяльність по КВЕД 80.10 Діяльність приватних охоронних служб і посилається в якості підтвердження на укладені Договори між відповідачем та контрагентами у 2017- 2023 роках. Враховуючи той факт, що укладені Договори на які посилається Позивач були укладені у 2017 році, а згідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 1922-Vll всі договори про публічні закупівлі, які було укладено після 1 серпня 2016 року в обов`язковому порядку мають бути опубліковані в системі ProZorro. Таким чином, враховуючи, що відомості щодо реєстрації юридичних осіб в Україні є у відкритому доступі, інформація про відповідача не приховувалась, договори публікувались у системі ProZorro, позивач міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, право на звернення до суду із захистом, начебто порушеного права у позивача виникло з моменту видачі свідоцтва на ТМ «ШЕРИФ», а саме з 26.12.2016 року, але позивач не скористався правом на захист своїх інтересів в межах встановленого трирічного строку. Отже, враховуючи викладене, представник відповідача, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.64-70 т.1).

25.12.2023 року ОСОБА_1 подано до суду відповідь на відзив, де позивач зазначив, що із твердженнями відповідача позивач погодитися не може з огляду на їх необґрунтованість, безпідставність та неузгодженість з нормами чинного матеріального та процесуального права, з огляду на наступне. Позивач не погоджується з позицією відповідача щодо відсутності порушення прав на ТМ "ШЕРИФ" з огляду на дату державної реєстрації відповідача в якості юридичної особи з найменування "ШЕРИФ-ЮГ" 12.05.2009 року з огляду на наступне. Так, відповідач у відзиві на позов помилково ототожнює найменування юридичної особи та комерційне найменування, яке в певних випадках може охоронятись, як об`єкт інтелектуальної власності. З цього приводу доцільно звернутись до оглядового листа Вищого господарського суду України 28.02.2017 року № 01-06/521 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об`єкти інтелектуальної власності", який розмежовує зазначені категорії наступним чином: "Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 159 Господарського кодексу України (далі ГК України): суб`єкт господарювання юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування; правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб`єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу; особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов`язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки. Отже, поняття найменування юридичної особи та її комерційного (фірмового) найменування мають різне правове наповнення. У відповідності до пункту 78 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12, комерційне (фірмове) найменування необхідно відрізняти від найменування юридичної особи (частина перша статті 90 ЦК України); найменування юридичної особи не є об`єктом права інтелектуальної власності, оскільки пов`язані з його використанням правовідносини регулюються переважно нормами корпоративного законодавства. Найменуванням юридичної особи є назва, яка індивідуалізує юридичну особу в сукупності його прав і обов`язків як самостійного суб`єкта права. Таке найменування є для юридичної особи тим самим, що для фізичної особи її ім`я. Його виникнення слід пов`язувати з датою державної реєстрації юридичної особи. Фірмовим (комерційним) найменуванням є назва, якою юридична особа або громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, позначають себе на ринку і яка використовується для їх ідентифікації в господарських (комерційних) відносинах. Чинне законодавство України не містить ні вимог щодо тотожності комерційного найменування найменуванню юридичної особи (стаття 90 ЦК України), ані вимог щодо певного змісту комерційного найменування, зокрема щодо зазначення організаційно-правової форми підприємства. У вирішенні цього спору суди виходили з того, що, зважаючи на зміст заявлених позовних вимог, питання щодо наявності у відповідача комерційного (фірмового) найменування, яке отримує правову охорону в порядку статті 489 ЦК України, чи навпаки, не є предметом доказування та розгляду у межах цього спору. До предмета доказування входить лише факт першого використання комерційного (фірмового) найменування, а не його (їх) використання у подальшому протягом останніх років.". Таким чином, порівнюючи правову природу комерційних найменувань та торговельних марок, насамперед, потрібно звернути увагу на момент виникнення прав у суб`єктів підприємницької діяльності на такі об`єкти: право на комерційне найменування виникає на основі першого його використання, право на торговельну марку з моменту подання заявки на її реєстрацію. Як правильно зазначив відповідач, відповідно до встановлених преюдиційних обставин у рішенні Київського районного суду м. Полтави суду № 552/4654/21 від 28.01.2022 року, ТМ «ШЕРИФ» зареєстрована за позивачем ОСОБА_1 починаючи з 10.01.2011 року, а датою подання його заявки є 14.08.2009 року (роздруківка з сайту «Спеціальна інформаційна система» (СІС) та копія рішення суду додається). Станом на час розгляду цієї справи позивач ОСОБА_1 є власником торгівельного знака «ШЕРИФ» відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 , дата реєстрації знака 26.12.2016 року, дата подання заявки 16.09.2015 року. З огляду на зазначене, відповідачем не надано жодних доказів, які доводять, що комерційне (фірмове) найменування відповідача було відомим в Україні щодо таких же товарів, на момент подання заявки на реєстрацію знака позивача, а саме по собі найменування юридичної особи - не отримує правової охорони. Таким чином, відповідач не отримав права на використання знаку ТМ "ШЕРИФ" у зв`язку і з реєстрацією юридичної особи відповідно до статті 500 ЦК України, а питання захисту комерційного найменування - не є предметом розгляду у цій справі. Відповідно до позиції викладеної у Постанові Верховного Суду України від 02 лютого 2022 року по справі № 264/949/19 норма частини першої статті 500 ЦК України визначає умови виникнення у особи права попереднього користувача на торговельну марку. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення права попереднього користувача є: - використання торговельної марки в Україні або здійснення значної серйозної підготовки для такого використання до подання заявки на торговельну марку (до дати пріоритету заявки); - використання торговельної марки особою в інтересах своєї діяльності; - добросовісне використання торговельної марки особою. Добросовісним використанням торгівельної марки є відкрите, тривале та безперервне володіння нею. Під «відкритістю» необхідно розуміти використання торговельної марки під своїм іменем (найменуванням), тобто коли особа не приховує, що саме вона є виробником певної продукції, на якій міститься така торгівельна марка, та не знає (не може знати), що інша особа використовує або має намір використовувати таку ж саму або схожу торговельну марку у своїй діяльності. Якщо стороною у справі не доведено обставин, що свідчать про добросовісне використання нею торговельної марки або здійснення значної та серйозної підготовки до такого використання до дати подання іншою стороною заявки на цю марку, у суду відсутні підстави для висновку про наявність в особи права попереднього користування на торговельну марку. В даному випадку, позивачем було подано заявку m200910161 на реєстрації ТМ ШЕРИФ 14.08.2009, відповідачем було отримано ліцензію на охоронні послуги 23.12.2009 року - пізніше дати подання заявки позивачем на реєстрацію ТМ, будь-яких інших доказів відкритого, тривалого та безперервного володіння знаком ТМ ШЕРИФ до моменту подання заявки 14.08.2009 року, відповідачем не надано. З огляду на зазначене, відповідач не має право на застосування наслідків, передбачених статтею 500 ЦК України. Розглядаючи аргументи відповідача про застосування строків позовної давності, зазначає наступне. Позиція відповідача про те, що позивач мав дізнатись про порушення свого права три роки тому є необґрунтованою. Адже, відповідачем не надані докази існування протягом трьох років об`єктивних та неминучих обставин, за яких позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав на знак. Сама імовірність можливості отримання позивачем такої інформації з сайту "Прозоро" або з Реєстру юридичних осіб про наведені обставини не свідчить, оскільки позивачем не здійснюється щоденний моніторинг кожної закупівлі та кожної зареєстрованої юридичної особи. Відповідачем не надано інших беззаперечних доказів обізнаності позивача про порушення його прав відповідачем. Окрім того, порушення прав позивача на торгову марку «ШЕРИФ», шляхом використання у назві юридичної особи та при участі у публічних закупівлях є триваючим порушенням, а отже строки позовної давності для відновлення порушеного права мають обчислюватися по кожному епізоду порушення окремо. Таким чином, відсутні підстави для висновку про сплив позовної давності у даній справі.

01.01.2024 року представник відповідача ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що позивач не погоджуючись з позицією відповідача, щодо обставин, що свідчать про добросовісне використання знака для товарів і послуг в Україні або здійснення значної і серйозної підготовки до такого використання до дати подання іншою стороною заявки на цей знак, в обґрунтування своєї позиції посилається на відсутність доказів, які доводять, що комерційне (фірмове) найменування відповідача було відомим в Україні щодо таких же товарів, на момент подання заявки на реєстрацію знака позивача, що на його думку, свідчить про відсутність права відповідача на використання ТМ «ШЕРИФ» у відповідності до ст. 500 ЦК України. В якості обґрунтування, своєї правової позиції позивач посилається на п. 78 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12. Проте, представник відповідача не погоджується з такою позицією позивача та зазначає, що з аналізу правових норм вбачається те, що комерційне (фірмове) найменування не прирівнюється законом до того найменування, під яким зареєстрована юридична особа, а поняття найменування юридичної особи та комерційне (фірмове) найменування є, відповідно, різними правовими поняттями. Однак, не зважаючи на це, позивач просить суд зобов`язати відповідача змінити саме найменування юридичної особи, передбачене ч. 1 ст. 90 Цивільного кодексу України, та внести відповідні зміни до статуту товариства. Внесення змін до установчих документів відноситься до виключної компетенції загальних зборів, у зв`язку з чим позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного на його думку права. При цьому, представник відповідача також зазначає й те, що статут відповідача містить виключно відомості про його найменування, тобто найменування юридичної особи, передбачене Цивільним кодексом України, та взагалі не містить відомостей про комерційне (фірмове найменування), а словесне позначення «Шериф-ЮГ» є лише складовими частинами найменування відповідача і не є комерційним (фірмовим) найменуванням. Більш того, у своїй господарській діяльності відповідач взагалі не використовує комерційне (фірмове) найменування. Таким чином, на законодавчому рівні визначено випадки добросовісного використання торговельної марки: фактичний користувач того чи іншого незареєстрованого позначення має право в подальшому продовжувати використання свого позначення і після реєстрації такого позначення як торговельної марки іншою особою, без її дозволу і безоплатно. Що підтверджується доданими до заперечення на відповідь на відзив доказами. Вказане нормативне правило охороняє права попереднього користувача на всіх стадіях: від дати подання заявки на реєстрацію, заявлення пріоритету - першості у поданні заявки, до видачі свідоцтва на його використання, та після його видачі. У цьому випадку (у випадку наявності у певної особи права попереднього користувача) володілець свідоцтва на торгівельну марку не має права забороняти її використання попереднім користувачам у силу закону. З приводу стверджень позивача про те, що відсутні підстави про сплив позовної давності, відповідач вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із захистом своїх, начебто, порушених прав 02.10.2023 року. Разом з тим, в матеріалах справи наявні докази використання відповідачем назви «ШЕРИФ-ЮГ» при укладанні договорів починаючи ще з 2017 року, на що позивач сам послався в якості доказу і з боку відповідача цей факт підтверджується. Тим не менш, позивач фактично вважає, що він не мав дізнаватись про порушення свого права і обґрунтовує свою позицію тим, що позивач не здійснює щоденний моніторинг кожної закупівлі та кожної зареєстрованої юридичної особи, чим намагається ухилитись від обов`язку навести об`єктивні та поважні причини пропуску строку звернення до суду із захистом. Більш того, намагається перекласти обов`язок доказування на відповідача, стверджуючи про ненадання відповідачем доказів існування об`єктивних та неминучих обставин, за яких позивач мав реальну можливість дізнатись про порушення своїх прав на знак. На підтвердження чого, посилається на можливість отримання з публічних, відкритих (а відтак загальнодоступних) джерел інформації які містяться на державних сайтах, лише як на імовірність наявності такої інформації на згаданих державних інтернет-ресурсах. З огляду на викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Шериф-ЮГ» про захист прав на знак для товарів і послуг у повному обсязі (а.с.100-109 т.1).

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в ній, а також на обставини, викладені в відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позову просив відмовити з підстав, які викладені в поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 81 ч. 1 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1- ч. 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності згідно з ч. 1 ст. 420 ЦК України належать, зокрема, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , зареєстрованого в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 26.12.2016 року, ОСОБА_1 є власником торгового знаку «ШЕРИФ». Міжнародна класифікація товарів і послуг правничі послуги, послуги щодо охорони майна і людей, та інше. (а.с. 12 т.1).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в реєстрі за ідентифікаційним кодом № 36384833 12.05.2009 року зареєстровано юридичну особу ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» (а.с.21 т.1).

23.12.2009 року ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» отримано ліцензію серії АВ №507339 з надання послуг, пов`язаних з охороною державної та іншої власності (а.с.73, 74 т.1).

Відповідач ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» за даними ЄДРПОУ здійснює наступні види діяльності: 80.10 Діяльність приватних охоронних служб (основний); 80.20 Обслуговування систем безпеки; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 69.10 Діяльність у сфері права; 70.21 Діяльність у сфері зв`язків із громадськістю; 43.21 Електромонтажні роботи.

Рішенням Київського районного суду м. Полтава (а.с.92 т.1) від 28.01.2022 року по справі №552/4654/21 судом встановлено, що ТМ «ШЕРИФ» зареєстрована за позивачем ОСОБА_1 починаючи з 10.01.2011 року, а датою подання його заявки є 14.08.2009 року.

Разом із тим, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в реєстрі ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ», ідентифікаційний код № 36384833, було зареєстровано 12.05.2009 року.

Згідно Цивільного кодексу України, а саме главою 43 передбачено право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Так, згідно ст. 489 ЦК України правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов`язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Згідно ст. 490 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Відповідно до ст. 492 ЦК України та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно з частинами першою та другою статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру («Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг»), і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Згідно ч. 1- ч. 5 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.

Свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.

Використанням торговельної марки визнається:

-нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

-застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;

-застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

-позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

-позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

-позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою;

-позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Частиною першою статті 495 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є, зокрема: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені главами 2 4 цього Закону.

Неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб`єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб`єкта господарювання (стаття 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Згідно зі статтю 20 вказаного Закону вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Законом.

Статтею 90 ЦК України передбачено, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

У відповідності до частини восьмої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Судом встановлено, що відповідач ТОВ «Шериф-Юг» починаючи з дати реєстрації, як юридичної особи, тобто з 12.05.2009 року використовує у своїй діяльності своє юридичне найменування «ШЕРИФ-ЮГ», а позивач ОСОБА_1 є власником торгового знаку «ШЕРИФ» з 26.12.2016 року та подав заявку 14.08.2009 року, отже право на торгову марку ОСОБА_1 отримав в серпні 2009 року, тобто через 3 місяці після того, як було зареєстровано ТОВ «ШЕРИФ-Юг» та відповідач почав використовувати найменування.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що відповідач приймає участь в тендерних процедурах з 2017 року по 2023 рік, використовуючи найменування «ШЕРИФ-ЮГ» та уклав договори про надання послуг охорони та в якості доказів надає ці договори.

Як вбачається з договорів про надання послуг охорони №15 від 31.01.2017 року, №4 від 22.01.2018 року, про охорону майна за допомогою ПЦС від 02.02.2022 року, (а.с. 22-23, 26-27,30-32), договору №173 від 10.07.2020 року відповідач використовує найменування ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ». Так як законодавством України не передбачено зазначеного іншого найменування сторони цивільно - правового договору, ніж повного найменування юридичної особи, суд приходить до висновку, що позивачем та його представником не надано суду належних доказів, що доводять використання відповідачем у своїй господарській діяльності знаків для товарів і послуг, які належать позивачу ОСОБА_1 .

Вказані докази лише свідчать про те, що відповідач у законний спосіб використовує у своїй діяльності своє найменування.

Крім того, згідно наданих позивачем договорів відповідач ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» здійснює свою діяльність в Одеській області, а саме в Ізмаїльському та Кілійському районі Одеської області. Доказів надання позивачем послуг в даному регіоні суду не надано. Тому, на думку суду, відсутні докази, що внаслідок використання відповідачем найменування ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» його можна сплутати з торгівельним знаком «ШЕРИФ», належним ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд вважає, що позивачем та його представником не доведено належними доказами, що відповідач ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» використовує будь-яким способом у своїй господарській діяльності знаки для творів і послуг за йогосвідоцтвом №220787 від 26.12.2016 року, позаяк найменування відповідача - ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» із часу створення, тобто з 12.05.2009 року є саме «ТОВ «ШЕРИФ-ЮГ» та позивач вимогу про зміну найменування відповідача не ставив, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Що стосується заяви представника відповідача щодо застосування строків позовної давності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у постанові.

Також у постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) наголошено на тому, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах Верховного Суду: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Окрім того, у п. 87 своєї постанови від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З огляду на викладене, незважаючи на заяву про застосування строку позовної давності подану відповідачем, суд доходить до висновку про те, що, як зазначено вище, в задоволенні позову має бути відмовлено у зв`язку із його недоведеністю.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача та стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 280-282, 284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , до товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕРИФ-ЮГ», адреса реєстрації юридичної особи: 68662, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Ларжанка, вул. Садова, 42, про захист прав на знак для товарів і послуг відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Т.П.Пащенко