Рішення № 137587767, 22.06.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1673/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку та стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути із Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування на його користь: середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період 01.10.2024 по 01.04.2025 у розмірі 59497,10 грн; компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.04.2020 по 04.01.2026 у розмірі 128316,26 грн; судові витрати. Свої вимоги мотивує тим, що він перебував у трудових відносинах з Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування та 30 вересня 2024 року звільнений за угодою сторін. У день звільнення відповідачем з ним не було проведено повний розрахунок, зокрема не виплатив йому заборгованість із заробітної плати, у зв`язку із чим судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова № 462/75853/21 від 12 жовтня 2021 року з підприємства на його користь була стягнута заборгованість із заробітної плати у розмірі 104570,34 грн. Також, посвідченням №26 від 21.11.2022 на примусове виконання рішення Комісії по трудових спорах Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування стягнуто з підприємства на його користь заборгованість із заробітної плати за жовтень-грудень 2021 року, січень-жовтень 2022 року у розмірі 81150,55 грн, посвідченням № 34 від 19.06.2023 на примусове виконання рішення вказаної Комісії з підприємства на її користь стягнуто заборгованість із заробітної плати за листопад - грудень 2022 року, січень травень 2023 року у розмірі 39508,74 грн, посвідченням № 30 від 20.11.2023 на примусове виконання рішення вказаної Комісії з підприємства на її користь стягнуто заборгованість із заробітної плати за червень- жовтень 2023 року у розмірі 23470,96 грн та посвідченням № 27 від 20.01.2025 на примусове виконання рішення вказаної Комісії з підприємства на її користь стягнуто заборгованість із заробітної плати за листопад 2023 року - вересень 2024 року у розмірі 93056,28 грн. На підставі вищевказаних посвідчень було видано виконавчі листи та відкрито виконавчі провадження. 05 січня 2026 року вказана заборгованість була погашена. Оскільки при звільненні відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним на підставі статті 117 КЗпП України та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», просить позов задовольнити.

02 березня 2026 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова у справі відкрито провадження, вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.

18 травня 2026 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова у справі продовжено строк розгляду цивільної справи та витребувано у Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» довідку про доходи ОСОБА_1 за місцем основної роботи за останні 6 місяців, що передували його звільненню (30.09.2024) та довідку про заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1 станом на день його звільнення із займаної посади (30.09.2024) із зазначенням суми заборгованості у розрізі кожного місяця.

25 травня 2025 року відповідач КП «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» скерувало на адресу суд лист, у якому зазначає, що надання витребуваних судом документів є об`єктивно неможливим. З 08.11.2024 на підприємстві відсутні працівники бухгалтерської служби, крім того вакантними є посади юрисконсульта, інспектора з кадрів та діловода. У зв`язку з відсутністю бухгалтерської служби заборгованість із виплати заробітної плати працівникам не погашена у повному обсязі, а звірка з органами державної виконавчої служби щодо фактично проведених та належних до сплати сум по кожному працівнику не здійснена. Оскільки рахунки підприємства арештовані, КП ЛЕПЗПП позбавлене можливості укласти навіть цивільно-правові договори для залучення спеціалістів з бухгалтерського обліку. Також звертає увагу суду, що станом на 2026 рік розробник програмного забезпечення «1С» перебуває під санкціями в Україні, а використання відповідного програмного забезпечення у державному секторі є обмеженим у зв`язку з ризиками для національної безпеки.

Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надходило.

Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини 8 статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що з 01 березня 2000 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування та з 02.11.2020 переведений на посаду начальника відділу матеріально-технічного постачання /а.с.26-29/.

Згідно з довідкою про заборгованість № 332 від 05 жовтня 2021 року Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування і протезування заборгувало ОСОБА_1 заробітну плату у сумі 104570,34 грн за період роботи з березня 2020 року по вересень 2023 року /а.с.34/.

Судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова № 462/7353/21 від 12 жовтня 2021 року з підприємства на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати розмірі 104570,34 грн /а.с.35/.

Посвідченням № 26 від 21 листопада 20222 року на примусове виконання рішення Комісії по трудових спорах Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_1 за жовтень-грудень 2021 року, січень-жовтень 2022 року у розмірі 81150,55 грн /а.с.38/.

Посвідченням № 34 від 19 червня 2023 року на примусове виконання рішення вказаної Комісії з підприємства на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати за листопад - грудень 2022 року, січень травень 2023 року у розмірі 39508,74 грн /а.с.40/.

Посвідченням № 30 від 20 листопада 2023 року на примусове виконання рішення вказаної Комісії з підприємства на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати за червень- жовтень 2023 року у розмірі 23470,96 грн/а.с.43/.

Посвідченням № 27 від 20 січня 2025 року на примусове виконання рішення вказаної Комісії з підприємства на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати за листопад 2023 року - вересень 2024 року у розмірі 93056,28 грн /а.с.46/.

Постановами Залізничного ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління юстиції від 07 липня 2023 року, 04 грудня 2023 року, 17 лютого 2025 року відкрито виконавчі провадження ВП № 72168807, ВП № 72181281, ВП № 73426075 та ВП № 77203901 /а.с. 36,41,44,47/.

Ухвалою Львівської міської ради № 2885 від 02 березня 2023 року «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність Львівської міської територіальної громади цілісного майнового комплексу» надано згоду на прийняття з державної власності у комунальну власність Львівської міської територіальної громади цілісного майнового комплексу Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, у тому числі нерухоме майно, після його реорганізації шляхом перетворення у державне комерційне підприємство «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2025 року № 378-р «Про передачу цілісного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» у власність Львівської міської територіальної громади» вирішено передати цілісний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» (код згідно з ЄДРПОУ 03187714), що розміщений на земельних ділянках площею 0,1512 гектара, 0,1914 гектара, 0,5548 гектара, 0,56 гектара, 1,6715 гектара (кадастрові номери 4610136300:06:020:0132, 2610100000:08:003:0063, 2110400000:01:006:0649, 0710100000:33:015:0128 і 4610136300:06:020:0131), у власність Львівської міської територіальної громади.

Ухвалою Львівської міської ради № 6355 від 12.06.2025 «Про реорганізацію ДКП «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» вирішено припинити державне комерційне підприємство «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» (код ЄДРПОУ 03187714) шляхом перетворення у комунальне підприємство «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування».

З виписки Довідки про надходження коштів на рахунок встановлено, що за період з 01.112025 по 28.01.2026 на поточний рахунок ОСОБА_1 мали місце наступні надходження від КП«Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування»: 27.11.2025 69634,88 грн та 05.01.2026 39508,74 грн, 23470,96 грн, 81150,55 грн, 104570,34 грн, 93056,28 грн, а всього 411391,75 грн /а.с.31/.

З постанов Залізничного ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 09 січня 2026 року вбачається, що ВП № 72168807, ВП № 72181281, ВП № 73426075 та ВП № 77203901 закінчені у зв`язку із повним виконанням виконавчих документів /а.с. 37,42,45,48/.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Також станом на час звільнення позивача діяли положення ст. 117 КЗпП України, відповідно до яких в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом № 2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни у статтю 117 КЗпП України та викладено у редакції, згідно із якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) вказано, що проаналізувавши наведені норми трудового законодавства та рішення Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02 серпня 2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом № 2352-ІХ із ним не проведено, то суми, передбачені статтею 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців (п. 44, 45).

За наведеного, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 01 жовтня 2024 року по 01 квітня 2025 року (6 місяців, відлік яких починається з дня звільнення позивачки), що складає 130 робочих дні.

У абзаці 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7 двома останніми календарними місяцями роботи позивача були липень та серпень 2024 року, впродовж яких йому нараховано: за липень 2024 року 6240,92 грн, а за серпень 2024 року 14354,10 грн, а всього відпрацьовано у цей час 45 календарних дні. Отже середньоденна заробітна плата позивача становить 457,67 грн (6240,92 грн + 14354,10 грн) : 45 календарних днів) /а.с.32-33/.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59497,10 грн (457,67 грн х 130 робочих днів (6 місяців)).

Щодо вимоги про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплат, то суд прийшов до наступних висновків.

Так, положенням статті 34 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

У статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

У рішенні Верховного Суду від 11 квітня 2025 року при розгляді зразкової справи № 280/8933/24 /адміністративне провадження № Пз/990/14/24/ для запровадження сталої судової практики вказано, що виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Також, у своїй постанові від 30 травня 2018 року у справі № 243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18) Верховний Суд зазначив, що виходячи із зазначеного, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 18 липня 2023 року у справі № 200/10663/21 та від 18 грудня 2024 року у справі № 755/15005/23 (провадження № 61-5716св24).

Також Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на необхідності стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати саме по час ліквідації заборгованості, не залежно від того, чи був звільнений працівник чи ні.

Зокрема, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18), що суд першої інстанції виходив з того, що проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати після звільнення позивача та припинення трудових відносин законодавством не передбачено, а порушення прав працівника на своєчасне отримання належних йому при звільненні коштів підлягає захисту в інший спосіб у порядку, встановленому статтею 117 КЗпП України. При цьому апеляційний суд зазначив, що має місце порушення встановлених строків виплати заробітної плати при звільненні, а також про те, що робітнику надається право на компенсацію, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», яка вже була закладена в заробітну плату, стягнуту судовим наказом у 2010 році. Позивач звернулася до суду через шість років, а право на компенсацію, що входить у структуру заробітної плати підлягає захисту в інший спосіб. Зазначені висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі, оскільки Законом та Порядком передбачено, що компенсація втрати частини заробітної плати проводиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток, до ліквідації заборгованості із заробітної плати.

Аналогічний висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 18.12.2024 року у справі № 755/15005/23 (провадження № 61-5716 св24) та від 10.02.2026 року у справі № 466/10593/19 (провадження 61-9330св24).

Отже, оскільки основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), а кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати заробітної плати за період з часу виникнення заборгованості та по 27 листопада 2025 року та 28 листопада 2022 року відповідно.

Статтею 3 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У пункті 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно з наведеним представником позивача розрахунком суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, така з квітня 2020 року по січень 2026 року становить 128316 гривень 26 коп.

Індекси інфляції в Україні складали: квітень 2020 року- 100,80; травень 2020 року -100,3; червень 2020 року 100,20; липень 2020 - 99,4; серпень 2020 року 99,8; вересень 2020 року 100,5; жовтень 2020 року 101,0; листопад 2020 року 101,3; грудень 2020 року - 100,9; січень 2021 року - 101,3; лютий 2021 року- 101,0; березень 2021 року -101,7; квітень 2021 року 100,7, травень 2021 року 101,3, червень 2021 року 100,2, липень 2021 року 100,1, серпень 2021 року 99,8, вересень 2021 року - 101,2, жовтень 2021 року 100,9, листопад 2021 року-100,8; грудень 2021 року 100,6, січень 2022 року - 101,3; лютий 2022 року- 101,6; березень 2022 року - 104,5; квітень 2022 року 103,1, травень 2022 року 102,7, червень 2022 року 103,1, липень 2022 року 100,7, серпень 2022 року 101,1; вересень 2022 року - 101,9; жовтень 2022 року 102,5, листопад 2022 року-100,7; грудень 2022 року - 100,7; січень 2023 року - 100,8; лютий 2023 року- 100,7; березень 2023 року - 101,5; квітень 2023 року 100,2, травень 2023 року 100,5; червень 2023 року 100,8; липень 2023 року 99,4; серпень 2023 року 98,6; вересень 2023 року - 100,5; жовтень 2023 року 100,8, листопад 2023 року- 100,5; грудень 2023 року - 100,7; січень 2024 року - 100,4; лютий 2024 року- 100,3; березень 2024 року - 100,5; квітень 2024 року 100,2, травень 2024 року 100,6; червень 2024 року 102,2; липень 2024 року 100,0; серпень 2024 року 100,6; вересень 2024 року - 101,5; жовтень 2024 року 101,8, листопад 2024 року- 101,9; грудень 2024 року - 101,4; січень 2025 року - 101,2; лютий 2025 року- 100,8; березень 2025 року - 101,5; квітень 2025 року 100,7; травень 2025 року 101,3; червень 2025 року 100,8; липень 2025 року 99,8; серпень 2025 року 99,8; вересень 2025 року - 100,3; жовтень 2025 року 100,9, листопад 2025 року- 100,4, грудень 2025 року 100,2, січень 2026 року 100,7.

Проте, відповідач не виконав вимоги ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 18 травня 2026 року, довідки про заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 , яка утворилась з квітня 2020 року по день звільнення із зазначенням вказаної заборгованості у розрізі кожного місяця суду не надав, мотивуючи це тим, що з 08 листопада 2024 року на підприємстві відсутні бухгалтера, спеціалісти по роботі з кадрами.

Беручи до уваги наведені обставини, суд позбавлений можливості перевірити у повній мірі коректність розрахунку розміру компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 128316 гривень 26 коп, який був наданий суду позивачем.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України.

При цьому, суд ураховує, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових відносинах, а також, бере до уваги той факт, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачка діяла недобросовісно (затягувала зі звернення з позовом до суду; допускала дії, що вчинялися з наміром завдати шкоди відповідачу, тощо).

З огляду на вказане, ураховуючи, що відповідачем розрахунок позивача не спростовано, свого контр розрахунку суду ним не надано, суд приходить до висновку, що загальна сума компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати заробітної плати позивачу за період з часу виникнення заборгованості та по 05 січня 2026 року становить 128316,26 грн і вказану суму також слід стягнути із відповідача.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 59497,10 грн середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні та 128316,26 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, а всього 187 813,36 грн.

При цьому, суд враховує, що у пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено 1878,50 грн судового збору згідно з квитанцією від 20 лютого 2026 року, відтак відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки такі слід стягнути.

Щодо вимог про стягнення 6000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, то суд приходить до наступних висновків.

У матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги №24 від 16 лютого 2026 року, укладеного між позивачкем та адвокатським бюро «Віталія Репака», копія рахунку АО « ОСОБА_2 » № 1 від 20 лютого 2026 року на суму 6000,00 грн та акт прийому-передачі наданих правових послуг від 20 лютого 2026 року.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши матеріали справи, а також додані до справи договір про надання правової допомоги, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для справи, суд дійшов висновку, що 4000 грн є співмірними із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

На підставі наведеного та керуючись статтями 81,89,141,263-265,279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку та стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» на користь ОСОБА_1 середній заробіток весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні в розмірі 59497,10 грн середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні та 128316,26 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, а всього 187 813 (сто вісімдесят сім тисяч вісімсот тринадцять) грн 36 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1878,50 грн та судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування», ЄДРПОУ 03187714, місцезнаходження: 79052, м. Львів, вул.Рудненська, 10.

Суддя: