Рішення № 137587739, 22.06.2026, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1216/26

Провадження №2-а/443/15/26

РІШЕННЯ

іменем України

22 червня 2026 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Павліва А.І.,

секретар судового засідання Стасів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кулеба В.М. подав до суду позов до Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7267021, винесену 27.05.2026 інспектором відділення поліції № 1 м. Жидачів Стрийського районного управління поліції ГУНП у Львівській області капітаном поліції Тіцьким Іваном Володимировичем щодо ОСОБА_1 , а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрити;

відшкодування судових витрат здійснити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору покликається на те, що працівники поліції обґрунтовували зупинення транспортного засобу Позивача п. 3 ч.1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», тобто нібито наявністю інформації про причетність водія до дорожньо-транспортної пригоди. Зазначена норма передбачає не право поліцейського зупиняти транспортний засіб на підставі припущення, суб`єктивного враження чи подальшої перевірки обставин, а саме наявність певної інформації, яка існувала до моменту зупинення транспортного засобу та об`єктивно могла свідчити про причетність водія або транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди чи іншого правопорушення. Водночас жодної конкретної інформації, яка б свідчила про причетність Позивача до дорожньо-транспортної пригоди, працівниками поліції повідомлено не було. Позивачу не було пред`явлено та навіть не було конкретно названо жодного орієнтування, повідомлення, заяви, номера, події, виклику на лінію «102», матеріалів дорожньо-транспортної пригоди, даних з інформаційних баз чи будь-якого іншого джерела, яке могло б об`єктивно підтверджувати наявність передбаченої законом підстави для зупинення транспортного засобу саме за п. 3 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію». З обставин події вбачається, що на момент зупинення транспортного засобу працівники поліції перебували попереду автомобіля Позивача. За таких умов вони об`єктивно не могли бачити стан задньої правої частини транспортного засобу до моменту його зупинення. Отже, твердження працівників поліції про те, що підставою для зупинки було нібито пошкодження заднього правого розсіювача є необгрунтованим, оскільки така обставина не могла бути візуально встановлена ними до фактичного зупинення автомобіля. Вже після зупинення транспортного засобу та вимог Позивача пояснити і підтвердити законну підставу зупинення один із працівників поліції підійшов до задньої частини автомобіля та здійснив її фотографування. Позивач неодноразово просив працівників поліції надати або хоча б назвати докази наявності підстави для зупинення транспортного засобу, зокрема орієнтування, повідомлення, номер події чи будь-які інші матеріали, які підтверджували б інформацію про причетність водія або автомобіля до ДТП. Проте такі докази працівниками поліції надані не були. Оскільки у цій справі належна правова підстава для зупинення транспортного засобу відсутня, подальша вимога працівників поліції про пред`явлення документів не набула ознак законної вимоги. Відповідно, невиконання такої вимоги не може утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. Оскаржувана постанова є похідною від незаконного зупинення транспортного засобу, а тому не може вважатися законною, обґрунтованою та такою, що підтверджує наявність у діях Позивача складу адміністративного правопорушення. У справі відсутні належні докази, які б у своїй сукупності і взаємозв`язку давали можливість дійти переконливого висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.56-59), в обґрунтування якого покликаючись на те, що постанова винесена із дотриманням норм матеріального та процесуального права, у відповідності вимог чинного законодавства. Поліцейський чітко спостерігав факт допущення Позивачем порушення вимог ПДР, а тому, як посадова особа єдиного контролюючого органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов`язаний був відреагувати на факт вчинення правопорушення, що і було зроблено шляхом зупинення транспортного засобу під керуванням Позивача. Поліцейські, дотримуючись статей 278, 279 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, представилися, пояснили позивачеві причину зупинки та почали з`ясовувати всі необхідні обставини для початку розгляду справи по суті. Уже безпосередньо під час розгляду справи ознайомили останнього із ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Окремо зазначає, що в ході спілкування з Позивачем, на місці зупинки транспортного засобу, в останнього було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, однак від проходження медичного огляду з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння у медичному закладі позивач відмовився. Так, окрім постанови, було складено ще й протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, який скеровано до Жидачівського районного суду Львівської області.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, однак представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоч про дату, час і місце його проведення повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про розгляд справи за його відсутності не подав, правом на подання відзиву не скористався.

Заяви, клопотання, подані учасниками справи.

Представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.47-49), заяву про стягнення витрат на правничу допомогу (а.с.62-64), заяву про розгляд справи за відсутності його та позивача (а.с.67-68).

Представником відповідача подано клопотання про розгляд справи за її відсутності (а.с.53).

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 16.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.40-41).

Ухвалою від 19.06.2026 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.51-52).

Також, судом оприлюднено на веб-порталі Судової влади України повідомлення про дату, час та місце судового розгляду адміністративної справи №443/1216/26 (а.с.45).

Позиція суду.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7267021 від 27.05.2026 ОСОБА_1 27.05.2026 керував автомобілем «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у якого пошкоджений задній правий розсіювач, при цьому не пред`явив посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п. 2.1. «а» ПДР, за що відповідальність передбачена частиною 1 статті 126 КУпАП, у зв`язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 425,00 грн (а.с.26-27).

Доданий до відзиву на позовну заяву компакт-диск містить відеозаписи у трьох відеофайлах, у яких зафіксовано зупинку працівником поліції транспортного засобу «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_1 , при цьому самого руху транспортного засобу на відео не зафіксовано, а лише здійснення водієм зазначеного зупинки транспортного засобу зупинки перед службовим транспортним засобом на вимогу поліцейського; зміст розмови працівників поліції з водієм транспортного засобу «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з якого вбачається, що підставою для зупинки транспортного засобу поліцейським зазначено пошкодження заднього правого розсіювача. При цьому у цього поліцейського була відсутня нагрудна камера (бодікамера), а фіксація здійснювалася на бодікамеру іншого поліцейського (а.с.61).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини носять публічно-правовий характер та виникли між сторонами у зв`язку з незгодою позивача з рішеннями суб`єктів владних повноважень щодо порушення позивачем Правил дорожнього руху та накладення, у зв`язку з цим, на нього адміністративних стягнень у виді штрафів.

Норми права, які застосував суд.

Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормою статті 14 Закон України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

У статті 16 цього Закону № 3353-XII визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті Закон України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Стаття 35 Закон України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини 1 цієї статті однією з підстав зупинки транспортного засобу поліцейським є: якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Окрім цього, пунктами 1 та 2 частини 1 статті 35 Закон України «Про Національну поліцію» підставами для зупинки транспортного засобу поліцейським також є: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу.

За змістом диспозиції частини 1 статті 126 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Відповідно до вимог пункту 2.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб; ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат «Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Так, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (стаття 245 КУпАП).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.

Згідно з положеннями частини 1 статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Нормою частини 2 статті 251 КУпАП визначено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина 2 статті 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім цього, суд враховує роз`яснення, викладені у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якими зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд звертає увагу на те, що складена стосовно ОСОБА_1 постанова про накладення адміністративного стягнення сама по собі не є достатнім доказом його вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Така постанова за своєю правовою природою є рішеннями суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованих правопорушень, яким передує їх фіксація.

З наданих стороною відповідача відеозаписів вбачається, що після зупинення транспортного засобу поліцейський повідомив водію про пошкодження заднього правого розсіювача як підставу зупинки транспортного засобу.

Однак, суд зауважує, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував наявність передбачених статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що під час зупинення транспортного засобу працівники поліції покликалися на пункт 3 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», тобто на наявність інформації, яка свідчить про причетність водія або транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди чи іншого правопорушення. Проте будь-яких доказів існування такої інформації матеріали справи не містять, а відповідачем, на якого відповідно до частини 2 статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, суду не надано.

Разом з тим із оскаржуваної постанови та відеозаписів вбачається, що транспортний засіб позивача мав пошкоджений задній правий розсіювач. Водночас, суд зазначає, що сама по собі ця обставина без встановлення обставин, які б свідчили про технічну несправність транспортного засобу або порушення водієм Правил дорожнього руху, не може безумовно свідчити про наявність передбачених пунктами 1 або 2 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для зупинки транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що надані відповідачем відеозаписи не містять фіксації руху транспортного засобу до моменту його зупинки, а тому не дають можливості встановити, за яких саме обставин поліцейським було виявлено пошкодження заднього правого розсіювача та чи могло таке пошкодження бути об`єктивно встановлене до прийняття рішення про зупинку транспортного засобу.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що сама по собі обставина виявлення після зупинки транспортного засобу певного пошкодження не виключає можливості визнання такої зупинки правомірною. Якщо після зупинення транспортного засобу буде встановлено наявність технічної несправності або іншого порушення Правил дорожнього руху, яке за своїм характером об`єктивно могло бути візуально виявлене поліцейським до прийняття рішення про зупинку транспортного засобу та відповідно утворює передбачену статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» підставу для такої зупинки, це може свідчити про правомірність дій поліцейського. Водночас не будь-яке пошкодження транспортного засобу є достатньою підставою для його зупинення. Юридичне значення мають лише такі пошкодження або несправності, які відповідно до Правил дорожнього руху свідчать про порушення водієм встановлених вимог щодо технічного стану транспортного засобу чи його експлуатації. Тому сам факт наявності механічного пошкодження окремого елемента транспортного засобу без встановлення того, що таке пошкодження утворює порушення Правил дорожнього руху або свідчить про очевидну технічну несправність транспортного засобу, не може бути самостійною та достатньою підставою для визнання зупинки законною.

У даній справі відповідачем не надано доказів ані того, що пошкодження заднього правого розсіювача було виявлено поліцейським до моменту прийняття рішення про зупинку транспортного засобу, ані того, що зазначене пошкодження саме по собі свідчило про технічну несправність транспортного засобу чи порушення водієм вимог Правил дорожнього руху.

Таким чином, суд доходить висновку, що у поліцейського були відсутні передбачені статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстави для зупинки транспортного засобу позивача.

Відтак вимога поліцейського про пред`явлення посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб не ґрунтувалася на законі, а тому непред`явлення позивачем таких документів не може утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, висловленим Верховним Судом у постанові від 15 березня 2019 року у справі №686/11314/17 (адміністративне провадження №К/9901/15541/18).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП, а судом не отримано доказів, які б свідчили про правомірність винесення оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закриттю.

Водночас, позовні вимоги про визнання оскаржуваної постанови протиправною, зважаючи на приписи частини 3 статті 286 КАС України, задоволенню не підлягають, оскільки суд не наділений правом на їх вирішення у цьому провадженні.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Судовий збір.

Беручи до уваги вимоги частини 1 статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, суд вважає, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції у Закарпатській областіна користь позивача підлягає сплачений останнім судовий збір у розмірі ставки, яка діяла на час подання цієї позовної заяви 665,60 грн (0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, які сторона позивача просить стягнути з відповідача, підтверджуються доданими до позовної заяви доказами, а саме: Договором доручення на представництво інтересів та надання правничої допомоги (правової допомоги) від 01.06.2026 (а.с.66), акт приймання наданих послуг від 22.06.2026, яким передбачено найменування послуг, кількість понесеного часу на їх виконання та вартість цих послуг (а.с.65).

При вирішенні питання розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу судом взято до уваги норми статей 132, 134, 139 КАС України, якими передбачено види судових витрат, витрати на професійну правничу допомогу та розподіл судових витрат.

Окрім цього, суд враховує правові висновки, зроблені Верховним Судом з цього питання. Зокрема:

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року в справі №340/4492/22 (адміністративне провадження №К/990/12857/23) дійшов висновку, що наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що вона вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п.5.40.).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши аргументи сторони позивача, суд зазначає, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, з огляду на: зміст та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), не складність справи, усталеність судової практики при розгляді справ цієї категорії, не відповідає критеріям розумності та співмірності і є надмірною.

Так, дана справа є справою незначної складності, належить до категорії термінових та розглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження. Правове регулювання спірних правовідносин та практика Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права є усталеними, а розгляд справи обмежився проведенням одного судового засідання.

Суд також враховує, що значний обсяг підготовленої представником позивача позовної заяви сам по собі не свідчить про складність справи чи необхідність здійснення складного правового аналізу, оскільки правова позиція у справі ґрунтується на усталеній судовій практиці та не потребувала формування нових правових підходів.

Окрім цього, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат у розмірі 1 500,00 грн за підготовку акта приймання наданих послуг, заяви щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, формування додатків та їх направлення відповідачу і суду, оскільки такі дії мають допоміжний та технічний характер, не спрямовані безпосередньо на захист прав та інтересів позивача у даній справі, а тому не можуть бути віднесені до витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації за рахунок іншої сторони.

Враховуючи характер спірних правовідносин, незначну складність справи, обсяг фактично виконаних представником позивача робіт, кількість проведених судових засідань, а також критерії дійсності, необхідності, розумності та співмірності судових витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та вважає обґрунтованим їх стягнення у розмірі 3 000,00 грн.

На підставі статті 19 Конституції України, статей 2, 245, 247, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення та керуючись статтями 6, 9, 19, 77, 78, 90, 243-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (місцезнаходження: Львівська область, м. Львів, площе Генерала Григоренка, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7267021 від 27.05.2026 щодо накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за частиною 1 статті 126 КУпАП у виді штрафу в сумі 425,00 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 126 КУпАП.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн, а всього 3 665 (три тисячі шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Дата складення повного судового рішення 22 червня 2026 року.

Головуючий суддя А.І. Павлів