Рішення № 137586527, 22.06.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5370/17

Провадження № 2/638/2573/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Шишкіна О.В.,

секретарів Голуб Ю.О., Котяш Н.В., Олейник О.О., Лозової А.О.,

за участю представника позивача Линник І.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача Подольської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвос», ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент реєстрації Харківської міської ради про визнання договору недійсним, повернення сторін у первинний стан,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив виключити ОСОБА_4 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвос» (далі ТОВ/Товариство) у зв`язку із його смертю; зобов`язати відповідача провести загальні збори учасників ТОВ «Інвос», на яких вирішити питання щодо переходу частки померлого учасника ТОВ «Інвос» ОСОБА_4 у розмірі 50% до його спадкоємця ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень в літ. «А-3» по АДРЕСА_1 від 07.09.2015 року №499, укладений між ТОВ «Інвос» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В., повернути сторони у первинний стан та витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 на користь ТОВ «Інвос» спірні нежитлові приміщення.

Підставами позовних вимог зазначив те, що позивач є рідним сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 11.09.1986 року, серія НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 31.03.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В., позивач є спадкоємцем, зокрема, частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвос», яка складає 50% статутного капіталу, розмір внеску 13100,00 грн. (тринадцять тисяч сто гривень 00 коп.), яка значиться за спадкодавцем. Позивач неодноразово звертався до Товариства з проханням зібрати загальні збори учасників ТОВ «Інвос», на яких вирішити питання про перехід частки у розмірі 50,0% до ОСОБА_2 та затвердити перерозподіл часток у статутному капіталі ТОВ «Інвос», про затвердження, підписання нової редакції статуту та державну реєстрацію відповідних змін. Проте, загальні збори не відбулися, учасник Товариства ОСОБА_3 , частка у статутному капіталі якого складає 50%, на Загальні збори не з`явився, загальні збори визнано не правомочними, рішення щодо внесення змін до статутних документів та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців прийняті не були, зміни не внесені, що на думку позивача порушує його права як спадкоємця.

Також позивач зазначає, що йому стало відомо, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвос» на праві власності належали нежитлові приміщення в літ. «А-3» по АДРЕСА_1 , які на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень в літ. «А-3» по АДРЕСА_1 від 07.09.2015 року №499, укладеному між ТОВ «Інвос» та ОСОБА_3 , посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В., були продані керівнику товариства-продавця ОСОБА_3 . Вказує, що ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, мова, про які ідеться в позовній заяві, з порушенням діючого законодавства України та вимог Статуту ТОВ «Інвос», не виконавши приписи Статуту ТОВ «Інвос», що свідчить про те, що він не міг набути цивільних прав та обов`язків без надання згоди Зборами Товариства. Також зазначає, що ОСОБА_3 , як директор ТОВ «Інвос», при укладенні договору купівлі-продажу не мав необхідного обсягу цивільної правоздатності, що є підставою для визнання договору недійсним.

Ухвалою суду від 19.02.2016 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.08.2016 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, витребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В. копії документів.

У запереченнях на позовну заяву представник відповідача ТОВ «Інвос» просив у задоволенні позовних вимог про виключення зі складу учасників ТОВ «Інвос», внесенні змін до установчих документів товариства у зв`язку зі зміною у складі учасників, та зобов`язанні ХМУЮ внести зміни до відомостей Єдиного державного реєстру щодо складу учасників ТОВ «ІНВОС» - відмовити в повному обсязі, оскільки такі позовні вимоги не підлягають розгляду судом.

Ухвалою суду від 24.03.2017 року позовні вимоги про виключення учасника з юридичної особи, зобов`язання вчинити дії, визнання договору недійсним, повернення сторін у первинний стан, роз`єднано у самостійні провадження.

Ухвалою суду від 03.04.2018 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, витребувано у Головного управління статистики у Харківській області фінансову звітність ТОВ «Інвос» за 2014, 2015 роки.

Представником ТОВ «Інвос» подано клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що спір належить до юрисдикції господарських судів.

Представником Відповідача подано промову у судових дебатах викладену письмово, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію аргументує наступним: для посвідчення оскаржуваного правочину нотаріус повинен був перевірити повноваження представника Товариства Гапоник Марини Юріївни, а для посвідчення довіреності, виданої Товариством в особі директора Стопки В.В. на Гапоник Марину Юріївну повноваження Виконавчого органу в особі директора, який відповідно до п.9.3 Статуту мав право розпоряджатися майном та грошовими коштами Товариства, укладати договори, контракти, видавати довіреності та ін., що нотаріусом було зроблено належним чином; оскільки фактично провести Загальні збори Учасників Товариства щодо відчуження його майна, що становить п`ятдесят і більше відсотків його майна, станом на день вчинення оскаржуваного правочину не представлялося можливим з причин неповажності Загальних зборів Учасників Товариства, рішення останніх щодо погодження продажу майна Товариства станом на день вчинення оскаржуваного правочину не було необхідною умовою для його укладення, оскільки права померлого учасника Товариства ОСОБА_4 фактично не могли бути порушені внаслідок вчинення оспорюваного правочину, а права спадкоємця ОСОБА_2 як учасника Товариства ще не виникли та не були заявлені у встановленому порядку до Товариства; вчинення правочину було необхідною (вимушеною) дією з метою покращення фінансового стану Товариства; укладаючи оскаржуваний правочин ні Товариство, ні його посадова особа директор ОСОБА_3 не володіли інформацією про наявність спадкоємця частки у Товаристві, жодним чином не порушили права ОСОБА_2 ; правочин було вчинено не директором Товариства, а укладений від імені ОСОБА_5 , яка діяла від імені Товариства на підставі довіреності ; відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів Позивача.

У судове засідання сторони не з`явились.

Представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідачі, їх представники, будучи повідомленими належним чином про час і місце судового засідання, у судове засідання не прибули, явку представників не забезпечили, відзиву на позовну заяву не подали, у зв`язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних доказів відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув батько позивача - ОСОБА_4 .

На момент звернення до суду позивач, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 31.03.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В., був спадкоємцем частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвос» (код ЄДРПОУ 33412612), яка складає 50% статутного капіталу, розмір внеску 13100,00 грн. (тринадцять тисяч сто гривень 00 коп.), яка значилась за спадкодавцем батьком позивача ОСОБА_4 .

Згідно зі Статутом Товариства, що був чинним на дату укладення Договору, учасниками Товариства були ОСОБА_3 з часткою, вартістю 13100,00 грн., що відповідає 50,0% статутного капіталу Товариства та ОСОБА_4 з часткою, вартістю 13100,00 грн., що відповідає 50,0% статутного капіталу Товариства.

Директор Товариства - ОСОБА_3 .

Статутом Товариства передбачено, що виконавчим органом Товариства є Директор, обраний Загальними зборами Учасників. Директор здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства і є підзвітним Загальним зборам Учасників. Директор вирішує усі питання діяльності Товариства, крім тих, котрі входять до виключної компетенції Загальних зборів Учасників. Директор не має права приймати рішення обов`язкові для Учасників Товариства (п.п.9.1, 9.2 Статуту).

До виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить, зокрема відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна Товариства.

07.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвос» (код юридичної особи 33412612), в особі Гапоник Марини Юріївни, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та діє на підставі довіреності, посвідченої Непочатих В.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 03.09.2015 року за реєстровим №491, та ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , був укладений договір купівлі - продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В., зареєстрований в реєстрі за №499.

Відповідно до умов даного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвос» в особі Гапоник Марини Юріївни передало у власність за сплату, а ОСОБА_3 сплатив та прийняв у власність належну Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвос» нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1, 1-2, 2-го поверху №2-1, 3-го поверху №6, технічного поверху №9, 10 в літ. «А-3», загальною площею 62,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Оціночна вартість нежитлових приміщень згідно звіту про оцінку майна №03092015-002, проведену 03.09.2015 року суб`єктом оціночної діяльності МПП «ЕКСПЕРТ» складає 34998 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень.

Продаж відчужуваних нежитлових приміщень за домовленістю сторін був вчинений за 34998 гривень.

Відповідно до п.8 цього Договору покупець придбаває вищевказані нежитлові приміщення за згодою дружини ОСОБА_5 , згідно її заяви, справжність підпису на якій засвідчено ПН ХМНО Непочатих В.В. 07.09.2015 року за реєстровим №498.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що цей спір має ознаки корпоративного, оскільки стосується майна Товариства з обмеженою відповідальністю, а Позивач з 2018 року є його учасником. З огляду на це, на думку Відповідача, справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а провадження у цивільному суді має бути закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке.

Провадження у цій справі за позовом Позивача було відкрито у 2016 році (виділено в окреме провадження у 2017 році), тобто до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, яким процесуальні кодекси було викладено в новій редакції та в період дії Закону України «Про господарські товариства». На момент звернення до суду Позивач мав статус фізичної особи спадкоємця частки у статутному капіталі, який захищав свої цивільні майнові інтереси, що повністю відповідало вимогам статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Згідно із судовою практикою 2016 року (зокрема постановою Пленуму Вищого господарського суду №4 від 25.02.2016 року) до корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами залежно від суб`єктного складу сторін спори, пов`язані з розподілом майна подружжя, вступом до юридичних осіб спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку в статутному капіталі господарських товариств.

Поки спадкоємець не був внесений до статуту та реєстру на підставі рішення Загальних зборів будь-які вимоги такої особи розглядалися за правилами Цивільного процесуального кодексу.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Вказані положення не передбачають обов`язку суду закривати провадження у справах, які були відкриті з дотриманням правил підсудності, що діяли на момент їх відкриття.

Також, згідно з нормами як Цивільного, так і Господарського процесуальних кодексів, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Суд наголошує, що закриття провадження у справі, яка перебуває на розгляді суду з 2016 року, з мотивів порушення правил предметної юрисдикції, та примушування Позивача ініціювати аналогічний судовий процес з нуля через 10 років розгляду, призведе до порушення принципу правової визначеності та права на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку, що гарантовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наступна реєстрація Позивача як учасника Товариства у 2018 році (під час розгляду справи) є матеріально-правовою обставиною, яка підтверджує наявність у нього поточного законного інтересу, але не спростовує законності та правомірності відкриття провадження цивільним судом у 2016 році.

Судом встановлено, що 07.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВОС» в особі Гапоник Марини Юріївни, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та діє на підставі довіреності, посвідченої Непочатих В.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 03.09.2015 року за реєстровим №491, та ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , був укладений договір купівлі - продажу нежитлових приміщень, а саме: » нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1, 1-2, 2-го поверху №2-1, 3-го поверху №6, технічного поверху №9, 10 в літ. «А-3», загальною площею 62,4 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час укладення вказаного правочину від імені Товариства діяла особа за довіреністю, виданою директором Товариства, саме на представлення інтересів Товариства з питання продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-1, 1-2, 2-го поверху №2-1, 3-го поверху №6, технічного поверху №9, 10 в літ. «А-3», загальною площею 62,4 кв.м. Водночас, директор Товариства виступив стороною Договору покупцем нерухомого майна, тобто діяв в особистих інтересах за цим же договором.

Також необхідно звернути увагу на те, що довіреність видана в день укладення правочину ОСОБА_5 , яка зареєстрована за тією ж адресою, що і директор Товариства АДРЕСА_2 . А в самому договорі вказано, що Покупець придбаває нежитлові приміщення за згодою дружини ОСОБА_5 .

В матеріалах справи відсутні докази того, що Загальними зборами Товариства приймалося рішення, щодо надання повноважень ОСОБА_5 вчиняти дії від імені Товариства.

Оцінюючи правомірність вказаного правочину, суд виходить із положень частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, відповідно до якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Згідно з частиною 4 статті 237 Цивільного кодексу України, підстави виникнення правовідносин представництва, особи, які мають право вчиняти правочини від імені інших осіб, а також обсяг їх повноважень встановлюються актами цивільного законодавства. Повноваження директора (одноосібного виконавчого органу) товариства щодо представництва юридичної особи визначені законом (стаття 92 ЦК України) та установчими документами компанії. Керівник зобов`язаний діяти в інтересах товариства добросовісно і розумно.

Суд зазначає, що інститут представництва за своєю суттю виключає можливість представника діяти в умовах конфлікту інтересів. Видача директором юридичної особи довіреності іншій особі з метою укладення договору, де покупцем (стороною договору та кінцевим вигодо набувачем) є сам цей директор, свідчить про те, що волевиявлення Товариства на відчуження майна було повністю сформоване та контрольоване Покупцем в його особистих інтересах.

Повірена особа, яка підписала договір на підставі довіреності, виданої ОСОБА_3 , виступала лише технічним інструментом реалізації волі самого ОСОБА_3 . Передача повноважень на підписання договору іншій особі не усуває факту порушення імперативної заборони, встановленої частиною 3 статті 238 ЦК України, оскільки директор залишався особою, у власних інтересах якої вчинявся цей правочин.

Крім цього, Судом встановлено, що відповідно до пункту 8.2 Статуту Товариства, який діяв на момент укладення договору, до виключної компетенції загальних зборів учасників належить прийняття рішень про відчуження майна Товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна Товариства.

Згідно з частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не мають юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Суд зазначає, що Покупцем за оспорюваним договором виступав ОСОБА_3 , який одночасно був директором цього Товариства-продавця і одним з учасників Товариства. Як керівник Товариства та один з його учасників, ОСОБА_3 був достеменно обізнаний із положеннями Статуту Товариства, а отже, за всіма обставинами знав і не міг не знати про обмеження повноважень керівника щодо одноосібного відчуження майна, яке становить 50 і більше відсотків активів компанії.

Факт того, що відчужене нерухоме майно становило понад 50 відсотків майна Товариства, підтверджується долученим до матеріалів справи Фінансовим звітом (балансом) Товариства за 2015 рік. Згідно з даними вказаного звіту, вартість основних засобів Товариства станом на початок 2015 року становила 60,5 тис. грн, а станом на кінець звітного періоду зменшилася до 26,2 тис. грн. Таким чином, вартість відчуженого майна очевидно перевищувала встановлений Статутом 50-відсотковий ліміт для одноосібних рішень директора.

Оскільки рішення загальних зборів учасників Товариства про надання згоди на продаж зазначеного майна не приймалося, директор ОСОБА_3 не мав права ні самостійно укладати цей договір, ні видавати довіреність третій особі на його підписання.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності та інше.

Згідно із ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.09.2015 року вчинений з перевищенням повноважень та всупереч обмеженням, встановленим Статутом Товариства, що є порушенням статті 92 та частини 1 статті 203 ЦК України), за відсутності належного формування та вираження внутрішньої волі юридичної особи (порушення частини 3 статті 203 ЦК України), а також з прямим порушенням імперативної заборони щодо вчинення правочину представником у власних інтересах (стаття 238 ЦК України), такий правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України «правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення».

Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки відповідач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, статтями 16, 92, 215, 216, 238, 387 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати договір купівлі продажу нежитлових приміщень від 07.09.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВОС» та ОСОБА_3 , відповідно до якого відбулось відчуження нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1, 1-2, 2-го поверху № 2-1, 3-го поверху № 6, технічного поверху № 9, 10 в літ. «А-3» по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В.В, реєстровий №499, - недійсним.

Застосувати наслідки недійсності правочину: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно та зобов`язати ОСОБА_3 повернути нерухоме майно, а саме: приміщення 1-го поверху № 1-1, 1-2, 2-го поверху № 2-1, 3-го поверху № 6, технічного поверху № 9, 10 в літ. «А-3» по АДРЕСА_1 у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОС» (код ЄДРПОУ 33412612).

Стягнути зі ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВОС» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 558 грн. 21 копп. в рівних частинах з кожного по 279 (двісті сімдесят дев`ять грн.) 10 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВОС», ЄДРПОУ 33412612, адреса: м. Харків, вул. Новопрудна, 9Б.

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради, адреса: м. Харків, пл. Конституції, 7.

Головуючий суддя О.В. Шишкін