Рішення № 137585048, 02.06.2026, Турківський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Ференц Р.І.,

секретар судового засідання Баранишин Д.В.,

Справа № 442/2425/26

Провадження №2-а/458/14/2026

за участі сторін адміністративного провадження:

позивач ОСОБА_1 не прибув,

представник позивача адвокат Галишин А.В.,

відповідач інспектор відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Безруков Ю.С. не прибув,

відповідач Управління патрульної поліції у Львівській області повноважний представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Турківського районного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ппредставником позивача адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1: інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенанта поліції Безрукова Юрія Сергійовича, відповідача 2: Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

В С Т А Н О В И В:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.03.2026 року засобами підсистеми «Електронний суд» від представника позивача адвоката Галишина Ю.В. в Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області надійшов адміністративний позов Юськіва Андрія Михайловича до відповідача 1: інспектора ВБДР (відділ безпеки дорожнього руху) Управління патрульної поліції у Львівській області Безрукова Юрія Сергійовича, відповідача 2: Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, в якому позивач просить визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6849044 винесеної 17.03.2026 року, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення; судові витрати покласти на відповідача 2.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2026 року у провадження судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Кучаковського Ю.С. передана дана справа.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Кучаковського Ю.С. від 31.03.2026 матеріали справи передано за територіальною юрисдикцією на розгляд до Турківського районного суду Львівської області з підстав, які вказані в ухвалі суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. передана дана справа.

Предметом позову є визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Приймаючи до розгляду даний позов і вирішуючи спір, суд дотримувався принципу доступу до правосуддя, оскільки надмірний формалізм до форми та змісту позовної заяви порушує право особи, на доступ до правосуддя. Так, у справі Перез де Рада Каванілес до Іспанії від 28.10.1998 року (§49, заява № 28090/95) ЄСПЛ визнав, що фактично суворе застосування національними судами процесуального правила позбавило заявника права доступу до суду. При застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (§29 рішення ЄСПЛ у справі Вальчілі до Франції від 26.07.2007 року, заява № 35787/03).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Особам, які беруть участь у справі, роз`яснено, що вони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Позиція особи, яка подала позов.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Галишин А.В. підтримав поданий адміністративний позов, надав пояснення аналогічні до обставин і фактів, які наведені в позовній заяві, просили позов задовольнити, оскільки його довіритель не припускався порушень Правил дорожнього руху, додатково пояснив, що додаткові докази підтверджуються, що спальне місце не відноситься до сидіння пасажира, просив позов задовольнити в повному обсязі, стягнути судові витрати.

Позиція відповідача.

Сторона відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області не забезпечив самопредставництво, або при допомозі участі у справі свого представника, будучи повідомленими про місце, дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи підтвердженнями, клопотання на адресу суду не надсилав в частині слухання справи у відсутність відповідача, відзив подав на позовну заяву.

В своєму відзиві відповідач не погоджується з висунутим позовом як в частині оскарження постанови, зазначає, що поліцейський після зупинки транспортного засобу підійшов до автомобіля, при огляді транспортного засобу, правомірно виніс постанову. Просить відмовити в задоволенні позову.

Сторона відповідача інспектор відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Безруков Ю.С. в судове засідання не прибув, не надав пояснень, клопотання на адресу суду не надсилав в частині слухання справи у відсутність відповідача, відзиву не подав.

Відповідно до ч. 4 ст.159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 01.05.2026 року прийнято до розгляду адміністративний позов, відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, роз`яснено відповідачу порядок строки подачі доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, подачі відзиву.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року надано дозвіл представнику позивача проводити судові засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Судові засідання про справі призначалися 13.05.2026, 19.05.2026 року, 26.05.2026 року, 02.06.2026 року.

Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами процесуального закону яким передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Повідомлення відповідача через підсистему «Електронний суд» (ЄСІТС) це офіційний спосіб вручення процесуальних документів. Якщо відповідач має зареєстрований електронний кабінет, судові рішення та повістки надходять саме туди, що прирівнюється до вручення. Документ вважається врученим у день отримання повідомлення про доставлення в кабінет.

Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів.

Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п.57) суд зазначив, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.)

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п.35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п.27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п.34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, з врахуванням вимог ч. 6 ст.162 КАС України, у випадку ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами і на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6849044 винесеної 17.03.2026 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Безруковим Ю.С. вбачається, що 17.03.2026 року було прийнято рішення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за порушення п. 31.3. а.) «експлуатація транспортного засобу у разі їх виготовлення/переобладнання з порушенням вимог, стандартів, правил і норм» Правил дорожнього руху за що передбачена адміністративна відповідальність по ч.1 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Вважаючи рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та таким, що порушує його права, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обгрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

При ухваленні рішення відповідно до вимог ст..17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики ЄСПЛ» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до ст..6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.XI.1950), яка згідно з частиною першою ст..9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст..13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).

Також суд приймає до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» п.86).

Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб ст.6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст.6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (Hornsby v. Greece, N 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19.03.1997 року).

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання

Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст..55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 17.03.2026 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч.1 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відносно позивача ОСОБА_1 17.03.2026 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Безруковим Ю.С. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6849044 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за порушення п.31.3.а). Правил дорожнього руху за що передбачена адміністративна відповідальність по ч.1 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6849044 винесеної 17.03.2026 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Безруковим Ю.С. вбачається, що 17.03.2026 року було прийнято рішення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за порушення п. 31.3.а) «керування транспортним засобом що був переобладнаний без погодження МВС, а саме кількість місць для сидіння встановлено 13, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу 9» Правил дорожнього руху за що передбачена адміністративна відповідальність по ч.1 ст.121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Згідно п. 1.3. Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила дорожнього руху, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 31.3. а) Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху.

Згідно до ч. 1 ст. 121 КУпАП передбачено, що керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом встановлено, що у складених адміністративних матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що підтверджують факт порушення ОСОБА_1 ПДР в частині переобладнання з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Поліцейський притягнув ОСОБА_1 до відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування транспортним засобом що був переобладнаний без погодження МВС, а саме кількість місць для сидіння встановлено 13, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу 9, чим порушив п.31.3.а) ПДР, проте диспозиція ч. 1 ст. 121 КУпАП передбачає переобладнання з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 9 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 №1395, встановлено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Водночас стороною відповідача не було надано належних та допустимих відеодоказів фіксування правопорушення, з яких би вбачалося, що прийняття процесуального рішення поліцейським було правомірним.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Водночас, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, про що неодноразово вказував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а.

У разі відсутності в постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що оскаржувана постанова серії ЕНА № 68649044 винесеної 19.03.2026 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантлом поліції Безруковим Ю.С. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає вимогам частини 3 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення адже не містить інформації про технічний засіб, яким здійснено відеозапис, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, а тому записом, який надано суду відповідачем не може бути прийнятий судом до уваги.

Відповідач не представив суду достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подав жодного доказу на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, необхідного для прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Крім цього, визнання вини у вчиненні порушення ПДР за відсутності інших доказів не може бути достатнім доказом такого порушення, що відповідає правовій позиції ВС/КАС в постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй природі є рішенням суб`єкта владних повноважень, щодо наслідків розгляду зафіксованого правопрушення.Така позиція висловлена в постанові Верховного суду від 26.04.2018 року по справі №338/1/17.

Водночас суд звертає увагу на те, інспектор відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Безруков Ю.С., як уповноважена державою особа на прийняття постанов про адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку, оскільки від імені органів Національної поліції оформляти справи про адміністративні правопорушення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень, мав право, у випадку виявлення правопорушення, і підстави приймати рішення про винесення постанови серії ЕНА № 68649044 винесеної 19.03.2026 року.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що винесена постанова працівником поліції не в повній мірі відображає в описовій частині постанови транспортного засобу виявленого правопорушення, обставини правопорушення.

Суд при розгляді даної справи враховує практику ЄСПЛ, яка поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04), суд встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст. 6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі фабула була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення.

Згідно ст.2 Закону України від 02.07.2015 року №580-VIII «Про національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; припиняє виявлені адміністративні правопорушення.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух і здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року №1395 згідно розділу ІІІ п.10 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Вказана Інструкція визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (п. 1 розділу I Інструкції №1395).

Відповідно до п.4 розділу I Інструкції №1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. (п.1 розділу III Інструкції №1395)

Відповідно до п.1 розділу IV Інструкції №1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Наведені норми в їх сукупності свідчать про наявність причин і підстав інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Безрукова Ю.С., як посадової особи Національної поліції повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, крім іншого, шляхом розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення за порушення Правил дорожнього руху на місці вчинення такого правопорушення.

Стосовно суті прийнятої постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 68649044 винесеної 19.03.2026 року у справі про адміністративне правопорушення суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що обов`язок щодо належного складання адміністративних матеріалів, в тому числі постанови чи протоколу, який є одним з численних, проте не визначальних доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в складеному процесуальному документі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний документ, та не може бути перекладено на суд.

Діяльність осіб, які уповноважені виносити постанови і складати протоколи про адміністративні правопорушення, має не лише контролюватися з боку вищестоящих органів. Працівників таких органів необхідно відповідним чином навчати, проводити семінарські заняття, систематичні курси підвищення кваліфікації, загалом підвищувати рівень правової культури таких працівників. Таким чином можна забезпечити як невідворотність та індивідуалізацію юридичної відповідальності, так і захист прав, свобод та законних інтересів громадян нашої держави.

Даних вимог працівник поліції не дотримався, а позивач надав чіткі та переконливі доказів, які в свою чергу не спростовані відповідачем, які б доводили зворотню позицію позивача.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Водночас, ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

З огляду на це, розглядаючи справу та приймаючи оскаржувану постанову, інспектор відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Безруков Ю.С. діяв відповідно до чинних на час виникнення спірних відносин положень КУпАП.

Також, відповідно до ст.69 КАС України в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

Крім того, відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст.ст.283,284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Водночас відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих у розумінні ст.70 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості в дотримання вимог п. 3 ч. 3 ст.2 КАС України, суд констатує, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень Правил дорожнього руху.

Суд зазначає, що оскаржувана постанова відповідача не містить опису усіх обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.

Також судом враховано те, що посадовою особою, якій законом надано право на винесення постанов про накладення адміністративного стягнення, у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітником поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини ОСОБА_1 (показання свідків, відеофіксація тощо).

Суд враховано те, що автомобіль марки MERCEDES-BENZ державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2016 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 від 02.12.2025 року обладнаний інерційними ременями безпеки з сертифікованими точками кріплення на пасажирських місцях у салоні. Водночас спальне місце водія у автомобілі не обладнано підлотниками. Кріплення ременів безпеки обладнано згідно до Правил ЄЗК ООН № 14.

Судом враховано Угоду ООН № 14 «О принятии согласованных технических правил Организации Объединенных Наций для колесных транспортных средств, предметов оборудования и частей, которые могут быть установлены и/или использованы на колесных транспортных средствах, и об условиях взаимного признания официальных утверждений, выдаваемых на основе этих правил Организации Объединенных Наций», які вступили дію 29.12.2018 року, що відповідає ТОСТ Р 41.14-2003 / ДСТУ UN/ЕСЕ R 14, згідно якого «настоящие Правила применяются к: транспортным средствам категорий M и N1 в отношении их приспособлений для крепления ремней безопасности, предназначенных для взрослых лиц, занимающих сиденья, обращенные вперед, назад либо вбок».

Інерційні ремені гарантують міцність конструкції при аварії. Кожне місце для сидіння облаштоване мінімум двома точками кріплення (для поясного ременя). В даному випадку відсутні як підлокітники, так і дві точки кріплення в спальному місці водія.

Спальне місце водія не обладнане підголівниками та не є пасажирським місцем для сидіння. Крім того, кріплення ременів безпеки обладнано відповідно до Правил ЄЕК ООН № 14, а кожне місце для сидіння обладнане мінімум двома точками кріплення для поясного ременя безпеки.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем ОСОБА_1 правопорушення є недоведеним.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи, що відповідає правовій позиції ВС/КАС викладеній у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.

Відтак, беручи до уваги те, що будь-яких належних та допустимих доказів вчинення правопорушення позивачем суду відповідачем не надано, а обов`язок доказування в даному випадку законом покладено на відповідача, то суд погоджується із позицією позивача, щодо необхідності скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження в справі відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст.286 КАС України.

При вирішенні даного позову суд також звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ст.126 КУпАП інспектори відповідного органу поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме від імені Національної поліції України і її територіальних органів.

Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійними відповідачами оскільки належним відповідачем є відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Тому відповідачем у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 27.02.2020 у справі № 759/13033/14-а (2а/759/391/14).

Судом при вирішенні даного спору враховано те, що відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Термін "суд" може поширюватися на органи, які розглядають обмежене коло специфічних питань, якщо такий орган забезпечений відповідними гарантіями, однією із яких відповідно до п.95 рішення Європейського суду з прав людини "Рінгайсен проти Австрії" від 16.07.1971 року є те, що процес у таких органах має забезпечувати виконання гарантій справедливого судочинства.

Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору.

Судові витрати у цій справі складаються з судового збору, який підлягав сплачені позивачем за подання позовної заяви до суду в розмірі 665,60 грн.

Згідно долученої до заяви квитанції № 2.592498139.1 від 27.03.2026 року вбачається, що позивачем у АТ КБ «Пиватбанк» було оплачено судовий збір у сумі 665,60 грн, що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою автоматизованою системою документообігу суду.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, з урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, позивач ставить вимогу стягнути такі судові витрати у вигляді судового збору з відповідача, який виступав у справі як суб`єкт владних повноважень, суд дане питання вирішує в спосіб стягнення таких витрат.

Керуючись ст.ст.2,5,121,122,183,205,229,240,248,256,294,295,297 КАС України, ст.ст.256,268,288,293 КУпАП, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача 1: інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенанта поліції Безрукова Юрія Сергійовича, відповідача 2: Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6849044 винесеної 17.03.2026 року інспектором відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Безруковим Ю.С. задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6849044 винесеної 17.03.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративне порушення передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.

Стягнути з Управління патрульної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ;

місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_4 .

Відповідач інспектор відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенант поліції Безруков Юрій Сергійович;

юридична адреса місця праці за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: м. Львів, вул. Перфецького, буд. 19; ЄДРПОУ 40108646.

Відповідач Управління патрульної поліції у Львівській області;

юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: м. Львів, вул. Перфецького, буд. 19; ЄДРПОУ 40108646.

Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Повне судове рішення складено 05.06.2026 року.

Суддя Р.І.Ференц