Рішення № 137584195, 22.06.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

_______________

Провадження 2/760/12550/26

В справі 760/3163/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

І. Вступна частина

22 червня 2026 року в місті Києві

Солом?янський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря судового засідання Левіцької Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ІІ. Описова частина

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 13.01.2025-100002662 від 13.01.2025 у розмірі 41.233,69 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на те, що 13 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) кредитної лінії) №13.01.2025-100002662. Відповідно до умов договору Позивач надав Відповідачці кредит у розмірі 18.000,00 грн строком на 140 днів з дати його надання (дата повернення - 01.06.2025). Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано Відповідачкою електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора E733 (код з SMS-повідомлення), отриманого ОСОБА_1 на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Ідентифікацію особи Позичальниці проведено через Систему BankID Національного банку України. Факт надання кредиту підтверджується квитанцією iPay.ua про перерахування 18.000,00 грн від 13.01.2025 на платіжну картку № НОМЕР_2 , реквізити якої зазначені в заявці до кредитного договору.

Позивач зазначає, що 20.03.2025 за зверненням Позичальниці строк, на який надавався кредит, було продовжено шляхом укладення додаткового договору до кредитного договору (підписаного одноразовим ідентифікатором K663) до 165 днів з дати надання кредиту з установленням нової дати повернення - 26.06.2025 та нового графіка платежів. Інші умови договору залишено без змін.

Позивач вказує, що Відповідачка свої зобов?язання за договором належним чином не виконала, унаслідок чого станом на дату формування розрахунку (26.06.2025) утворилася заборгованість у розмірі 41.233,69 грн, яка складається з: тіла кредиту - 16.626,48 грн; процентів за користування кредитом - 16.293,97 грн; неустойки - 8.313,24 грн.

Позивач просить стягнути з Відповідачки зазначену заборгованість у розмірі 41.233,69 грн, а також судові витрати.

Ухвалою суду від 18.02.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Відповідачка відзиву на позов не подала. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, оскільки місце реєстрації Відповідачки на момент відкриття провадження невідоме. До суду Відповідачка не з?явилася та жодних заяв не подала.

У судове засідання 22.06.2026 жодна із сторін не з?явилася. Позивач у позовній заяві просив проводити розгляд справи за відсутності його представника за наявними в матеріалах справи доказами та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Суд, зважаючи на неявку належним чином повідомленої Відповідачки, яка не подала відзиву, та за згодою Позивача на заочний розгляд, визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів із постановленням заочного рішення.

ІІІ. Мотивувальна частина

З матеріалів справи вбачається, що 13 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальниця) укладено кредитний договір (пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) кредитної лінії) № 13.01.2025-100002662, строк дії якого продовжено додатковим договором від 20.03.2025. Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за цим договором, укладеним в електронній формі.

Вирішуючи питання про доведеність факту укладення кредитного договору, суд керується такими міркуваннями.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов?язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом є оригіналом такого документа.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Статтею 12 цього Закону встановлено, що моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 сформулював стандарт доказування у справах про стягнення заборгованості за електронними кредитними договорами, укладеними з використанням одноразового SMS-ідентифікатора. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що для встановлення факту укладення такого договору кредитодавець повинен надати: сам електронний договір з усіма складовими частинами (оферта, заявка, акцепт); підтвердження направлення одноразового ідентифікатора на номер телефону позичальника; підтвердження фактичного перерахування коштів позичальнику. При встановленні цих обставин презумпція правомірності правочину, закріплена статтею 204 ЦК України, є незаспростованою.

Досліджуючи матеріали справи, суд встановлює таке.

По-перше, до справи долучено повний текст електронного кредитного договору №13.01.2025-100002662, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), а також додаткового договору від 20.03.2025. Усі складові частини договору підписані одноразовими ідентифікаторами (E733 - кредитний договір, K663 - додатковий договір), направленими на фінансовий номер телефону Відповідачки НОМЕР_3 .

По-друге, факт направлення одноразового ідентифікатора та ідентифікацію особи позичальника підтверджено через Систему BankID Національного банку України, абонентом якої ТОВ «Споживчий центр» є з 26 жовтня 2020 року. За даними, отриманими з центрального вузла Системи BankID НБУ 14.08.2024, особу Позичальниці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , встановлено однозначно.

По-третє, факт реального перерахування коштів у розмірі 18.000,00 грн підтверджено квитанцією про переказ через сервіс iPay.ua (ТОВ «Універсальні платіжні рішення», свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серія ФК № 342 від 02.10.2012) про виплату від 13.01.2025 за договором № 13.01.2025-100002662 на платіжну картку № НОМЕР_2 , що належить Відповідачці та реквізити якої зазначені в заявці до кредитного договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що кредитний договір № 13.01.2025-100002662 від 13.01.2025 є укладеним у встановленому законом порядку, а факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 18.000,00 грн є доведеним. Зазначений висновок узгоджується зі статтями 6, 627 Цивільного кодексу України та статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов?язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов?язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов?язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Перевіряючи розрахунок заборгованості, суд встановлює таке.

Тіло кредиту за розрахунком Позивача становить 16.626,48 грн. Матеріали справи свідчать, що Відповідачка платежів на погашення заборгованості за тілом кредиту в повному обсязі не здійснила, а тому залишок основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 16.626,48 грн підлягає стягненню в повному обсязі.

Проценти за користування кредитом нараховані у розмірі 16.293,97 грн. Згідно з умовами договору проценти нараховуються за фіксованою ставкою 1 % за кожен день користування кредитом на залишок суми кредиту (бази розрахунку) за період фактичного користування. За наданим Позивачем розрахунком проценти нараховувалися з 13.01.2025 по 26.06.2025 та припинені після спливу дати повернення кредиту, встановленої додатковим договором, - 26.06.2025. Таке обмеження нарахування процентів строком, на який надавався кредит, відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, про неможливість нарахування передбачених договором процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування. Суд вважає зазначений розрахунок таким, що відповідає умовам договору, а тому проценти у розмірі 16.293,97 грн підлягають стягненню в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення неустойки у розмірі 8.313,24 грн суд зазначає таке.

За умовами договору (заявки) неустойка становить 180,00 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов?язання. Обґрунтовуючи правомірність нарахування неустойки, Позивач посилається виключно на те, що пункт 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», який передбачав звільнення споживача від відповідальності за прострочення в період воєнного стану, виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, а спірний договір укладено після набрання чинності цими змінами.

Проте суд звертає увагу, що поряд із наведеною спеціальною нормою існує самостійна загальна норма - пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX), якою передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Зазначена норма Цивільного кодексу України є чинною, має самостійний характер та не залежить від наявності або виключення спеціальних положень Закону України «Про споживче кредитування». Вона не містить обмежень щодо дати укладення договору, а отже поширюється і на кредитні договори, укладені після 24 лютого 2022 року. Виключення пункту 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» не скасовує дію пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Оскільки неустойку нараховано за прострочення виконання грошового зобов?язання у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженого Законом України № 2102-IX) та продовженого у встановленому порядку, Відповідачка у силу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України звільняється від обов?язку сплати такої неустойки. За таких обставин вимога Позивача про стягнення неустойки у розмірі 8.313,24 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Суд також зазначає, що проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України) є платою за користування кредитом, а не заходом цивільно-правової відповідальності, тому мораторій, встановлений пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на них не поширюється. Позивач вимог про стягнення процентів за статтею 625 ЦК України чи інфляційних втрат не заявляв.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню - у частині стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту в розмірі 16.626,48 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 16.293,97 грн, а всього 32.920,45 грн. У задоволенні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 8.313,24 грн належить відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково (на 32.920,45 грн із 41.233,69 грн заявлених, що становить 79,84 %), з Відповідачки на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог - у розмірі 1.934,01 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає, що Позивач заявив орієнтовний розмір таких витрат у сумі 6.000,00 грн, водночас відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України докази понесення судових витрат мають бути надані протягом п?яти днів після ухвалення рішення. До ухвалення цього рішення відповідних доказів до суду не надходило, тому питання розподілу витрат на правничу допомогу підлягає вирішенню в порядку, встановленому статтею 141 ЦПК України, після надання відповідних доказів.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 534, 610, 629, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 13.01.2025-100002662 від 13.01.2025 у розмірі 32.920 (тридцять дві тисячі дев?ятсот двадцять) грн 45 коп., з яких:

- тіло кредиту - 16.626,48 грн;

- проценти за користування кредитом - 16.293,97 грн.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення неустойки у розмірі 8.313,24 грн - відмовити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1.934 (одна тисяча дев?ятсот тридцять чотири) грн 01 коп.

3. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

4. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідачка: ОСОБА_1 , остання відома адреса: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя: