Рішення № 137582318, 22.06.2026, Тальнівський районний суд Черкаської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

704/235/26

22.06.2026 року м. Тальне

Тальнівський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Воронкової І.Г.

при секретарі судового засідання Джуській Л.О.

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Кредит-Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним доровором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 15360 грн. 00 коп. за кредитним договором та судові витрати по сплаті судового збору та правничої допомоги. Свої вимоги мотивує тим, що 19.09.2019 року між ТОВ Займер та відповідачем був укладений договір про надання фінансового кредиту № 81114 на суму 1500 грн., шляхом підписання електронним підписом. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, а відповідач не повернув, в повному обсязі, наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.

11.03.2020 року первісний кредитор та позивач уклали договір факторингу № ЗК-11032020, згідно умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Враховуючи вищезазначене, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.

18.03.2026 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду через свого представника ОСОБА_3 із зустрічною позовною заявою про захист прав споживачів, визнання пункту договору недійсним, зобов`язання вчинити дії, зазначивши, що нарахована заборгованість по пені, зазначена в п. 4.3 договору, нарахована несправедливо, та за своїм змістом є нікчемною, просив визнати даний пункт договору недійсним та зобов`язати ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 81114 від 19.09.2019 року.

Ухвалою суду від 09.04.2026 року зустрічний позов прийнятий до розгляду разом із первісним позовом.

29.04.2026 року позивачем за первісним позовом були подані письмові пояснення щодо поданої зустрічної позовної заяви відповідача ОСОБА_1 , в якому зазначає, що аргументи відповідача є безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання за кредитним договором. Підписавши кредитний договір в електронній формі з використанням електронного підпису через одноразовий ідентифікатор ОСОБА_1 підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи із обраних умов кредитування, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

В судове засідання позивач за первісним позовом не з`явився, надав до суду разом із заявою про письмові пояснення клопотання про розгляд справи без їх участі, просив їх позовні вимоги задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Біллерис Ю.О. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги за зустрічним позовом та просив їх задовольнити.

Заслухавши представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Біллериса Ю.О., дослідивши матеріали справи в межах наданих суду доказів сторонами за первісним та зустрічним позовами, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.09.2019 року ТОВ Займер та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту № 81114, який підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) (а.с. 8-10, 11).

Згідно п. 1.1 договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 1500 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 1.2 договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 18.10.2019 р.

Згідно п. 1.4 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті за реквізитами платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

Розділом 4 договору визначена відповідальність сторін та порядок вирішення спорів.

Зокрема, у пункті 4.3 зазначено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2. цього договору та/або в Додатку(ах) до цього Договору, Клієнт зобов`язаний виплатити Товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення, при цьому пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за Договором включно, але в будь-якому випадку не більше 100 (ста) календарних днів.

Успішність операції по наданню кредитних коштів підтверджується листом від ТОВ Платежі онлайн № 231/12 від 16.12.2025, в якому вказано, що 19.09.2019 було здійснено переказ коштів на суму 1500 грн., через платіжний сервіс Platon, на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 12).

До суду на виконання ухвали від 10.03.2026 про витребування доказів з АТ КБ Приват Банк надійшла інформація про те, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 19.09.2019 року був зарахований платіж в сумі 1500 грн. (а.с. 87).

11.03.2020 року первісний кредитор та позивач уклали договір про відступлення прав вимоги № ЗК-11032020, згідно умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договом № 81114 від 19.09.2019 року (а.с. 16-18).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ЗК-11032020 від 11.03.2020 року (а.с. 19) та акту приймання-передачі реєстру боржників від 11.03.2020 року до договору відступлення прав вимоги ЗК-11032020 (а.с. 20) до позивача перейшло право вимоги до відповідача в сумі 15360 грн., з яких: 1500 грн. заборгованість за тілом кредиту; 900 грн. заборгованість по відсотках, 12960 грн. заборгованість за пенею.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 81114 від 19.09.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 не здійснив оплату за договором (а.с. 13-15).

Встановлені судом вищезазначені обставини справи сторони не оспорювали.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що кредитний договір № 81114 від 19.09.2019 року між ТОВ Займер та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі, підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. По даному договору сторонами була досягнута згода з істотних його умов, в тому числі щодо строку кредитування, способу надання кредиту, нарахування відсоткової ставки, умов повернення тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором від 19.09.2019 року, укладеним між ТОВ Займер та ОСОБА_1 , підтверджується відповідними копіями договору про відступлення прав вимоги № ЗК-11032020, витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги та актом приймання-передачі Реєстру прав вимог до Договору відступлення прав вимоги, і сторонами також не оспорювалося.

Разом з тим, суд дослідив наведений позивачем в позовній заяві розрахунок кредитної заборгованості, перевірив його, оцінив в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, та прийшов до наступного висновку.

Наявність заборгованості за тілом кредиту в сумі 1500 грн. та заборгованості по відсотках в сумі 900 грн. за кредитним договором № 81114 від 19.09.2019 року суд не піддає сумніву, так як вони не суперечить умовам укладеного між сторонами договору та підтверджується належними та допустимими доказами. В цій частині первісного позову сторони дані обставини не заперечили.

Так як матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем отриманих у кредит за вказаним договором грошових коштів у строки, передбачені договором, тому вимоги позивача за первісним позовом про стягнення загального залишку заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитом є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача за первісним позовом про стягнення пені в сумі 12960 грн., які нараховані ним за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом вище, сторони - первісний кредитор ТОВ "Займер" та відповідач ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору у розділі 4 передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору відповідно до вимог чинного законодавства.

Як визначено у пункті 4.3 договору, у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2. цього договору та/або в Додатку(ах) до цього Договору, Клієнт зобов`язаний виплатити Товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення, при цьому пеня нараховується до дня повного погашення заборгованості за Договором включно, але в будь-якому випадку не більше 100 (ста) календарних днів.

Як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 13-15), первісний кредитор здійснив нарахування в порядку п. 4.3 договору після спливу строку кредитування, а саме з 19.10.2019 року за 108 днів нарахував пеню в розмірі 5% в день - 120 грн. в день на загальну суму 12960 грн.

Вказане нарахування пені не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування».

Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Статтею 21 Закону України "Про споживче кредитування" встановлені особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит. Так, споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною 2 вказаної статті встановлено наступне: у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Вимога про нарахування та сплату пені, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків по нарахуванню пені є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим суд вважає справедливим до стягнення з відповідача суми пені у відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі не більше п`ятдесяти відсотків вартості продукції, що складає 750 грн.

Первісним кредитором не враховано вищевказаних положень законодавства та протиправно нараховано пеню в сумі 12960 грн. за порушення грошового зобов`язання, а тому вимога в цій частині позову підлягає до часткового задоволення.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які первісний позивач посилався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, а також обставин, які зазначені відповідачем у зустрічному позові, на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов до висновку, що заявлені первісним позивачем вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме слід стягнути заборгованість за тілом кредиту 1500 грн., за нарахованими процентами за його користування в сумі 900 грн., пені 750 грн., а всього до сплати підлягає - 3150 грн.

За вищевказаних обставин, встановлених судом, з урахуванням того, що відповідачем за первісним договором протягом дії договору не здійснювалися жодні дії щодо належного виконання укладеного кредитного договору, суд не знайшов підстав для задоволення його позовних вимог, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги за первісним позовом задовольняються частково (20,51%), сплачений позивачем судовий збір у сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини в сумі 546,06 грн. та витрати на правничу допомогу відповідно в сумі 1640,80 грн.

Керуючись ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Кредит-Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх, код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором № 81114 від 19.09.2019 року в загальній сумі 3150 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Кредит-Капітал судові витрати по оплаті судового збору в сумі 546,06 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1640,80 грн.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про захист прав споживачів, визнання пункту договору недійсним, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І.Г. Воронкова