Рішення № 137581912, 10.06.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/500/26

Провадження №2/567/521/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м.Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Приступа А.І.

з участю відповідача ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Юніт Капітал» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 8851135 від 12.03.2025 року в розмірі 43 395,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору № 8851135 від 12.03.2025 року, укладеного в електронній формі з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», відповідач отримав кредит в розмірі 20 000 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. У вказаному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки, тощо.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» перерахувало грошові кошти в сумі обумовленій у кредитному договорі на банківську карту відповідача, що свідчить про прийняття пропозиції кредитодавця.

Вказує, що 03.12.2025 р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 03122025, відповідно до умов якого на користь ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №8851135 від 12.03.2025 р.

Відповідно до реєстру прав вимог за договором факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №8851135 від 12.03.2025 р. на загальну суму 53 395,32 грн., в тому числі: 19 996 грн. тіло кредиту, 23 399,32 грн. відсотки за користування кредитом, 10 000 грн. штрафні санкції.

Вказує, що нарахування відсотків за кредитним договором здійнювалось виключно первісним кредитором, та ТОВ «Юніт Капітал» не здійснювало будь-яких нарахувань за кредитним договором, тому загальна сума заборгованості за кредитним договором №8851135від 12.03.2025 р. становить 53 395,32 грн.

Позивач звертає увагу, що вимоги про стягнення штрафних санкцій в межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути становить 43 395,32 грн., в тому числі: 19 996 грн. тіло кредиту та 23 399,32 грн. відсотки за користування кредитом.

Зазначає, що первісний кредитор зобов`язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору.

В порушення умов укладеного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 53 395,32 грн., водночас позивачем заявлено до стягнення заборгованість в розмірі 43 395,32 грн. (без врахування заборгованості за штрафними санкціями в сумі 10 000 грн.).

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 08.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.Задоволено клопотання позивача та витребувано докази в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК». Інших процесуальних дій не вчинялося.

Відповідач в поданому до суду відзиві на позовну заяву частково заперечив проти позову та посилаючись на п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» просив зменшити заявлений до стягнення з нього розмір заборгованості до суми тіла кредиту, вказуючи на те, що він проходив військову службу в Збройних Силах України (в/ч НОМЕР_1 ) у період з 18.03.2025 р. по 17.12.2025 р. Також просив розстрочити виконання рішення суду терміном на 12 місяців, вказуючи на скрутне матеріальне становище після звільнення з військової служби.

Позивач у поданій до суду відповіді на відзив на позовну заяву заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що відповідач не надав доказів на підтвердження свого перебування на військовій службі.

Відповідач в наданих суду запереченнях на відповідь на відзив навів доводи аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву, просив відмовити позивачу у стягненні процентів та судових витрат, водночас просив зменшити розмір заборгованості заявленої до стягнення до розміру залишку заборгованості по тілу кредиту.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив розгляд справи здійснювати у його відсутності.

Відповідач в судовому засіданні часково заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та відповіді на заперечення на відповідь на відзив, визнав свою заборгованість перед позивачем у розмірі залишку тіла кредита та підтвердив укладення та підписання кредитного договору із ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» і отримання від останнього кредиту у розмірі 20 000 грн. Пояснив, що з 18.03.2025 р. по 17.12.2025 р. як військовослужбовець перебував у складі Збройних Сил України та вважає, що в силу положень п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсотки за користування кредитом підлягають списанню. Зазначив, що військовий квиток був ним втрачений під час військової служби, коли він перебував у Харківській області, та на підтвердження статусу військовослужбовця надав інші докази, які просив врахувати при вирішенні спору. Пояснив, що він звертався до позивача з приводу укладення мирової угоди та вирішення спору у позасудовому порядку, проте не вдалося досягнути згоди з позивачем.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 12.03.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8851135 у формі електронного документа, підписання якого здійснено відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За вказаним договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у розмірі 20 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.

Згідно п.2.1 кредитного договору кредит надається в безготівковій формі шляхом перехування коштів на поточний рахунок позичальника за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 .

Строк кредитування визначено сторонами - 360 днів (п.1.4 кредитного договору).

Згідно п.п.1.5.1-1.5.2 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за ставкою: 1) 1 % в день та застосовується в межах строку кредитування, передбаченого п.1.4 договору; 2) 0,01 % в день та застосовується у разі дотримання умов, передбачених договором щодо своєчасного погашення кредиту.

Періодичність сплати кредиту, процентів за кредитом визначено 1 раз на місяць, та конкретні дати вказані у графіку платежів (пункт 5.1 кредитного договору) (а.с.24-34).

На виконання умов кредитного договору первісний кредитор ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 12.03.2025 р. перерахувало кредитні кошти в сумі 20 000 грн. на користь відповідача ОСОБА_1 на його картковий рахунок № НОМЕР_3 , що підтвердується довідкою платіжного провайдера ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» (EASYPAY) від 08.12.2025 р., довідкою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 22.04.2026 р. та випискою по банківському рахунку за 12.03.2025 р. (а.с.38-39, 80-81).

Наведені вище обставини відповідачем не спростовані та не заперечуються.

Згідно довідки АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 22.04.2026 р. встановлено, що платіжну картку № НОМЕР_3 емітовано на ім`я ОСОБА_1 (а.с.80).

Відповідач прийняв умови кредитного договору, підписав його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно п.9.6 кредитного договору договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом позичальника, що створений шляхом використання позичальником одноразовового ідентифікатора, який формується автоматично настороні товариства для кожного разу використання та направляється позичальнику на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству в ІКС товариства, зазначений в цьому договорі. Введення позичальником коду одноразовового ідентифікатора з метоюпідписання електроним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис позичальника на договорі та вважається направоеним товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем в порядку, передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Враховуючи, що згідно положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ «Юніт Капітал» посилається на те, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №8851135 від 12.03.2025 р. перейшло до товариства на підставі договору факторингу, вказуючи на те, що товариство отримало право вимоги за вищевказаним кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на підставі договору факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. та реєстру боржників від 03.12.2025 р.

Судом встановлено, що 03.12.2025 р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (клієнт) та ТОВ «Юніт Капітал» (фактор) укладено договір факторингу №03122025, предметом якого є відступлення права грошових вимог, зазначених у відповідних реєстрах боржників.

Згідно п.1.1 договору факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. визначено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах боржників, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 03.12.2025 р. до договору факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. та акту приймання-передачі реєстру боржників від 03.12.2025 р. до вищевказаного договору факторингу, ТОВ «Юніт Капітал» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №8851135 на загальну суму 53 395,32 грн., в тому числі : 19 996 грн. заборгованість за тілом кредиту, 23 399,32 грн. заборгованість за відсотками, 10 000 грн. заборгованість за штрафними санкціями (а.с.7, 42-47).

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснив повне погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_2 згідно укладеного кредитного договору взяв на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.

Заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості відповідача згідно кредитного договору становить 19 996 грн. (тіло кредиту).

Водночас, суд при визначенні суми заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходить з наступного.

З доводів позивача та досліджених доказів (розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості здійснено платіж 08.04.2025р., а відтак сума заборгованості за тілом кредиту становить 19 952 грн. (20 000 грн. - 4 грн. (сплачено 08.04.2025 р.) - 44 грн. (сплачено 08.04.2025 р.) = 19 952 грн.).

Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором № 8851135 від 12.03.2025 р. за основною сумою боргу становить 19 952 грн.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов кредитного договору сторони погодили, що процентна ставка становить: 1) 1% в день та застосовується в межах строку кредитування, передбаченого п.1.4 договору; 2) 0,01% в день та застосовується у разі дотримання умов, передбачених договором щодо своєчасного погашення кредиту.

Розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України.

Підписуючи кредитний договір, відповідач погодився на укладення договору саме такого змісту.

Також суд враховує, що відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами, у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Водночас відповідач не погоджується з фактом нарахування йому відсотків за кредитом з підстав наявності у нього пільг, передбачених п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункт 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (в редакції, чинній на час отримання відповідачем 4 траншу за кредитним договором) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період визначено як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 року, затвердженого Законом України №1126-VII від 17.03.2014 р., з 18.03.2014 р. в Україні розпочався особливий період.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції: «15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р., який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Згідно з п.19 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Сталою практикою Верховного Суду підтверджено, що пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою, дія якої поширюється на всіх військовослужбовців в розумінні п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без виключення (постанова Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц; постанова Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №175/377/16-ц; постанова Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №521/9626/15- ц; ), у тому числі на військовослужбовців за контрактом (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 у справі №502/1438/18), офіцерів запасу (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №642/548/21), тощо.

Окрім того, положення п.15 ст.14 Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов`язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками.

Застосування приписів п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банком/фінансовою установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку/фінансової установи щодо наявності в особи спеціального статусу.

У рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Відповідач ОСОБА_1 , як військовослужбовець, перебував на військовій службі в Збройних Силах України у складі військової частини НОМЕР_1 з 18.03.2025 року по 17.12.2025 р., що підтверджується рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 р., актом обстеження сімейного стану військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 від 01.05.2025 р., витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 144-РС від 17.12.2025 року, довідкою форми ОК-5 (а.с.79, 84-87, 96), відтак має право на пільги, передбачені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, а тому на нього поширюються пільги, передбачені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на те, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі та мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, суд приходить до висновку, що він має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, на звільнення від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом впродовж періоду з 18.03.2025 р. по 17.12.2025 р., а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Водночас судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 уклав кредитний договір 12.03.2025 р. та користувався кредитними коштами до моменту зарахування його до складу Збройних Сил України, тобто до 18.03.2025 р., що становить 6 днів, а відтак за вказаний період проценти за користування кредитними коштами становлять 12 грн. (20 000 грн. х 0,01 % (знижена процентна ставка, згідно розрахунку заборгованості) х 6 дн. = 12 грн.). та з урахуванням здійсненого відповідачем платежу 08.04.2025 р. в розмірі 12 грн., суд приходить до висновку про відсутність заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором кредиту, заборгованість за тілом кредиту в повній мірі не погашена, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що з нього необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у визначеному судом розмірі 19 952 грн. та відмовити у стягненні заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Суд також звертає увагу на те, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

Як встановлено судом, укладений відповідачем вищевказаний кредитний договір ним не оспорювався та не визнавався судом недійсними.

У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором № 8851135 від 12.03.2025 року становить 19 952 грн., яка складається вцілому із заборгованості за тілом кредиту.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідачки, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті позивачем судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1 224,10 грн. (19 952 грн. х 2 662,40 грн./ 43 395,32 грн. = 1 224,10 грн.).

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 7 000 грн.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.

Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 року, додаткову угоду №25771507539 від 21.01.2026 р. до вищевказаного договору та акт прийому-передачі наданих послуг від 15.02.2026 р.

З наданих суду доказів вбачається, що 20.01.2026 року між позивачем ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 року.

Згідно п.3.3 вищевказаного договору сторонами узгоджено, що гонорар складається з суми вартості наданих послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги (а.с.19-20).

Згідно додаткової угоди №25771507539 від 21.01.2026 р., укладеної між адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал», адвокатське бюро зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості, зокрема, з ОСОБА_1 (а.с.21).

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 15.02.2026 року, виконаних адвокатським бюро «Тимошенко та партнери», необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «Юніт Капітал» щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , адвокатським бюро було здійснено вивчення документів (2 години 1 000 грн.), підготовка та подання адвокатського запиту (1 година 500 грн.), підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів (1 година 500 грн.), складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості (2 години 5 000 грн.), та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 7000 грн. (а.с.22).

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 року (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат : 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із стягненням заборгованості за кредитним договором.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів,що виникають з відносин фінансового кредитуваннята є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.

Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Окрім того, суд вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають стільки часу та витрат, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії розумності та співмірності, а також часткове задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 3 218,40 грн. (19 952 грн. х 7 000 грн. / 43395,32 грн. = 3 218,40 грн.).

При вирішенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення суд виходить з наступного.

Згідно п.2 ч.7 ст.265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.4 ст.435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.5 ст.435 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання рішення суду, відповідач покликається на скрутне матеріальне становище, відсутність регулярного доходу, що підтверджується довідкою форми ОК-5, згідно якої ОСОБА_1 в січні 2026 р. отримав дохід в розмірі 2 058,63 грн. та з лютого 2026 р. по даний час у нього відсутній задекларований дохід.

Враховуючи вищевикладене, досліджені докази, суд приходить до висновку, що підстави звернення відповідача із заявою про розстрочення виконання рішення суду, враховуючи його майновий, обставини, які виникли у його житті, відсутність заперечень позивача в цій частині, можуть бути використані на користь ОСОБА_1 щодо розстрочення виконання рішення суду, їх можна оцінювати як особливі обставини в розумінні ст.435 ЦПК України, а тому розстрочення виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором, судового збору та правничої допомоги в загальному розмірі 24 394,50 грн. не є надмірною затримкою та не порушуватиме "справедливий баланс" між сторонами.

Як було вище зазначено судом, розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, тому суд вважає за можливе задовольнити клопотання частково та розстрочити виконання рішення суду шляхом погашення заборгованості у загальному розмірі 24 394,50 грн., починаючи з 10.06.2026 року, рівними платежами протягом 6 місяців, зі сплатою 4 065,75 грн. щомісячно до 10.12.2026 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позов ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ТОВ «Юніт Капітал» (юридична адреса: м.Київ, б.Лесі Українки, 34, офіс 333, індекс 01133, код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором №8851135 від 12.03.2025 року в розмірі 19 952 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 1 224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) грн. 10 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3 218 (три тисячі двісті вісімнадцять) грн. 40 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розстрочити виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат у загальному розмірі 24 394,50 грн., з яких: 19 952 грн. заборгованість за кредитним договором, 1 224,10 грн. судовий збір та 3 218,40 грн. витрати за надання правничої допомоги, шляхом погашення заборгованості у розмірі 24 394,50 грн. рівними частинами протягом 6 місяців, зі сплатою 4 065,75 грн. щомісячно з 10 червня 2026 року до 10 грудня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.06.2026 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.