Рішення № 137581903, 10.06.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/501/26

Провадження №2/567/522/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Приступа А.І.

з участю представника позивача Мартим`янової Л.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Юніт Капітал» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 8939546 від 08.04.2025 року в розмірі 27 640 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до кредитного договору № 8939546 від 08.04.2025 року, укладеного в електронній формі з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн., та в подальшому збільшив суму кредиту на 8 000 грн., отримавши кредит на загальну суму 13 000 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. У вказаному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки, тощо.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» перерахувало грошові кошти в сумі обумовленій у кредитному договорі на банківську карту відповідача, що свідчить про прийняття пропозиції кредитодавця.

Вказує, що 03.12.2025 р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 03122025, відповідно до умов якого на користь ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №8939546 від 08.04.2025 р.

Відповідно до реєстру прав вимог за договором факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №8939546 від 08.04.2025 р. на загальну суму 34 140 грн., в тому числі : 13 000 грн. тіло кредиту, 14 640 грн. відсотки за користування кредитом, 6 500 грн. штрафні санкції.

Вказує, що нарахування відсотків за кредитним договором здійнювалось виключно первісним кредитором, та ТОВ «Юніт Капітал» не здійснювало будь-яких нарахувань за кредитним договором, тому загальна сума заборгованості за кредитним договором №8939546від 08.04.2025 р. становить 34 140 грн.

Позивач звертає увагу, що вимоги про стягнення штрафних санкцій в межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості, який просить стягнути становить 27 640 грн., в тому числі: 13 000 грн. тіло кредиту, та 14 640 грн. відсотки за користування кредитом.

Зазначає, що первісний кредитор зобов`язання за вищевказаним договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, передбаченому умовами договору.

В порушення умов укладеного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 34 140 грн., водночас позивачем заявлено до стягнення заборгованість в розмірі 27 640 грн. (без врахування заборгованості за штрафними санкціями в сумі 6 500 грн.).

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у вищевказаному розмірі, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 08.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.Задоволено клопотання позивача та витребувано докази в АТ «ОЩАДБАНК».

Ухвалою суду від 29.04.2026 року визнано явку представника позивача ТОВ «Юніт Капітал» в судове засідання обов`язковою.

Інших процесуальних дій не вчинялося.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та надала пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позові, не заперечила проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судові засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, заперечень щодо позову до суду не подав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки від 06.04.2026 року зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 та саме за вказаною адресою направлялися відповідачу судові повістки та інші процесуальні документи.

За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 08.04.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8939546 у формі електронного документа, підписання якого здійснено відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За вказаним договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у розмірі 5 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.

Згідно п.2.1 кредитного договору кредит надається в безготівковій формі шляхом перехування коштів на поточний рахунок позичальника за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Строк кредитування визначено сторонами - 360 днів (п.1.4 кредитного договору).

Згідно п.п.1.5.1-1.5.2 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за ставкою : ) 1 % в день та застосовується в межах строку кредитування, передбаченого п.1.4 договору; 2) 0,95 % в день та застосовується у разі дотримання умов, передбачених договором щодо своєчасного погашення кредиту.

Періодичність сплати кредиту, процентів за кредитом визначено 1 раз на місяць, та конкретні дати вказані у графіку платежів (пункт 5.1 кредитного договору) (а.с.31-40).

Крім того, 20.04.2025 р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладено додаткову угоду до кредитного договору №8939546, відповідно до якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 8 000 грн. та загальна сума кредиту становить 13 000 грн., у зв`язку з чим графік платежів було викладено в новій редакції.

На виконання умов кредитного договору та додаткової угоди до нього первісний кредитор ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 08.04.2025 р. перерахувало кредитні кошти в сумі 5 000 грн. та 20.04.2055 р. кошти в сумі 8 000 грн. на користь відповідача ОСОБА_1 на його картковий рахунок № НОМЕР_2 , що підтвердується довідкою платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК» від 05.12.2025 р., довідкою АТ «ОЩАДБАНК» від 22.05.2026 р. та платіжними інструкціями від 09.04.2025 р. та від 21.04.2025 р. (а.с.43-44, 86-88).

Наведені вище обставини відповідачем не спростовані та не заперечуються.

Згідно довідки АТ «ОЩАДБАНК» від 22.05.2026 р. встановлено, що платіжну картку № НОМЕР_2 емітовано на ім`я ОСОБА_1 (а.с.86).

Відповідач прийняв умови кредитного договору та додаткової угоди до нього, підписав їх за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно п.9.6 кредитного договору договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом позичальника, що створений шляхом використання позичальником одноразовового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні товариства для кожного разу використання та направляється позичальнику на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству в ІКС товариства, зазначений в цьому договорі. Введення позичальником коду одноразовового ідентифікатора з метою підписання електроним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис позичальника на договорі та вважається направленим товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір та додаткова угода до нього підписані відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора. Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем в порядку, передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Враховуючи, що згідно положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ «Юніт Капітал» посилається на те, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №8939546 від 08.04.2025 р. перейшло до товариства на підставі договору факторингу, вказуючи на те, що товариство отримало право вимоги за вищевказаним кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на підставі договору факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. та реєстру боржників від 03.12.2025 р.

Судом встановлено, що 03.12.2025 р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (клієнт) та ТОВ «Юніт Капітал» (фактор) укладено договір факторингу №03122025, предметом якого є відступлення права грошових вимог, зазначених у відповідних реєстрах боржників.

Згідно п.1.1 договору факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. визначено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах боржників, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 03.12.2025 р. до договору факторингу №03122025 від 03.12.2025 р. та акту приймання-передачі реєстру боржників від 03.12.2025 р. до вищевказаного договору факторингу, ТОВ «Юніт Капітал» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №8939546 на загальну суму 34 140 грн., в тому числі : 13 000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 14 640 грн. заборгованість за відсотками, 6 500 грн. заборгованість за штрафними санкціями (а.с.11, 55-56).

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснив повне погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяв на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за вищевказаним договором, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.

Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором № 8939546 від 08.04.2025 р. за основною сумою боргу становить 13 000 грн.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.

Згідно з частиною першою ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17).

Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем та не спростованої відповідачем, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом, заявлений до стягнення, становить 14 640 грн. (5 000 грн. х 1 % х 12 дн. = 600 грн.; 13 000 грн. х 1 % х 105 дн. (за період з 20.04.2025 р. по 06.08.2025 р., згідно розрахунку заборгованості) = 14 040 грн.; разом 14 640 грн. (600 грн. + 14 040 грн. = 14 640 грн.) та на даний час не сплачений, а відтак вказана сума також підлягає стягненню з відповідача.

Складений первісним кредитором (ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») розрахунок заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом містить детальний розрахунок заборгованості з вказівкою на періоди протягом яких застосовувалась процентна ставка.

При вирішенні спору суд також враховує, що ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем та не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.

Водночас при вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надав.

Окрім того, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

Як встановлено судом, укладений відповідачем вищевказаний кредитний договір ним не оспорювався та не визнавався судом недійсними.

У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договору факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором № 8939546 від 08.04.2025 року становить 27 640 грн., в тому числі : 13 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 14 640 грн. сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідачки, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 7 000 грн.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.

Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 року, додаткову угоду №25771508101 від 21.01.2026 р. до вищевказаного договору та акт прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 р.

З наданих суду доказів вбачається, що 20.01.2026 року між позивачем ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 року.

Згідно п.3.3 вищевказаного договору сторонами узгоджено, що гонорар складається з суми вартості наданих послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги (а.с.23-24).

Згідно додаткової угоди №25771508101 від 21.01.2026 р., укладеної між адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал», адвокатське бюро зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості, зокрема, з ОСОБА_1 (а.с.25).

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 15.02.2026 року, виконаних адвокатським бюро «Тимошенко та партнери», необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «Юніт Капітал» щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , адвокатським бюро було здійснено вивчення документів (2 години 1 000 грн.), підготовка та подання адвокатського запиту (1 година 500 грн.), підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів (1 година 500 грн.), складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості (2 години 5 000 грн.), та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 7 000 грн. (а.с.26).

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 року (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат : 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із стягненням заборгованості за кредитним договором.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів,що виникають з відносин фінансового кредитуваннята є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.

Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Окрім того, суд вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають стільки часу та витрат, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.

З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 3 500 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позов ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ТОВ «Юніт Капітал» (місцезнаходження: м.Київ, вул.Лесі Українки, буд.34, офіс 333, індекс 01133, код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 8939546 від 08.04.2025 року в розмірі 27 640 (двадцять сім тисяч шістсот сорок) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.06.2026 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.