Рішення № 137581437, 19.06.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/4687/25

Номер провадження 2/541/393/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 червня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.

за участю секретаря судового засідання Непокупної Л.М., Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

03 грудня 2025 року на адресу суду надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що 19.06.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 1669857. За його умовами сума кредиту складає 6000,00 гривень, строком на 359 днів (з 19.06.2024 року по 14.06.2025 року), з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, стандартна процентна ставка 1,5% в день, знижена процентна ставка 0,53% в день. ТОВ «Слон Кредит» виконало свої зобов`язання за договором та надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 6000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Відповідач у встановлений термін свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконала. 27 червня 2025 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу № 27062025, за умовами якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Станом на дату звернення заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не погашена і складає: 6000,00 грн. сума кредиту; 32 400,00 грн. сума процентів за користування кредитом; 3000,00 грн. штрафні санкції. На підставі вищевикладеного позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість на загальну суму 41 400,00 грн., суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

Ухвалою судді від 05 грудня 2025 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26 грудня 2025 року до суду від відповідача, в інтересах якого діє його представник - адвокат Борзов Я.Е., надійшов відзив, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між сторонами кредитного договору. Зокрема, у відзиві наголошено, що матеріали справи не містять доказів належної ідентифікації відповідача як особи, яка вчинила електронний правочин, а також доказів накладення електронного підпису чи іншого аналога власноручного підпису, що унеможливлює встановлення волевиявлення відповідача на укладення договору.

Крім того, зазначено, що позивачем не підтверджено факт надання кредитних коштів, оскільки надані документи не є первинними бухгалтерськими документами та не містять обов`язкових реквізитів, які б підтверджували перерахування грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок відповідача. У зв`язку з цим, на його думку, відсутні належні докази виникнення грошового зобов`язання за тілом кредиту.

Також у відзиві вказано на неправомірність нарахування процентів за користування кредитом, оскільки їх розмір перевищує граничні ставки, встановлені законодавством у сфері споживчого кредитування, з урахуванням перехідних положень та строків їх застосування. Відповідач звернув увагу, що розрахунок заборгованості не відповідає вимогам закону та призводить до непропорційного і несправедливого збільшення відповідальності позичальника.

Окремо у відзиві викладено заперечення проти стягнення штрафних санкцій, посилаючись на дію воєнного стану в Україні, у період якого законодавством передбачено звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань, а також обов`язок кредитодавця списати нараховані штрафи та пеню.

Крім того, відповідач, в інтересах якого діє його представник - адвокат Борзов Я.Е., вказав на необґрунтованість вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано доказів фактичної сплати таких витрат, а їх розмір є неспівмірним із ціною позову, складністю справи та обсягом виконаних процесуальних дій.

З урахуванням наведеного просив суд поновити строк на його подання та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

05 січня 2026 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він підтримав позовні вимоги та надав заперечення на доводи, викладені у відзиві відповідача. Зазнаено, що між сторонами було належним чином укладено кредитний договір в електронній формі, а процедура ідентифікації відповідача та підтвердження його волевиявлення відповідала вимогам законодавства та умовам надання кредиту. На думку позивача, відсутні підстави сумніватися у тому, що саме відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору.

Також у додаткових поясненнях вказано, що факт надання кредитних коштів відповідачу підтверджується матеріалами справи, зокрема електронними та розрахунковими документами, а тому доводи відповідача щодо ненадання або неотримання коштів є безпідставними. Також наголошено, що розрахунок заборгованості здійснено відповідно до умов договору, а суми основного боргу та процентів відповідають фактичному періоду користування кредитом.

Окремо представник позивача вказав, що позивач заперечив проти доводів відповідача щодо неправомірності нарахування процентів та застосування обмежень, пов`язаних із воєнним станом, зазначивши, що нарахування здійснювалося у межах погоджених сторонами умов договору, а підстави для звільнення відповідача від виконання грошових зобов`язань або зменшення їх розміру відсутні. Також вказав на необґрунтованість тверджень відповідача щодо звільнення від штрафних санкцій та просив суд не брати їх до уваги.

Крім того, представник позивача просив суд врахувати подані додаткові пояснення та долучені до них матеріали під час вирішення справи по суті та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою судді від 19 січня 2025 року було витребувано в АТ «СЕНС БАНК» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки ОСОБА_1 , а також підтвердження факту зарахування коштів через платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК».

23 березня 2026 року до суду від представника відповідача адівоката Борзова Я.Е. надійшло клопотання про витребування ТОВ «Слон Кредит» оригінали електронних доказів у формі вихідних електронних файлів, що містять обов`язкові реквізити та електронні підписи (КЕП Кредитодавця та електронні підписи Позичальника, відтворені за допомогою одноразових ідентифікаторів), а саме: Паспорта споживчого кредиту до Договору № 1669857 від 19.06.2024 року.

Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для встановлення обставин укладення кредитного договору та надання споживчого кредиту, а заявником не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про неможливість оцінки наявних у справі доказів без витребування додаткових документів.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 12, 39 на звороті, 78 на звороті).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлена за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України. Причину своєї неявки суду не повідомила. (а.с. 96).

Представник відповідача, адвокат Борзов Я.Е. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлений. Причини неявки суду не повідомив. (а.с. 81).

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 19.06.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 1669857. Відповідно до умов якого, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредит надається у сумі 6000,00 гривень, строком на 359 днів (з 19.06.2024 року по 14.06.2025 року.), з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, стандартна процентна ставка 1,5% в день, знижена процентна ставка 0,53% в день. Знижена процентна ставка застосовується згідно з пунктом 1.5.2 договору. Вказана інформація підтверджується також паспортом споживчого кредиту, підписаним відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, та Правилами надання коштів або банківських металів у кредит Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» затверджених наказом Директора ТОВ «Слон Кредит» від 19.04.2024 року № 10-кд, з якими, згідно з п. 7.1.2 Правил, під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі Товариства споживач був ознайомлений з Правилами, Публічною пропозицією щодо використання аналогів підписів, надав згоду на обробку персональних даних та доступ до своєї кредитної історії, погодився з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором як аналога власноручного підпису та підтвердив прийняття зазначених умов у повному обсязі..

ТОВ «Слон Кредит» виконало свої зобов`язання за договором та надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 6000,00 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується договором про організацію переказу грошових коштів від 06 червня 2022 року № 06062022-1; листом ТОВ «Пейтек Україна» від 02 липня 2025 року за вих. № 20250702-1033; листом з Sens bank Вих. № 2243 БТ-32.3/2026 від 11 лютого 2026 та випискою з рахунка приватного клієнта №157653-2026/0211 Розрахунковий період: 3 19.06.2024 по 20.06.2024; відповіддю на запит адвоката Столітнього М.М. №50497-09.4/2025 від 11 листопада 2025 року;

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.

27 червня 2025 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 27062025, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору (п. 1.1).

Згідно з п. 1.2 договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 3, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до реєстру боржників від 27 червня 2025 року, до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1669857 у сумі 41400,00 грн., з яких: 6000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 32400,00 грн. сума заборгованості за відсотками; 3000,00 грн. сума заборгованості за пенею.

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 27062025 від 27 червня 2025 року, клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги по боржниках в кількості 1555. Загальна сума простроченої заборгованості складає 75296112,83 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 01 липня 2025 року № 7210, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перерахувало на рахунок ТОВ «Слон Кредит» грошові кошти у розмірі 3750423,44 гривень на виконання договору факторингу від 27 червня 2025 року № 27062025.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Отже, чинне законодавство України надає можливість укладати кредитні договори у формі електронного документу з використанням електронних підписів сторонами.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Оскільки відповідачем не повернуті кредитні кошти, суд приходить до переконання, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість з тіла кредиту у розмірі 6000,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення процентів за кредитним договором суд приходить до наступних висновків.

24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесено зміни до ряду законів, зокрема до Закону України «Про споживче кредитування».

Так, положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» установлено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100 %, де

ДПС денна процентна ставка;

ЗВСК загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК загальний розмір кредиту;

t строк кредитування у днях.

Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів 2,5 %;

протягом наступних 120 днів 1,5 % (п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про споживе кредитування»).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, оскільки договір про надання споживчого кредиту № 1669857 між сторонами було укладено 19.06.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», нарахування відсотків, має здійснюватися відповідно до положень статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону.

Таким чином, з урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування» та строку кредиту, визначеного п. 1.4 Договору, розмір відсоткової ставки мав становити: у період з 19.06.2024 по 21.08.2024 (64 дні) не більше 1,5% на день, у період з 22.08.2024 по 14.06.2025 (297) не більше 1% на день.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 19.06.2024 року № 1669857, розмір заборгованості за нарахованими первісним кредитодавцем процентами складає 32400,00 грн., які позивач просив стягнути з відповідача на його користь.

Однак, судом було проведено розрахунок заборгованості за процентами по договору про надання споживчого кредиту від 19.06.2024 року № 1669857 з урахуванням вищенаведених положень Закону України «Про споживче кредитування»: згідно з яким загальний розмір заборгованості за нарахованими відсотками склав 23 580,00 грн.:

6000,00 грн. х 1,5% х64 = 5760,00 грн.

6000,00 грн. х 1% х 297 = 17 820,00 грн.

5760,00 + 17 820,00 = 23 580,00 грн.

Отже, з урахування наведеного вище, суд вважає, що стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором № 1669857 від 19.06.2024 в розмірі 29 580,00 грн., що складається із: суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн. та суми заборгованості за відсотками у розмірі 23 580,00 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 3000,00 грн. суд дійшов наступного висновку.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).

Виходячи з вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 дійшла висновку про те, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.4. договору про надання споживчого кредиту від 19.06.2024 року № 1669857 передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф у розмірі 300,00 грн. на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 60,00 грн. починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 3000,00 грн. суперечитиме нормам чинного законодавства, тому у задоволенні позовних вимог у даній частині необхідно відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (а.с. 17), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1730,80 грн. (71,45 %).

Вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд керується положеннями ст. 137 ЦПК України.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року №10/12-2024, заявку на виконання доручення до Договору від 21 жовтня 2025 року № 12087, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору від 19 листопада 2025 року № 12623 та рахунок на оплату № 12623-19/11-2025 від 19 листопада 2025 року, на підставі яких позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Разом з тим, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення витрат позивача на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 7145,00 грн., що становить 71,45 % від 10 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 62, 81, 82, 89, 141, 247, 258, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (вул. вул.Загородня, будинок 15, офіс 118/2, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 44559822) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 19.06.2024 року № 1669857 в розмірі 29 580 (двадцять дев`ять тисяча п`ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок, з яких: 6000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 23 580,00 грн. заборгованість за відсотками.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (вул. вул.Загородня, будинок 15, офіс 118/2, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 44559822) судові витрати у сумі 8875 (вісім тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривні 80 копійок, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 1730,80 грн. та витрат на правову допомогу 7145,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Суддя О. А. Городівський