Ухвала суду № 137580915, 16.06.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

1-кп/381/63/26

381/3379/21

У Х В А Л А

16 червня 2026 року місто Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши під час судового засідання у кримінальному провадженні № 42021110000000157 від 23.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, клопотання обвинуваченого про застосування заходів безпеки,

ВСТАНОВИВ:

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 заявив клопотання провизнання недопустимими доказів, розміщених на карті пам`яті та CD-диску, відповідно оригіналу та його копії, як результату технічної фіксації негласної слідчо-розшукової дії у формі аудіо- та відео контролю, що є додатками до протоколів за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії «аудіо контроль особи» та «відео контроль особи» від 30.06.2021 внаслідок їх очевидної недопустимості. Своє клопотання обвинувачений обґрунтовував тим, що під час дослідження аудіо та відеозаписів було встановлено, що зміст останніх не відповідає змісту протоколів, складених за результатами проведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій, вони містять ознаки їх монтажу, що підтверджується відсутністю звукової доріжки у певних місцях, наявністю неодноразових повторювань однакових фраз, тощо, а також тим, що висновком експерта встановлено наявність ознак монтажу у вказаних аудіо- та відеозаписах.

Крім того, обвинуваченим було повідомлено про факт його катування у камері № 325 ДУ «Київський слідчий ізолятор», що відбулося 15.06.2026, яке полягало у намаганні видушити йому очі із очних раковин, перекритті повітря шляхом удушення та нанесення численних ударів кулаками в обличчя та верхню частину голови. Обвинувачений вважає, що побиття організоване начальником ВП № 2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області та вказав імовірних виконавців злочину. У зв`язку з викладеними обставинами, обвинувачений ОСОБА_4 просив суд забезпечити щодо нього заходи безпеки, як щодо учасника судового процесу від організації скоєння злочинів окремими працівника ВП № 2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області.

Прокурор, заперечуючи чи щодо задоволення клопотання обвинуваченого про визнання очевидно недопустимими доказів, зазначив, що обвинувачений не надав доказів саме їх очевидної недопустимості або того, що такі докази здобуті в результаті істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або того, що такі докази здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Щодо повідомленого обвинуваченим факту застосування щодо нього фізичного насильства, прокурор просить суд вжити заходи щодо неналежних умов утримання в ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Суд, вивчивши клопотання обвинуваченого, заслухавши думку прокурора, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Оскільки зазначена норма не містить визначення поняття «недопустимий доказ», то зі змісту вказаної вище статті можна дійти висновку, що доказ, який був отриманий всупереч порядку, встановленому КПК України є недопустимим.

Водночас КПК України встановлено додаткові ознаки, які свідчать про недопустимість доказів, які закріплені у ст.87 КПК України, а саме:

отримання їх внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

здобуття їх завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ст. 89 КПК України передбачено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Не зважаючи на те, що вказана норма оперує таким терміном як «очевидна недопустимість доказу», власне ознак, які б свідчили саме про очевидність такої недопустимості вона не містить. З огляду на це, на переконання суду, питання очевидної недопустимості як підстави для визнання доказу недопустимим належить саме до дискреційних повноважень суду.

З огляду на це, недоліки досліджених у судовому засіданні доказів, а саме оригіналів та копій аудіо- та відео контролю, про які зазначив обвинувачений, на даний час не свідчать про їх отримання цих доказів з істотним порушенням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або про здобуття їх завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Тому підстави для визнання цих доказів недопустимими саме внаслідок їх очевидної недопустимості на цій стадії судового провадження відсутні.

Щодо клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про застосування до нього заходів безпеки, то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом у судовому засіданні 16.06.2026, обвинувачений ОСОБА_4 був доставлений до суду з численними тілесними ушкодженнями обличчя та голови, про які та їхнє походження він також повідомив суду.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ст. 11 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 КПК України поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» визначено, що забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні кримінальних правопорушень, а також у судовому розгляді кримінальних проваджень, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров`я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

Відповідно до п. «в» ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» , зокрема, обвинуваченому гарантовано право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, зазначених у статтях 1 і 7 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, дізнавачем, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у статті 2 цього Закону, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», безпека осіб, які перебувають в слідчих ізоляторах або у місцях із спеціальним режимом тримання, забезпечується заходами, зазначеними у статтях 8, 11, 15, 16 цього Закону, за винятками, що випливають з вимог режиму їх тримання.

Згідно ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров`ю, житлу і майну.

Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути, зокрема, заява учасника кримінального судочинства, члена його сім`ї або близького родича.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.

Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує, зокрема, прокурора, суд, у провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, а в разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема викладеної у п. 102 рішення ЄСПЛ «Ассенов та інші проти Болгарії» та п. 131, рішення ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», у випадках, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з боку представників держави, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, обов`язком національних органів є проведення «ефективного офіційного розслідування», спроможного встановити факти та виявити і покарати винних. В іншому випадку загальна юридична заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та покарання була б, не зважаючи на основоположну важливість, неефективною на практиці, та у деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто знаходиться під їхнім контролем.

У зв`язку з очевидними ознаками, що свідчать про наявність у обвинуваченого ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, отриманих ним під час перебування його в умовах попереднього ув`язнення, а також повідомлення ним про походження цих тілесних ушкоджень та осіб, які з його слів, завдали йому таких тілесних ушкоджень, суд з метою забезпечення безпечного перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора, з метою забезпечення захисту його життя та здоров`я, враховуючи думку прокурора, вважає, що клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про застосування заходів безпеки необхідно задовольнити.

Відповідно до ч. 6 ст.206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Положеннями статті 206 КПК України передбачені обов`язки щодо захисту прав людини лише слідчого судді, однак, частина 6статті 9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Верховний Суд в своїй постанові від 06.11.2018 по справі № 567/513/16-к дійшов наступного висновку: виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12.06.2008), «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12.03.2009), «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21.04.2011).

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12.03.2009) та у справі «Яременко проти України» (п. 57 рішення від 12.06.2008), в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Враховуючи те, що в судовому засіданні обвинувачений заявив, що відносно нього було застосовано насильство під час попереднього ув`язнення 15.06.2026 у приміщенні ДУ «Київський слідчий ізолятор» у камері 325, суд вважає за необхідне доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві обвинуваченого ОСОБА_4 , поданій у судовому засіданні 16.06.2026.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державне бюро розслідувань", таким органом є Державне бюро розслідувань, на яке покладено функцію з вирішення завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування, зокрема, злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.

Враховуючи викладене, керуючисьст.ст. 3, 62 Конституції України, статтями 7, 9, 11, 17, 86, 87, 89, 206, 350, 369-372 КПК України, Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Законом України "Про державне бюро розслідувань" суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про визнання недопустимими доказів, розміщених на карті пам`яті та CD-диску, відповідно оригіналу та його копії, як результату технічної фіксації негласної слідчо-розшукової дії у формі аудіо- та відео контролю, що є додатками до протоколів за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії «аудіо контроль особи» та «відео контроль особи» від 30.06.2021 внаслідок їх очевидної недопустимості відмовити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про вжиття щодо нього заходів безпеки задовольнити.

Застосувати у кримінальному провадженні № 42021110000000157 від 23.06.2021 до обвинуваченого ОСОБА_4 , в тому числі й під час перебування останнього під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор» заходи безпеки у виді особистої охорони.

Зобов`язати Начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» забезпечити виконання застосованих до ОСОБА_4 заходів безпеки у виді особистої охорони під час перебування його під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Зобов`язати Начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» повідомити суд про вжиті щодо обвинуваченого ОСОБА_4 заходи безпеки.

Доручити Державному бюро розслідувань (вул. Симона Петлюри буд. 15, м. Київ) здійснити перевірку факту застосування фізичного насильства, викладеного у заяві ОСОБА_4 від 16.06.2026, поданій у судовому засіданні 16.06.2026 у Фастівському міськрайонному суді Київської області.

Для перевірки зазначених фактів надіслати до Державного бюро розслідувань копію зазначеної заяви.

Копію ухвали направити Державному бюро розслідувань - для виконання.

Зобов`язати Державне бюро розслідувань невідкладно повідомити суд про результати перевірки заяви ОСОБА_4 від 16.06.2026.

Ухвала набирає підлягає негайному виконанню та оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1