Рішення № 137580868, 22.06.2026, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/628/26

Провадження № 2/378/550/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Скороход Т. Н.,

за участю секретаря: Соколової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ставище справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернулося ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс»» з посиланням на те, що 28.09.2024 між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та відповідачем укладено Договір № 71106626, згідно якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) в сумі 3000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій, передбачених договором. Відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі 3000 грн.. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, в зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 15183,56 грн., з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 10233,56 грн., прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 450 грн., прострочена заборгованість за штрафами - 1500 грн..

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 15183,56 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді Ставищенського районного суду Київської області від 16 травня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а. с. 38).

Представник позивача в судове засідання не прибув, ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» в позовній заяві просить справу розглядати без участі представника (а.с. 2-4).

Відповідач в судове засідання не прибула, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання (а.с. 37, 42), проте, вказані поштові відправлення повернулись з довідками відділення ПАТ «Укрпошта» з відмітками щодо отримання поштового відправлення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 49), тому суд вважає, що відповідач відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України про розгляд справи повідомлена належним чином, відзив на позовну заяву не надала.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини п`ятої статті 279 ЦПК України.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, приходить до наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

28.09.2024 між ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 71106626 (а.с. 5-16).

Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів, сплатити комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника.

Сума (загальний розмір) кредиту становить 3000 грн. (п. 1.2).

Кредит надається/видається 2024 року загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 28.09.2024. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється графіком платежів (п.1.3).

Пунктом 1.4 договору погоджено, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником відповідно до графіку платежів. Остаточний термін (дата) повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів) 23.09.2025.

Позичальник зобов`язаний здійснити оплату комісії до 21.10.2024 та повернути суму кредиту в останній день строку кредитування, яка є датою остаточного повернення кредиту, а саме: 23.09.2025 (п. 1.4.1).

Відповідно до п. 1.5. договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 10707,59 грн. в грошовому виразі та 3100 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1 договору. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 13707,59 грн.. Денна процентна ставка становить 0,95 %.

Згідно з п/п. 1.5.1. договору пільгова процентна ставка за користування кредитом становить 0,8 % річних. Особливості нарахування пільгової процентної ставки визначені п/п. 2.2.2., 2.2.3. цього договору.

Відповідно до п/п. 2.2.2. договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за день користування, з урахуванням особливостей передбачених п/п. 2.2.3. договору. База для нарахування процентів: 3000.

Згідно з п/п. 2.2.3. договору пільгова процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,8 % за один день користування кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду користування кредитом (23 календарних днів з 28.09.2024 по 21.10.2024). Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,96 % за один день користування кредитом, яка застосовується з першого дня стандартного періоду (337 календарних днів з 22.10.2024 по 23.09.2025).

Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську платіжну картку/особистий рахунок позичальника (уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача).

Номер платіжної карти відповідача НОМЕР_1 вказаний в розділі 12 договору.

До позовної заяви позивачем також додано копії паспорта споживчого кредиту (а.с. 16зв.-18) та довідки про отримання та застосування відповідачем електронного підпису (а.с. 18зв.).

Факт зарахування відповідачеві коштів підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім», із якого вбачається, що 28.09.2024 о 07:29 год. була здійснена успішна транзакція № 1482315426 у розмірі 3000 грн. на картку відповідача № НОМЕР_2 (а. с. 19).

Укладений між сторонами в електронній формі кредитний договір підписаний 28.09.2024 07:29:11 ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором FwvCcBau, тому має силу договору, укладеного в письмовій формі й підписаного сторонами, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

У наданій позивачем довідці зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , з якою укладено договір про споживчий кредит № 71106626 від 28.09.2024 ідентифікований ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс». Акцепт (договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором FwvCcBau, який їй відправлений 28.09.2024 07:28:39 на номер телефону НОМЕР_4 (а. с. 198 зв.).

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20): «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової системи, що додана до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти договір, і надсилаються інші сторони цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифра, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайт інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення... Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19 (провадження № 61-9071св20), від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), від 12.08.2022 у справі № 234/7297/20 (провадження № 61-11504св21), від 09.02.2023 у справі № 640/7029/19 (провадження № К/9901/35352/19).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (у тексті - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У ч. 1 ст. 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вимоги до форми договору передбачені ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 (провадження № 61-20799 св 19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.09.2020 в справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 23.03.2020 в справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19) і від 07.10.2020 в справі № 127/33824/19 (провадження № 61-9071св20).

Згідно з п/п 1, 4, 5, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронне повідомлення - інформація, представлена в електронній формі, надана учасником відносин у сфері електронної комерції з використанням інформаційно-комунікаційних систем; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. ч. 1 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс»» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, а відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, допустивши прострочення сплати визначених кредитним договором платежів.

Згідно ч. 1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підставі договору № 070524/А1-1909 від 07.05.2024 16.10.2024 перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 4000 грн. на картку № НОМЕР_2 , призначення платежу: видача кредитних коштів, що підтверджується копією підтвердження ТОВ «ФК «Контрактовий дім»» від 16.02.2026 (а.с. 19).

Відповідачем не спростовані докази того, що банківська картка з вищезазначеним номером їй не належить.

Як зазначив в позовній заяві позивач, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим станом на 22.09.2025 відповідно до копії відомості про отримання грошових коштів (а.с. 19зв.-22), має заборгованість у розмірі 15183,56 грн., з яких 3000 грн. - тіло кредиту; 10233,56 грн. - проценти, 4500 грн. - комісія та 1500 грн. - штраф.

Суд враховує, що такий розрахунок не спростовано відповідачем, та нею не надано суду свій контррозрахунок на суму боргу та не надано доказів врегулювання спору в досудовому порядку.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід задовольнити частково, стягнувши із відповідача заборгованість у розмірі 13683,56 грн., з яких 3000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10233,56 грн. - заборгованість за відсотками та 450 грн. - заборгованість за комісією за видачу кредиту.

Щодо стягнення заборгованості за штрафами у розмірі 1500 грн. суд зазначає наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Також згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 та від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням грошових зобов`язань, що випливають із кредитних договорів, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягненні заборгованості за штрафами за вищевказаним кредитним договором, розмір яких розраховано позивачем в період воєнного стану, оскільки відповідач ОСОБА_1 в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняється від їх сплати внаслідок наявності військового стану в Україні з дня отримання кредиту та по день ухвалення рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У позовній заяві позивач просив стягнути із відповідача на користь ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» сплачений судовий збір в розмірі 2662,4 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача - адвокатом Усенко М.І. на підтвердження витрат ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс»» на правничу допомогу надано копії: договору про надання правової допомоги № 0207 від 02.07.2025, укладеного ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс»» із АО «Апологет» (а.с. 25зв.), акту № 1521 наданих послуг від 09.03.2026 (а.с. 26зв.), детального опису наданих послуг до акту № 1521 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02.07.2025 (а.с. 27), відповідно до яких розмір гонорару за надання правничої допомоги становить 8000 грн., і включає в себе: усну консультацію клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором (0 год. 30 хв.), ознайомлення з матеріалами кредитної справи (2 год. 00 хв.), погодження правової позиції клієнта у справі (0 год. 30 хв.), складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта (3 год. 30 хв.), подання заяви до суду від імені клієнта.

Отже матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «ФК «Тайгер Фінанс»» послуг Адвокатського об`єднання «Апологет» з надання правової допомоги в суді.

Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Слід зазначити, що звернення до суду з позовами про стягнення боргу за кредитним договором носить масовий характер. З цих підстав суд вважає, що послуги адвокатів за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих професійних затрат та часу у загальному розмірі 6 годин 30 хвилин. Витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт.

Отже, враховуючи викладене, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (90,12%) у розмірі 2399,35 грн..

Керуючись ст. ст. 525, 526, 551, 638, 1049, 1050 ч. 2, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс»» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс»» заборгованість за договором про споживчий кредит № 71106626 від 28.09.2024 в розмірі 13683 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 56 копійок, понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2399 (дві тисячі триста дев`яносто дев`ять) гривень 35 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер Фінанс»» (місцезнаходження: 79000, м. Львів вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, код ЄДРПОУ: 43561909).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повне рішення складено 22 червня 2026 року.

Суддя Т. Н. Скороход