Рішення № 137580507, 16.06.2026, Вишгородський районний суд Київської області

"16" червня 2026 р. Справа № 363/1228/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючогосудді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Лещенко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник позивача звернувся до суду з даним позовом, в якому, посилаючись на набуття права вимоги за кредитним договором №95470563000 від 11 липня 2019 року та в зв`язку із порушенням відповідачкою договірних зобов`язань по сплаті коштів за наданий кредит, просить стягнути з останньої заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 45 087 грн. 05 коп., з якої 33 795 грн. тіло кредиту, 417 грн. 40 коп. нараховані відсотки, 10 874 грн. 65 коп. комісія, судовий збір в розмірі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, до суду повторно не прибула, участь у розгляді справи в суді не взяла, відзиву не подавала.

За змістом ст. 223 ЦПК України, повторна неявка учасника справи незалежно від причин неявки, не перешкоджає розгляду справи.

Відтак, оскільки суд позбавлений можливості в черговий раз відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в заочному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 11 липня 2019 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №95470563000, за умовами якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов Договору.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.3, 3.6, 4.2 Договору, сума кредиту за договором становить 33 795 грн.

Кредит надається позичальнику для особистих потреб: в розмірі 33 325 грн. на придбання відповідної побутової техніки; в розмірі 480 грн. на оплату разової комісії за надання послуг по управлінню кредитом.

Позичальник зобов`язується повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення платежів, відповідно до графіку платежів (Додаток №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною), але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернутий не пізніше 11 липня 2020 року.

Із Додатку №1 до кредитного договору №95470563000 від 11 липня 2019 року вбачається, що відповідачці з листопада 2019 року по липень 2020 року нараховано банком щомісячну комісію в розмірі 9 124 грн. 65 коп. (по 1 013 грн. 85 коп.), а також 11 липня 2019 року разову комісію в розмірі 480 грн.

Факт надання банком позичальниці кредитних грошових коштів відповідно умов кредитного договору підтверджується випискою за кредитним договором №95470563000 від 11 липня 2019 року за період з 11 липня 2019 року по 10 липня 2020 року (код клієнта ОСОБА_1 0007652411).

10 липня 2020 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №175, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №95470563000 від 11 липня 2019 року укладеним між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Згідно витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №175 від 10 липня 2020 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №95470563000 від 11 липня 2019 року складає 45 087 грн. 05 коп., з якої 33 795 грн. тіло кредиту, 417 грн. 40 коп. нараховані відсотки, 10 874 грн. 65 коп. комісія.

Відповідачка взяті на себе зобов`язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені кредитним договором не виконує, термін сплати коштів порушено.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою ст. 530 ЦК України, встановлено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статтей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, що підлягає захистові шляхом примусового виконання грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходить зі змісту позовних вимог та наданих суду розрахунків, згідно яких сума заборгованості за кредитним договором №95470563000 від 11 липня 2019 року складається з: 33 795 грн. тіла кредиту, 417 грн. 40 коп. нарахованих відсотків та 480 грн. - комісії, що в загальному розмірі становить 34 692 грн. 40 коп. та сумнівів у суду не викликає, коли доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією за користування кредитом відповідачкою суду не надано. Зокрема, не надано інший розрахунок, який би спростовував нарахування позивача.

Відтак, пред`явлений позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

В задоволенні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості по комісії за кредитним договором №95470563000 від 11 липня 2019 року в розмірі 10 394 грн. 65 коп. слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до ч. 2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зроблено висновок, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду в п. 32.8 вказаної постанови дійшла висновку про недопустимість встановлення щомісячної плати за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а тому відповідне положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

В постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (п.п. 29-31) зроблено висновок про те, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц не відступив від висновків, сформульованих у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, і виснував, що положення укладеного 28 травня 2008 року кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними.

Встановлення невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння коштами споживача як слабкої сторони, яка має право на особливий правовий захист у відповідних відносинах. Отже, такі умови договору порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України).

У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 667/10018/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував про те, що з огляду на зміст приписів частин першої та другої статті 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку є нікчемною. Вказаний платіж є платою за послугу банку, вимагати придбання якої забороняла частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору порушує публічний порядок.

Судом встановлено, що при укладанні з відповідачем кредитного договору №95470563000 від 11 липня 2019 року банком передбачено комісію за обслуговування кредиту в розмірі 3% від суми кредиту, що становить 9 124 грн. 65 коп., які позичальниця ОСОБА_1 повинна сплачувати щомісячно, згідно затвердженого графіку.

Відтак, вказані умови договору є явно несправедливими, спрямованими на незаконне заволодіння коштами споживача, як слабкої сторони, яка має право на особливий правовий захист у цих правовідносинах.

Отже, враховуючи те, що відповідачці встановлено щомісячну плату за послуги банку в розмірі 3% щомісячно в розмірі по 1 013 грн. 85 коп., суд доходить висновку, що положення викладені у Додатку №1 до кредитного договору, укладеного між АТ «Укрисиббанк» та ОСОБА_1 , щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором слід визнати нікчемними за ініціативою суду за правилами ч. 2 ст. 215, ч. 5 ст. 216, ст. 228 ЦК України, що повністю ґрунтується на зазначених вище правових висновках Верховного Суду, оскільки вказані умови договору порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України) і спрямовані на заволодіння коштами споживача.

Оскільки умова кредитного договору про встановлення комісії за ініціативою суду визнана нікчемною, підстав для стягнення заборгованості по комісії в розмірі 9 124 грн. 65 коп., суд не вбачає, що вказаним вимогам закону не відповідає, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд згідно статті 137 ЦПК України, зважаючи на предмет позову, його ціну, яка є меншою від заявленої суми витрат на правову допомогу, зміст позовної заяви, докази долучені до неї, виходячи з обсягу реальних та фактично наданих послуг у малозначній, нескладній справі, враховуючи кількість судових засідань та їх проведення без участі представника позивача (за його заявою), вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. є завищеними, які не відповідають критерію розумності, неспівмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер.

Беручи до уваги викладене та пропорційно до розміру задоволених вимог, судові витрати, які складаються з оплати витрат на професійну правничу допомогу, визнанються судом обґрунтованими в цій справі на суму 3 469 грн. (підтверджені документально: договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, актом наданих послуг №1286 від 13 лютого 2026 року до вказаного договору та детальним описом надання послуг до вказаного акту) та судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. (платіжна інструкція АТ «Райффайзен Банк» №9427 від 13 лютого 2026 року), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, слід покласти на відповідачку в зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 259, 265, 268, 279 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором в розмірі 34 692 грн. 40 коп., а також судовий збір в розмірі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3 469 грн., а всього 40 823 (сорок тисяч вісімсот двадцять три) грн. 80 (вісімдесят) коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня складання повного тексту.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя