Рішення № 137576936, 22.06.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2791/26

Провадження №: 2/336/2704/2026

22.06.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С. за участю секретаря судового засідання Іванченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитування, -

ВСТАНОВИЛА:

Керівник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е., через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2035526287_CARD від 03.02.2021 у розмірі 77 221,51 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 39 600 гривень, заборгованість за відсотками 37 621,51 гривень, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.

Позов обґрунтовує тим, що 03.02.2021 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний № 2035536287_CARD. За умовами цього договору, позивач виконав свої зобов`язання шляхом надання кредитних коштів, відповідно до умов та згідно порядку, визначеному кредитним договором.

Відповідач свої зобов`язання перед первісним кредитором не виконав, не повернув кредитні кошти з урахуванням сплати відсотків за його користування.

15.03.2024 між АТ «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 15/03/24, у зв`язку з цим в означений день права грошової вимоги по відношенню до боржників АТ «ОТП Банк», в тому числі і за договором кредитування № 2035536287_CARD від 03.02.2021, укладеним з ОСОБА_1 перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».

Логічним підтвердженням передачі цього права є витяг з реєстру боржників, який є додатком до договору факторингу.

Однак, відповідач в порушення умов договору свої боргові зобов`язання не виконав, не здійснив належних платежів для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «Мілоан», ні на рахунки позивача. У зв`язку з цим, у позивача, як нового кредитора, виникло право на стягнення заборгованості у розмірі 77 221,51 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 39 600,00 гривень, заборгованість за відсотками 37 621,51 гривень, а також витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.03.2026 справу передано в провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздової Н.С.

30.03.2026 на виконання вимог ст. 187 ЦПК України судом скеровано запит щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки, відповідь надійшла 03.04.2026.

Ухвалою суду від 06.04.2026 відкрито розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Представником відповідача адвокатом Щасливим О.Р. подано відзив, в обґрунтування якого визнає, що між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір №2035536287_CARD, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 8 299 грн. на придбання товару у продавця - ТОВ «Комфі Трейд».

Крім того, у договорі вказано про випуск відповідачу банківської картки, водночас, проте ані сам договір, ані додатки до нього не містять відомостей про встановлення чи зміну на цій картці кредитного ліміту. Всі надані документи стосуються виключно кредиту на суму 8 299 грн. на придбання товару. Надана виписка з банківського рахунку, що додана до позову, ніяким чином не підтверджує, ані розмір тіла кредиту, ані суму відсотків, які позивач просить стягнути.

В даному випадку згідно з умовами Договору про надання кредиту сума кредиту складала 8 299 грн. Нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування складають 37 621,51 грн., що понад ніж у чотири з половиною рази перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту.

Тому, вважає, що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

Крім того, просить суд врахувати, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять. Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України. Вважає, що заявлений до стягнення розмір заборгованості відсотків є необгрунтованим, тому просить відмовити у задоволенні позову. Крім того, вважає розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 гривень є завищеним, просив зменшити витрати до 4 000,00 гривень.

Представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позов, який обґрунтовано тим, що відповідач отримав два види кредиту: кредит для придбання товару у розмірі 8299 грн. 00 коп. зі строком повернення до 03 серпня 2022 року та відновлювану кредитну лінію з установленим кредитним лімітом у розмірі 4 500 грн. (з можливістю його збільшення відповідно до умов кредитного договору) строком на 36 місяців (з правом пролонгації), що свідчить про укладення змішаного договору, що підтверджується, зокрема, паспортом споживчого кредиту (інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит).

За умовами договору Банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 поточний (картковий) рахунок з наданням електронного платіжного засобу, з відкриттям поточного рахунку з наданням кредитних коштів на споживчі цілі, з визначенням процентів за їх користування.

Відповідно до п. 2.1. вказаного кредитного договору, на ім`я ОСОБА_1 було відкрито банківський рахунок НОМЕР_1 , на який відповідачу було перераховані кошти для придбання товару, обумовлені Договором, та відкрита кредитна лінія.

На підтвердження придбання відповідачем товару на суму 8,799.00 позивачем до позовної заяви додано: сертифікацію до кредитного договору від 03.02.2021 на товар, придбаний ОСОБА_1 було у ТОВ «КОМФІ ТРЕЙД», а також копію фіскального чеку на зазначену суму.

На підтвердження отримання відповідачем коштів за кредитною лінією позивачем до позовної заяви додано виписку з рахунка приватного клієнта N° 2035536287_CARD із деталізацією платежів за період з 04.02.2021 по 04.03.2024, а також розрахунок заборгованості за договором № 2035536287CARD від 03.02.2021 про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток (особистих) за картковим рахунком відповідача.

Відповідач активно користувався кредитним лімітом, здійснюючи перекази грошових коштів, оплачуючи покупки в магазинах. Більш того, відповідач здійснював часткове погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується розрахунком та випискою з особового рахунку. Представником відповідача розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок заборгованості, клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, представник відповідача суду не заявив. Доказів про повернення кредитних коштів не надав. Клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу також не ґрунтується на законі.

Тому, вважає, що вимоги є законними та обґрунтованими, просить про їх задоволення у повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, 03.02.2021 між АТ «ОТП «Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2035526287_CARD, за усовами якого відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

За умовами договору відповідач отримав два види кредиту: кредит для придбання товару у розмірі 8299 грн. 00 коп. зі строком повернення до 03 серпня 2022 року зі сплатою 0,01% річних та відновлювану кредитну лінію з установленим кредитним лімітом у розмірі 4 500 грн., (з можливістю його збільшення відповідно до умов кредитного договору) строком на 36 місяців (з правом пролонгації) зі сплатою відсотків у розмірі 0,01%, що свідчить про укладення змішаного договору, що підтверджується, зокрема, кредитним договором та паспортом споживчого кредиту.

За умовами договору банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 поточний (картковий) рахунок з наданням електронного платіжного засобу, з відкриттям поточного рахунку з наданням кредитних коштів на споживчі цілі, з визначенням процентів за їх користування.

Відповідно до п. 2.1. вказаного кредитного договору, на ім`я ОСОБА_1 було відкрито банківський рахунок НОМЕР_1 , на який відповідачу було перераховані кошти для придбання товару, обумовлені Договором, та відкрита кредитна лінія.

На підтвердження придбання відповідачем товару на суму 8,799.00 позивачем до позовної заяви додано: сертифікацію до кредитного договору від 03.02.2021 на товар, придбаний ОСОБА_1 було у ТОВ «КОМФІ ТРЕЙД», а також копію фіскального чеку на зазначену суму.

Однак, відповідач в порушення умов договору свої боргові зобов`язання не виконав, не здійснив належних платежів для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки первісного кредитора, ані на рахунки позивача.

15.03.2024 між АТ «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 15/03/24, у зв`язку з цим в означений день права грошової вимоги по відношенню до боржників АТ «ОТП Банк», в тому числі і за договором кредитування № 2035536287_CARD від 03.02.2021, укладеним з ОСОБА_1 перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».

Логічним підтвердженням передачі цього права є витяг з реєстру боржників, який є додатком до договору факторингу.

У зв`язку з цим, у позивача, як нового кредитора, виникло право на стягнення вказаних вище сум заборгованості в судовому порядку, а також витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як передбачено ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1082 ЦК України, передбачено, що Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та розмір процентів встановлений договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до абзацу другого ч.2 ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з ст.652 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Факт укладання кредитного договору та переходу права вимоги до позивача, як нового кредитора позивачем та його представником не оспорювався.

Як зазначено в ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Що ж стосується нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, то Велика Палата ВС роз`яснила, що після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договору, яка виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов`язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

З кредитного договору вбачається, що відповідачу надані кредитні кошти на придбання товару у розмірі 8 299,00 гривень, що також не заперечувалось і представником відповідача. За умовами договору строк його дії становить до 03.08.2022, тобто договір укладений строком на 18 місяців зі сплатою 5% на місяці за користування кредитними коштами.

Суд погоджується з твердженнями представника позивача що укладений договір є змішаним та містить умови двох різних видів кредитування. Відповідачу відкрито картковий рахунок та надано платіжний засіб у види картки, про що свідчить особистий підпис відповідача у кредитному договорі (а.с.23).

Враховуючи умови надання банківських послуг, які визначені в кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту, які підписані відповідачем особисто, вбачається що йому була відкрита кредитна лінія у розмірі 4 500,00 гривень з можливістю збільшення відповідно до кредитного договору строком на 36 місяців з правом пролонгації, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 5% на місяць.

Однак, всупереч наведених умов кредитного договору представником позивача не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 12,81 ЦПК України, які б належним чином підтвердили на яку суму збільшено суму кредитного ліміту з 4 500,00 гривень, а також відсутні докази пролонгації дії договору (термін пролонгації).

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність здійснення розрахунку заборгованість з урахуванням наданих доказів та умов кредитування, які визначені сторонами під час підписання кредитного договору та паспорту споживчого кредиту.

ОСОБА_1 було видано кредитні кошти у розмірі 8 299,00 гривень на придбання товару, строк кредитування до 03.08.2022, зі сплатою відсотків у розмірі 0,01% на рік (п. 2.1 кредитного договору № 2035536287),тобто сума відсотків за користування цими коштами становить 1,25 грн. (8299,00грн.*0,01%*18 місяців).

Доведений позивачем розмір відкритої кредитної лінії на ім`я відповідача ОСОБА_1 становить 4 500,00 гривень та строк дії 36 місяців, зі сплатою відсотків 0,01% на рік, тобто сума відсотків становить 8 100,00 гривень (4500,00грн.*5%*36міс.).

Тому, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 203553687_САRD від 03.02.2021 у розмірі 20 900,25 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 12 799,00 гривень (4500,00грн.+8299,00грн.), заборгованість за відсотками 8 101,25 (8100,00 грн.+1,25грн.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 720,45 гривень.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме на надання професійної правничої допомоги у сумі 7 000 грн.

Також до позовної заяви долучено договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг, згідно яких загальна вартість наданих товариству послуг становить 7 000,00 грн.

Так, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Представником позивача надано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 4 000,00 гривень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Така позиція також знаходить своє підтвердження у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2025 року (справа №275/150/22, провадження №61-13766св24).

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.10.2025 року (справа №761/415/24, провадження №61-6667св25), Верховний Суд висловив свою позицію про те, що за відсутності клопотання іншої сторони суд не може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, у разі часткового задоволення позову суд може застосувати критерії співмірності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується із висновками Великої плати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22, від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20, провадження № 14-55цс22, від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, провадження № 12-4гс24, від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, провадження № 14-50цс24, від 02 квітня 2025 року у справі №925/457/23, провадження №12-33гс24.

Верховний Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд вважає розмір витрат позивача є завищеним, неспівмірним, тому зменшує такі витрати на суму 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 279, 279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» за договором кредитування 203553687_САRD від 03.02.2021 у розмірі 20 900,25 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 12 799,00 гривень, заборгованість за відсотками 8 101,25 гривень, витрати зі сплати судового збору у розмірі 720,45 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_1 .

Суддя: Н.С. Звєздова