Ухвала суду № 137575394, 22.06.2026, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/1814/24

Номер провадження 4-с/404/12/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Фортечний районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючої-судді - Іванової Н.Ю.

при секретарі - Коцюбі Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Шмалька Олександра Олександровича, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із скаргою на дії приватного виконавця. Просила суд визнати незаконними дії приватного виконавця Шмалька О.О. щодо стягнення з її банківського рахунку 215115,91 грн., що є грошовим забезпеченням її сина, зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 , за два місяці, і яку перерахувала їй військова частина НОМЕР_1 , та зобов`язати приватного виконавця Шмалька О.О. повернути їй грошові кошти в загальній сумі 185 673,37 грн., які приватний виконавець стягнув з неї надлишково та незаконно.

В обґрунтування скарги вказала, що 28 березня 2025 року вона отримала від АТ КБ «Приватбанк» роздруківку з банківського рахунку по якій встановила, що 13 березня 2025 року з її рахунку знята грошова сума у розмірі 215 115,91 грн. на депозитний рахунок приватного виконавця Шмалька О.О. Підставою зняття коштів стало розпорядження приватного виконавця по виконавчому провадженню НОМЕР_3 по примусовому виконанню заочного рішення від 15 травня 2024 року Кіровського районного суду м. Кіровограда по справі № 404/1814/24.

Вважає дії приватного виконавця незаконними та такими, що порушують порядок звернення стягнення на заробітну плату, до якої відноситься і грошове забезпечення військовозобов`язаних.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином.

Приватний виконавець 03 червня 2026 року направив до суду письмові пояснення, просив відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.

У судове засідання учасники справи не з`явилась.

Представник заявника подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадової особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у ст.18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

При цьому, за змістом ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.4 ст.10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, невід`ємною частиною якого є принцип правової визначеності (певності), що включає в себе дотримання остаточності судового рішення.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на суд стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, аби остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним (рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00, п.43; рішення від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», заява № 67534/01, п.42; рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04, п.51).

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 29.06.2004 у справі «Півень проти України» (заява №56849/00, п.35) вказано, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також, захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишаться невиконаними, завдаючи шкоди одній стороні.

Зі змісту рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п.1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, випливає однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Як зауважує Європейський суд з прав людини в пункті 23 рішення по справі «Матківська проти України» від 12.03.2009 року (заява № 38683/04), реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» суму заборгованості за кредитним договором № Z62.00410.003834137 в розмірі 191 804,65 грн., з яких: 71 332,99 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 120 471,66 грн. - сума заборгованості за відсотками. Вирішено питання розподілу судових витрат.

На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання.

10 жовтня 2024 року приватним виконавцем Шмальком О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 та НОМЕР_4, стягнення основної винагороди приватного виконавця та мінімальних витрат виконавчого провадження.

10 жовтня 2024 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів, що містяться на рахунках боржника відкритих у банківських установах та усього належного боржнику майна.

11 жовтня 2024 року на адресу приватного виконавця надійшла заява від ОСОБА_1 про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій.

13 березня 2025 року з рахунку ОСОБА_1 знята грошова сума у розмірі 215 115,91 грн. на депозитний рахунок приватного виконавця Шмалька О.О.

Підставою зняття коштів стало розпорядження приватного виконавця по виконавчому провадженню № НОМЕР_5 по примусовому виконанню заочного рішення від 15 травня 2024 року Кіровського районного суду м. Кіровограда по справі № 404/1814/24.

14 березня 2025 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 сформульовано висновок про те, що законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII).

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 521/895/20 викладено наступний висновок, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту.

Згідно з частиною третьою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Статтею 73 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується з разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

При цьому, судом не встановлено, що при здійсненні виконавчих дій, що полягали у зверненні стягнення на кошти на рахунку ОСОБА_1 , виконавець перевірив та встановив, що зазначені кошти є грошовим забезпеченням солдата ОСОБА_2 , які військова частина перераховує на банківський рахунок заявника.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оцінивши належним чином докази, надані під час розгляду скарги у їх сукупності, та встановивши, що грошове забезпечення є коштами, на які законом заборонено звертати стягнення, суд дійшов висновку про неправомірність дій приватного виконавця щодо звернення стягнення на такі кошти.

За вказаного вимога про зобов`язання приватного виконавця повернути скаржниці вищевказані грошові кошти також підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 258-261, 447-451 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Шмалька Олександра Олександровича задовольнити.

Визнати незаконними дії приватного виконавця Шмалька Олександра Олександровича щодо стягнення з банківського рахунку ОСОБА_1 215115,91 грн., що є грошовим забезпеченням її сина, зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 , за два місяці, і яку перерахувала їй військова частина НОМЕР_1 .

Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Шмалька Олександра Олександровича повернути ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 185 673,37 грн, що були списані з рахунку № НОМЕР_2 , АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок приватного виконавця.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасники справи, яким ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення їм відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 22.06.2026 року.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Ю. Іванова