Рішення № 137574532, 22.06.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/2716/25

Номер провадження2/173/325/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 червня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 24.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 103148313. Кредит оформлено онлайн, шляхом використанням одноразового пароля, який прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Відповідачу електронним повідомленням (SMS) було направлено одноразовий ідентифікатор, при введенні якого, останній підтвердив прийняття умов кредитного договору № 103148313 від 24.07.2021, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному вебсайті Товариства та їй були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5200,00 гривень. 12.11.2021 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», яке набуло права вимоги до відповідача.

Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов`язання передбачені договором. Згідно договору відступлення права вимоги заборгованість по кредитному договору становить 20815,60 гривень, що складається з: 5200,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15615,60 гривень - заборгованість за відсотками.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Представник позивача надав письмові пояснення, в яких зазначив, що на підтвердження укладення договору позивач посилався на наданий електронний примірник кредитного договору, дані щодо проходження відповідачем процедури ідентифікації із використанням персональних даних, номера мобільного телефону та електронної адреси, а також на судову практику Верховного Суду щодо правомірності укладення кредитних договорів в електронній формі.Щодо отриманої від банку інформації про неможливість підтвердження належності платіжної картки відповідачу, позивач вказував, що така обставина не спростовує факту укладення кредитного договору та не впливає на виникнення договірних зобов`язань. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20, позивач зазначав, що визначальним для вирішення спору є встановлення факту належного укладення електронного договору та проходження позичальником процедури ідентифікації, тоді як питання належності платіжної картки та фактичного отримувача коштів стосується стадії виконання договору і саме по собі не свідчить про відсутність кредитних зобов`язань.

Сторони в судове засідання не з`явилися, оскільки суд розглянув справу за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 24.07.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 103148313.

Відповідно до п.1.2 договору про споживчий кредит, сума кредиту становить 5200,00 гривень.Згідно з п.1.3, п.1.4 договору кредит надається строком на 30 днів, з 24.07.2021 по 23.08.2021.

Також п.1.5.2. договору передбачені проценти за користування кредитом: 15,60 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6.).

Положеннями п. 2.3 Договору передбачено порядок пролонгації строку кредитування на пільгових або стандартних базових умовах.

Умовами Договору передбачено два випадки збільшення строку кредитування - за ініціативою позичальника на пільгових умовах на періоди 3, 7 та 10 днів та на період до 60 днів у разі продовження користування позичальником кредитними коштами.

Згідно п. 3.3.2. Договору позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим Договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п.1.1.-1.6. та п. 2.4. цього Договору.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» за кредитним договором № 103148313заборгованість складає 20815,60 грн, з яких: 5200 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15651,60 грн - заборгованість за процентами.

12.11.2021 було укладено Договір відступлення прав вимоги № 1.3Т відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників.

Згідно з витягом з Додатку до Договору відступлення права вимоги № 1.3Т, ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором № 103148313 від 24.07.2021, за яким розмір заборгованості становив 20 851,60 грн, з яких 5 200,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 15 651,60 грн - заборгованість за процентами.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України.

Положеннями частини першої статті 207 ЦК Українивизначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 208 ЦПК Українипередбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті206цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК Українипередбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Крім того відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України- Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином судом встановлено, що укладений між сторонами Договір про споживчий кредит № 103148313 від 24.07.2021 року відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 639, 1047, 1055 ЦК України.

Водночас, відповідно до статей 526, 530, 1048, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику, тоді як позичальник зобов`язується їх повернути та сплатити проценти.

Отже, обов`язковою умовою виникнення обов`язку позичальника щодо повернення кредитних коштів є доведення факту їх фактичного надання (передання) кредитодавцем та отримання позичальником, оскільки саме з цього моменту виникає грошове зобов`язання.

Згідно зі статтями 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок доказування факту надання кредитних коштів та існування заборгованості покладається на позивача як на сторону, яка заявляє відповідні вимоги.

Відповідно до статей 76-77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів первісним кредитором на користь відповідача, зокрема банківських виписок, платіжних документів, що підтверджують зарахування коштів на рахунок, який належить відповідачу, або інших фінансових документів, які б беззаперечно підтверджували факт отримання грошових коштів саме відповідачем.

Відповідно до інформації, наданої на запит суду АТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що на ім`я відповідача ОСОБА_1 банківська картка № НОМЕР_1 банком не емітована, зазначена картка у банківській установі за вказаним клієнтом не обслуговується, у зв`язку з чим відсутня можливість підтвердити її належність відповідачу або факт зарахування на неї коштів.

Разом з тим матеріали справи містять платіжне доручення, надане позивачем, згідно з яким ТОВ «Мілоан» здійснило перерахування грошових коштів із зазначенням реквізитів карткового рахунку № НОМЕР_1 .

Однак зазначене платіжне доручення саме по собі не є належним та достатнім доказом фактичного отримання кредитних коштів відповідачем, оскільки не підтверджує факту зарахування коштів на банківський рахунок, який належить відповідачу, та суперечить офіційній інформації банківської установи, яка відповідно до статей 76-78 ЦПК України є належним та допустимим доказом.

За таких обставин суд критично оцінює подане позивачем платіжне доручення як доказ виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання кредиту, оскільки воно містить реквізити картки, яка фактично не обслуговується АТ КБ «ПриватБанк» за відповідачем, а отже не підтверджує належне перерахування коштів саме на користь відповідача.

Щодо доводів представника позивача про те, що належно укладений договір споживчого кредиту сам по собі є достатнім доказом виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредитних коштів, суд зазначає наступне.

Факт укладення кредитного договору, у тому числі в електронній формі, свідчить виключно про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов правочину та виникнення між ними зобов`язальних правовідносин, однак не підтверджує фактичного виконання кредитодавцем свого основного обов`язку за договором - надання грошових коштів позичальнику.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику, а позичальник зобов`язується їх повернути та сплатити проценти. Таким чином, кредитний договір за своєю правовою природою передбачає не лише виникнення зобов`язання, але й його реальне виконання у частині передачі грошових коштів.

Сам по собі факт укладення договору не є доказом виконання зобов`язання з боку кредитодавця, оскільки відповідно до статей 76-81 ЦПК України предметом доказування у даній категорії справ є, зокрема, факт фактичного надання та отримання кредитних коштів, а не лише наявність договірних відносин між сторонами.

Отже, посилання позивача на сам факт укладення кредитного договору як на безумовний доказ надання кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки не підтверджує виконання кредитодавцем свого обов`язку у матеріальному сенсі та не звільняє позивача від обов`язку доведення факту фактичного перерахування коштів і їх отримання відповідачем.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами ключову обставину справи - факт надання та отримання кредитних коштів відповідачем, що виключає можливість висновку про наявність у відповідача заборгованості.

Посилання позивача на правові висновки Верховного Суду у постанові у справі № 671/1832/20 від 31.01.2024 є необґрунтованими та не підлягають врахуванню судом як такі, що не стосуються спірних правовідносин у цій справі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, лише у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин визначається не лише формальним збігом виду договору, а сукупністю змістовних критеріїв, зокрема предметом доказування, характером спірного матеріально-правового обов`язку та фактичними обставинами справи.

Постанова Верховного Суду, на яку посилається позивач, стосується спорів щодо дійсності кредитного договору, укладеного в електронній формі, та оцінки дотримання вимог статей 203, 207, 215 ЦК України і Закону України «Про електронну комерцію» щодо належності електронного волевиявлення сторін та використання одноразового ідентифікатора.

Водночас у зазначеній постанові Верховного Суду не вирішувалося питання доведення факту фактичного надання кредитних коштів позичальнику як обов`язкової умови виникнення грошового зобов`язання та підтвердження розміру заборгованості.

Натомість у цій справі спірні правовідносини зумовлені саме відсутністю належних та допустимих доказів виконання кредитодавцем свого основного обов`язку за договором, передбаченого статтею 1054 ЦК України, а саме - фактичного надання грошових коштів позичальнику.

Таким чином, правова позиція Верховного Суду, на яку посилається позивач, сформульована за інших фактичних обставин та не охоплює предмет доказування у цій справі, а відтак не може бути застосована як релевантний правовий висновок у розумінні статті 263 ЦПК України.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги є недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на сторону, щодо якої ухвалено рішення.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, тому судові витрати необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст. 12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017.

Суддя Є.В. Челюбєєв