Рішення № 137573012, 18.06.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13823/21

Провадження № 2/761/510/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Сіромашенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторінцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

14.04.2021 позивач інтереси, якого представлені адвокатом, звернувся до Шевенківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «КБ «Надра», в якому просив визнати недійсним договір №08/2006/840к730 від 08.05.2019 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором укладеноо між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Надра».

Позов обґрунтовує тим, що 12.07.2016 ПАТ «КБ «Надра» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 17.10.2006 було укладено кредитний договір №08/2006/840к730, за яким банк надав кредит в сумі 31 500,00 дол. США під 10 % річних та платою за управління кредитом із розрахунку 0,35 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Зазначає, що 17.10.2006 між банком та позивачем укладено договір поруки, яким передбачено, що останній поручився перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що витікають із кредитного договору.

Вказує, що 08.05.2019 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір №08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №08/2006/840к730 від 17.10.2006 перейшло до ОСОБА_2 . Крім того, 08.05.2019 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає (передає), а новий іпотеко держатель набуває (приймає) належні первісному іпотеко держателю права за договором іпотеки № 08/2006/840з730.

Позивач вважає, що договір № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 08/2006/840к730 від 17.10.2006 перйшло до відповідача є недійсним, оскільки відбулась заміна кредитора на фізичну особу, яка не має права надавати фінансові послуги. У зв`язку з чим, позивач вимушений звернуся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2021 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 06.03.2023 року вказаний позов передано для розгляду за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Постановою Київського апеляційного суду від 08.05.2023 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06.03.2023 рскасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.05.2023 вищевказана позовна заява передана в провадження судді ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 26.10.2023 відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 матеріали вказаної справи передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В., у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_4 , на підставі розпорядження № 01-08-739 від 11.03.2026.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Сповіщався належним чином, повідомлення було вручено представнику за довіреністю 24.04.2026.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 жовтня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» в особі начальника відділення № 12 філії ВАТ «КБ «Надра» Черкаське РУ, правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 08/2006/840к730, відповідно до якого остання отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 31 500,00 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 10%.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_3 за вказаним договором 17 жовтня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» в особі начальника відділення № 12 філії ВАТ «КБ «Надра» Черкаське РУ, правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладено договір поруки.

08 травня 2019 року між ПАТ «КБ «НАДРА» в осоіб Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білої І.В. та ОСОБА_2 був укладений Договір № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором.

Згідно п. 2.1. за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу майнових прав, оформлених протоколом №UA-EA-2019-02-27-000111-b від 18.04.2019, складеного Товарною біржею «КАТЕРИНОСЛАВСЬКА» первісний кредитор передає у власність новому Кредитору, а новий кредитор приймає у власність права вимоги до позичальника за Кредитним договором № 08/2006/840к730 від 17.10.2006 з додатковими угодами/договорами (за наявності зазначеними у додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступника позичальника, спадкоємців позичальника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки позичальника, або які зобов`язані виконати обов`язки позичальника, за кредитним договором, новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Сторони домовились, що відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за договорами забезпечення, зокрема іпотекою, що була укладена в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за основним договором (за наявності), відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами після укладення цього договору. Відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимог за договорами забезпечення, які було укладено в нотаріальній формі, також відбувається за окремими договорами та підлягають нотаріальному посвідченню за рахунок нового кредитора. Сторони домовились, що відступлення первісним кредитором новому кредитору прав вимоги за договорами забезпечення, зокрема застави, договорами поруки, іншими договорами (за наявності), які були укладені у простій письмовій формі, здійснюється на підставі цього договору.

Згідно п. 2.2. вказаного договору за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4.1. цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах, вказаних у Додатку 1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на у умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

З реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, який є додатком № 1 до договору № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 08 травня 2019 року, вбачається, що до ОСОБА_2 перейшло право вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 за кредитним договором № 08/2006/840к730 від 17.10.2006 та право вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 за договором поруки від 17.10.2006.

Відповідно до п. 4.1. Договору № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором сторони домовились, що новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну продажу, відповідно до протоколу, складеного за реззультатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких визнано нового кредитора, а саме: 235 629,11 грн., без ПДВ, надалі за текстом - ціна договору. Ціну договору сплачено новим кредитором первісному кредитору у повному обсязі до моменту укладення цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ч. 4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права -вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Договір про відступлення прав вимоги за своїм змістом є договором відступлення прав вимоги, відповідно до якого застосовуються як положення ст.ст, 632, 655, 656 ЦК України, так і ст.ст. 512-519 ЦК України.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Таким чином, при укладенні договору № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 08 травня 2019 року сторонами були дотримані всі загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, а також вимоги закону щодо виду договорів, визначені ст. 513 ЦК України.

Сторони дійшли згоди з усіх істотних умов, дотримано встановлену законом форму для даного виду договорів, а також виконано всі умови для реального настання правових наслідків, що обумовлені ними, зокрема новим кредитором сплачено первісному кредитору обумовлену у договорі суму грошових коштів за відступлення прав вимоги, натомість первісним кредитором, внаслідок відступлення прав вимоги.

Згідно п. 6.4. Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами цей договір складений українською мовою у двох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для банку та нового кредитора.

Згідно п. 6.5 Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін.

Позивач стверджує, що Договір № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 08/2006/840к730 перейшло до відповідача ОСОБА_2 не може бути дійсним, оскільки відбулась заміна кредитора на фізичну особу, яка не має права надавати фінансові послуги.

Разом з тим, установлено, що оспорюваний договір не є договором факторингу, оскільки у вказаному договорі сторони договору визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором (п. 1.2 № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором).

У постанові Великої Палати Верховного Суду 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, визначено критерії розмежування договору факторингу та договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, які полягають у наступному.

Так, гідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання для фізичної особи, найменування та місцезнаходження для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як вже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права Позивача

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 ЦК України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 ЦК України.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Дослідивши в сукупності наявні в матеріалах справи документи, можна прийти до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідача.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 12, 13, 43, 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Суд прийшов до висновку, що відповідачами дотримано норми чинного законодавства при укладанні Договору № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 08 травня 2019 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено обставини недійсності Договору № 08/2006/840к730 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 08 травня 2019 року, на які позивач посилається як на підстави позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не ґрунтуються нормах чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

При цьому, відповідно до правил ст. 141 ЦПК України при відмові у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання правочину недійсним, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відпловідач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», код ЄДРПОУ 20025456, місце знаходження за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 15.

Повний текст рішення складено та підписано 18.06.2026.

Суддя: Сіромашенко Н.В. '