Ухвала суду № 137572052, 22.06.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2570/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 рокус-ще.Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого?судді Спічака Вадима Олексійовича,

за участю:

секретаря судового засідання?Пірожок Владислава Юрійовича

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хутор Центральная», місцезнаходження: Одеська область, Одеський район, с. Лиманка, ж/м «Червоний Хутір», вул. Центральна, буд. 7, 7/1, код ЄДРПОУ: 42225995, про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ та скасування реєстраційної дії,-??

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом в якому просить визнати недійсним рішення загальних зборів ОСББ «ХУТОР ЦЕНТРАЛЬНАЯ», оформлене протоколом від 06.07.2023 року щодо затвердження нової редакції Статуту, скасувати реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі щодо державної реєстрації змін до установчих документів ОСББ «ХУТОР ЦЕНТРАЛЬНАЯ» (редакція від 06.07.2023).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.04.2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хутор Центральная», про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ та скасування реєстраційної дії. Підготовче судове засідання призначено на 22 червня 2026 року на 11 годину 00 хвилин у залі судового засідання в приміщенні суду.

05.05.2026 року до суду надійшов відзив відповідача, у якому він просив закрити провадження у справі №904/2570/26 за позовною заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ та скасування реєстраційної дії. У обґрунтування відповідач вказує, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у обґрунтування якої позивач посилається на те, що у справі відсутні ознаки господарського спору.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, предмет, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору.

Отже, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з того, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб`єктів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 02 березня 2023 року у справі № 760/16852/21, провадження № 61-11513св22 зазначив, що спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Особливості правового режиму майна багатоквартирного будинку зумовлюють спеціальне правове регулювання порядку реалізації прав власниками нерухомого майна в такому будинку. Так, частиною другою статті 382 ЦК України визначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 385 ЦК України передбачено, що з метою забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями, управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Приписами статті 1 цього Закону розкрито поняття ОСББ як юридичної особи, створеної власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Термін «співвласники багатоквартирного будинку» вживається законодавцем у розумінні власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено статус ОСББ як непідприємницького товариства, що створюється для здійснення функцій, які забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем і відповідачем у суді.

Відповідно до ч. 2 статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» регламентовано, що питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються ГК України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Отже, виходячи з такого матеріально-правового регулювання зазначених правовідносин вони є господарськими за своєю правовою природою.

Звертаючись з позовною заявою ОСОБА_1 оспорює рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ХУТОР ЦЕНТРАЛЬНАЯ», оформлене протоколом від 06.07.2023 року щодо затвердження нової редакції Статуту.

Отже, фактично позивач оскаржує рішення загальних зборів ОСББ, що пов`язані з його діяльністю та управлінням, а саме з виключними повноваженнями загальних зборів ОСББ щодо затвердження статуту об`єднання ОСББ, тому цей спір найбільш наближений до спорів, пов`язаних з діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи - корпоративних спорів.

Заявлені позивачем вимоги пов`язані зі здійсненням нею корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління ОСББ.

Між тим, прийняття рішення установчими зборами щодо всіх питань, віднесених до їх компетенції та виключної компетенції загальних зборів ОСББ відповідно до статей 6, 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», стосується створення та управління ОСББ як юридичною особою, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначає предметну юрисдикцію спору про визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ судам господарської юрисдикції.

Верховний суд у Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).

Вищезазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 910/5179/20 (провадження № 12-38гс21) та у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2024 року у справі № 760/28764/20 (провадження № 61-1555св24).

У віднесенні цієї справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру корпоративних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1 ) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

За такого, провадження у даній справі слід закрити, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду Одеської області.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Щодо судових витрат які сторона відповідача просить стягнути з позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. При цьому учасники судового процесу та їхні представники зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається. Право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав є однією з основних засад цивільного судочинства.

Отже, для вирішення питання про компенсацію витрат відповідачу у зв`язку із закриттям провадження у справі самого лише факту закриття провадження недостатньо. Необхідним є встановлення саме необґрунтованих дій позивача, які перебувають у причинному зв`язку з понесеними відповідачем витратами.

Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що такі дії мають полягати не просто у помилковому зверненні до суду чи у подальшому закритті провадження, а у свідомій недобросовісній процесуальній поведінці позивача, яка свідчить про зловживання процесуальними правами. Крім того, має бути встановлена і необхідність понесення відповідачем відповідних витрат у зв`язку з такою поведінкою позивача.

При цьому, суд враховує, що звернення відповідача за професійною правничою допомогою та підготовка представником відповідача відзиву на позовну заяву, збір відомостей з відкритих джерел і подання відповідних документів дійсно свідчать про вчинення певних процесуальних дій у зв`язку з розглядом справи. Однак сам по собі факт несення таких витрат не є достатньою підставою для їх компенсації в порядку частини п`ятої статті 142 ЦПК України, оскільки для цього необхідно встановити, що вони стали наслідком саме необґрунтованих дій позивача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що представником відповідача не доведено наявності у діях позивача саме свідомої недобросовісної процесуальної поведінки, яка б свідчила про зловживання процесуальними правами та утворювала передбачені частиною п`ятою статті 142 ЦПК України підстави для компенсації витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин підстави для задоволення заяви про компенсацію судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 196-200, 255, 256 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хутор Центральная», місцезнаходження: Одеська область, Одеський район, с. Лиманка, ж/м «Червоний Хутір», вул. Центральна, буд. 7, 7/1, код ЄДРПОУ: 42225995, про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ та скасування реєстраційної дії,-??закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному с. 261 ЦПК України.

Повний текст ухвали суду складено 22 червня 2026 року.

Суддя Спічак В.О.