Рішення № 137571829, 14.05.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55064/25-ц

пр. 2-6221/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - відповідач, ТОВ «Дієса») про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та витрати на правову допомогу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , працював у ТОВ «Дієса» з 06.08.2021 року до 20.10.2023 року, на посаді продавець консультант, що підтверджується записами з трудової книжки, з дати звільнення у роботодавця не одержав остаточного розрахунку.

20.10.2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади відповідно до наказу № Z00/19/10/005 про припинення трудового договору за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Зокрема, йому не виплачено: заробітну плату за відпрацьовані дні жовтня 2023 року, компенсацію за невикористані 21 календарний день відпустки, а також середній заробіток за кожен день затримки остаточного розрахунку.

За даними форми ОК-7 Пенсійного фонду, сума нарахованого доходу позивача за останні 12 місяців перед звільненням (листопад 2022 - жовтень 2023) склала 180 000,00 грн. Отже, середньомісячний заробіток позивача становить 16269,04 грн (195 228,55 : 12). Середньоденний заробіток за розрахунковий період (365 днів) становить близько 493,15 грн. Середня місячна зарплата: 16 269,04 грн. Середньоденна зарплата: 16 269,04 грн ? 12 : 365 = 534,87 грн. Компенсація за 21 д. відпустки: 493,15 грн ? 21 = 11 232,27 грн. Невиплачений заробіток за відпрацьовані дні з 01.07.2023 по 01.11.2023 року в сумі - 48 138, 30 грн. (534,87?90). Середній заробіток за період затримки (21.10.2023-23.10.2025): кількість календарних днів - 733, середньоденна 534,87 грн = 534,87 грн ? 733 = 392 059,71 грн.

Відповідно до даних виписки з карткового рахунку, форми ОК-5 та ОК-7 позивачу за 12 місяців 2023 року було нараховано суму доходів, що склала 206 435,82 грн. Кількість календарних днів за 12 місяців 2023 року становить 365 днів. Таким чином, середня зарплата становить 206435,82 / 365 - 565,58 грн. Кількість днів невикористаної відпустки на момент звільнення у 2023 році 28. Таким чином, компенсація за невикористану відпустку складає: 28 х 565,58 - 15 836,24 грн. Враховуючи суму оподаткування вказаної суми, що підлягає сплатою позивачем: 19,5%, то сума компенсації за невикористану відпустку, що підлягає виплаті та стягненню на користь позивача складає 12 748,17 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 12 748,17 грн.

Крім того, середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно із положеннями «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року становить 534,87 грн. Позивача було звільнено 20 жовтня 2023 року, тобто затримка виплати заробітної плати після звільнення настає з 21 жовтня 2023 року. Отже, за період з 21 жовтня 2023 року по 23 жовтня 2025 року затримка виплати заробітної плати складає 733 робочих днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 392 059,71 грн (534,87 грн х 733 робочих днів).

З урахуванням наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь невиплачений заробіток за відпрацьовані дні з 01.07.2023 року по 01.11.2023 року в сумі - 48 138,30 грн, компенсацію за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки в сумі 11 232,27 грн, середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 21.10.2023 року по 23.10.2025 року в сумі 392 059,71 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.11.2025 року відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25.02.2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.02.2026 року відкладено розгляд справи на 14.05.2026 року.

02.03.2026 року від ТОВ «Дієса» до суду подало відзив на позовну заяву, в якому відповідач у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку просили відмовити, оскільки між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-240827 від 23.04.2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок.

У судове засідання, призначене на 14.05.2026 року, позивач та його представник не з`явилися, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у їх відсутності.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд установив, що ОСОБА_1 , працював у ТОВ «Дієса» з 06.08.2021 року до 20.10.2023 року, на посаді продавець консультант, що підтверджується записами з трудової книжки. 20.10.2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади відповідно до наказу № Z00/19/10/005 про припинення трудового договору за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Проте, йому не виплачено: заробітну плату за відпрацьовані дні жовтня 2023 року, компенсацію за невикористані 21 календарний день відпустки, а також середній заробіток за кожен день затримки остаточного розрахунку.

За даними форми ОК-7 Пенсійного фонду, сума нарахованого доходу позивача за останні 12 місяців перед звільненням (листопад 2022 - жовтень 2023) склала 180 000,00 грн. Отже, середньомісячний заробіток позивача становить 16269,04 грн (195 228,55:12). Середньоденний заробіток за розрахунковий період (365 днів) становить близько 493,15 грн. Середня місячна зарплата: 16 269,04 грн. Середньоденна зарплата: 16 269,04 грн ? 12 : 365 = 534,87 грн. Компенсація за 21 д. відпустки: 493,15 грн ? 21 =11 232,27 грн. Невиплачений заробіток за відпрацьовані дні з 01.07.2023 по 01.11.2023 року в сумі - 48 138, 30 грн. (534,87?90). Середній заробіток за період затримки (21.10.2023-23.10.2025): кількість календарних днів - 733, середньоденна 534,87 грн = 534,87 грн ? 733 = 392 059,71 грн.

Відповідно до даних виписки з карткового рахунку, форми ОК-5 та ОК-7 позивачу за 12 місяців 2023 року було нараховано суму доходів, що склала 206 435,82 грн. Кількість календарних днів за 12 місяців 2023 року становить 365 днів. Таким чином, середня зарплата становить 206435,82 / 365 - 565,58 грн. Кількість днів невикористаної відпустки на момент звільнення у 2023 році 28. Таким чином, компенсація за невикористану відпустку складає: 28 х 565,58 - 15 836,24 грн. Враховуючи суму оподаткування вказаної суми, що підлягає сплатою позивачем: 19,5%, то сума компенсації за невикористану відпустку, що підлягає виплаті та стягненню на користь позивача складає 12 748,17 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 12 748,17 грн.

Крім того, середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно із положеннями «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року становить 534,87 грн. Позивача було звільнено 20.10.2023 року, тобто затримка виплати заробітної плати після звільнення настає з 21.10.2023 року. Отже, за період з 21.10.2023 року по 23.10.2025 року затримка виплати заробітної плати складає 733 робочих днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 392 059,71 грн (534,87 грн х 733 робочих днів).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, стягує на підставі статті 117 КЗпП України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Тобто визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні.

ТОВ «Дієса» посилалося на підтвердження своїх заперечень проти позову, вказав, що унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройної агресії рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутності доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повного знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: АДРЕСА_1., де знаходився основний товарний склад, внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.

Статтею 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє дотепер.

У листі від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія рф проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

24.03.2022 року набрав чинності Закон України від 15.03.2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю в частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 14-1 Закону України від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР«Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон про ТПП), Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року в справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21), у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справах № № 646/3570/20 (провадження № 61-19278св21), 359/3098/20 (провадження № 61-3969св21) та від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20 (провадження № 61-8395св22), вказано, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий в порядку та на підставі статті 14-1Закону про ТПП.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 19 серпня 2022 року в справі № 908/2287/17, від 16 липня 2019 року в справі № 917/1053/18, від 14 лютого 2018 року № 926/2343/16, від 25 листопада 2021 року в справі № 905/55/21, на які посилається заявник.

Відповідачем до відзиву було додано сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23.04.2024 року № 3000-240827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за ст. ст. 94 та 115-117 КЗпП України.

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12.03.2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

Указані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.12.2024 року у справі № 757/2043/24 (провадження № 61-11900св24).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань та обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, а в даному випадку вина повністю відсутня, підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати несе позивач відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 21, 47, 94, 97, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 12.06.2026 року

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ