Рішення № 137570012, 18.06.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4350/25

Провадження № 2/488/865/26 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

18.06.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі - судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання - Коваль А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Орган опіки і піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

У жовтні 2025 року до Корабельного районного суду міста Миколаєва позивач - ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Тищенка С.Ю., звернулась до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Орган опіки і піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав, в якому просила суд позбавити відповідача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП - НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача вказав, що 14.04.2018 року між сторонами було зареєстровано шлюб, про що Приморським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області зроблено актовий запис №655.

Від даного шлюбу у сторін народилася дитина - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час подружнього життя з 'ясувалося, що вони мають різні погляди на життя, шлюб та інші цінності, проявилась різність наших характерів. Між ними погіршилися відносини, постійно виникали непорозуміння, які призвели до того, що у них припинились фактичні подружні стосунки.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.07.2021 року шлюб між сторонами розірвано.

Після припинення сімейних відносин дитина проживає разом із матір`ю та перебуває на її повному утриманні. Позивачка вказувала, що відповідач з квітня 2021 року окремо проживає від дитини, участі у її вихованні не бере, не цікавиться станом здоров`я, навчанням та розвитком доньки, не підтримує з нею спілкування та не бере участі у забезпеченні її потреб.

Також представник позивача зазначав, що на підставі судового наказу Малиновського районного суду м. Одеси від 09.07.2021 року з відповідача стягуються аліменти на утримання дитини, однак останній свої обов`язки щодо матеріального утримання доньки не виконує, внаслідок чого утворилася значна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі - 175 628,01 грн. Зазначені обставини підтверджуються довідкою та розрахунком з виконавчої служби з моменту відкриття виконавчого провадження з 2021 року по 2025 рік.

Дитина проживає спільно з матір`ю - позивачкою у справі, яка піклується про стан її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховує дитину в дусі поваги та любові. Біологічний батько дитини (відповідач) жодної участі в житті дитини не приймає з моменту припинення шлюбних стосунків.

За твердженням позивача, відповідач протягом тривалого часу самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не виявляє інтересу до її життя та розвитку, не підтримує будь-яких контактів із донькою та не надає їй матеріальної допомоги.

Позивач вважає, що така поведінка відповідача свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим просила суд позбавити його батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_5 .

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.10.2025 року провадження по зазначеній справі було відкрито та справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження. Копію ухвали надіслано сторонам. Одночасно запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження подати на адресу Корабельного районного суду міста Миколаєва відзив на позов.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.10.2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тищенко Станіслава Юрійовича про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Орган опіки і піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав. Зобов`язано Орган опіки та піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради надати по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Орган опіки і піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) відносно його доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протокольною ухвалою від 18.06.2026 року закрито підготовче провадження у справі.

Позиції учасників справи

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, були повідомлені своєчасно та належним чином. Причини їх неявки суду невідомі.

18.06.2026 року від представника позивача - адвоката Тищенка С.Ю., до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника. У поданій заяві представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. При цьому представник позивача зазначив, що відповідач протягом тривалого часу не бере участі у вихованні та утриманні дитини, не спілкується з нею, не цікавиться її життям та розвитком, має заборгованість зі сплати аліментів, а також не надав суду доказів належного виконання батьківських обов`язків. На думку представника позивача, наявні у справі докази свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Відповідач - ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, судом про дату і час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. У поштових повідомленнях від 29.10.2025 року, 25.12.2025, 02.02.2026, 30.03.2026, 29.04.2026, 26.05.2026 року проставлена відмітка про відсутність відповідача за місцем проживання. Відповідно до положень пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України дата проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за місцем проживання є днем вручення судової повістки.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Представник третьої особи - Органу опіки і піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської області свого представника у судове засідання не направив, був повідомлений своєчасно та належним чином.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

14.04.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 , виданого Приморським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, складено актовий запис № 655.

Від зазначеного шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повним витягом з актового запису про народження № 1465011/00/АІІ/2019/230174 від 07.01.2019 року, складеним у м. Варшава Республіки Польща. Зі змісту зазначеного документа вбачається, що батьками дитини є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.07.2021 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно з наданими суду довідками про реєстрацію місця проживання особи, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітня ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .

У Корабельному відділі державної виконавчої служб у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання судового наказу № 2-н/521/991/21 (521 /8800/21), виданого 03.08.2021 року Малиновським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15.06.2021 року і до досягнення донькою повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до наданого до суду розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по ВП № НОМЕР_4, сукупна заборгованість боржника: ОСОБА_2 станом на липень 2025 року становить 179 386,26 грн.

З наданих до суду відповідей на адвокатські запити адвоката позивача від Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради вбачається, що позивачка ОСОБА_1 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, під наглядом лікаря-психіатра не знаходиться та за психіатричною допомогою не зверталася.

З відповіді Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з даними бази даних «Розшук» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», у державному розшуку не перебувала та станом на 05.08.2025 року в розшуку не перебуває.

Крім того, відповідно до відповіді Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, станом на 06.08.2025 року за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

З інформації директора Дошкільного закладу № 72 м. Варшави від 01.09.2025 року вбачається, що малолітня ОСОБА_5 протягом трьох років відвідує зазначений заклад, належним чином розвивається та забезпечена усім необхідним. Мати дитини - ОСОБА_1 - систематично піклується про доньку, бере активну участь у житті закладу, приводить та забирає дитину, а в окремих випадках це здійснює бабуся дитини. Водночас батько дитини - ОСОБА_2 - до дошкільного закладу не звертався, контактів із його працівниками не підтримував, дитину не приводив і не забирав, участі у вихованні та розвитку доньки не брав.

З довідки Одеського санаторного закладу дошкільної освіти «Ясла-садок» № 239 компенсуючого типу Одеської міської ради вбачається, що ОСОБА_5 була зарахована до зазначеного закладу з 30.08.2021 року. З 24.02.2022 року освітній процес у закладі було призупинено у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, а з 05.09.2025 року заклад відновив освітній процес за дистанційною формою навчання, у зв`язку з чим усім вихованцям було запропоновано відвідування занять дистанційно незалежно від місцеположення, а ОСОБА_6 переведено до дистанційної групи « Буратіно ». З 01.09.2025 року дитина вибула із закладу у зв`язку з досягненням шкільного віку.

Також встановлено, що за період перебування дитини у закладі дошкільної освіти (5 місяців у групі раннього віку) піклування про неї здійснювала мати - ОСОБА_1 , тоді як батько дитини - ОСОБА_2 - заклад не відвідував, з його працівниками не спілкувався та участі у вихованні і розвитку доньки не брав.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р., яка була підписана Україною 21.02.1990 р., ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991 р. і набула чинності для України 27.09.1991 р., яка в силу Конституції України та положень ст. 13 СК України є частиною національного сімейного законодавства України визнаний принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані турбуватися про здоров`я дитини, його фізичний, духовний розвиток.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачений вичерпаний перелік правових підстав позбавлення особи батьківських прав. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

24.10.2025 року до суду надійшов лист Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, надісланий на виконання ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва від 09.10.2025 року у справі № 488/4350/25 про витребування висновку органу опіки та піклування щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_5 .

У зазначеному листі орган опіки та піклування повідомив, що на адресу адміністрації 01.10.2025 року звернувся представник позивача - адвокат Тищенко С.Ю. із відповідним клопотанням про надання висновку. За результатами первинного опрацювання поданих матеріалів встановлено, що документи подані не в повному обсязі, у зв`язку з чим на адресу заявника було направлено лист із проханням надати додаткові документи.

Також зазначено, що після отримання повного пакету документів, з`ясування думки батька, складення акту обстеження житлово-побутових умов дитини та проведення опитування дитини, питання буде розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дітей Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, за результатами чого до суду буде подано відповідний висновок.

15.01.2026 року ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі № 488/4350/25 про зобов`язання органу опіки та піклування надати висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_5 було повторно направлено до Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради для виконання.

06.02.2026 року до суду надійшов лист Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, надісланий на виконання зазначеної вище ухвали в якому зазначено, що у листі від 16.10.2025 року № 3505/01-20 повідомлено, що на адресу органу опіки та піклування 01.10.2025 року звернувся адвокат Тищенко С.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , з питання надання висновку щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_5 . За результатами перевірки поданих матеріалів встановлено, що документи подані не в повному обсязі, у зв`язку з чим заявнику було направлено повідомлення про необхідність подання додаткових документів для подальшого розгляду питання органом опіки та піклування.

25.05.2026 року до суду надійшла заява представника Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради - Андрушкевич М.Г., в якій просила долучити до матеріалів справи лист першого заступника голови районної адміністрації.

Зі змісту листа вбачається, що Корабельним районним судом м. Миколаєва розглядається справа № 488/4350/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав. До органу опіки та піклування (вх. № 0-2877 від 01.10.2025 року) звернулася ОСОБА_1 із зазначеного питання. Однак у зв`язку з недостатністю поданих документів Хаджибейською районною адміністрацією Одеської міської ради листом від 13.10.2025 року заявника через її представника - адвоката Тищенка С.Ю. було повідомлено про необхідність надання додаткових документів, необхідних для належного опрацювання звернення.

У листі також зазначено, що станом на дату його складення жодних додаткових документів ані від заявниці, ані від її представника до органу опіки та піклування не надходило, у зв`язку з чим питання по суті не могло бути розглянуте у встановленому порядку. Крім того, 19.05.2026 року під час телефонної розмови було отримано інформацію про те, що мати малолітньої дитини разом із дитиною проживає за межами України, що унеможливлює проведення повного обстеження житлово-побутових умов та з`ясування всіх необхідних обставин, передбачених ст. 19 Сімейного кодексу України.

У зв`язку з викладеним орган опіки та піклування зазначив про відсутність на теперішній час можливості підготовки та подання до суду висновку щодо доцільності або недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

У підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав позивачка посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а саме: не бере участі у її вихованні, не цікавиться її життям, розвитком та станом здоров`я, не підтримує з нею спілкування та не забезпечує належного матеріального утримання.

З огляду на те, що відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини, суд наголошує, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження№ 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Виходячи з матеріалів справи, суд зазначає, що сама по собі констатація факту відсутності участі відповідача у вихованні дитини, його невідвідування закладів дошкільної освіти, відсутність особистих звернень до навчальних закладів щодо дитини, а також нездійснення будь-якого контакту з педагогічними працівниками не є безумовною та достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Так само наявність відомостей про невиконання відповідачем обов`язку щодо належного матеріального утримання дитини, зокрема за наявності заборгованості зі сплати аліментів, та відсутність доведеного інтересу до її навчання, розвитку та побуту, у тому числі в умовах перебування дитини у закладах дошкільної освіти, сама по собі не свідчить про наявність усіх необхідних ознак винної поведінки, яка б безумовно обґрунтовувала застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Такі обставини можуть свідчити про порушення належного рівня сімейних відносин та емоційного зв`язку між батьком і дитиною, однак не виключають можливості їх відновлення та не доводять неможливості зміни ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків у майбутньому.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).

Як встановлено судом, позбавлення відповідача батьківських прав, як природного права, що виникає з факту походження дитини та включає право на її виховання, спілкування, захист інтересів і участь у її житті, є виключним заходом впливу, застосування якого можливе лише за умови доведення винної та систематичної поведінки батька, спрямованої на свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, необхідність застосування якого за обставин цієї справи до відповідача не доведено. Позивачка не надала суду беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження винної поведінки відповідача, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки, що могли б бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

За таких обставин висновок про винне умисне невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, без надання йому можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з донькою, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні, був би передчасним.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітньої дитини, що підтверджується розрахунком органу державної виконавчої служби у виконавчому провадженні. З огляду на що суд вважає за належне зазначити, що факт стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення його від виконання батьківських обов`язків по утриманню дітей, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання одного з батьків до надання дитині належного утримання. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 березня 2019 року, справа № 559/1553/16-ц; від 12 вересня 2019 року, справа №317/4102/17; від 19 вересня2019року, справа № 459/1736/16-ц.

Наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, від 02 червня 2022 року у справі № 754/15490/18).

Крім того, суд бере до уваги процесуальну поведінку позивачки та її представника - адвоката, які у призначені судові засідання не з`являлися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, при цьому заявляли клопотання про розгляд справи за їх відсутності та наполягали на задоволенні позовних вимог.

Водночас встановлено, що позивачкою та її представником не було належним чином виконано вимоги органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації щодо надання повного пакету документів, необхідних для підготовки висновку у справі, у зв`язку з чим орган опіки та піклування був позбавлений можливості сформувати та подати до суду відповідний висновок по суті спору.

Також з матеріалів справи вбачається, що мати малолітньої дитини та сама дитина фактично перебувають за межами України, що унеможливлює повне та всебічне з`ясування органом опіки та піклування всіх обставин, передбачених статтею 19 Сімейного кодексу України, зокрема щодо умов проживання та виховання дитини в Україні, а також додатково впливає на об`єктивну можливість формування відповідного висновку у даній справі.

Разом з тим, суд наголошує, що оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що відповідач - ОСОБА_2 як батько не бере достатньої участі у вихованні доньки, суд вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, поклавши на Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання дитини стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як батька стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивачка не позбавлена можливості повторно ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено ним дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22,від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23).

Щодо судових витрат

Враховуючи вимоги п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Керуючись Законом України "Про охорону дитинства", ст.ст. 19, 150, 155, 164-166, Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 14, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Орган опіки і піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Третя особа - Орган опіки і піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської області, код ЄДРПОУ: 26303175, адреса: м. Одеса, вул. Євгенія Танцюри, буд. 22.

Повний текст судового рішення складено 22.06.2026 року.

Суддя Яна Анатоліївна Чернявська