Рішення № 137569663, 11.06.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/11442/24

Провадження № 2/127/1447/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Федчишена С.А., при секретарі Підвисоцькій О.Ю., Стояк В.Д., за участю представника позивача Бевз О.І., представника відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Кравчук С.О., представника відповідача Дмитрук Ю.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2024 до Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 14.03.2023 за фактом виявлення на території сміттєзвалища в м. Погребище, Вінницької області автомобіля «ГАЗ», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , який здійснив вивіз та злив нечистот на території сміттєзвалища, чим здійснив забруднення земель, що може створити загрозу для здоров`я людей, було внесено відомості до ЄРДР №12023020060000111 за ч.1 ст. 239 КК України. 14.03.2023 з території сміттєзвалища вилучено належний ОСОБА_2 автомобіль марки «ГАЗ», д.н.з. НОМЕР_1 , та поміщений на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. 17.03.2023 ухвалою слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області накладено арешт на вилучений транспортний засіб, яка скасована ухвалою Вінницького апеляційного суду та постановлена нова ухвала, якою на транспортний засіб накладено арешт, шляхом заборони його відчуження та передано ОСОБА_2 на відповідальне зберігання. Апеляційний суд не встановив необхідності у зберіганні автомобіля на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, оскільки, зокрема, невідомо, в яких умовах він зберігається, а ОСОБА_2 на той час не мав жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні. 28.04.2023 постановою старшого слідчого кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 239 КК України. Беручи до уваги ситуацію, яка мала місце щодо внесення відомостей до ЄДРД за попередньою кваліфікацією за ч.1 ст. 239 КК України, усвідомлюючи, що це кримінальне правопорушення стосується безпосередньо ОСОБА_2 , як фізичної особи, він як громадянин був позбавлений реальної можливості здійснювати будь - яку діяльність з метою отримання доходу щонайменше у період з 14.03.2023 по 14.04.2023, крім цього увесь період часу поки слідчий не повідомив про закриття кримінального провадження, ОСОБА_2 не міг належно працювати через психоемоційний стан, переживання та виконання вимог поліцейських щодо явки до слідчого органу, надання пояснень та документів, заявлення окремих клопотань на доведення своєї невинуватості. У зв`язку з зазначеними подіями, ОСОБА_2 переніс значний психологічний, емоційний стрес, потребував медичного лікування, регулярного нагляду лікарів, прийому й по даний час ліків, його здоров`я значно погіршилося. Крім того, вказані події вплинули на порушення нормальних життєвих, суспільних зв`язків, вплинули на приниження престижу та ділової репутації ОСОБА_2 серед мешканців міста, які у своїй більшості були з ним знайомі та поінформовані про вилучення автомобіля та поміщення його на спец-майданчик. Через неможливість працювати позивач втратив певну кількість замовників, деякі взагалі припинили з ним співпрацю. Час і зусилля на відновлення попереднього стану в його роботі по даний час не дали належних позитивних результатів. Враховуючи викладене, просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України зі спеціального єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 втрачений заробіток в розмірі 6 700,00 грн., 1/3 частку сплаченого в дохід держави податку і бюджетного платежу в сумі 571,13 грн. та 200 000,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.04.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

26.04.2024 за допомогою системи «Електронний суд» представником відповідача-1 ГУНП у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки відсутнє жодне рішення суду в порядку КПК України, яке б свідчило про незаконність дій працівників ГУНП у Вінницькій області, вчинених по відношенню до позивача, а відтак факт незаконності дій ГУНП на сьогоднішній день є недоведеним, що свідчить про відсутність підстав для відшкодування шкоди, завданої органом дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Крім того, факт душевних страждань має бути доведений в суді належними засобами доказування і доказування цих обставин покладається на особу, яка про це зазначає. З огляду на обставини справи, факт наявності у ОСОБА_2 моральної шкоди залишається недоведеним, адже в матеріалах справи відсутні будь - які докази її завдання, повідомлення про підозру ОСОБА_2 не вручалося, досудове розслідування по кримінальному провадженні завершено 28.04.2023.

26.04.2024 представником відповідача-2 Вінницької обласної прокуратури подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-2 просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що аналізуючи дії прокурора під час нагляду за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у зазначеному кримінальному провадженні встановлено, що ним лише погоджено клопотання про накладення арешту на транспортний засіб, який вилучено у ОСОБА_2 , оскільки цей транспортний засіб був знаряддям вчинення злочину, містив сліди кримінального правопорушення. Слідчих (розшукових) дій прокурор у кримінальному провадженні особисто не проводив, письмові вказівки слідчому для виконання не надавав, рішення про обмеження будь - яких прав ОСОБА_2 не приймав. Заходи реагування у ході досудового розслідування прокурором не вживалися. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не скасував накладений арешт на автомобіль, а лише змінив спосіб забезпечення арешту майна. Отже, законодавство, з яким позивач пов`язує виникнення у нього права на відшкодування шкоди, за фактичних обставин, що мають місце у даній справі, такого права позивачу не надає. Крім того, ОСОБА_2 не надано належних та достовірних доказів того, що внаслідок накладення арешту на автомобіль та поміщення його на спец-майданчик, його фактично було позбавлено можливості займатись підприємницькою діяльністю, спрямованою на заробіток коштів для утримання сім`ї. Слідчі органи з початку внесення інформації до ЄРДР та реєстрації даного кримінального провадження і до його закінчення не звинувачували позивача у вчиненні злочину і не оголошували йому підозру, з боку органів слідства не було жодних обмежень щодо працевлаштування та місця перебування ОСОБА_2 . Органами досудового слідства не вчинялись будь - які дії, спрямовані на блокування чи припинення підприємницької діяльності позивача, відслідковування його пересування, змушування доводити свою невинуватість, а також змін життєвого укладу, розірвання так званих ділових зв`язків, пов`язаних із здійсненням діяльності у сфері вивезення рідких побутових відходів, що відповідно спричинило шкоду його здоров`ю та значну моральну шкоду, нанесли шкоду його діловій репутації, фактично зруйнували її, порушило його психо-емоційний стан внаслідок чого він був змушений звертатись за медичною допомогою та приймати лікарські препарати. Незаконність дій та рішень органів прокуратури засобами судового контролю на стадії досудового розслідування при здійсненні кримінального провадження не встановлена. Таким чином, відповідно до фактичних обставин даної справ, прокурор у даному кримінальному провадженні (процесуальний керівник) діяв з дотриманням норм КПК України, незаконність дій та рішень прокурора не встановлена. Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачами, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно - правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправним діяннями відповідачів, не доведено завдання матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку, що відповідно до ст. 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

30.04.2024 за допомогою системи «Електронний суд» представником відповідача-3 Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-3 просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та позовні вимоги про стягнення втраченого заробітку та сплаченого у дохід держави податку і бюджетного платежу залишити без розгляду. Відзив обґрунтовано тим, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого заподіяно шкоду. Залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача. Позовна заява про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має містити відомості про те, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної шкоди, визначений позивачем у розмірі 200 000,00 грн., не є адекватним, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, а вказана сума шкоди є завищена і не відповідає дійсності. Вимога Позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн. може свідчити лише про намір позивача збагатитись за рахунок кошти Державного бюджету, в той час. Коли в Україні введено воєнний стан, кошти Державного бюджету повинні спрямовуватись на виплати військовим, які стоять на захисті Держави та забезпечення численних витрат, пов`язаних з оборонними потребами. Стосовно вимоги про стягнення втраченого заробітку, 1/3 частки сплаченого у дохід держави податку і бюджетного платежу, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження відсторонення його від роботи (посади), відбування кримінального покарання чи виправних робіт, як адміністративного стягнення.

06.05.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив Вінницької обласної прокуратури, в якій ОСОБА_2 зазначив, що відзив прокуратури стосується фактично лише вимоги позову щодо відшкодування моральної шкоди, хоча відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свою позицію щодо невизнання позову в частині відшкодування майнової шкоди прокуратура не мотивувала жодним чином, що свідчить про фактичне визнання вимог у цій частині.

06.05.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив ГУ ДКСУ у Вінницькій області, в якій ОСОБА_2 зазначив, що посилання у відзиві Державної казначейської служби України у Вінницькій області на те, що вона не вчинила щодо нього жодних протиправних дій, якими б були порушені його законні права і інтереси, є безпідставними. Посилання представника відповідача-3, що позивачем не надано жодного документа як підставу для відшкодування шкоди не відповідає дійсності, у справі міститься чимала кількість належних, достовірних та допустимих доказів завдання шкоди ОСОБА_2 органом досудового розслідування. Посилаючись на те, що позивача не було відсторонено від роботи, представник ДКСУ у Вінницькій області стверджує про відсутність у нього права на відшкодування завданої шкоди, однак представник не взяла до уваги, що ОСОБА_2 працював як ФОП, а не на державній службі, де його могли відсторонити від роботи через порушення трудових функцій. Просив суд визнати доводи відповідача-3, наведені у відзиві на позов з невизнання вимог ОСОБА_2 , необґрунтованими і безпідставними, а позов задовольнити у повному обсязі.

09.05.2024 за допомогою системи «Електронний суд» на адресу суду надійшла відповідь на відзив ГУНП України у Вінницькій області, в якій ОСОБА_2 зазначив, що він не погоджується з висновком представника відповідача-1, де він констатує, що на сьогоднішній день відсутнє рішення суду у порядку КПК України, яке б свідчило про незаконність дій працівників ГУНП у Вінницькій області, вчинених по відношенню до ОСОБА_2 , а відтак факт незаконності дій ГУНП є недоведеним, що свідчить про відсутність підстав для відшкодування шкоди, завданої органом дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, оскільки ухвала апеляційного суду від 06.04.2023 умотивована нормами КПК України і постановляючи дане рішення, апеляційний суд керувався виключно ст. 422 КПК України. Представник поліції у відзиві дійшов висновку, що з його оцінки обставин справи факт завдання ОСОБА_2 моральної шкоди залишається недоведеним, бо матеріали справи не містять відповідних доказів. Така простота оцінки цієї справи взагалі нівелює норми права щодо завдання громадянину майнової та моральної шкоди неправомірними, що доведено ухвалою апеляційного суду від 06.04.2023, процесуальним діями органу досудового розслідування. Якщо слідувати логіці відповідача-1, то порушивши кримінальне провадження по факту правоохоронні органи можуть вчиняти будь-які дії щодо конкретної особи, не боячись відповідальності навіть за вчинки, що тягнуть тяжкі наслідки для такої особи. Таке міркування суперечить духу права, принципам, яких дотримується Європейський суд з прав людини, визначаючи її найвищою цінністю демократичного суспільства. Просив суд визнати відзив відповідача-1 безпідставним, необґрунтованим, а заявлені ним вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 01.10.2024 призначено по справі судово - психологічну експертизу, провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.

27.02.2026 на виконання ухвали суду на адресу суду надійшов висновок експерта від 24.02.2026 № СЕ - 19/102-25/24307-ПС за результатами судової психологічної експертизи, проведеної за матеріалами цивільної справи №127/11442/24, за позовом ОСОБА_2 , щодо відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.04.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Судом встановлено, що як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 14.03.2023 було внесено дані до ЄРДР №12023020060000111 за ч. 1 ст. 239 КК України. (т. 2 а.с. 88)

Відповідно до Постанови про визнання оглянутих предметів речовим доказом та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 14.03.2023, крім іншого визнано речовим доказом транспортний засіб марки «ГАЗ», моделі «5314», типу «Спеціалізований вантажний - спеціалізований цистерна асенізаційна - С», сірого кольору, держ. номер НОМЕР_1 власником якого є ОСОБА_2 та поміщено на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів Погребищенського СПД №2 ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, щодо вирішення подальшої долі речового доказу в суді. (т. 2 а.с. 90-92)

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 16.03.2023 по справі №136/458/23, задоволено клопотання про арешт майна. Накладено арешт на транспортний засіб автомобіль марки «ГАЗ», моделі «5314», типу «Спеціалізований вантажний - спеціалізований цистерна асенізаційна - С», сірого кольору, держ. номер НОМЕР_1 власником якого є ОСОБА_2 , який поміщено на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів Погребищенського СПД №2 ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, що розташований за адресою: м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 81-Г, Вінницької області. (т. 1 а.с. 58-60)

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06.04.2023 по справі №136/458/23, ухвалу слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області від 17.03.2023 скасовано, постановлено нову ухвалу наступного змісту: клопотання слідчого задовольнити частково. Накласти арешт на транспортний засіб автомобіль марки «ГАЗ», моделі «5314», типу «Спеціалізований вантажний - спеціалізований цистерна асенізаційна - С», сірого кольору, держ. номер НОМЕР_1 власником якого є ОСОБА_2 шляхом заборони відчуження. Передати автомобіль марки «ГАЗ», моделі «5314», типу «Спеціалізований вантажний - спеціалізований цистерна асенізаційна - С», сірого кольору, держ. номер НОМЕР_1 на відповідальне зберігання ОСОБА_2 . (т. 1 а.с. 15-20)

Як вбачається з Податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, який подавав звітність до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Погребищенська державна податкова інспекція. (т. 1 а.с. 27-29, а.с. 55-57)

Згідно інформації, наданої Комунальним підприємством «Погребищекомунсервіс», підприємство не заключало договорів на вивіз рідких нечистот ні з одним підприємством та підприємцями району. Не був заключений договір також із ОСОБА_2 . (т. 2 а.с. 107)

18.04.2023 до слідчого відділення ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області надійшла заява ОСОБА_2 , згідно якої він просив письмово повідомити про обмеження відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 06.04.2023, а також повідомити, чи заборонено йому як ФОПу використовувати його за призначенням.

Відповідно до листа вих. №Т-15/229-02-2023 від 18.04.2023 слідчого відділення ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, ОСОБА_2 повідомлено, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06.04.2023 клопотання слідчого задоволено частково, а саме: накладено арешт на автомобіль марки «ГАЗ», моделі «5314», типу «Спеціалізований вантажний - спеціалізований цистерна асенізаційна - С», сірого кольору, держ. номер НОМЕР_1 власником якого є ОСОБА_2 , шляхом заборони його відчуження. 14.04.2023 даний автомобіль передано ОСОБА_2 на відповідальне зберігання, про що у його присутності було складено відповідний протокол та роз`яснено вимоги ст. 382 КК України. Крім того, роз`яснено ОСОБА_2 його право використовувати автомобіль ГАЗ», моделі «5314», типу «Спеціалізований вантажний - спеціалізований цистерна асенізаційна - С», сірого кольору, держ. номер НОМЕР_1 за його цільовим призначенням, тобто здійснювати підприємницьку діяльність, працювати на виконання офіційно укладених та чинних договорів на виконання певних видів робіт. (т. 2 а.с. 117-118)

Згідно розрахунку отриманого від Державної екологічної інспекції Вінницької області, сума завданої шкоди, внаслідок забруднення земельної ділянки 30 кв.м., які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 0523484100:02:001:0105 становить 91 грн. 08 коп. Розрахунок шкоди проведено згідно «Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів, через порушення природоохоронного законодавства», від 27.10.1997 №171, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 №285/2725. (т. 2 а.с. 97-101)

Відповідно до Постанови про закриття кримінального провадження від 28.04.2023, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12023020060000111 від 14.03.2023, закрито у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 239 КК України. (т. 1 а.с. 73-78)

Згідно з ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода, у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 Цивільного кодексу України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 761/7165/17 від 12.08.2020 шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності.

Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага, що охороняються законом. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових чи немайнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Таким чином, при розгляді даної справи суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого і держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування ,прокуратури і суду» передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження, обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно - розшукових заходів.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, і моральна шкода.

Звертаючись до суду з позовними вимогами щодо відшкодування завданої моральної шкоди, ОСОБА_2 посилається на те, що в ході досудового розслідування слідчим та слідчим суддею Липовецького районного суду Вінницької області приймалися процесуальні рішення, що суттєво обмежували його права на користування належним йому на праві приватної власності транспортним засобом, як наслідок він не міг працювати і забезпечувати свою сім`ю, що потягло за собою моральні переживання та зміну звичного укладу життя. Як на підставу підтвердження протиправності дій слідчого і слідчого судді посилається на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06.04.2023.

Надаючи правову оцінку наведеним доводам позивача, суд зазначає, що з фактичних обставин справи вбачається, що здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023020060000111 від 14.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 239 КК України за фактом порушення ОСОБА_2 спеціальних правил, що спричинило забруднення земель відходами, шкідливими для життя та здоров`я людей, доручено групі слідчих СВ ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області, нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням здійснювалось групою прокурорів Липовецького відділу Немирівської окружної прокуратури, якими здійснено ряд слідчих (розшукових) дій в межах кримінального провадження. Жодного судового рішення чи будь - якого іншого документа, яким встановлювалася б незаконність вчинених органами досудового розслідування та/ або процесуальним керівником процесуальних дій, ОСОБА_2 не надано.

Посилання на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06.04.2023, як на підставу визнання дій слідчого незаконними та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, судом не береться до уваги, оскільки Вінницький апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги, погодився з доцільністю та обґрунтованістю клопотання слідчого про накладення арешту, а також з підставами у зв`язку з якими потрібно здійснити даний арешт майна (автомобіля). Суд апеляційної інстанції не скасував накладений арешт, а лише змінив спосіб забезпечення арешту майна, визначений слідчим суддею Липовецького районного суду Вінницької області. Отже, законодавство з яким позивач пов`язує виникнення у нього права на відшкодування шкоди, за фактичних обставин, що мають місце у даній справі, такого права позивачу не надає.

Крім того, відповідно до ст. ст.76,77,78 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

У даному випадку, суд виходить також з недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження зниження його професійної репутації, неможливості займатися підприємницькою діяльністю та забезпечувати сім`ю, наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 4 Закону №266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У даному випадку, надані суду виписки з медичної карти амбулаторного хворого, витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб, довідка про навчання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , довідка про доходи, консультативний висновок спеціаліста, свідоцтва про народження, посвідчення ОСОБА_5 по інвалідності, в підтвердження завданої позивачу ОСОБА_2 моральної шкоди, не підтверджують причинно - наслідковий зв`язок між діями заподіювачів та шкодою, на яку посилається позивач. Будь-яких інших належних та допустимих доказів позивач ОСОБА_2 суду не надав.

Стосовно вимоги про стягнення втраченого заробітку та 1/3 частки сплаченого в дохід держави податку і бюджетного платежу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 1 ст. 3 Закону України №266/94 передбачено, що у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Статтею 4 Закону передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених п. 1,3, 4, 5 ст. 3 цього Закону провадиться за рахунок коштів Державного бюджету. Розмір сум, які передбачені п.1 ст. 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт, як адміністративного стягнення.

ОСОБА_2 не надано жодного доказу, який підтверджував би факт його відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання чи виправних робіт, як адміністративного стягнення. Натомість, в матеріалах справи міститься лист вих. №Т-15/229-02-2023 від 18.04.2023 слідчого відділення ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, в якому роз`яснено ОСОБА_2 його право використовувати автомобіль ГАЗ», моделі «5314», типу «Спеціалізований вантажний - спеціалізований цистерна асенізаційна - С», сірого кольору, держ. номер НОМЕР_1 за його цільовим призначенням, тобто здійснювати підприємницьку діяльність, працювати на виконання офіційно укладених та чинних договорів на виконання певних видів робіт. (т. 2 а.с. 117-118)

Зважаючи на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст.ст.12,13,76,141, 259,263-265,268,279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення припущенного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення буде складено 19.06.2026.

ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1

Головне управління Національної поліції України у Вінницькій області, код ЄДРПОУ: 40108672, м. Вінниця, вул. Театральна, буд. 10

Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909909, м. Вінниця, вул. Монастирська, буд. 33

Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, код ЄДРПОУ:37979858, м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 29

СУДДЯ: