Ухвала суду № 137568592, 18.06.2026, Златопільський міськрайонний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Первомайський міськрайонний суд Харківської області)

Справа № 621/1451/25 провадження № 1-кп/632/90/26

У Х В А Л А

Іменем України

18 червня 2026 року м. Златопіль

Златопільский міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Зміївського відділу Чугуївської окружної прокуратури Харківської області про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 12025226310000033 від 24 березня 2025 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села смт. Комсомольське Зміївського району Харківської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

якому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У Златопільському міськрайонному суді Харківської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025226310000033 від 24 березня 2025 року щодо ОСОБА_4 , якому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК України.

Під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивовано тим, що на цей час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який враховувався слідчим суддею при обранні та судом при продовженні запобіжного заходу, не зменшився і не зник. Зокрема, на думку прокурора, обвинувачений може переховуватися від суду, усвідомлюючи тяжкість і невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, він може залишити місце свого проживання, у тому числі шляхом виїзду за межі району, області, країни. Ризик переховування додатково зростає у міру наближення судового розгляду до завершення, оскільки на сьогодні судом уже досліджені всі докази у справі. Окремо прокурор наголосив, що впроваджений на території України воєнний стан суттєво полегшує можливість переховування від правосуддя. Наявність значної кількості тимчасово переміщених осіб та загальна дестабілізація логістики ускладнюють оперативний розшук осіб. Це створює додаткові умови для ухилення від кримінальної відповідальності та підтверджує неможливість запобігання вказаному ризику шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів. На думку прокурора, більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризику, передбаченому пункту 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, та не зможе забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник під час судового засідання проти задоволення клопотання заперечували, оскільки на їх думку, прокурором не доведено реальне існування ризику, передбаченого пунктом 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Заявили клопотання про обрання обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. При цьому сторона захисту зазначила, що обвинувачений протягом усього часу не перешкоджав проведенню досудового розслідування, сумлінно виконував покладені на нього процесуальні обов`язки та не мав і не має наміру переховуватися від суду. Сторона захисту також наголосила, що сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути єдиною та достатньою підставою для застосування до особи такого виняткового й суворого запобіжного заходу, як тримання під вартою, без доведення наявності реальних і конкретних ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом. Окремо було зазначено, що потерпіла ОСОБА_6 примирилася з обвинуваченим, вибачила його та не наполягає на подальшому застосуванні щодо нього найсуворішого запобіжного заходу. З урахуванням викладеного сторона захисту вважає, що застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт, є достатнім, обґрунтованим і співмірним. Такий запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, виконання покладених на нього обов`язків, а також ефективно запобігти можливим ризикам, водночас не порушуючи принципу необхідності та пропорційності втручання в його права.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, суд доходить такого висновку.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, зобов`язаний встановити, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Обвинуваченому ОСОБА_4 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК України, за вчинення більш тяжкого кримінального правопорушення, якого санкцією статті передбачено покарання від 5 до 8 років позбавлення волі.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 25 березня 2025 року щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком застосування до 21 травня 2025 року, який ухвалою Зміївського районного суду Харківської області продовжено до 19 липня 2025 року включно. У подальшому ухвалами Златопільського міськрайонного суду Харківської області запобіжний захід було неодноразово продовжено, востаннє до 27 червня 2026 року, включно.

Підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стали зокрема достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від слідства та суду, можливість незаконно впливати на свідків та потерпілих, у цьому ж кримінальному провадженні.

Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні.

Отже, на даній стадії судового провадження суд не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Отже, щодо наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, суд вважає необхідним зазначити таке.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд ураховує не лише тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, а й сукупність інших істотних обставин, що мають значення для оцінки ризику його переховування від суду.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений не має стабільних соціальних зв`язків, дійсно ОСОБА_4 раніше працював, однак на час інкримінованих йому кримінальних правопорушень був звільнений за власним бажанням, про що було повідомлено суду у попередніх судових засіданнях, не перебуває у зареєстрованому шлюбі та не несе обов`язків щодо утримання неповнолітніх дітей або інших осіб. За відсутності таких об`єктивних чинників соціальної прив`язаності зростає ймовірність ухилення особи від участі в судовому розгляді у разі усвідомлення нею реальної загрози призначення суворого покарання.

Суд погоджується із загальним принципом, що з перебігом судового розгляду ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу на початковій стадії, можуть зменшуватися (наприклад, ризик впливу на свідків після їх допиту). Водночас суд зауважує, що ризик переховування, навпаки, може зростати у міру наближення до стадії завершення судового розгляду. Це пов`язано з тим, що обвинувачений усвідомлює можливе суворе покарання. Наразі суд уже дослідив письмові докази, провів допит обвинуваченого, потерпілих та свідків, що робить поведінку обвинуваченого менш передбачуваною для суду. Зокрема, у таких умовах знижується ефективність попередньої належної поведінки обвинуваченого як гарантії його подальшої явки до суду, оскільки мотивація уникнення кримінальної відповідальності може переважати над обов`язком дотримуватися процесуальних обов`язків. Відсутність при цьому сталих соціальних та економічних стримуючих факторів додатково посилює ймовірність реалізації такого ризику.

Отже, саме на завершальній стадії розгляду справи ризик переховування набуває підвищеного ступеня реальності, не є абстрактним чи припущенням, а випливає з сукупності процесуальних та особистісних чинників, що підлягають врахуванню при вирішенні питання про запобіжний захід. Це є обґрунтованою підставою для припущення, що ризик переховування зростає.

Крім того суд зазначає, що в умовах воєнного стану істотно ускладнюється контроль за переміщенням осіб, зростає ймовірність використання нестабільної безпекової ситуації для ухилення від правосуддя, а також існують додаткові можливості для незаконного залишення місця проживання чи переховування від суду. З огляду на це ризик переховування обвинуваченого в умовах воєнного стану, який діє в Україні, є реальним та достатньо вагомим.

Суд також ураховує характер і обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 121 та частиною другою статті 125 КК України, їх ступінь тяжкості та спрямованість проти життя і здоров`я особи, що є найвищою соціальною цінністю держави. Сукупність зазначених чинників свідчить про підвищений рівень суспільної небезпечності.

Отже, суд визнає доводи сторони захисту щодо намірів обвинуваченого непереконливими. Аргументи адвокату, не спростовують встановлених обставин щодо існування ризику переховування і не доводять відсутності зазначеного ризику.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що ризик переховування обвинуваченого від суду, до того ж в умовах дії воєнного стану є реальним, актуальним і таким, що не втратив своєї інтенсивності. Відтак наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, є належним чином обґрунтованою та підтверджується сукупністю встановлених обставин.

Аналізуючи викладене, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, суд вважає встановленим наявність ризику, передбаченого пунктом першим частини першої статті 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватися від суду, з метою ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, суд враховує, що обвинувачений раніше не судимий та тривалий час перебуває під вартою.

Водночас суд бере до уваги, що обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та ступеню тяжкості кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, зокрема, передбаченого частиною першою статті 121 КК України а також спрямований на забезпечення належної процесуальної поведінки останнього.

Наведені стороною захисту обставини самі по собі не можуть бути достатньою підставою для зміни запобіжного заходу на більш м`який, ніж тримання під вартою, оскільки вони не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризик, передбачений кримінальним процесуальним законом, який став підставою для подальшого продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу.

Крім того, суд враховує, що тримання під вартою має превентивний характер та спрямоване на запобігання можливим ризикам у майбутньому, зокрема ризику ухилення обвинуваченого від суду.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, є неефективним, оскільки не забезпечить належного виконання ним покладених процесуальних обов`язків та не відповідатиме завданням кримінального провадження, визначеним статтею 2 КПК України.

При цьому суд ураховує й ту обставину, що потерпіла, яка є матір`ю обвинуваченого, заявила про примирення та пробачила його. Однак зазначений факт сам по собі не усуває встановленого судом ризику і не може бути вирішальним при обранні запобіжного заходу, оскільки завдання кримінального провадження полягають не лише у захисті прав потерпілої, а насамперед у забезпеченні належного, своєчасного та неупередженого судового розгляду, а також у запобіганні ухиленню особи від кримінальної відповідальності.

За таких обставин суд дійшов переконання, що запобігти наявному ризику переховування обвинуваченого від суду в конкретній ситуації можливо виключно шляхом продовження застосування виняткового запобіжного заходу тримання під вартою. Жоден із альтернативних запобіжних заходів не здатний забезпечити досягнення мети запобіжного заходу та належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Таким чином, суд, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, враховуючи наявність ризику, передбаченого пунктом першим частини першої статті 177 КПК України, оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, відомості, що стосуються особи обвинуваченого, відсутність жодних медичних документів, які б могли підтвердити неможливість тримання обвинуваченого під вартою, вважає за необхідне продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів.

Суд вважає, що обставини, що могли б свідчити про можливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів не встановлено, а тому клопотання прокурора щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає задоволенню. Клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт та їхні доводи не можна визнати такими, що ставлять під сумнів наведені вище висновки суду, а відтак суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні зазначеного клопотання.

Вирішуючи питання щодо продовження застосування застави у раніше визначеному розмірі, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пункт 3 ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину становить від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що обґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді застави може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід було застосовано, та у зв`язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення або скасування, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення у випадку неявки підозрюваного до суду достатнім стримуючим фактором для нього, щоб не здійснити втечу.

Суд, враховуючи особу обвинуваченого та його майновий стан, а також перебування обвинуваченого під вартою з 25 березня 2025 року та неможливість закінчення розгляду справи з причин, що не залежать від суду, приймаючи до уваги наведені стороною захисту доводи, вважає можливим продовжити альтернативний запобіжний захід обвинуваченому у вигляді застави - 75 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 249600 грн. Внесення застави саме в такому розмірі, на думку суду, може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 в разі внесення ним застави, обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатись із населеного пункту, у якому він мешкає, за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду, за винятком випадків необхідності забезпечення особистої безпеки, у зв`язку з запровадженням правового режиму воєнного стану; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону; утримуватись від спілкування зі потерпілою ОСОБА_7 ; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331,350 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора Зміївського відділу Чугуївської окружної прокуратури Харківської області про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 - задовольнити.

Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, до 16 серпня 2026 року, включно.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо обвинуваченого ОСОБА_4 відмовити.

Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід - заставу в межах, що становить 75 (сімдесят п`ять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 249000 (двісті сорок дев`ять тисяч) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУДСА України у Харківській області за такими реквізитами: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26281249; банк отримувача ДКСУ, м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA208201720355299002000006674; призначення платежу: застава у справі № 632/1451/25, провадження № 1-кп/632/90/26), до сплину терміну тримання під вартою.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатись із населеного пункту, у якому він мешкає, за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду, за винятком випадків необхідності забезпечення особистої безпеки, у зв`язку з запровадженням правового режиму воєнного стану;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;

- утримуватись від спілкування зі потерпілою ОСОБА_7 ;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на відповідний розрахунковий рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити усно і письмово Златопільський міськрайонний суд Харківської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави до 27 червня 2026 року.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Копію ухвали вручити захиснику, прокурору, обвинуваченому негайно після її проголошення та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.

Контроль за виконанням обвинуваченим ОСОБА_4 обов`язків покласти на прокурора.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а для особи, що перебуває під вартою протягом того-ж строку, з моменту отримання копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя:ОСОБА_1