Ухвала суду № 137566229, 22.06.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 203/3202/25

(1-кп/199/368/26)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 62024000000000857 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.10.2024 відносно ОСОБА_3 за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень відповідальність за які передбачена ч.5 ст. 190, ч.2 ст. 384 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор - ОСОБА_4

обвинувачений - ОСОБА_3

захисник - ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

До суду від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії раніше обраного запобіжного заходу у виді домашнього арешту у нічний час із покладенням обов`язків визначених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_5 заперечували проти клопотання прокурора, зазначили про зменшення ризиків та просили обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді особистого зобов`язання із покладенням обов`язків.

Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, в межах заявлених клопотань, - приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини «обґрунтована підозра» означає наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин (п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Так, відповідно до змісту обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 384, ч.5 ст. 190 КК України, санкція останнього інкримінованого кримінального правопорушення передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до ухвал Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра неодноразово продовжувався відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , строк дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання без дозволу суду у нічний період доби, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та прослідування в укриття цивільного захисту.

Згідно п.п. 1-5 ч.1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Вирішуючи заявлені учасниками провадження клопотання, суд, з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах Gomes Costa v. Portugal, Bluks Savickis v. Latvia та Selahattin Demirtaє v. Turkey встановив, що зі спливом часу початкові підстави для арешту неминуче втрачають свою силу.

Якщо на початку слідства підозри достатньо для арешту, то після тривалого періоду саме на органи влади покладається обов`язок довести, що жоден інший захід не зможе забезпечити цілі правосуддя. Кожне наступне рішення про продовження строку запобіжногозаходу має ґрунтуватися на актуальних та конкретних фактах.

У справі Kharchenko v. Ukraine, ЄСПЛ зазначив, що посилання на абстрактні ризики без аналізу конкретних обставин справи та без оцінки можливості застосування альтернативних запобіжних заходів не відповідає вимогам пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі Maassen v. the Netherlands Європейський суд з прав людини наголосив, що повноцінне обговорення позицій сторін під час судового засідання не звільняє суд від обов`язку належним чином мотивувати своє рішення. Усні дискусії не можуть компенсувати відсутність індивідуалізованого та переконливого письмового обґрунтування.

Окрему увагу ЄСПЛ приділяє оцінці ризику переховування. Суд послідовно виходить із того, що тяжкість можливого покарання може враховуватися лише як один із факторів оцінки, але не може бути єдиною чи вирішальною підставою для тримання особи під вартою. Ризики повинні підтверджуватися конкретними обставинами справи, а не ґрунтуватися на припущеннях чи загальних посиланнях на тяжкість обвинувачення. Особливої ваги цей підхід набуває у випадках, коли фактичні можливості особи залишити країну або розпоряджатися активами суттєво обмежені, зокрема внаслідок арешту майна чи застосування санкційних обмежень.

Практика Європейського суду з прав людини наголошує, що суворість можливого покарання може враховуватися лише як один із факторів оцінки ризику і не може самостійно виправдовувати тривале як тримання особи під вартою так і під домашнім арештом, а вимога пропорційності застосування запобіжного заходу буде дотримана, якщо такий запобіжний захід буде відповідати критеріям належності, необхідності, співмірності (розумності).

Суд, безумовно, враховує й особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше не судимий, має визначене місце проживання, місце роботи, неповнолітню дитину, батьків пенсіонерів. Тобто, обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, характеризується з позитивного боку, після застосування відносно нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту не порушував умови і дотримався покладених на нього обов`язків.

Разом з тим, судом не встановлені відомості про те, що обвинувачений ОСОБА_3 , після застосування відносно нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту: 1)переховувався від органу досудового розслідування або суду; 2)намагався знищити або приховати речі чи документи, що можуть бути використані як докази його вини; 3)здійснював незаконний вплив на свідків чи потерпілу; 4)перешкоджав кримінальному провадженню іншим чином; 5)вчинив інше кримінальне правопорушення.

А тому, суд, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч.5 ст.190, ч.2 ст.384 КК України, приходить до висновку, що ризики які були враховані при обранні та продовженні запобіжного заходу відносно обвинуваченого, на даний час зменшилися, а тому до нього можливе застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, із покладенням передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України обов`язків.

Керуючись ст.ст. 369, 371, 372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді домашнього арешту у нічний період доби - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний період доби, застосувавши до нього запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такі обов`язки: прибувати до суду за кожним викликом; не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, а саме з м. Дніпро, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілою та свідками; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

Строк дії особистого зобов`язання встановлюється терміном на два місяці, тобто до 20.08.2026 року включно.

Роз`яснити обвинуваченому ч.2 ст.179 КПК України, що в разі невиконання обов`язків, покладених судом до нього, може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Ухвала набирає чинності негайно та оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_6