Рішення № 137566123, 18.06.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

ЄУ №711/2021/26

Провадження №2/712/3270/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси

у складі: головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором №200143465 від 11.11.2014 у сумі 37 987,12 грн., з яких заборгованість за кредитом 29 025,57 грн., інфляційні втрати 6 346,40 грн., 3% річних 2 614,69 грн., стягнути витрати на сплату судового збору в сумі 2 622,40 грн. та на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн.

У обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11.11.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200143465 щодо кредитування (далі кредитний договір). Відповідно до умов вказаного договору відповідач отримав кредитні кошти, з встановленим строком користування.

20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 від 15.06.2020.

Оскільки відповідач належним чином не виконував своїх грошових зобов`язань з повернення кредитної заборгованості, то станом на 21.01.2026 утворилася заборгованість за кредитним договором №200143465 від 11.11.2014 в сумі 29 025,57 грн., з яких 12 632,29 грн. заборгованість за кредитом, 16 393,28 грн. заборгованість за відсотками.

На указану суму заборгованості позивач нарахував 3% річних у сумі 2 614,69 грн. та інфляційні втрати у сумі 6 346,86 грн.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача становить 37 987,12 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання на 18 травня 2026 року.

18 травня 2026 року судове засідання відкладено на 18 червня 2026 року у зв`язку з витребуванням доказів.

14 травня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що надана позивачем копія договору №200143465 від 11.11.2014 не може бути взята судом до уваги як належний доказ, оскільки з указаної копії вбачається, що зі сторони ПАТ «Банк Михайлівський» (первісного кредитора) Заява від 11.11.2014 №200143465 підписана невстановленою особою (через нерозбірливий почерк), право підпису якої та повноваження встановити неможливо, оскільки Позивачем не надано відповідну довіреність ПАТ «Банк Михайлівський», якою банк уповноважує цю особу укладати від його імені кредитні правочини та/або вчиняти інші дії.

Крім того, позивачем не доведено надання коштів відповідачу на виконання Кредитного договору від 11.11.2014 №200143465.

Також відповідач зазначає, що виписки по рахунку, додані до позовної заяви, слід вважати неналежними (оскільки не стосуються рахунку, вказаного в договорі) та недопустимими (бо не оформлені належним чином). Так, виписки не містять відомостей щодо рахунку НОМЕР_1 , який вказано у Кредитному договорі. Водночас згідно з умовами Кредитного договору від 11.11.2014 №200143465 (додаток 2), для обслуговування кредиту було відкрито саме рахунок № НОМЕР_1 . Надані виписки (додаток 4) стосуються інших рахунків (наприклад, №24507015097234, №22072509723400 тощо). Без надання виписки по рахунку № НОМЕР_1 за весь період (з 11.11.2014) позовні вимоги є недоведеними, а розмір заборгованості документально не підтвердженим.

Окрім зазначеного, позовна заява не містить належного розрахунку заборгованості із зазначенням періодів нарахувань відсотків на тіло кредиту; розміру тіла кредиту у такі періоди; розміру нарахованих відсотків у такі періоди; сплату відповідачем за кредитом (тілом та відсотками) у ці періоди; підсумкову математичну суму боргу, отже не можливо встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.

Оскільки позивачем не доведено обсяг зобов`язання за основною сумою боргу, то нарахування 3% річних та інфляційних втрат нараховано необґрунтовано і не підлягає стягненню.

Також вказав, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов, проти винесення заочного рішення не заперечив.

Відповідач та представник відповідача до судового засідання не з`явилися, представник відповідача надав заяву про розгляд справи без його участі та без участі відповідача.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 11.11.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200143465 щодо кредитування, шляхом подачі заяви №200143465, відповідно до умов якої останньому видано кредитну картку та відкрито рахунок № НОМЕР_1 .

11.11.2014 ОСОБА_1 також підписав анкету №898774, довідку про умови кредитування та тарифи.

20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, який проведений 15.06.2020, що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивач (ТОВ «Діджи Фінанс») визнаний єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за Кредитним договором №200143465 від 11.01.2014.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке настане у майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Судом встановлено, що між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 дійсно виникли правовідносини за кредитним договором №200143465 від 11.11.2014, а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за зазначеним договором.

Однак, суд вважає, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів на умовах та в порядку, визначеному у заяві №200143465, та розміру заборгованості за кредитним договором.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують отримання позичальником кредитних коштів на умовах заяви №200143465 від 11.11.2014.

Крім того, заява №200143465 не містить умов щодо розміру наданого кредиту.

У заяві №200143465 зазначено: «Кредитний ліміт: 0 гривень, при цьому встановлений розмір за рішенням Банку може бути змінений, про що Клієнт буде повідомлений шляхом направлення SMS-повідомлення або в порядку, передбаченому Умовами по картках».

Матеріали справи не містять доказів щодо встановлення розміру кредитного ліміту та надання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Суд зауважує, що при розгляді кредитних спорів суд зобов`язаний перевірити:

1) чи доведений факт отримання відповідачем як позичальником кредитних коштів відповідно до умов договору, наявність первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредитів та їх можливого погашення;

2) чи містять матеріали справи належний розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором, де зазначено, яким саме чином та за який період пораховані кожна зі складових зазначеної позивачем загальної суми заборгованості станом на момент подання позовної заяви.

Судом ухвалою від 18 травня 2026 року у позивача витребувано, зокрема розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №200143465 від 11.11.2014 із зазначенням сум тіла кредиту і відсотків, періоду нарахування відсотків, та суми боргу, на які вони нараховані, дати та суми оплат.

Указана вимога суду позивачем не виконана.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано витяг з реєстру боржників до Договору №7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020, у якому зазначено суму загальної заборгованості ОСОБА_1 29 025,57 грн., з яких 12 632,29 грн. заборгованість за основним зобов`язанням, 16 393,28 грн. заборгованість за відсотками, та виписку по особовим рахункам за період з 23.05.2016 по 27.07.2020.

Дослідивши указану виписку, судом встановлено, що відображені у ній операції стосуються рахунку № НОМЕР_2 , у той час як відповідачу на підставі заяви №200143465 від 11.11.2014 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 .

Крім того, відомості, які містяться у зазначеній виписці, наведені за період з 23.05.2016 по 27.07.2020, тоді як заява №200143465 датована 11.11.2014.

Позивач не довів, у якій сумі надавався кредит, на який термін, який розмір відсотків за користування кредитом передбачено.

Матеріали справи не містять періодів нарахування відсотків, сум тіла кредиту, на які нараховані відсотки. Самостійно це встановити суд позбавлений можливості.

До аналогічного висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі №334/1746/15-ц, від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20.

Отже, позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором та права на її стягнення.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позов не обґрунтований та задоволенню не підлягає.

Посилання представника відповідача на пропуск строку позовної давності суд не бере до уваги, оскільки наслідки спливу строку позовної давності застосовуються лише до обґрунтованих позовних вимог, а у даному випадку вимоги не підлягають задоволенню за недоведеністю.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 141, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 22.06.2026.

Суддя: О.С. Стеценко