Рішення № 137565259, 16.06.2026, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 550/204/26

Провадження №2/552/2093/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.

секретар судового засідання Хрипунова Т.В.,

учасники справи та їх представники:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп»,

представник позивача Саруханян Артем Самвелович,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» звернувся до Чутівського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В позовній заяві зазначав, що 06.04.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено договір № 81127 про надання фінансового кредиту. Відповідно до договору відповідачу надано кредит у розмірі 4500,00 грн строком на 14 днів з дати його надання. Але відповідач належним чином свої зобов`язання не виконала, кошти позивачу не повернула. Внаслідок цього утворилася заборгованість у розмірі 16425,00 грн, з яких 4500,00 грн заборгоаність за кредитом, 11925,00 грн заборгованість за процентами.

Тому позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» заборгованість за кредитним договором у розмірі 16425,00 грн. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою судді Чутівського районного суду Полтавської області від 04 березня 2026 року справу передано на розгляд за підсудністю до Київського районного суду м. Полтави.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Цією ж ухвалою за клопотанням позивача витребувано АТ КБ "ПриватБанк" докази.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні суду не подавалися.

Відповідач відзив на позовну заяву не подала.

Інші заяви та клопотання від сторін не надходили.

В судове засідання представник позивача не з`явився. Звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки не повідомила, заяви про розгляд справи без її участі, а також відзиву до суду не направила. Заяв та клопотань до суду не подавала.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в засідання не з`явились.

Дослідивши та вивчивши докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що 06 квітня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 81127.

Відповідно до пункту 1.1. договору товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 4500 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно пункту 1.2. договору кредит надається строком на 14 днів, тобто до 19.04.2023.

Строк дії договору 14 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами.

Як передбачено пунктом 1.3. договору за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 1825% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 5% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.

Згідно пункту 1.4. договору Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

Датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта.

Невід`ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства www.aviracredit.com.ua.

На виконання умов вказаного договору позивач 06 квітня 2023 року перерахував на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , що зазначена відповідачем при подачі заявки на отримання фінансового кредиту, грошові кошти в сумі 4500,00 грн.

Факт перерахування коштів на рахунок відповідача підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» (а.с.72).

Факт зарахування кредитних коштів на вказану картку відповідача підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 22.04.2026, що надана на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 92).

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» виконало зобов`язання за кредитним договором та надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 81127 від 06.04.2023 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 16425,00 грн, що складається з:

заборгованості за сумою кредиту 4500,00 грн;

заборгованості за відсотками 11925,00 грн.

Але такий розмір заборгованості за відсотками не відповідає умовам кредитного договору.

Так, згідно п. 1.2. договору кредит надається на 14 днів. Відповідно, проценти за користування кредитом нараховуються за цей період у розмірі 3150,00 грн (4500,00 грн х 5% х 14 дн).

Нарахування позивачем відсотків за користування позикою поза межами строку дії договору є безпідставним, оскільки суперечить умовам договору та нормам чинного законодавства.

Так, договором чітко передбачено, що кредит має бути повернута не пізніше 19.04.2023.

Таким чином сторонами в договорі визначено строк користування кредитними коштами та строк дії договору до 19.04.2023.

Позивач же після 19.04.2023 року продовжив нараховувати відсотки за користування кредитом, що не відповідає умовам договору та суперечить нормам чинного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22 сформулювала наступну правову позицію (п. 110 - 146 постанови).

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання…

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування ухвали від 29.06.2022 також послався на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), у якому останній вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Крім того, Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України (останній абзац пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20)). Виконуючи це завдання, саме Верховний Суд здійснює тлумачення та застосування норм ЦК України й інших Законів України, а Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність цих норм, зокрема за конституційними скаргами, та здійснює офіційне тлумачення Конституції України (пункти 1, 2 частини першої статті 150, стаття 1511 Конституції України, пункти 1, 2, 9 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Насамкінець Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

На підставі викладеного суд відхиляє доводи представника позивача про те, що проценти за користування позикою після закінчення строку кредитування нараховуються згідно п.5.7. договору, відповідно до якого закінчення строку дії цього договору не припиняє нарахування процентів за користування позикою у разі прострочення Позичальником (Відповідачем) строку повернення грошового зобов`язання. Проценти в такому разі продовжують нараховуватися на суму неповернутої позики, до моменту повернення Суми позики у повному обсязі або до моменту звернення Кредитодавцем стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Позичальника за даним Договором.

Підстави для нарахування відсотків за користування позикою після закінчення строку дії договору відсутні.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, кредит у визначений договором строк не повернула.

Тому суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за договором № 81127 від 06.04.2023 року у розмірі 7650,00 грн, з яких заборгованість за кредитом 4500,00 грн, заборгованість за процентами 3150,00 грн.

Таким чином позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених відносно них позовних вимог.

Судові витрати позивача складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Оскільки позов судом задоволено частково (на 47%), з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума в розмірі 1251,33 грн (2662,40 грн х 47%) на відшкодування понесених судових витрат.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» заборгованість за кредитним договором № 81127 від 06.04.2023 року у розмірі 7650,00 грн, на відшкодування судових витрат позивача - 1251,33 грн, а всього стягнути 8901,33 грн (вісім тисяч дев`ятсот одна гривня тридцять три копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп», місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 1-3А, секція С, код ЄДРПОУ 43174156,

відповідач ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 16.06.2026 року.

Головуючий О.А. Самсонова