Ухвала суду № 137564757, 15.06.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 940/448/23

Провадження № 6/364/15/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

представника Заявника Сербінової А.А.,

Стягувача ОСОБА_1 ,

представника Стягувача ОСОБА_2 ,

інші учасники справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області у порядку статті 435 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) цивільну справу за заявою ОСОБА_3 про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 27.04.2026 надійшла зазначена заява ОСОБА_3 про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23, в якій Заявник просить суд відстрочити виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 згідно з виконавчим листом Володарського районного суду Київської області від 31.05.2024, що перебуває на виконанні в межах виконавчого провадження від 16.08.2024 № 75371998 (далі ВП № 75371998) в Дарницькому відділі державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Дарницький відділ ДВС) до моменту набрання законної сили судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову (цивільна справа № 940/448/23, провадження № 2-зз/364/1/26).

На обґрунтування своїх вимог Заявник зазначив, що впровадженні Ставищенського районного суду Київської області перебуває справа № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , названі вище треті особи, про визначення місця проживання дитини. На думку Заявника, забезпечення позову по суті, що встановлене постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів Відповідача за первісним позовом або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя, проте таке забезпечення, як зобов`язальна (примусова умова) умова не може бути застосована до малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також не може застосовуватись всупереч її інтересам та правам, а також не може бути направленою на завдання шкоди фізичному і психологічному здоров`ю дитини. Тому, враховуючи принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, подальше існування та виконання заходів забезпечення позову у їх теперішньому вигляді є таким, що потребує скасуванню судом.

Так, Заявник вважає, що продовження виконання рішення у встановлений постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024 спосіб є неможливим, адже форма примусових зустрічей з матір`ю (Стягувачем) завдає дитині шкоди. З урахуванням встановлених під час виконавчого провадження обставин, а також з огляду на необхідність забезпечення належного захисту прав та законних інтересів дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виникає об`єктивна, на думку Заявника, потреба у тимчасовому зупиненні (відстроченні) виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 та, відповідно, подальшого проведення відповідних виконавчих дій з примусових зустрічей дитини з її біологічною матір`ю до моменту вирішення судом питання щодо скасування застосованих заходів забезпечення позову, оскільки таке примусове виконання зазначених заходів фактично супроводжується для його доньки значним психоемоційним навантаженням, проявами тривожності, страху, емоційної нестабільності та категоричного небажання брати участь у відповідних виконавчих діях.

При цьому слід враховувати, що інститут забезпечення позову за своєю правовою природою має тимчасовий характер і застосовується виключно з метою гарантування ефективності можливого майбутнього судового рішення, однак такі заходи не можуть застосовуватися у спосіб, який створює загрозу правам, безпеці або психічному благополуччю дитини. З огляду на викладене, до моменту остаточного вирішення судом питання щодо скасування заходів забезпечення позову та до набрання законної сили відповідним судовим рішенням, подальше здійснення виконавчих дій у межах виконавчого провадження може спричинити для дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткові негативні наслідки, які у подальшому можуть мати незворотний характер.

Наведені обставини у своїй сукупності, на думку Заявника, свідчать про наявність виключних підстав для застосування більш виваженого та орієнтованого насамперед на інтереси дитини підходу до подальшого виконання судового рішення, оскільки формальне дотримання процедури примусового виконання без урахування реального психоемоційного стану доньки суперечило б як завданням виконавчого провадження, так і загальним засадам правосуддя, зокрема принципам гуманізму, розумності та справедливості. Більше того, з огляду на динамічний характер сімейних правовідносин та особливу вразливість психіки дитини, будь-які заходи примусового характеру потребують підвищеного рівня обережності, гнучкості та врахування висновків спеціалістів, оскільки саме на цьому етапі формується довіра дитини до дорослих, а відтак подальше ігнорування встановлених обставин може не лише поглибити вже наявний психоемоційний дискомфорт, але й створити передумови для довготривалих негативних наслідків. У зв`язку з цим тимчасове зупинення (відстрочення) виконання судового рішення у даному випадку є проявом, на думку Заявника, належного, добросовісного та відповідального підходу до реалізації правосуддя, спрямованого на забезпечення реального, а не формального захисту прав та законних інтересів моєї малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що повністю узгоджується як із національним законодавством, так і з міжнародними стандартами у сфері захисту прав дитини.

Після задоволення заяви про відвід судді Ткаченка О.В. (ухвала від 12.05.2026) та заяви про самовідвід судді Моргун Г.Л. (ухвала від 15.05.2026) справу за протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 передано для розгляду у провадження судді Макаренко Л.А.

Ухвалою суду від 18.05.2026 відкрито провадження за заявою, встановлено учасникам справи строк для подання, за наявності, письмових заперечень проти задоволення заяви та/або письмових пояснень щодо суті заяви з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються, призначено справу до розгляду на 03.06.2026, відкладений за клопотанням Заявника, його представника, а також Стягувача на 15.06.2026 через участь у розгляді «основної» справи.

Ухвалою суду від 12.06.2026 задоволено заяви представника Заявника ОСОБА_3 адвоката Сербінової А.А., Стягувача ОСОБА_1 та її представника адвоката Шахновського О.О., про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судове засідання 15.06.2026 Заявник ОСОБА_3 не з`явився, його представник адвокат Сербінова А.А. (ордер від 22.08.2023 серії АІ № 1347255, зокрема, т. 2, а.с. 15) підтримала вимоги, викладені у заяві, просила її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у заяві.

Стягувач ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечила проти задоволення заяви ОСОБА_3 , посилаючись на свої письмові заперечення, подані до суду 29.04.2026 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі ЄСІТС), зареєстровано в системі документообігу суду 30.04.2026 (т. 1, а.с. 192-196), підтримані також в судовому засіданні її представником адвокатом Шахновським О.О. (ордер від 08.06.2026 серії ВН № 1723671, т. 2, а.с. 96).

У своїх запереченнях проти заяви стороною Стягувача стверджується, що до подання цієї заяви ОСОБА_3 вже було заявлено інше самостійне клопотання про скасування заходів забезпечення позову, встановлених постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024. За станом на тепер зазначене клопотання про скасування заходів забезпечення позову ще не розглянуте судом по суті. Сам Заявник у заяві прямо вказує, що розгляд його клопотання про скасування заходів забезпечення позову не завершено, тож Заявник фактично просить суд до розгляду раніше поданого клопотання про скасування заходів забезпечення позову тимчасово припинити виконання цих заходів, тобто до вирішення питання по суті надати той самий правовий результат, якого він прагне досягти у межах іншого процесуального питання, що, на думку Стягувача, є процесуально неприпустимим, така заява про відстрочення виконання судового рішення не може використовуватися як спосіб попереднього, тимчасового або фактичного скасування заходів забезпечення позову до розгляду судом клопотання про їх скасування. Інакше це означало б, що суд, не вирішивши клопотання про скасування заходів забезпечення позову, фактично зупинить дію цих заходів під виглядом відстрочення їх виконання, що суперечить правовій природі забезпечення позову, принципу обов`язковості судового рішення та завданню цивільного судочинства.

На дуку Стягувача, у поданій заяві ОСОБА_3 не навів жодної обставини, яка б об`єктивно унеможливлювала виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 або істотно ускладнювала її виконання у розумінні статті 435 ЦПК України. Посилання Заявника на перебіг окремих виконавчих дій, емоційні реакції дитини, акти державного виконавця, позицію психолога щодо необхідності належного формату проведення виконавчих дій або твердження про нібито негативний вплив виконання судового рішення не свідчать про об`єктивну неможливість виконання постанови суду. Навпаки, наведені обставини підтверджують, що виконання судового рішення є можливим, оскільки виконавчі дії фактично проводяться, дитина доставляється до місця їх проведення, до виконавчих дій залучаються відповідні фахівці та органи, а тому відсутні підстави стверджувати про неможливість виконання судового рішення як такого. Разом із тим обставини, на які посилається Заявник, свідчать не про неможливість виконання судового рішення, а про створення перешкод у його належному виконанні з боку самого Боржника та осіб, які діють в його інтересах. Батько формально забезпечує явку дитини до місця проведення виконавчих дій, однак, на думку Стягувача, фактично не сприяє реальному виконанню судового рішення, не забезпечує належної психологічної підготовки дитини до контакту з матір`ю, не демонструє дитині необхідності поваги до матері, до судового рішення та не вчиняє дій, спрямованих на поступове відновлення її нормального емоційного зв`язку з матір`ю. Така поведінка не може розцінюватися як добросовісне виконання судового рішення, оскільки обов`язок Боржника, як стверджує Стягувач, полягає не лише у фізичному прибутті з дитиною до місця виконавчих дій, а й у реальному забезпеченні можливості виконання встановленого судом порядку зустрічей. Крім того, мовні конструкції, які використовує дитина під час виконавчих дій, їх зміст, характер і спосіб висловлювання, на думку Стягувача, мають ознаки не самостійної дитячої реакції, а відтворення сформованих дорослими наративів щодо матері. Такі висловлювання, з урахуванням віку дитини та тривалого перебування під переважним впливом батька, можуть свідчити про цілеспрямоване формування у дитини негативного ставлення до матері та налаштування її проти спілкування з нею. Саме тому посилання Боржника на небажання дитини спілкуватися з матір`ю, на думку Стягувача, не може сприйматися судом ізольовано, без оцінки поведінки самого Боржника та його ролі у формуванні такого ставлення. Водночас Стягувач вважає, що державний виконавець проявляє системну бездіяльність та не забезпечує належної організації виконання судового рішення. На думку Стягувача, труднощі, що виникають у процесі виконання рішення у сімейному спорі щодо участі одного з батьків у спілкуванні з дитиною, самі по собі не є підставою для відстрочення виконання судового рішення. Ці труднощі повинні долатися належною організацією виконавчих дій, активною процесуальною поведінкою державного виконавця, залученням органу опіки та піклування, психолога, фахівців соціальних служб, а також шляхом добросовісної поведінки обох батьків, а не шляхом фактичного припинення контакту дитини з матір`ю.

Також Стягувачем 30.04.2026 подано до суду заяву про визнання дій ОСОБА_3 зловживанням процесуальними правами та застосування заходів процесуального примусу. Таке зловживання процесуальними правами полягають у повторному та недобросовісному ініціюванні процесуальних питань, спрямованих на скасування, зупинення, відстрочення, інше блокування виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23. Тому заява ОСОБА_3 про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 має бути повернута без розгляду як така, що подана з ознаками зловживання процесуальними правами. Також Стягувач просила застосувати до ОСОБА_3 захід процесуального примусу у виді штрафу в дохід державного бюджету у розмірі, визначеному судом відповідно до статті 148 ЦПК України, з урахуванням повторності та системності недобросовісної процесуальної поведінки.

Представник заінтересованої особи Дарницького відділу ДВС головний державний виконавець Ковтун В-М.С. (довіреність у порядку передоручення від 30.07.2025, т. 2, а.с. 25) у судове засідання 15.06.2026 не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені; до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подала 05.06.2026 пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (письмові заперечення з проханням врахувати наведені в письмових поясненнях обставини під час вирішення справи); розгляд справи проводити без участі представника Дарницького відділу ДВС.

На обґрунтування письмових пояснень представник Дарницького відділу ДВС зазначила про виконавчі дії, що вчинялися в межах ВП № 75371998 та заходи, що вживалися державним виконавцем для належного виконання рішення суду із залученням компетентних органів, психологів і представників органу опіки та піклування. На думку державного виконавця, матеріали виконавчого провадження та відповіді уповноважених органів підтверджують, що проблемою у виконанні рішення суду є саме психоемоційний стан дитини та її небажання взаємодіяти з матір`ю у поточному форматі. А тому Відділ вважає, що заява ОСОБА_3 про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 у справі № 940/448/23 містить обставини, що мають істотне значення для вирішення порушеного питання та підлягають врахуванню судом з метою забезпечення належного виконання судового рішення із дотриманням найкращих інтересів дитини, недопущення погіршення її психоемоційного стану та забезпечення балансу прав і законних інтересів усіх учасників виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої статті 435 ЦПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали судової справи, а також електронні матеріали ВП № 75371998 за зазначеним у заяві ОСОБА_3 ідентифікатором повного доступу до інформації про виконавче провадження, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), суд, вирішуючи справу, виходить з такого.

Як встановлено судом за даними системи документообігу Володарського районного суду Київської області та Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні судів перебуває цивільна справа № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

У межах названої цивільної справи Позивачем за первісним позовом було подано заяву про забезпечення позову (провадження № 2-з/364/7/23), що задоволена частково постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, а саме: встановлено, що тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця до 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця до 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперевно за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_3 забезпечити надання дитини ОСОБА_4 для зустрічей дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Ухвалюючи зазначене рішення, Київській апеляційний суд у цитованій вище постанові від 18.03.2024 виходив з того, що заходи забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. Посилаючись на позиції Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), суд апеляційної інстанції наголосив на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Адже у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права штучно створювати перешкоди матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні та піклуванні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її стосунків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Отже, якщо в родині постійно відбуваються сварки і з`ясування взаємин між батьками, та ще й випадки насильства, такі обставини можуть призвести до серйозних змін у психічному стані дітей.

Поряд з цим, Київським апеляційним судом у постанові від 18.03.2024 звернуто увагу на тому, що Відповідачем (тобто Заявником у цій справі ОСОБА_3 ) не було надано обґрунтованих доказів, що зустрічі дитини із матір`ю можуть призвести до негативних наслідків для її стану; у справі, що перебуває на розгляді в суді, доказів щодо таких випадків з боку матері не надано.

Тому, суд апеляційної інстанції виснував, що задля безпечного, спокійного та всебічного розвитку має бути забезпечено спілкування дитини з обома батьками, і зустрічі матері з нею будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою донькою і ця обставина відповідатиме найкращим її інтересам.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 зазначену постанову Київського апеляційного суду від 18.03.2024 залишено без змін. При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що обставини цієї справи свідчать, що з метою недопущення розриву психологічного зв`язку між матір`ю і дитиною з плином часу, забезпечення належного контакту шестирічної доньки з кожним з батьків під час достатньо тривалого судового процесу щодо фізичної опіки над дитиною, який вже триває більше року, та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини (встановлення фізичної опіки над дитиною), доцільно забезпечити безперешкодне проведення батьківського часу (спілкування та побачень) матері з дитиною, участі матері у її вихованні. Вжитий судом апеляційної інстанції захід забезпечення позову слід визнати таким, що не суперечить принципу співмірності з позовними вимогами, відповідає інтересам дитини та є гендерно нейтральним. Також зазначено, що такі висновки узгоджуються з висновками органу у справах дітей, викладеними у рішенні виконавчого комітету Тетіївської міської ради Київської області від 17.07.2023 № 161.

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 було видано відповідний виконавчий лист, за яким 16.08.2024 старшим державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. відкрито ВП № 75371998.

Надалі в жовтні 2024 року ОСОБА_3 (Заявник у цій справі) звернувся до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжитих на підставі згаданого виконавчого листа, виданого 31.05.2024 Володарським районним судом Київської області у справі № 940/448/23 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024. При цьому Заявником, як вбачається зі змісту судових рішень, наводилось обґрунтування, що за своєю суттю є тотожнім тому, що наведено у нинішній його заяві про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову. Так, у справі 2024 року Заявник так само наголошував, що в результаті виконавчих дій (примусових зустрічей дитини з матір`ю) стан здоров`я дитини погіршився, дитина зазнала невротичних розладів, у дитини встановлено дезорганізацію біоритмів кори головного мозку, встановлено панічну атаку, мимовільно сечовипускання в ночі після стресових ситуацій, кардіоневроз, невротичне запитання, дитина перебуває в неврологічному статусі. Тобто на той вже час виникли обставини, за яких подальше виконання постанови апеляційного суду неможливе, продовження застосування примусу до дитини призведе до більш негативних наслідків для життя та здоров`я дитини, що не відповідає меті цивільного судочинства та діятиме всупереч інтересів дитини, наносячи шкоду її фізичному та психологічному здоров`ю. Дитина не просто висловлює небажання спілкуватися, її емоційні та психічні реакції свідчать про глибоку травму і страх перед біологічною матір`ю, що ставлять під загрозу її нормальний психічний стан.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 06.11.2024 в задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову було відмовлено; цю ухвалу суду першої інстанції залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.04.2025.

14.03.2025 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення ВП № 75371998 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що надалі була скасована постановою про перевірку законності виконавчого провадження від 20.06.2025. Відповідно, 23.06.2025 державним виконавцем винесено постанову про відновлення ВП № 75371998, яку направлено сторонам виконавчого провадження та органу якому повернуто виконавчий документ до Володарського районного суду Київської області із зобов`язанням у місячний строк з дня надходження постанови пред`явити його до виконання; на виконання постанови виконавчий лист було пред`явлено до виконання 22.07.2025, отримано державним виконавцем 31.07.2025.

З липня 2025 року державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. направлялись запити з метою залучення спеціалістів (психологів, медіаторів тощо) під час проведення виконавчих дій через виявлення небажання малолітньої дитини ОСОБА_4 спілкуватись з матір`ю, що підтверджено, зокрема, доданими до письмових заперечень державного виконавця і Боржника доказами.

Та обставина, що названа дитина під час проведення виконавчих дій не бажає брати участь у цих діях і спілкуватись з матір`ю Стягувачем ОСОБА_1 , визнається всіма учасниками провадження, а тому не підлягає доказуванню згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України. Натомість причини такої поведінки дитини сторони називають різні, звинувачуючи в цьому один одного.

Суд не бере до розгляду як неналежні (стаття 77 ЦПК України) надані учасниками справи інші письмові докази, які, на переконання суду, становлять предмет дослідження в інших справах між тими ж сторонами, зокрема, у межах «основної» справи № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, а також докази, що мали/мають досліджуватись в інших судових провадженнях щодо визначення, зміни та/або скасування заходів забезпечення зазначеного позову, встановлення/зміни графіку побачень з дитиною тощо.

При цьому такі судові провадження наразі перебувають на розгляді Ставищенського районного суду Київської області, зокрема, цивільне провадження № 2-зз/378/1/26 за клопотанням ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі № 940/448/23 згідно з постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024 на підставі виконавчого листа Володарського районного суду Київської області від 31.05.2024.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 ЦПК України (стаття 81 ЦПК України); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Питання щодо виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано, зокрема, статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», розділом ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (зі змінами, далі Інструкція № 512/5).

Будь-який сімейний спір стосовно дитини дійсно має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини (зокрема, постанова Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 712/11457/19).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із частиною другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Аналіз положень чинного законодавства України з питань примусового виконання рішень дає підстави дійти висновку, що порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права, справедливості, об`єктивності.

За приписами частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання; підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналогічні за змістом положення містяться у статті 33 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас рішення суду (ухвала) про забезпечення позову є особливим видом судового рішення, яке слугує інструментом оперативного захисту інтересів позивача до ухвалення рішення по суті.

Так, інститут забезпечення позову виступає особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю. Поняття забезпечення позову визначається як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Київський апеляційний суд у згаданій вище постанові від 02.04.2025 стосовно ухвали Володарського районного суду Київської області від 06.11.2024, якою було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову, зазначив, що забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Крім того, вирішуючи заяву ОСОБА_3 про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову, суд бере до уваги норми частини першої статті 157 ЦПК України про те, що ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом; така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження, а також частин одинадцятої, дванадцятої статті 153 ЦПК України про те, що оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи, натомість оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

Таким чином, аналіз наведених приписів статей 153, 157 ЦПК України свідчить, що задля досягнення мети забезпечення позову ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконання, а її оскарження (на відміну від ухвал про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим) не зупиняє виконання таких ухвал.

Наведене свідчить про імперативність, обов`язковість та, що важливо, безперервність виконання заходів забезпечення позову. Тому будь-яке переривання у часі (зупинення та/або відстрочення) виконання заходів забезпечення позову законом не передбачено.

Відповідно, постанова Київського апеляційного суду від 18.03.2024, якою застосовано заходи забезпечення позову у справі № 940/448/23, має тимчасовий характер і спрямована на забезпечення збереження сімейного зв`язкуміж матір`ю та дитиною до вирішення спору по суті; саме тимчасовий характер такого заходу зумовлює необхідність його реального, своєчасного та безперервного виконання.

Слід також зауважити, що у справах щодо спілкування батьків з дитиною час має самостійне правове значення, оскільки тривале переривання контакту між дитиною та одним із батьків може призвести до поглиблення відчуження, втрати емоційного зв`язку та створення ситуації, за якої подальше виконання майбутнього судового рішення буде істотно ускладнене або фактично неможливе.

З огляду на це відстрочення виконання постанови про забезпечення позову у цій справі означатиме не технічне відтермінування виконання, а фактичне припинення дії заходу забезпечення позову на невизначений період. Такий результат прямо суперечить меті забезпечення позову, оскільки замість збереження правового та фактичного зв`язку між матір`ю і дитиною створить правовий режим, за якого цей зв`язок буде перерваний до завершення розгляду іншого клопотання Заявника.

Разом з тим, труднощі, які виникають у процесі виконання рішення у сімейному спорі щодо участі одного з батьків у спілкуванні з дитиною, самі по собі не є підставою для відстрочення виконання судового рішення. Такі труднощі повинні долатися шляхом належної організації виконавчих дій, активної процесуальної поведінки державного виконавця, залучення органу опіки та піклування, психолога, фахівців соціальних служб, а також шляхом добросовісної поведінки обох батьків, а не шляхом фактичного припинення контакту дитини з матір`ю.

Заявник просить суд тимчасово досягти того самого наслідку, який може настати лише у разі задоволення клопотання про скасування заходів забезпечення позову. Проте суд не може підміняти процедуру скасування заходів забезпечення позову процедурою відстрочення виконання судового рішення.

Більше того, у судовому засіданні представник Заявник не змогла надати відповідь на питання і пояснити, яким же чином, у разі задоволення заяви ОСОБА_3 , будуть виконані відстрочені заходи забезпечення позову, тобто відстрочені зустрічі матері з дитиною, якщо Ставищенським районним судом Київської області буде відмовлено у скасуванні таких заходів. Адже, на відміну від виконання тих чи інших заходів майнового характеру (наприклад, сплата боргу у певному розмірі), відстрочення заходів немайнового характеру, в тому числі і зустрічі матері з дитиною двічі на місяць, виконання їх надалі виглядає проблематичним.

Крім того, суд зауважує, що у заяві ОСОБА_3 (зокрема, на стор. 26 та на стор. 27) має місце ототожнення двох різних правових інститутів, а саме: відстрочення та зупинення виконання рішення суду, оскільки в обґрунтуванні заяви йдеться про «потребу у тимчасовому зупиненні (відстроченні) виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024».

Щодо «зупинення» виконання названого судового рішення суд принагідно зауважує, що ані труднощі у процесі виконання рішення, ані вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема, в порядку цивільного судочинства не є підставою для зупинення будь-якого виконавчого провадження, в тому числі виконання заходів забезпечення позову, згідно зі статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження». Вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема, в порядку цивільного судочинства, виступає підставою для зупинення відповідного судового, а не виконавчого провадження (пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України).

Зважаючи на усе наведене, встановлені обставини та враховуючи норми законодавства України, суд під час розгляду цієї справи дійшов до висновку, що доводи поданої до суду заяви ОСОБА_3 про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 не знайшли свого підтвердження, а тому заява є безпідставною, відтак у її задоволенні слід відмовити.

Підстав для повернення без розгляду зазначеної заяви ОСОБА_3 через визнання його дій зловживанням процесуальними правами, про що подано заяву стороною Стягувача, судом не встановлено, оскільки, на переконання суду, використання учасниками судового процесу процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту не свідчать однозначно про їх недобросовісну процесуальну поведінку і зловживання правами.

Так, осіб, які беруть участь у справі, дійсно, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю розуміється така реалізація учасниками справ прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення, як роз`яснено Київським апеляційним судом учасникам справи № 940/448/23 у постанові від 19.03.2026, відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Вчинення таких або подібних дій у цій справі, вчинених ОСОБА_3 шляхом поданням заяви про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 1803.2024, судом не встановлено, протилежного стороною Стягувача суду не доведено.

Повна ухвала суду складена у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).

Відповідно до статей 2, 38, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись статтями 2-4, 10, 12, 13, 124, 258-260, 268, 351-355, 435 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відстрочення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23.

Направити копії повної ухвали суду учасникам справи.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копія скороченої ухвали суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 22.06.2026.

Суддя Л. А. Макаренко