Рішення № 137562930, 12.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

12.06.2026

Справа № 607/4750/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

-головуючої судді Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.

-з участю: представника позивача - Яроша О.П.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , Інформаційної агенції «Політерно» про захист ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування ,-

В С Т А Н О В И В:

Тернопільська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Інформаційної агенції «Політерно» про захист ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що в Інформаційному інтернет-виданні «Політерно» ІНФОРМАЦІЯ_1 була розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2». Автором статті є ОСОБА_1 . На момент подання позову, дану статтю переглянуло 2450 осіб. В цій статті поширено інформацію про:

- невиконання орендарем ТОВ «Бонус Медікус» умов договорів оренди в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення нерухомого майна - бюджет Тернополя недоотримав доходів на 11 мільйонів 529 тис грн;

- незаконну приватизацію історичної будівлі;

- аферу з орендною приміщень залізничної лікарні.

Вважає, що наведені твердження є неправдивими, не відповідають дійсності, порушують честі, гідність та ділову репутацію. Розповсюдження спірної інформації здійснено на сайті інтернет-видання «Політерно» та така інформація доведена до великої кількості осіб. Спірна інформація є фактичним твердженням, оскільки може бути перевірена на предмет її дійсності. Вжиті у статті та дописі слова, словосполучення, такі як «незаконна приватизація», «афера з орендою приміщення» у розумінні пересічного громадянина здатні асоціюватись із діяльність, яка проводиться з порушенням закону. Вжитті у публікації терміни, сформульовані як пряме звинувачення посадової особи міської ради у злочинній поведінці, за відсутності жодних доказів та переконливих фактів. Вважає, що спірна інформація є недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію Тернопільської міської ради, як представницького органу Тернопільської міської територіальної громади.

Недостовірною також є інформацію щодо недоотримання бюджетом м. Тернополя доходів на 11 мільйонів 529 тис. грн. Так, 12.09.2016 року між міською радою та ТОВ «Бонус Медікус» укладено договори оренди приміщення по АДРЕСА_1. Тернопільська міська рада здійснювала контроль за виконання орендарем зобов`язань. Рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 24.06.2021 року у справі № 9212/95/21, від 09.06.2022 року справа № 921/90/22, від 21.03.2023 року справа № 921/357/22, від 19.10.2021 справ № 921/138/21, від 19.10.2022 року справа № 921/144/22 задоволено вимоги Управління обліку та контрою за використанням комунального майна до ТОВ «Бонус Медікус» про стягнення заборгованості за договорами оренди на суми 1 286 550.26 грн, 2 525 745.09 грн, 910 985.58 грн, 770 191,91 грн та 2 085 683.10 грн. Рішенням Тернопільської міської ради від 11.07.2022 року за № 8/п16/16 визнано такими, що втратили чинність рішення міської ради про приватизацію об`єкта комунальної власності по АДРЕСА_1 .

Крім того, у зв`язку з систематичною заборгованість по договорах оренди виконавчим комітетом прийнято рішення від 09.03.2002 року № 233 та від 25.05.2022 року № 489, якими вирішено застосувати до орендаря оперативно -господарську санкцію та достроково припинити дію договорів оренди. 08 вересня 20022 року Управління звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовами про зобов`язання ТОВ «Бонус Медікус» звільнити приміщення комунальної власності, які були задоволені, справи № 921/423/22 та № 921/422/22. Після набрання таких рішень суду законної сили та їх невиконання у добровільному порядку, судові накази звернуто до примусового виконання. 15 травня 2024 року рішення суду виконані в порядку примусового виконання. 15 травня 2024 року Управління звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовом про стягнення плати за фактичне користування таким майном. Рішеннями суду у справах за №№ 921/311/24. 921/310/24 стягнуто з ТОВ «БонусМедікус» плату у розмірі 12 354 416.42 грн. Відтак, вважає, що твердження про недоотримання бюджетом коштів на суму 11 529.17 грн не відповідає дійсності. Рішення суду набрали законної сили та перебувають на примусовому виконанні.

Посилаючись на наведене, просив визнати недостовірною інформацію поширену відповідачами шляхом публікації в інтернет виданні Політерно ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме:

- «невиконання орендарями ТОВ «Бонус Медікус» умов договорів оренди в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення нерухомого майна - бюджет Тернополя недоотримав доходів на 11 мільйонів 529 тис грн»;

- «незаконна приватизація історичної будівлі»;

- «афера із орендою приміщення залізничної лікарні».

Зобов`язати відповідачів в десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати її шляхом публікації в Інтернет виданні «Політерно» у той самий спосіб, таку, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність, ділову репутацію.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 липня 2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник ОСОБА_1 подав відзив на позов. Зазначив, що позивачем не доведено, що спірна інформація є недостовірною та такою, що завдала шкоди його діловій репутації. Позивачем не доведено, що така інформація стосується саме його, оскільки у спірній інформації не має жодної згадки про позивача. Вважає, що оскаржується інформація, яка частково є правдивою та оціночним судженням. Спірна інформація має великий суспільний інтерес та є оцінкою офіційного документа - аудиторського звіту ДАС № 002000-25/18 від 12.08.2024 року про результати державного аудиту бюджету Тернопільської міської ради. Вислів «невиконання орендарями ТОВ «Бонус Медікус» умов договорів оренди в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення нерухомого майна - бюджет Тернополя недоотримав доходів на 11 мільйонів 529 тис грн» був поширений після оцінки Звіту ДАС № 002000-25/18 від 12.08.2024 року, який містить таку інформацію. Отже, відповідач відтворив інформацію з офіційного документа з посиланням на нього. Інформація, яка становить суспільний інтерес, не може розглядатись як твердження.

Щодо інформації про незаконну приватизацію історичної будівлі, то вона є підзаголовком до іншого підрозділу публікації та не містить будь-яких фактичних даних, які можна перевірити. Така назва прийшла із відкритого матеріалу, який відповідач опублікував ще у 2020 році. Окрім того, в реєстрі судових рішень є вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року у справі № 607/15974/21 щодо службової особи будівельного нагляду інспекційного відділу Управління ДАБІ України в Тернопільській області, яка склала та видала довідку щодо розгляду документів, поданих для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту та видачу сертифікату, проте ніякої реконструкції не було. Тобто, відповідач жодних нових тверджень чи фактів, пов`язаних із позивачем, не навів, лише описав раніше опубліковану публічну інформацію. Інформація «Афера з орендою приміщень залізничної лікарні» також є суб`єктивною оцінкою вищевказаного Звіту, а також інформацією, яка перебувала у відкритому доступі з 2020 року. Посилаючись на наведене та те, що спірна інформація має суспільний інтерес, є оціночним судженням, просив відмовити у позові.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просили задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, хоча про час та місце його були повідомленні належним чином.

Попередньо адвокат ОСОБА_1 подав заяву про слухання справи за їх відсутності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті «Політерно» була розміщена в розділі «Тернопільщина» публікація - стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2». Дана публікація містить інформацію про результати аудиту Державної аудиторської служби щодо діяльності Тернопільської міської ради.

Вказана публікація є в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3

Станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 статтю переглянуло 2408 особи (а.с. 8 Т. 1).

Встановлено, що автором цієї статті є ОСОБА_1 , що визнав останній у відзиві.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Позивач оскаржує наступну інформацію з публікації з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме:

- невиконання орендарем ТОВ «Бонус Медікус» умов договорів оренди в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення нерухомого майна - бюджет Тернополя недоотримав доходів на 11 мільйонів 529 тис грн;

- незаконна приватизація історичної будівлі;

- афера з орендною приміщень залізничної лікарні.

Позивач уважає такі висловлювання відповідачів у вказаній статті такими, що містять недостовірну інформацію, порочать його честь, гідність та ділову репутацію.

ОСОБА_1 у своїх процесуальних заявах по суті спору посилався на те, що він надавав оцінку офіційному документу- Звіт аудиторів, що містить суспільний інтерес, а тому така інформація є частково правдивою та оціночними судженнями; частково така інформація вже була у публічному доступі з 2020 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, оцінивши в сукупності та кожен зокрема, зібрані у справі докази, дійшов до таких висновків.

У відповідності із положеннями статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (стаття 34 Конституції України).

Згідно з вимогами статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до вимог частини другої статті 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно з вимогами статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України).

Статтею 277 Цивільного кодексу України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21).

При цьому згідно зі статтею 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016).

Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).

Отже, за змістом наведених положень чинного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов`язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені, у тому числі за допомогою мережі "Інтернет" з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 918/132/20).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з вимогами статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до вимог пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (рішення у справі «Карпюк та інші проти України», № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише саме така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто якраз конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

Щодо вимог позивача до Інформаційної агенції «Політерно»,

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу ( 2782-12 ) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Встановлено, що Інформаційна агенція «Політерно» зареєстрвоана як юридична особа з РНОКПП НОМЕР_1 .

На вебсайті « Політерно» у розділі «Про нас» міститься витяг з реєстру суб`єктів у сфері медіа-реєстрантів, виданий Інформаційній агенції «Політерно» про реєстрацію її у сфері онлай-медіа, вид онлайн-медіа- вебсайт під назвою Політерно.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відкриваючи провадження у справі, суд має з`ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної ЦПК, та враховувати положення Господарського процесуального кодексу України. Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб`єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб`єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.

Враховуючи те, що даний спір щодо захисту ділової репутації в частині вимог Тернопільської міської ради до Інформаційної агенції «Політерно», яке є юридичною особою та власником вебсайту «Політерно», виник між юридичними особами, тому повинен розглядатись господарським судом за правилами господарського судочинства.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, провадження у справі в частині позовних вимог Тернопільської міської ради до Інформаційної агенції «Політерно» про захист ділової репутації слід закрити, оскільки даний спір повинен вирішуватись за правилами господарського судочинства.

Щодо позовних вимог Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 .

Спір виник щодо публікації ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті «Політерно» в розділі «Тернопільщина» статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Дана публікація містить інформацію про результати аудиту Державної аудиторської служби щодо діяльності Тернопільської міської ради. Публікація містить три підзаголовки із назвами, які позивач вважає такими, що не відподають дійсності, порочать його ділову репутацію, а саме: - невиконання орендарем ТОВ «Бонус Медікус» умов договорів оренди в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення нерухомого майна - бюджет Тернополя недоотримав доходів на 11 мільйонів 529 тис грн; - незаконна приватизація історичної будівлі; - афера з орендною приміщень залізничної лікарні.

Автором цієї статті є ОСОБА_1 .

Вказані обставини визнаються сторонами, а тому не потребують доказування, в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України.

Отже, позивач довів публічне поширення відповідачем зазначеної інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі та ділової репутації, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18) зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

ЄСПЛ вказує, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19) зазначено, що: «розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Встановлено, що Тернопільска міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади міста та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, інтерес до якої у суспільства є високим.

Суд, проаналізувавши зміст спірної публікації, доходить висновку, що оспорювана інформація є частково правдивою та оціночним судженням, які згідно вимог чинного законодавства та практики ЄСПЛ не підлягають спростуванню чи доказуванню їх достовірності.

Встановлено, що поширена відповідачем інформація такого змісту - «невиконання орендарем ТОВ «Бонус Медікус» умов договорів оренди в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення нерухомого майна - бюджет Тернополя недоотримав доходів на 11 мільйонів 529 тис грн» зазначена у офіційному документі - Звіт про результати державного фінансового аудиту бюджету Тернопільської міської територіальної громади за період 01.01.2020 року по 31.03.204 року (ст.ст. 87-88 Звіту).

При цьому, назва публікації зазначена як «Шокуючі результати аудиту Тернопільської міської ради» та публікація містить посилання на такий Звіт.

З аналізу Звіту фінансового аудиту встановлено, що дійсно між Тернопільською міською радою та ТОВ «Бонус Медікус» було укладено договори оренди приміщень по вул. І. Франка,3 в м.Тернополі. Однак, орендар належним чином не виконував умов договорів, орендної плати не вносив, внаслідок чого міською радою прийнято рішення про розірвання договорів. У добровільному порядку заборгованість по орендній платі не сплачена та стягнута рішеннями суду, які на час проведення аудиту не виконанні. Також, орендар у добровільному порядку не повертав об`єкт оренди, Управлінням не нараховувалась неустойка за фактичне користуванням майном.

Вказані обставини також визнані позивачем, про що зазначено у позові.

Тому, у Звіті зроблено висновок, що невиконання орендарем ТОВ «Бонус Медікус» умов договорів оренди в частині сплати орендної плати та своєчасного повернення комунального майна, бюджетом громади недоотримано доходів на 11 мільйонів 529 тис грн»

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 22 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

Відтак, поширена відповідачем інформація є правдивою та отримана з офіційного джерела.

Поширена відповідачем інформація за таким змістом: - незаконна приватизація історичної будівлі; - афера з орендною приміщень залізничної лікарні» не містить фактичних даних щодо дій позивача, способу, методу вчинення неправомірних дій. Вказана інформація свідчить про те, що автор інформації висловлює свою власну думку, критику, погляди щодо результатів проведеного фінансового аудиту бюджету Тернопільської територіальної громади, які викладені у Звіті від 12.08.2024 року аби звернути увагу на питання, яке має значний суспільний інтерес, а не констатує факти.

Оціночне судження не є надмірним, воно не порочить ділової репутації позивача, а тому не підлягає спростуванню та доведенню правдивості, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві.

Позивачем не доведено, що спірна інформація завдала шкоди його діловій репутації.

Позивачем у позові не зазначено в чому саме проявляється завдання шкоди його діловій репутації, не надано жодного доказу, який би підтверджував завдання шкоди його репутації, внаслідок публікації спірної інформації.

Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 у справі за № 461/1034/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 203/3490/18-ц та від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17.

Позивач як публічна особа, повинен проявляти більшу толерантність до критичних висловлювань на свою адресу, особливо коли стоїть питання, що становить суспільний інтерес.

Окремо слід зазначити, що юридична особа вправі вимагати лише захисту ділової репутації внаслідок поширення недостовірної інформації, оскільки «честь» і «гідність» є виключно особистими немайновими права, притаманними фізичним особам.

Суд вважає, що правові підстави для втручання у право відповідача на поширення інформації відсутні, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, до задоволення не підлягають.

Враховуючи те, що у позові відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 76-81, 255, 263, 265, 268, 273, 352, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Провадження у справі в частині позовних вимог Тернопільської міської ради до інформаційної агенції «Політерно» про захист ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування закрити.

У задоволені позовних вимог Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про захист ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи.

Позивач: Тернопільська міська рада, вул. Листопадова,5 м.Тернопіль, код ЄДРПОУ -34334305.

Відповідачі: ОСОБА_1 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Інформаційна агенція «Політерно», бульвар Данила Глицького,10 м.Тернопіль, РНОКПП 43466486.

Повне судове рішення складено 12 червня 2026 року.

Головуюча суддя І.М. Черніцька