Ухвала суду № 137561119, 22.06.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 22.06.2026

Справа № 0814/11488/2012

Провадження № 4-с/334/17/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року.

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Гнатюк О.М.,

за участю секретаря Якущенко Е.Р.,

скаржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 ,стягувач ПАТ КБ «Надра», Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на бездіяльність державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя із скаргою на бездіяльність державного виконавця.

На теперішній час скаржник оформлює житловий сертифікат на зруйновану ворожим обстрілом рф квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

30.01.2025 року заявнику надали талон-повідомлення №556 Василівського ВУП УГПН в Запорізькій області про те, що 27.01.2025 року о 11.49 год. внаслідок ворожого обстрілу зруйнована квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Степногірська військова селищна рада у лютому місяці 2026 року визнала пошкодженим на 87% дім №9 по вул. Сухоіванівській і вирішила надати житловий сертифікат замість зруйнованого житла.

У тому ж місяці 2026 року, комісія селищної ради направила до Києва, документи на отримання житлового сертифікату постраждалим мешканцям вказаного будинку, у тому числі і документи скаржника.

26 квітня 2026 року документи повернулися до селишної ради на доопрацювання.

Скаржнику, у той же день, зателефонували з селишної ради і повідомили, що на його квартиру є обтяження, накладений арешт, і його потрібно зняти.

27.04.2026 Скаржник звернувся до ЦНАП про надання відомостей про обтяження

нерухомого майна.

Відповідно до інформації ЦНАП, 28.04.2026 Скаржник звернувся до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі, Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України далі (ВДВС) з проханням зняти обтяження з нерухомого майна, а саме з квартири належної на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Арешт, на вказану квартиру, був накладений, 15.11.2013, державним виконавцем

Гришуновою Т.А. Ленінського (Дніпровського) відділу державної виконавчої служби

Запорізького міського управління юстиції по виконавчому провадженню №40753844, де стягувачем був ПАТ КБ «НАДРА», боржником ОСОБА_1 , а виконавчий лист №0814/11488/2012 від 08.05.2011 був виданий Ленінським районним судом м. Запоріжжя, у якому вказувалося: стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» суми 16995,42 грн.

Скаржник стверджує, що ніяких постанов від державного виконавця, про відкриття виконавчих проваджень та накладення арешту на квартиру, починаючи з 2010 року і по теперішній час не отримував. Так як у 2010 році, Скаржник продав свою квартиру по АДРЕСА_2 , що дозволило погасити один із боргів перед АТ «Укрсиббанк» і з 30.07.2010 зареєстрований та мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

Про те, що за адресою: АДРЕСА_1 є обтяження, Скаржнику стало відомо 28.04.2026 з відповіді ЦНАП.

28.04.2026 Скаржник звернувся із заявою до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі.

У відповіді начальника ВДВС від 28.04.2026 заявнику повідомили, що на виконанні у відділу перебувало виконавче провадження (далі ВП) №40753844 з примусового виконання виконавчого листа №0814/11488/2012 від 08.05.2011 виданого Ленінським районним судом міста Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ПВАТ КБ «НАДРА» суми боргу у розмірі 16995,42 грн.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем прийнято постанову про звернення стягнення на майно боржника від 15.11.2013 та внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 3559332 (спеціальний розділ) і підстав для вилучення обтяження: 3559332 (спеціальний розділ) реєстраційний номер обтяження у державного виконавця відсутні.

01.04.2014 державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого

документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Також начальник відділу державної виконавчої служби не вбачає підстав для зняття арешту з квартири і зняти арешт з квартири має право тільки суд.

Також слід зазначити, що ніяких документів по виконавчому провадженні №40753844 від 15.11.2013 у відділі державної виконавчої служби не має.

Крім того стягувач, на підставі рішення Національного Банку України від 05.06.2015 знаходиться у стані ліквідації. Станом на 28.05.2026 статус юридичної особи ПАТ КБ

«Надра» (далі банк) знаходиться в стані припинення. Це ж визначено і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

Банк не має одного універсального правонаступника за всіма зобов?язаннями. Після ліквідації банку його кредитні портфелі та боргові зобов?язання були розпродані різним фінансовим компаніям та колекторським агентствам.

Скаржник просить винести рішення про зняття обтяження, яке було винесено 15.11.2013 року Дніпровським ВДВС у м. Запоріжжя в ході виконавчого провадження №40753844 з примусового виконання виконавчого листа №0814/11488/2012 від 8.05.2011, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» суми боргу у розмірі 16995,42 грн.

В судовому засіданні скаржник підтримав подану скаргу.

Державний виконавець в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про місце, час та дату розгляду справи.

Дослідивши клопотання та матеріали скарги, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 448, 449 ЦПК України скарга на дії державного виконавця розглядається судом, який видав виконавчий документ, вона має бути подана у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Згідно ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2012 року задоволено позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 16780,82 грн., 214,60 грн.

13.05.2013 року представником стягувача отримано виконавчий лист у справі №2-3744/12.

Відповідно до відомостей АСВП 15.11.2013 року відкрито виконавче провадження ВП №40753844 з виконання виконавчого листа №0814/11488/2012 від 8.05.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість на користь ПАТ «НАДРА» суми 16995,42 грн.

15.11.2013 року постановою державного виконавця Ленінського ВДВС ЗМУЮ у виконавчому провадженні ВП №40753844 накладений арешт на майно, що належить ОСОБА_1

1.04.2014 року виконавчий лист № 0814/11488/2012, виданий 08.05.2011, повернутий стягувачу.

Скаржник звернувся із заявою до виконавчої служби про зняття арешту.

Відповідно до відповіді ОСОБА_1 . ВДВС повідомив, що немає можливості зняти арешт з майна, оскільки він був накладений за виконавчим листом, який був повернутий стягувачу.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний dиконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 Закону України №606-XIV «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції,чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1)отримання виконавцем документального підтвердження,що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2)надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (утому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів,накладених на боржника; 3)отримання виконавцем документів,що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4)наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5)відсутність у строк до10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6)отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7)погашення заборгованості із сплати періодичних платежів,якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8)отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9)підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у справі, що переглядається, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття2ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Враховуючи наведене суд вважає за необхідне задовольнити скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 260, 447-451 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , стягувач ПАТ КБ «Надра», Дніпровський ВДВС у м. Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України, на бездіяльність державного виконавця задовольнити.

Зобов`язати Дніпровський ВДВС у м. Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України скасувати арешт майна у виконавчому провадженні ВП №40753844 з виконання виконавчого листа №0814/11488/2012 від 8.05.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість на користь ПАТ «НАДРА» суми 16995,42 грн.

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк.

Суддя: Гнатюк О. М.