Ухвала суду № 137559998, 19.06.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1101/24

1-кс/132/262/26

Ухвала

Іменем України

19 червня 2026 року місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 , за участі: обвинуваченого - ОСОБА_3 , його захисника - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, заяву судді ОСОБА_5 про самовідвід від розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020000000266 від 25 березня 2024 року, відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України, та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Калинівського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020000000266 від 25 березня 2024 року, відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України, та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

Суддя ОСОБА_5 , в провадженні якого перебуває зазначене кримінальне провадження, звернувся із заявою про самовідвід, посилаючись на те, що обвинувачений ОСОБА_6 є його давнім знайомим, з яким він підтримує дружні стосунки, що, на думку судді, може викликати сумніви у його безсторонності під час розгляду кримінального провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Калинівського районного суду Вінницької області, заяву судді ОСОБА_5 про самовідвід передано на розгляд судді ОСОБА_9 , який призначив її до розгляду з викликом (повідомленням) сторін кримінального провадження.

До суду з`явилися обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_10 , які в судовому засіданні підтримали подану суддею ОСОБА_5 заяву про самовідвід.

Інші учасники кримінального провадження, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду заяви судді ОСОБА_5 про самовідвід, в судове засідання не з`явилися. Їх неявка не перешкоджає розгляду вказаного питання.

Дослідивши заяву про самовідвід, з`ясувавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Згідно частини 1 статті 80 КПК України, за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід.

Положеннями частин 1, 5 статті 9 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має встановлюватися згідно з:

«об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду; позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;

«суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій, поведінки судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність; особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Статтею 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22.02.2013 року визначено, що суддя заявляє самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законом. У разі виникнення сумнівів у судді щодо його неупередженості у результаті розгляду справи суддя має право заявити самовідвід. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід.

Відповідно до пункту 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року №2006/23, при виконанні своїх обов`язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів, а згідно з їх пунктом 2.5 суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Як убачається із змісту заяви, підставою для самовідводу суддя ОСОБА_5 зазначає те, що обвинувачений ОСОБА_6 є його давнім знайомим, з яким він підтримує дружні стосунки, що, на думку судді, може викликати сумніви у його безсторонності під час розгляду даного кримінального провадження.

Відповідно до положень статті 80 КПК України, відвід або самовідвід повинен бути вмотивованим. Вимога мотивованості означає необхідність наведення не лише посилання на певні обставини, а й таких відомостей, які дають можливість перевірити їх існування, встановити їх зміст та оцінити юридичне значення для вирішення питання про можливість участі судді у кримінальному провадженні.

Пунктом 4 частини першої статті 75 КПК України передбачено, що суддя не може брати участі у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Отже, предметом перевірки під час вирішення питання про самовідвід є не внутрішні переконання чи суб`єктивні побоювання судді, а встановлення конкретних обставин, які об`єктивно можуть поставити під сумнів його безсторонність. Сам по собі висновок судді про можливість виникнення таких сумнівів не є юридичним фактом і не може автоматично свідчити про наявність підстав для самовідводу. Інше тлумачення фактично ставило б питання про наявність чи відсутність підстав для відводу у залежність виключно від суб`єктивного сприйняття самого судді, що суперечило б принципам правової визначеності та передбачуваності правозастосування.

Разом із тим із поданої заяви вбачається, що вона фактично містить лише твердження про існування між суддею та одним із обвинувачених дружніх відносин. При цьому у заяві не наведено будь-яких відомостей, які б дозволяли об`єктивно встановити характер цих відносин, ступінь їх близькості, інтенсивність спілкування, наявність взаємних зобов`язань, особистої прихильності, залежності або інших обставин, здатних вплинути на неупередженість судді.

Таким чином, наведені у заяві доводи мають характер особистої оцінки суддею власних взаємовідносин з обвинуваченим та не підтверджені жодними об`єктивними даними, які могли б бути предметом перевірки судом.

Оцінюючи зазначені доводи, суд також враховує, що поняття «дружні відносини» є оціночною категорією та не належить до юридичних фактів, існування яких може презюмуватися виключно на підставі відповідного твердження особи.

З наукової точки зору дружба є соціально-психологічною категорією, а не юридичним фактом. Для цілей кримінального процесу недостатньо лише назвати певні взаємовідносини дружніми. Необхідним є встановлення характеру взаємодії між особами, тривалості та інтенсивності їх контактів, рівня особистої прихильності, взаємної довіри та фактичної близькості таких відносин. У протилежному випадку будь-яке тривале знайомство може бути довільно охарактеризоване як дружба.

Саме тому в юридичній науці дружні відносини розглядаються як оціночна категорія, яка повинна підтверджуватися сукупністю об`єктивних даних. У даному випадку такі дані відсутні.

Суд також виходить із того, що поняття знайомства та дружби не є тотожними. У невеликих територіальних громадах, зокрема в районних центрах, тривале знайомство між суддею та учасниками судових проваджень є об`єктивно поширеним соціальним явищем. Сам по собі факт проживання осіб в одному населеному пункті, їх багаторічного знайомства, періодичного спілкування або наявності спільних знайомих ще не свідчить про існування таких особистих взаємовідносин, які можуть поставити під сумнів безсторонність судді.

Інше тлумачення фактично унеможливило б здійснення правосуддя місцевими судами у невеликих громадах, де судді об`єктивно знайомі із значною частиною населення.

У цьому контексті суд враховує і наукові підходи до розуміння суддівської незалежності та суддівської етики. У висновках Консультативної ради європейських суддів зазначається, що суддя є членом суспільства і не повинен вести соціально ізольований спосіб життя. Сучасна теорія суддівської етики виходить із того, що знайомство з громадянами, участь у громадському житті, професійні контакти та дружні взаємини поза межами судового процесу самі по собі не є несумісними зі статусом судді.

Саме тому у теорії суддівської діяльності розмежовуються звичайні соціальні контакти та особливі відносини залежності. До останніх належать родинні зв`язки, спільна підприємницька діяльність, майнові інтереси, службова залежність або інші форми конфлікту інтересів. Саме такі обставини можуть породжувати об`єктивно виправдані сумніви щодо неупередженості судді.

У поданій заяві не наведено жодних даних про існування між суддею та обвинуваченим родинних зв`язків, спільної діяльності, майнових інтересів, взаємної залежності або будь-якого конфлікту інтересів.

Вирішуючи питання про наявність підстав для самовідводу, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини щодо застосування критеріїв безсторонності суду.

Європейський суд з прав людини послідовно виходить із презумпції особистої безсторонності судді, яка діє доти, доки не буде доведено протилежне. При цьому сумніви щодо неупередженості повинні бути об`єктивно виправданими, належним чином обґрунтованими та підтвердженими конкретними фактами. Вирішальне значення має не суб`єктивне сприйняття судді чи учасника процесу, а відповідь на питання, чи могли б встановлені факти викликати обґрунтовані сумніви у стороннього спостерігача.

Оскільки наведені у заяві обставини не підтверджені будь-якими доказами та не містять конкретних відомостей про існування особливих відносин між суддею та обвинуваченим, суд не вбачає підстав для висновку про виникнення у стороннього спостерігача об`єктивно виправданих сумнівів щодо безсторонності судді.

Такий висновок узгоджується і з практикою Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що інститут відводу та самовідводу не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах чи суб`єктивних оцінках. Обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді, повинні бути конкретними, реальними, перевірюваними та підтвердженими належними даними.

Окрім цього, суд враховує характер інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень та процесуальні гарантії, передбачені кримінальним процесуальним законом.

Обвинуваченим інкримінується вчинення, зокрема, кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років.

Відповідно до частини другої статті 31 КПК України кримінальне провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, за клопотанням обвинуваченого здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів.

Таким чином, кримінальний процесуальний закон передбачає додаткові процесуальні гарантії забезпечення об`єктивності та неупередженості судового розгляду шляхом здійснення правосуддя колегіальним складом суду.

При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що під час оцінки дотримання вимоги безсторонності необхідно враховувати не лише поведінку окремого судді, а й функціонування суду як інституції в цілому та наявність процесуальних механізмів, здатних усунути будь-які обґрунтовані сумніви щодо справедливості судового розгляду.

За таких обставин навіть припущення про існування певних позапроцесуальних контактів між суддею та одним із учасників кримінального провадження саме по собі не може свідчити про неможливість забезпечення справедливого судового розгляду, оскільки закон передбачає ефективні механізми контролю за законністю та обґрунтованістю судових рішень, у тому числі колегіальний розгляд справи та їх подальший апеляційний і касаційний перегляд.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 21 КПК України кожна особа має право на розгляд її справи судом, встановленим законом. Самовідвід є винятком із цього принципу, а тому усунення судді від здійснення правосуддя можливе лише за наявності належно встановлених та підтверджених законом підстав.

Визнання достатніми для самовідводу виключно особистих тверджень судді про існування дружніх відносин без перевірки їх достовірності та без встановлення відповідних об`єктивних обставин фактично створювало б можливість довільної зміни складу суду всупереч принципу суду, визначеного законом.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що наведені у заяві про самовідвід відомості про існування дружніх відносин між суддею та одним із обвинувачених не підтверджені належними та допустимими доказами, мають характер суб`єктивної оцінки суддею власних соціальних контактів та не містять даних, які б дозволяли об`єктивно встановити наявність таких особистих взаємовідносин, що могли б вплинути на його незалежність чи безсторонність.

Сам по собі факт знайомства судді з учасником кримінального провадження, навіть тривалого, за відсутності належних і допустимих доказів існування між ними особистих, сімейних, майнових або інших відносин, які об`єктивно можуть вплинути на незалежність та неупередженість судді, не є обставиною, що виключає його участь у кримінальному провадженні.

За таких умов суд не вбачає підстав вважати, що у стороннього спостерігача могли б виникнути обґрунтовані сумніви щодо безсторонності судді, а тому підстави для самовідводу, передбачені пунктом 4 частини першої статті 75 КПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст.75-76, 80-81, 369-372, 376, 392 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву судді ОСОБА_5 про самовідвід від розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020000000266 від 25 березня 2024 року, відносно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України, та ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя