Рішення № 137559555, 22.06.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6426/26

Провадження № 2/344/4649/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі, третьої особи Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

02.04.2026 позивач звернулася із позовом до суду відповідача, у якому просить : зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , що накладений Івано-Франківським міським судом « Про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження» згідно ухвали від 06.08.2007.

В обґрунтування позову, зокрема, зазначено, що на початку січня 2026 року їй стало відомо, що на її квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт. Такий накладено згідно ухвали суду на майно ОСОБА_2 , що знаходиться за місцем його проживання в квартирі АДРЕСА_1 в межах ціни предмету спору на суму 18 820, 01 грн. до вирішення спору по суті, та на саму квартиру за вказаною адресою.

До боржника ОСОБА_2 вона не має відношення. Боржник не є та ніколи не був власником квартири.

Вона є власником квартири з 09.08.2004.

Вважає, що дії реєстратора Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори є незаконними та такими, що порушують її права як власника майна.

07.04.2026 ухвалою суду провадження у справі відкрито, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

30.04.2026- від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.

02.06.2026- підготовче провадження у справі закрито.

Представник відповідача повторно на розгляд справи не з`явився, причин своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про судові засідання.

Правом на подання відзиву не скористався. Заяви про розгляд справи за відсутності чи будь-яких інших клопотань відповідач не подавав.

Представник третьої особи не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без участі.

За таких обставин, з урахуванням положень статті 223 ПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.

Так як сторони в судове засідання, призначене на 11.06.2026 не з`явилися, суд, з дотриманням положень ч. 6 ст. 259 ЦПК України і ч. 5 ст. 268 ЦПК України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання і на виконання вимог ч. 4 ст. 268 ЦПК України підписав судове рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку :

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Згідно із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 4678286633, від 12.03.2026, за об`єктом- квартира АДРЕСА_1 , на праві власності за реєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №1419, від 09.08.2004, приватний нотаріус Данилів Т.Д. ( а.с. 8). Разом з тим, окрім зареєстровано права власності за позивачем на вказану квартиру, наявна інформація про державну реєстрацію обтяжень, а саме :

-Тип обтяження : арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження : 5464896, зареєстровано 10.08.2007, 14:45:04 та ;5464896 реєстратором : Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора; підстава обтяження ухвала б/н 06.08.2007, Івано-Франківський міський суд, суддя Горейко М.Д., власник ОСОБА_2 , додаткові дані зб-310 ( а.с. 8).

Так, згідно ухвали судді Івано-Франківського міського суду у справі №2-3515/2007 від 06.08.2007, постановленої у межах позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, заподіяної, внаслідок ДТП в сумі 23 820 грн., накладено арешт на майно ОСОБА_2 , що знаходиться за місцем його проживання в квартирі за адресою : АДРЕСА_2 , в межах ціни позову на суму 18 820,01 грн. до вирішення спору по суті. Ухвала набрала законної сили 22.01.2007 ( а.с. 12).

У той же час, як вбачається із матеріалів цивільної справи №2-3515/2007, така ухвала суду була скерована для виконання до ВДВС.

Постановою державного виконавця у межах виконавчого провадження ВП №4522654, відкрито виконавче провадження з приводу виконання ухвали суду про застосування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.11.2007 у справі №2-3515/2007 визнано мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Провадження у справі закрито.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.

Водночас за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17 (провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц (провадження № 61-5579св20), від 25 травня 2023 року у справі № 334/1250/22 (провадження № 61-12728св22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 дійшла висновку, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Що стосується пред`явлення вимог до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, то такі вимоги є безпідставними, оскільки позивачем не доведено підстав порушення таким органом її прав. Більше того у тесті позовної заяви така вказує, що «Вважає, що дії реєстратора Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори є незаконними та такими, що порушують її права як власника майна», а відповідачем визначає «Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі»

Відтак, що враховуючи, що позивач не була стороною у справі за позовом у справі №2-3515/2007 від 06.08.2007, постановленої у межах позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, у межах якої було ухвалою суду було вжито заходів забезпечення позову, не є правонаступником будь-кого із сторін; відтак позбавлена можливості звернутися із заявою про скасування заходів забезпечення позову. При цьому, позивач є власником квартири і на таку квартиру Першою Івано-Франківською міською державною нотаріальною конторою 10.06.2007 із зазначенням ухвали суду від 06.08.2007, накладено обтяження, то позовні вимоги повинні бути пред`явлені до ОСОБА_2 ( відповідача у справі № 2-3515), оскільки саме він був боржником за таким позовом.

При цьому, суд також звертає увагу, що ухвалою суду про забезпечення позову було накладено арешт лише на майно ОСОБА_2 , яке знаходиться у спірній квартирі. При цьому, як вбачається із вищенаведеної інформації про обтяження, Першою Івано-Франківською міською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали суду від 06.08.2007 накладено арешт на нерухоме майно, тобто спірну квартиру, що також підлягає дослідженню, оцінці при розгляді спору по суті.

Адже, лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Вказані висновки суду кореспондуються із позицією Верховного Суду від 12.04.2022 у постанові № 497/1017/20, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц.

Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статтями 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення.

А, оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд позбавлений можливості з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача, відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з пред`явленням вимог до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Так як у позові відмовлено, позивачу судові витрати не відшкодовуються ( ст. 141 ЦПК України).

На підставі керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

У позові ОСОБА_1 до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі, третьої особи Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна відмовити.

Згідно із статтею 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_2 ,

Відповідач : Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі ЄДРПОУ : 3521710, адреса : вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ;

Третя особа : Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ : 02891701, адреса : вул. Мазепи, 28, м. Івано-Франківськ;

Повне рішення -22.06.2026.

Суддя Л.Р. Кіндратишин