Рішення № 137557796, 19.06.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/14389/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №075161 від 11.09.2024, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що послуги з перевезення вантажів не надавав, згідно товарно-транспортної накладної №305 від 13.08.2024 перевізником є ПП «Діалог Плюс», тому відсутні підстави для застосування адміністративно-господарського штрафу.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) надіслала до суду відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем не наведено обґрунтованих доводів проти оскаржуваної постанови, які б доводили неправомірність притягнення його до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу. Представник Державної служби України з безпеки на транспорті стверджує, що при перевірці було використано ТТН № 305 від 13.08.2024, у відповідності до якої автомобільним перевізником є ОСОБА_1 , замовник ТОВ «Артемсіль-регіон-Чернігів», вантажовідправник ПП «ВІКТА», вантажоодержувач ТОВ «Артемсіль-регіон-Чернігів» і вантаж, що перевозився сіль таблетована мішки 25 кг., а долучені останнім договір оренди та ТТН до позовної зави під час перевірки не надавались, про їх існування не було відомо і під час розгляду справи 11.09.2024, що ставить під сумнів їх існування під час здійснення перевезення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим у встановленому законодавством порядку з 17.01.2008 (номер запису 20640000000018861) та з 17.01.2008 перебуває на податковому обліку як платник податків.

ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність, що відповідає коду КВЕД 46.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний).

Транспортний засіб марки MAN, моделі 18.220, номерний знак НОМЕР_1 , щодо якого Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області було здійснено перевірку, належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с.48, 49 зворот, 50).

13.08.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок у період з 12.08.2024 по 18.08.2024 та у визначений направленням на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №НР 003564 від 09.08.2024 строк, була проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , спеціалізований фургон-рефрижератор (з гідбортом) (а.с.47 з обох сторін, 48, 49 зворот, 50).

Під час перевірки водієм ОСОБА_2 державному інспектору надані: посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортна накладна від №305 від 13.08.2024, тахокарта за поточний день (а.с. 49-50).

Інших документів, необхідних для здійснення перевезень вантажу, як того вимагає стаття 48 Закону № 2344-ІІІ, зокрема, роздруківку даних роботи тахографа водій не надав, у зв`язку з чим державним інспектором було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.08.2024 №056973.

Автомобільним перевізником згідно акта зазначено ОСОБА_1 .

Водій ОСОБА_2 з актом ознайомлений та отримав копію, однак від пояснень відмовився, про що державним інспектором зроблено запис в самому акті.

27.08.2024 позивачу направлено повідомлення про розгляд справи про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт із зазначенням часу 11.09.2024 з 10 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. і місця розгляду справи, яке отримано позивачем 29.08.2024 (а.с.51 з обох сторін).

11.09.2024 до приміщення територіального органу Укртрансбезпеки позивач з`явився та надав усні пояснення, жодних клопотань, документів, що спростовували б факт вчинення порушення 13.08.2024 не надав.

Проаналізувавши зазначені в акті №056973 від 13.08.2024 порушення, керуючись положеннями абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» на позивача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.09.2024 №075161 на суму 17000 грн (а.с.52), яка надіслана на адресу позивача супровідним листом від 11.09.2024 № 79376/5.1.1/24-24.

Вважаючи вищевказану постанову протиправною, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно абзацу 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті була реорганізована шляхом злиття з Державною інспекцією України з безпеки на морському та річковому транспорті, та утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначається Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 11, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Відповідно до пункту 12 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Пунктом 13 Порядку №1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

В силу пункту 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (п.20 Порядку №1567).

Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 60 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ Про автомобільний транспорт (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №2344-ІІІ) за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України, крім адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - шістнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, які зараховуються до державного дорожнього фонду.

Суд зазначає, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення. Діючим законодавством не визначено такий акт, як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Даний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами.

Судом встановлено, що спірною постановою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 №2344-ІІІ, яким передбачено, що перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III) визначено документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Так, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити:

дата і місце складання;

вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення;

вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;

пункти завантаження і розвантаження.

Статтею 2 Закону № 2344-III передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці 27.06.1979 у м. Женева ухвалила Конвенцію № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті. Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.

Відповідно до статті 10 цієї Конвенції компетентні власті чи органи в кожній країні:

а) передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями;

b) установлюють процедуру оголошення годин, відпрацьованих відповідно до положень пункту 1 статті 9 цієї Конвенції та умов, які їх обґрунтовують.

Кожен роботодавець:

а) веде відповідно до зразка, затвердженого компетентними властями чи органами в кожній країні, відомість із зазначеною в ній кількістю годин роботи й відпочинку кожного водія, який працює в нього;

b) надає цю відомість у розпорядження контрольних органів у спосіб, установлений компетентними властями чи органами в кожній країні.

Традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті" від 25.01.2012 № 51 визначено Міністерство інфраструктури компетентним органом з питань виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті в частині внутрішніх автомобільних перевезень.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за № 811/18106 (далі - Положення № 340).

Пунктом 1.1 Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Облік робочого часу регламентовано розділом VI Положення № 340.

Так, згідно з пунктом 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до пункту 6.2 Положення № 340 облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.

Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Пунктом 7.1 Положення № 340 визначено, що органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

В спірному випадку, автомобіль марки MAN, моделі 18.220, державний номерний знак НОМЕР_3 , є вантажним автомобілем з повною масою понад 7,5 тонн, а тому має бути обладнаний діючим та повіреним тахографом, що підтверджується відповіддю № 2909293 від 19.06.2026 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ (а.с. 60-61).

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яку розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", затверджено наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 розділу І Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв (пункт 1.4 розділу І Інструкції № 385).

При цьому, тахокарта - це бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Умови використання тахографів регламентовані розділом ІІІ Інструкції № 385.

Так, відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Інструкції № 385 виробники транспортних засобів, перевізники, водії та пункти сервісів тахографів використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.

Згідно з пунктом 3.2 розділу ІІІ Інструкції № 385 Мінінфраструктури забезпечує відповідно до вимог ЄУТР обіг (облік, видачу, скасування, призупинення дії, поновлення, перевірку чинності) карток чотирьох типів для цифрових тахографів: водія (картка водія); ПСТ (картка майстерні); особи, уповноваженої здійснювати контроль (картка контролера); перевізника (картка підприємства).

Пунктом 3.3 розділу ІІІ Інструкції № 385 визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

При цьому, відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ Інструкції № 385 перевізники:

забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);

зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;

аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Згідно з пунктом 3.6 розділу ІІІ Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);

наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;

дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Пунктом 3.3 розділу ІІІ Інструкції № 385 визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

В спірному випадку, суду не надано жодних доказів того, що у водія транспортного засобу марки MAN, моделі 18.220, державний номерний знак НОМЕР_3 , на час перевірки 13.08.2024 були роздруківкі даних роботи тахографа (тахограми) за попередні 28 календарних днів або бланк підтвердження діяльності.

За вказаних обставин, суд погоджується з висновком відповідача про наявне порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Що стосується доводів позивача про те, що на час складання акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за № 056973 від 13.08.2024, ФОП ОСОБА_1 не був автомобільним перевізником, що виключає його відповідальність за відповідне порушення, то суд вказує на таке.

Статтею 60 Закону № 2344-III встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників.

Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників, визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568.

Відповідно до глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Судом встановлено, що під час проведення 13.08.2024 перевірки автомобіля марки MAN, моделі 18.220, державний номерний знак НОМЕР_3 , роздруківку даних роботи тахографа за попередні 28 календарних днів або бланк підтвердження діяльності водій не надав представникам Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України, а надав товарно-транспортну накладну № 305 від 13.08.2024, в якій автомобільним перевізником зазначено ОСОБА_1 , замовник ТОВ «Артемсіль-регіон-Чернігів», вантажовідправник ПП «ВІКТА», вантажоодержувач ТОВ «Артемсіль-регіон-Чернігів» і вантаж, що перевозився сіль таблетована мішки 25 кг (а.с. 49-50).

Крім того, до відзиву, поданого через систему «Електронний суд», відповідачем надано відеозапис з бодікамери інспектора, що здійснював рейдову перевірку транспортного засобу марки MAN, моделі 18.220, державний номерний знак НОМЕР_3 (додаток 9 20240813134812MEDIA_ID0747.MP4).

За приписами статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право, зокрема, використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі.

Наведене свідчить, що одним із доказів вчинення порушень під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) є, зокрема, відеозапис процесу перевірки.

Наказом Міністерства інфраструктури України № 590 від 09.08.2022 затверджений Порядок застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2022 за № 1053/38389).

Згідно пункту 5 вищевказаного Порядку портативний відеореєстратор вмикається посадовою особою Укртрансбезпеки та повинен перебувати в режимі відеозйомки з аудіо супроводженням під час здійснення відповідних заходів, визначених пунктом 3 розділу I цього Порядку, крім випадків, пов`язаних з виникненням у посадової особи Укртрансбезпеки приватного становища (відвідування вбиральні, кімнати відпочинку, перерви для приймання їжі тощо).

Посадова особа Укртрансбезпеки зобов`язана вмикати портативний відеореєстратор під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі): зупинення транспортного засобу, процесів виявлення та фіксування порушень, спілкування з фізичними особами.

Судом при дослідженні наданого відеозапису (20240813134812MEDIA_ID0747.MP4) встановлено наступне.

З 04:50 до 06:08 хв. запису видно товарно-транспортну накладну № 305 від 13.08.2024, в якій автомобільним перевізником зазначено ОСОБА_1 , замовник ТОВ «Артемсіль-регіон-Чернігів», вантажовідправник ПП «ВІКТА», вантажоодержувач ТОВ «Артемсіль-регіон-Чернігів» і вантаж, що перевозився сіль таблетована мішки 25 кг, яка була надана водієм ОСОБА_2 посадовій особі Укртрансбезпеки.

Отже, при дослідженні наданого відеозапису судом встановлено, що під час перевірки автомобіля марки MAN, моделі 18.220, державний номерний знак НОМЕР_3 були надані саме ті документи, які долучені відповідачем до відзиву, а не надані позивачем до суду, а саме свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки MAN, моделі 18.220 з р.н. НОМЕР_1 серії НОМЕР_4 , договір найму (оренди) транспортних засобів від 08.06.2017, укладений між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Діалог Плюс», акт прийому-передачі до договору найму (оренди) транспортного засобу від 08.06.2017, договір про внесення змін від 24.10.2024 до договору найму (оренди) транспортних засобів від 08.06.2017, договір-заявка на автотранспортне перевезення вантажів по Україні №130803 від 13.08.2024, ТТН № 305 від 13.08.2024, в якій автомобільним перевізником зазначено ПП «Діалог Плюс», вантажовідправник ФОП ОСОБА_3 , вантажоодержувач ТОВ «Адмірал МВА», вантаж, що перевозився капуста, маршрут м. Тернопіль м. Вишневе (Київська обл.), автомобіль марки МАН, державний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 (а.с. 10 зворот, 11-16).

Слід зазначити, що статтею 48 Закону №2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Тобто, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути у водія на руках, а не в офісах інших осіб, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника.

Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами.

У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортного засобу матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, що перевізником у даному випадку є позивач.

Надані до позову матеріали відносно наявної товарно-транспортної накладної № 305 від 13.08.2024, в якій автомобільним перевізником зазначено ПП «Діалог Плюс», вантажовідправник ФОП ОСОБА_3 , вантажоодержувач ТОВ «Адмірал МВА», вантаж, що перевозився капуста, маршрут м. Тернопіль м. Вишневе (Київська обл.), автомобіль марки МАН, державний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 , не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який саме, як вже зазначалося, і є первинним носієм доказової інформації та відеозапис з бодікамери інспектора, що здійснював рейдову перевірку транспортного засобу.

Надання її (товарно-транспортної накладної) згодом, навіть не у зв`язку з розглядом справи Укртрансбезпекою, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки, не створює для цього акта наслідків юридично дефектного документу та не нівелює зафіксованих в акті обставин.

Як вбачається з акта, водій був з ним ознайомлений, від пояснень відмовився, але не заперечував щодо фактичного перевізника за даним перевезенням (позивача), який використовує транспортний засіб.

Також статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Тобто, як зазначено в абзаці 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суб`єктом відповідальності за встановлене правопорушення є саме автомобільний перевізник.

Відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Таким чином, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

Тому відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несе саме перевізник, а не власник транспортних засобів у випадку, коли власник не використовує транспортний засіб, а лише володіє майновими правами на транспортний засіб.

Норми Закону № 2344-ІІІ не ототожнюють поняття "власник транспортного засобу" та "автомобільний перевізник", оскільки власник автомобіля за певних умов може бути одночасно і автомобільним перевізником, проте, у випадку, якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не його власник, відповідальність за Законом останній не несе.

Крім того, суд бере до уваги те, що нормами діючого законодавства, міжнародні конвенції та висновками Верховного Суду, які регулюють спірні правовідносини, передбачається, що контроль за роботою водіїв, які здійснюють внутрішні вантажні перевезення, повинен здійснюватися роботодавцем (орендарем) незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин, зокрема, за допомогою тахографу чи індивідуальної контрольної книжки.

Тому суд доходить висновку, що автомобільний перевізник притягується до адміністративно-господарської відповідальності у разі допущення порушень визначених діючим законодавством, але з першу Державна служба України з безпеки на транспорті повинна встановити належного суб`єкта відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт та визначити вид порушення з посиланням на конкретні приписи та норми.

Відтак, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено вчинення адміністративно-господарського правопорушення саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як автомобільним перевізником.

Оцінюючи надані сторонами докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд враховує прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої при оцінці доказів Суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Кобець проти України", "Авшар проти Туреччини"). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позивач не виконав свій процесуальний обов`язок, не підтвердив належними, допустимими та достатніми доказами та не довів "поза розумним сумнівом" факту надання під час перевірки документів.

Решта доводів та аргументів учасників справи судом не оцінюються, позаяк не впливають на правомірність оскаржуваного рішення, а тому не мають значення для правильного вирішення судового спору по суті та не спростовують встановлені судом обставини справи та висновки, викладені вище.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувана постанова відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування в судовому порядку.

Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовлено, судові витрати, які підлягають розподілу у відповідності зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ).

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (вул.Фізкультури, буд.9, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845).

Повне рішення суду складено 19 червня 2026 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО