Рішення № 137557657, 19.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3803/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач), в, якій з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 16.03.2026 р., просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9622-51 від 20.09.2024 р., видану Головним управлінням ДПС в Одеській області;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування податкової заборгованості та зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості у розмірі 37788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачем була отримана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.09.2024 р. № Ф-9622-51 зі сплати єдиного внеску на суму 7788,74 грн., яка включає суму боргу з ЄСВ за період 2017-2020 р. Вважає нарахування єдиного внеску протиправним, оскільки підприємницьку діяльність не здійснює, у вказаний період мав статус батька-вихователя дитячого будинку сімейного типу, а єдиний внесок за нього щомісячно сплачував Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, що підтверджується довідкою за формою ОК-5.

Ухвалою від 16.02.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі, надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

26.02.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС ОСОБА_1 з 16.06.2006 р. по 05.02.2026 р. перебував на обліку як фізична особа-підприємець у Головному управлінні ДПС в Одеській області на загальній системі оподаткування. Згідно п.2 ч.1 ст. 7 та абз.3 ч.8 ст.9 Закону № 2464 ФОП ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування повинен був сплатити єдиний внесок: нарахований за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн., в термін до 10 лютого 2018 року; за 2018 рік щоквартально у розмірі 2457,18 грн. (19.04.2018; 19.07.2018; 19.10.2018; 21.01.2019); за 2019 рік щоквартально у розмірі 2754,18 грн. (19.04.2019; 19.07.2019; 21.10.2019; 20.01.2020); за 2020 рік у сумі 2078,12 грн. (січень, лютий до 21.04.2020), у сумі 1039,06 грн. (червень до 20.07.2020), у сумі 3178,12 грн. (липень, серпень, вересень 19.10.2020), у сумі 2200,00 грн. (жовтень, листопад до 19.01.2021). Враховуючи викладене, відповідно до вимог Закону № 2464 ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі нараховано єдиний внесок на загальну суму 37788,74 грн. Зазначає, що звільнення від сплати за себе єдиного внеску передбачено лише для фізичних осіб-підприємців (незалежно від обраної системи оподаткування), при умові якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Законом України від 13.05.2020 р. № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", внесено низку змін до Закону № 2464, які набрали чинності з 01.01.2021 р. Внесеними змінами до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 з 01.01.2021 р. скасовано обов`язок для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування), осіб, які провадять незалежну професійну діяльність та членів фермерського господарства, сплачувати мінімальний розмір єдиного внеску за місяці, у яких не було отримано доходу (прибутку), які мають основне місце роботи, за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійно визначеної бази нарахувань, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, проведеним аналізом встановлено, що платник за місцем перебування на обліку як фізична особа-підприємець ФОП ОСОБА_1 в Головному управлінні ДПС в Одеській області має заборгованість з єдиного внеску в сумі 37788,74 грн., яка утворилась внаслідок нарахування в автоматичному режимі за 2017-2020 роки.

Ухвалою від 04.06.2026 р. прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 20.09.2024 р. Головним управлінням ДПС в Одеській області сформована вимога № Ф-9622-51 про сплату боргу (недоїмки), згідно якої заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2024 року становить 37788,74 грн., яка включає в себе нарахування за 2017-202 роки.

Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч.5 ст.8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.003164, від 01 вересня 2020 року у справі № 380/2239/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 620/3987/18.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2024 р. Головним управлінням ДПС в Одеській області сформована вимога № Ф-9622-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 37788,74 грн., яка включають у себе нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017-2020 роки.

Водночас, судом встановлено, що позивач у спірному періоді мав статус батька-вихователя дитячого будинку сімейного типу, виконував обов`язки за рішеннями виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.12.2009 р. № 1164, від 24.12.2015 р. № 434 і відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) починаючи з 01.01.2017 р. по 31.12.2020 р. єдиний внесок за ОСОБА_1 нараховував та сплачував роботодавець - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради.

Таким чином, в розумінні Закону № 2464-VI ОСОБА_1 є застрахованою особою, а єдиний внесок в період нарахування боргу за спірною вимогою (за період 2017-2020 років) сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав.

Перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Тому, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесено оскаржувану вимогу, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити підприємницьку діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Підсумовуючи наведене, з урахуванням встановлених обставин справи та висновків суду наведених вище, нарахування Головним управлінням ДПС в Одеській області позивачу єдиного внеску за 2017-2020 р. у загальній сумі 37788,74 грн. є протиправним, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20.09.2024 р. № Ф-9622-51 підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача виключити суми недоїмки з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 на суму 37788,74 грн., суд зазначає наступне.

Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування контролюючими органами здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 12.01.2021 р. № 5.

Приписами пунктами 1, 2 підрозділу 4 розділу V Порядку встановлено, що працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних ІКС ДПС вносять дані до ІКС ДПС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених ІКС ДПС із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в ІКС ДПС підлягають матеріали, які зареєстровані в ІКС ДПС, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) ("Скасовується в судовому порядку"/"Вручено, судовий розгляд").

У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на "Скасовується в судовому порядку"/"Вручено, судовий розгляд".

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Скасовується в судовому порядку"), то в ІКП відображення первинних показників оперативного обліку щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до ІКС ДПС податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та ІКС ДПС податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі "Апеляційне та судове оскарження" підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з ІКС ДПС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Тож, в силу положень вищевказаного порядку, працівники контролюючого органу можуть виключати з ІКП суми донарахувань та змінювати стан рішень контролюючого органу, якими визначено вказані суми зобов`язань.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 805/4374/15-а, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18, від 28 жовтня 2022 року у справі № 200/5487/21, від 02 березня 2023 року у справі № 826/23604/15.

Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів осіб, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

"Ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективним та таким, що відповідає вимогам законодавства способом відновлення порушеного права позивача суд вважає зобов`язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника за технологічним кодом 71040000 "Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" шляхом виключення нарахованої Головним управлінням ДПС в Одеській області недоїмки з єдиного внеску у сумі 37788,74 грн.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то сплачений позивачем судовий збір у сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню на його користь з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8400 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Разом з тим, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.134 КАС України законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що між Адвокатським бюро "ЛАРИСИ ЧЕКМАРЬОВОЇ" та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги від 09.02.2026 р. № 349, за умовами якого Клієнт доручає, а Бюро приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 09.02.2026 р. Клієнт оплачує Бюро 8400 грн. за підготовку та подання позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, супроводження під час судового процесу.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 8400 грн., позивачем надано акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 09.02.2026 р. на суму 8400 грн., згідно Бюро надало правничі послуги, передбачені договором № 349 від 09.02.2026 р., а Клієнт прийняв зазначені вище послуги, зокрема: усні та письмові консультації - 1000 грн., збирання доказів - 1000 грн., підготовка, складання та подання позовної заяви - 4000 грн., підготовка, складання та подання адвокатського запиту - 700 грн., підготовка, склаання та подання клопотань, заяв - 700 грн., супроводження під час судового процесу - 1000 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений позивач розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику учасників справи.

Крім того, дана адміністративна справа є справою незначної складності, складання позовної заяви не вимагає глибокого аналізу судової практики і нормативно-правових актів, враховуючи стабільну судову практику щодо вирішення спорів з аналогічними предметом та підставами.

Виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул.Семінарська, буд.5, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.09.2024 р. № Ф-9622-51.

Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул.Семінарська, буд.5, код ЄДРПОУ 44069166) здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за технологічним кодом 71040000 "Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" шляхом виключення нарахованої Головним управлінням ДПС в Одеській області недоїмки з єдиного внеску в сумі 37788 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 74 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул.Семінарська, буд.5, код ЄДРПОУ 44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул.Семінарська, буд.5, код ЄДРПОУ 44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко