Рішення № 137557180, 19.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 червня 2026 року Справа № 903/199/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтех ЮА, с.Петропавлівська Борщагівка, Бучанський район, Київська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньбудтех, м.Ковель

про стягнення 3 924 485,68 грн,

за участю представників:

від позивача: Рудометкіна М. О. адвокат (ордер серія АІ № 2101640 від 23.02.2026),

від відповідача: Шишута Ю. В. адвокат (ордер серія АС № 1170881 від 23.02.2026),

в с т а н о в и в:

03.04.2026 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтех ЮА про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньбудтех 3 924 485,68 грн за договором найму-продажу техніки у кредит № 301/0125 від 30.01.2025.

Ухвалою суду від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.04.2026; відповідачу до 13.04.2026 - подати суду відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.

14.04.2026 відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити, при цьому вказує, що розрахунок позовних вимог, вміщений у позовній заяві, зокрема, в частині стягнення неустойки, складено без врахування вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, який діяв до 28.08.2025 року, а також ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, а тому просить застосувати до зазначених вимог про стягнення пені норми про позовну давність. Також зазначає, що розмір витрат, пов1язаних з наданням правничої допомоги є явно завищеним, необґрунтованим, не містить розрахунку та є не співмірним зі складністю справи, відтак стягненню у зазначеній сумі не підлягає.

Ухвалою суду від 15.04.2026 відкладено підготовче засідання на 29.04.2026; встановлено позивачу строк до 27.04.2026 для надання відповіді на відзив відповідача.

23.04.2026 позивач через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, в якій заперечує доводи відповідача, наведені у відзиві, просить задовольнити позовну заву в повному обсязі.

У зв`язку із виконанням завдань підготовчого провадження та відсутністю станом на 29.04.2026 інших заяв та клопотань від учасників справи ухвалою суду від 29.04.2026 було закрито підготовче провадження і призначено розгляд справи по суті на 20.05.2026.

В судовому засіданні 20.05.2026 оголошено перерву до 10.06.2026.

Ухвалою суду від 20.05.2026 повідомлено відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Волиньбудтех про оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 10.06.2026.

26.05.2026 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн.

В судовому засіданні 10.06.2026 оголошено перерву до 16.06.2026; в судовому засіданні 16.06.2026 оголошено перерву до 19.06.2026.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що 30.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спецтех ЮА як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньбудтех як покупцем укладено договір найму-продажу техніки у кредит № 301/0125 (надалі - договір), згідно з п.2.1. якого продавець зобов`язується передати товар, визначений у специфікації до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар, сплатити за нього завдаток і сплачувати платежі (а.с.14-18).

Відповідно до п. 4.1. договору сторони погодили, що у зв`язку з тим, що товар має іноземне походження і його остаточна вартість в національній валюті України залежить від курсових коливань гривні, сума договору встановлюється в специфікації з обов`язковою прив`язкою до долара США у гривневому еквіваленті за МКМР на момент укладення договору. При цьому сторони погодили, що гривневий еквівалент суми договору може змінюватись з урахуванням особливостей, зазначених у цьому розділі договору.

Згідно з п. 4.2. договору ціна товару зазначається у відповідній специфікації з обов`язковою прив`язкою до долара США у гривневому еквіваленті за МКМР на день підписання специфікації. Сторони погодили, що належним і допустимим доказом МКМР на певну дату слугуватимуть дані з сайту http://www.udinform.com/ (на день, що передує дню підписання договору).

Покупець зобов`язується відповідно до п. 4.3. договору протягом двох робочих днів з моменту підписання специфікації сплатити на користь продавця завдаток, відповідно до специфікації № 1 до договору. Подальший розрахунок здійснюється покупцем шляхом сплати платежу з урахуванням. особливостей, передбачених п. 4.4. договору з умовою дострокового погашення.

Пунктами 6.2., 6.4., 7.1. договору узгоджено, що у разі прострочення покупцем сплати платежу у строки, визначені специфікацією до договору, на вказану суму прострочення відповідно до ст. 694 ЦК України нараховується 18% річних.

У випадку прострочення покупцем сплати будь-яких платежів за цим договором, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення. Сплата пені не позбавляє застосувати наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного розрахунку.

Відповідно до п.7.10 договору сторони дійшли згоди, що до правовідносин з розрахунків за цим договором, зокрема, щодо фінансових та штрафних санкцій відповідно до положень ст. 259 Цивільного кодексу України застосовувати строк давності у п`ять років.

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень.

30.01.2025 між сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору за умовами якої ціна товару за цим договором складає 8 603 850 грн 00 коп. (вісім мільйонів шістсот три тисячі вісімсот п`ятдесят грн. 00 копійок), в т. ч. ПДВ - 1 433 975 грн 00 коп., що еквівалентно - 205 000 (двісті п`ять тисяч) доларів 00 центів США за максимальним курсом долара США на міжбанківському ринку на момент підписання цієї специфікації і є незмінною виключно у разі повної оплати не пізніше граничного строку сплати завдаток. Курс складає 41.9700 грн/дол. (а.с.19-20).

Відповідно до специфікації № 1 до договору граничною датою сплати:

1) завдатку згідно з п. 4.3. договору у розмірі 100 000,00 грн є 30.01.2025 року;

2) щомісячного платежу у розмірі 1 700 770,00 грн - 15.02.2025 року;

3) щомісячного платежу у розмірі 1 700 770,00 грн - 15.03.2025 року;

4) щомісячного платежу у розмірі 1 700 770,00 грн - 15.04.2025 року;

5) щомісячного платежу у розмірі 1 700 770,00 грн - 15.05.2025 року;

6) щомісячного платежу у розмірі 1 700 770,00 грн - 15.06.2025 року.

На виконання умов договору 30.01.2025 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар, а саме: екскаватор гусеничний, що підтверджується видатковою накладною № 180 від 30.01.2025 (а.с.22).

Відповідач частково виконав свої зобов`язання за договором в частині сплати визначених специфікацією щомісячних платежів та здійснив часткову оплату 30.01.2025 на суму 50 000,00 грн та 13.11.2025 на суму 1 053 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 3550 від 30.01.2025 та № 4091 від 13.11.2025 (а.с.23-24).

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату заборгованості у строк до 13.02.2026, однак вимога залишена відповідачем без реагування (а.с.25-45).

Згідно із ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У зв`язку із порушенням відповідачем строку оплати товару, визначеного договором та специфікацією до нього, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 3 924 485,68 грн пені, збитків, завданих інфляцією та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача, який міститься у позовній заяві, позивачем заявлено до стягнення 3 924 485,68 грн, однак якщо зробити арифметичний підрахунок складових ціни позову, то у підсумку буде: 356 390,21 грн (збитки, завдані інфляцією) + 1 323 865,12 грн (процентів за користування чужими грошовими коштами) + 2 272 230,35 грн (пеня) = 3 952 485,68 грн.

З наведеного випливає, що позивач неправильно визначив ціну позову, правильною є ціна позову 3 952 485,68 грн.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а тому спір розглядається саме щодо стягнення з відповідача 3 924 485,68 грн.

Позивачем при здійсненні нарахувань визначено такі періоди прострочення оплати відповідачем своїх зобов`язань:

1) з 31.01.2025-12.11.2025 на суму 50000,00грн;

2) з 16.02.2025-12.112025 на суму 1 700 770,00 грн;

3) з 16.03.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн;

4) з 16.04.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн;

5) з 16.05.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн;

6) з 16.06.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн;

7) з 14.11.2025-23.02.2026 на суму 8 603 850,00 грн.

Відповідно до ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено період нарахування на суму боргу, а саме його початок з 16.02.2025, з 16.03.2025, з 16.06.2025, оскільки 15.02.2025, 15.03.2025 та 15.06.2025 є вихідними днями, останнім днем оплати в такому випадку є перший робочий день, а тому прострочення з оплати буде починатися з 18.02.2025, з 18.03.2025 та з 17.06.2025 відповідно.

Крім цього, позивачем невірно визначено суму заборгованості за період з 14.11.2025, а саме: 8 603 850,00 грн, оскільки станом на 14.11.2025 заборгованість відповідача становила 7 500 850,00 грн (8 603 850,00-50 000,00-1 053 000,00).

Щодо вимог про стягнення збитків, завданих інфляцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає через невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

Верховний Суд виходить з того, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та проценти річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Також Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, в т.ч. і надати оцінку доводам відповідача щодо його контррозрахунку. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми процентів річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

З розрахунку позивача, який міститься у тексті позовної заяви вбачається, що збитки, завдані інфляцією, становлять 356 390,21 грн, що підтвердила й представник позивача у судовому засіданні 16.06.2026.

Оскільки судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахувань та суму заборгованості, судом здійснено власний розрахунок збитків, завданих інфляцією, за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон", а саме:

1) з 31.01.2025-12.11.2025 на суму 50000,00 грн = 3 021,16 грн;

2) з 18.02.2025-12.112025 на суму 1 700 770,00 грн = 88 452,12 грн;

3) з 18.03.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 62 010,41 грн;

4) з 16.04.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 49 756,73 грн;

5) з 16.05.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 27 291,92 грн;

6) з 17.06.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 13 577,15 грн;

7) з 14.11.2025-23.02.2026 на суму 7 500 850,00 грн = 97886,51 грн.

Таким чином, є правові підстави для стягнення з відповідача у зв`язку із порушенням ним строку виконання зобов`язання з оплати вартості товару 341 996,00 грн збитків, завданих інфляцією, в решті вимоги про стягнення збитків, завданих інфляцією слід відмовити у зв`язку із безпідставністю нарахування.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч.5 ст. 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.2 договору узгоджено, що у разі прострочення покупцем сплати платежу у строки, визначені специфікацією до договору, на вказану суму прострочення відповідно до ст. 694 Цивільного кодексу України нараховується 18 % річних.

З розрахунку позивача, який міститься у тексті позовної заяви, вбачається, що проценти за користування чужими грошовими коштами становлять 1 323 865,12 грн, що підтвердила й представник позивача у судовому засіданні 16.06.2026.

Оскільки судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахувань та суму заборгованості, судом здійснено власний розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон", а саме:

1) з 31.01.2025-12.11.2025 на суму 50000,00 грн = 7 052,05 грн;

2) з 18.02.2025-12.112025 на суму 1 700 770,00 грн = 224 781,22 грн;

3) з 18.03.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 201 296,61 грн;

4) з 16.04.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 176 973,27 грн;

5) з 16.05.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 151 811,20 грн;

6) з 17.06.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 124 971,65 грн;

7) з 14.11.2025-23.02.2026 на суму 7 500 850,00 грн = 377 303,03 грн.

Таким чином, є правові підстави для стягнення з відповідача у зв`язку із порушенням ним строку виконання зобов`язання з оплати вартості товару 1 264 189,03 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, в решті вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами слід відмовити у зв`язку із безпідставністю нарахування.

Щодо вимоги про стягнення пені.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За змістом ч. 6 ст. 231 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.4. договору у випадку прострочення покупцем сплати будь-яких платежів за цим договором, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З розрахунку позивача, який міститься у тексті позовної заяви, вбачається, що сума пені становить 2 272 230,35 грн, що підтвердила й представник позивача у судовому засіданні 16.06.2026.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" від 09.01.2025 № 4196-IX.

Як вбачається з матеріалів справи, в період нарахування позивачем пені діяла норма ч. 6 ст. 232 ГК України.

Однак, визначений позивачем період нарахування пені з 31.01.2025 по12.11.2025, з 16.02.2025 по 12.112025, з 16.03.2025 по 12.11.2025, з 16.04.2025 по 12.11.2025, з 16.05.2025 по 12.11.2025, з 16.06.2025 по 12.11.2025, з 14.11.2025 по 23.02.2026 перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначаючись щодо застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити надані послуги) виникли до втрати чинності ГК України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи те, що станом на день виникнення між сторонами правовідносин ГК України, в тому числі й ч. 6 ст. 232 ГК України, був чинний та передбачав обмеження строку нарахування пені 6 місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то до правовідносин щодо стягнення пені мають застосовуватись норми ГК України. Крім цього, сторони у договорі не обумовили більш тривалий строк для нарахування штрафних санкцій.

Оскільки судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахувань та суму заборгованості, судом здійснено власний розрахунок пені в межах шестимісячного строку, визначеного ч.6 ст. 232 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон", а саме:

1) з 31.01.2025-31.07.2025 на суму 50000,00 грн = 7 496,04 грн;

2) з 18.02.2025-18.08.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 261 312,83 грн;

3) з 18.03.2025-18.09.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 267 230,57 грн;

4) з 16.04.2025-16.10.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 265 786,08 грн;

5) з 16.05.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 261 452,62 грн;

6) з 17.06.2025-12.11.2025 на суму 1 700 770,00 грн = 215 228,95 грн.

Таким чином, є правові підстави для стягнення з відповідача у зв`язку із порушенням ним строку виконання зобов`язання з оплати вартості товару 1 278 507,09 грн пені, в решті вимоги про стягнення пені слід відмовити у зв`язку із безпідставністю нарахування.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Пунктом 7.10. договору сторони погодили, що до правовідносин з розрахунків за цим договором, зокрема, щодо фінансових та штрафних санкцій відповідно до положень ст. 259 Цивільного кодексу України застосовувати строк давності у п`ять років.

З огляду на домовленість, досягнуту сторонами у п.7.10 договору, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки позовна давність позивачем не пропущена.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 60000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони зменшити розмір таких витрат. При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення цих витрат (ч. 5, ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що розмір витрат по наданню правничої допомоги є явно завищеним, необґрунтованим, не містить їх розрахунку та є не співмірним зі складністю справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження надання позивачу професійної правничої допомоги адвокат Рудометкіна М. О. подала:

- ордер на надання правничої допомоги серії АІ № 2101640 від 23.02.2026;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ОД № 005305 від 19.06.2024, видане Рудометкіній М. О. Радою адвокатів Одеської області;

- договір про надання правової (правничої) допомоги № 18-02 від 18.02.2026;

- додаткову угоду № 1 від 18.02.2026 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 18-02 від 18.02.2026;

- звіт про надані адвокатським об`єднанням «Веріті Груп» послуги від 22.05.2026;опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, наведено у клопотанні від 08.01.2025.

З наданих доказів вбачається, що 18.02.2026 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Веріті Груп» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 18-02, крім того, 18.02.2026 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Веріті Груп» укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 18-02 від 02 лютого 2026 року (далі додаткова угода № 1).

Пунктом 1 додаткової угоди № 1 встановлено, що згідно з п. п. 1.1., 2.1. договору, сторони узгодили, що Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правову (професійну правничу) допомогу клієнту, а саме: проводити в інтересах та від імені Клієнта всі необхідні дії, пов`язані зі стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньбудтех» за договором найму-продажу техніки у кредит № 301/0125 від 30 січня 2025 року, а також вісімнадцяти процентів річних, інфляційного збільшення боргу та пені відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2 додаткової угоди № 1 сторони погодили, що відповідно до п. 3.1. договору розмір гонорару, який клієнт має сплатити Адвокатському об`єднанню за надання правової (професійної правничої) допомоги, передбачених в п. 1 додаткової угоди, під час розгляду справи в суді першої інстанції становить 60 000,00.

22.05.2026 Адвокатським об`єднанням «Веріті Груп» складено звіт про надані послуги відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1 від 18.02.2026 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 18-02 від 18.02.2026 року, відповідно до якого адвокатом надано послуги:

- складення позовної заяви про стягнення заборгованості, оформлення додатків, відправлення засобами поштового зв`язку до Господарського суду Волинської області та відповідачу;

- складення клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, подання через Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС до Господарського суду Волинської області та направлення відповідачу;

- участь адвоката Рудометкіної М.О. в судовому засіданні 15.04.2026 року в Господарському суді Волинської області в режимі відео конференції;

- складення відповіді на відзив, подання через Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС до Господарського суду Волинської області та направлення відповідачу;

- участь адвоката Рудометкіної М.О. в судовому засіданні 29.04.2026 в Господарському суді Волинської області в режимі відео конференції;

- участь адвоката Рудометкіної М.О. в судовому засіданні 20.05.2026 року та усіх інших запланованих судових засіданнях у справі, зокрема 10.06.2026 року в господарському суді в режимі відео конференції;

- складення заяви про стягнення із відповідача судових витрат, оформлення додатків, подання через Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС до Господарського суду Волинської області та направлення відповідачу.

Подані представником позивача докази підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги адвокатом Рудометкіною М. О..

Для включення всієї суми витрат на професійну правничу допомогу, яка узгоджена адвокатом та клієнтом у договорі, та сплачених позивачем адвокату для відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд, не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує й Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п.269).

Оцінка тих чи інших витрат сторін, як судових, здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Матеріали справи свідчать про те, що спір, який виник між позивачем і відповідачем, не є складним, підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості не вимагала від адвоката позивача значного обсягу часу, не потребувала аналізу значної кількості документів, вивчення значної кількості інформації.

Отже, витрати позивача на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не повністю є співмірним зі складністю справи, а також із складністю та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З урахуванням позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2022 у справі 910/7765/20, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, враховуючи складність виконаної роботи, її обсяг та витрачений час.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно з яким стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене, враховуючи конкретні обставини цієї справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, витрачений адвокатом час, визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 60000,00 грн, наданої у справі № 903/199/26, є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Виходячи із засад розумності і справедливості, враховуючи обсяг наданої представником позивача правової допомоги, а також те, що судом здійснювався перерахунок сум, заявлених до стягнення, у зв`язку з їх неправильністю, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки позов Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтех ЮА було задоволено частково - на 73,50 % від заявленої суми (2884692,12 грн х 100 : 3924485,68 грн), то, керуючись пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 22 050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, тобто, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розрахунку: 30000,00 грн х 73,50 % .

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати, пов`язані з оплатою судового збору, у розмірі 43 270,38 грн на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньбудтех (вул.Грушевського,100, м.Ковель, Волинська область, 45000, код ЄДРПОУ 43105538) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спецтех ЮА (вул.Соборна,10Б, прим.110, с.Петропавлівська Борщагівка, Бучанський район, Київська область, 08130, код ЄДРПОУ 41602686):

- 1 120 717 грн 12 коп. процентів за кристування чужими грошовими коштами;

- 304 484 грн 13 коп. збитків, завданих інфляцією;

- 1 278 507 грн 09 коп. пені;

- 43 270 грн 38 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору;

- 22 050 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду продовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено підписано 19.06.2026.

Суддя І. О. Якушева