Рішення № 137553574, 19.06.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року Чернігів Справа № 620/5444/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

13.05.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради оформлену листом від 28.04.2026 № 1819/2-16.04/2026 у видачі їй посвідчення члена сім`ї загиблого згідно із пунктом 1 статті 10 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII) та визнати протиправним рішенням Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 27.04.2026 № 07-07/419 про відмову їй в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни;

зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради надати їй статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність оспорюваного рішення відповідача про відмову їй у встановленні (наданні) статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та у видачі відповідного посвідчення встановленого зразка, оскільки її чоловік за життя виконував обов`язки військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС, у зв`язку із чим отримав статус ліквідатора I категорії, а в подальшому був визнаний особою з інвалідністю І ї групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, набув статус особи з інвалідністю внаслідок війни, мав право на пільги, встановлені для ветеранів війни, і на нього поширювалася дія Закону № 3551-XII, тому на неї поширюється Закону № 3551-ХII як похідне від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни-інвалідів війни.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 14.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на те, що надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з абз. 1 пунктом 1 частини першої статті 10 Закону № 3551-XII пов`язане з установленням причинного зв`язку смерті ветерана війни лише із травмою, пораненням, контузією чи каліцтвом (а не захворюванням) , одержаним під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків); визнання членами сімей загиблих (померлих) ветеранів війни згідно з абз. 1 пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 3551-XII членів сім`ї осіб, які померли захворювання , внаслідок пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи службових обов`язків або роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Законом не передбачено.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Позивачка з 27.08.2008 перебувала у зареєстрованому з ОСОБА_2 шлюбі, що підтверджується, свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 27.08.2008.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 20.10.2025.

Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 20.02.2026 № 1473 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 був особою з інвалідністю І групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Згідно довідки МСЕК № 874813 ОСОБА_2 мав інвалідність І групи, захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

24.04.2026 ОСОБА_1 звернулась до Департаменту із заявою про надання їй статусу та видачу посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» стосовно померлого чоловіка ОСОБА_2 , додавши до заяви копії: паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , виданого Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області 06.02.2008; дубліката картки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 , виданої Державною податковою інспекцією у м. Чернігові 01.04.2009; витягу з Реєстру територіальної громади від 24.04.2026 № 2026/006565037; експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 20.02.2026 № 1473, відповідно до якого захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції 27.08.2008 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 20.10.2025; посвідчення особи з інвалідністю І Б групи внаслідок війни ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 04.03.2021; довідки Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії № 1 серії 12 ААБ № 874813 від 02.03.2021.

Рішенням відповідача від 27.04.2026 № 07-07/419 ОСОБА_1 було відмовлено в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Листом від 28.04.2026 № 1819/2-16.04/2026 відповідач повідомив позивачку про прийняте рішення та зазначив, що надання статусу членам сім`ї померлого ветерана війни, захворювання якого, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не передбачено пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII, тому немає законних підстав щодо надання статусу та видачі їй посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправними відмову відповідача оформлену листом від 28.04.2026 № 1819/2-16.04/2026 у видачі їй посвідчення члена сім`ї загиблого згідно із пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII та рішення про відмову їй в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд враховує, що Конституційний Суд України висловлював низку юридичних позицій, згідно із якими: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України»; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; «виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].

Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.

У Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що «частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки» (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини); а також, що «з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України)» (перше речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус [друге речення абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019]; «статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни» [друге речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (стаття 1-2 Закону № 2011-XII).

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає № 3551-XII.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Місцеві ради, підприємства, установи та організації мають право за рахунок власних коштів і благодійних надходжень встановлювати додаткові гарантії щодо соціального захисту ветеранів війни.

За змістом статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Тобто закон прирівнює до ветеранів війни зазначені категорії осіб, в тому числі інвалідів війни.

У свою чергу стаття 7 Закону № 3551-XII визначає, які хто саме вважається особою з інвалідністю внаслідок війни.

Так, відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Крім того, згідно з пунктами 1 та 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:

- військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

- осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Отже, в силу приписів пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII особою з інвалідністю внаслідок війни є в тому числі військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що чоловік позивачки виконував обов`язки військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС, у зв`язку із чим отримав статус ліквідатора I категорії, а в подальшому був визнаний особою з інвалідністю І групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, набув статус особи з інвалідністю внаслідок війни, мав право на пільги, встановлені для ветеранів війни, і на нього поширювалася дія Закону № 3551-XII.

Крім того, безспірним є той факт, що причиною смерті чоловіка позивачки стало захворювання, пов`язане з виконанням ним, як військовослужбовцем, обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідним експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України.

Пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII визначено, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

При цьому до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, відносяться: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Як зазначено у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-рп/04, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ II Закону № 3551-ХІІ визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Отже, чинність Закону № 3551-ХІІ поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та мали статус ветерана війни.

Частиною першою статті 18 Закону № 3551-XII передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни регулюються Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302).

Відповідно до пункту 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 4 Положення № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 , який був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і мав статус ветерана війни-особи з інвалідністю внаслідок війни, суд доходить висновку, що на позивачку поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХІІ і що вона має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення такого статусу та видачу такого посвідчення.

При цьому суд не погоджується із тлумачення відповідачем норм Закону № 3551-XII таким чином, що члени сім`ї померлого військовослужбовця-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають права на встановлення статусу члена сім`ї померлого (загиблого) і отримання посвідчення члена сім`ї загиблого, оскільки смерть такої особи пов`язана із захворюванням, яке отримане внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, а не із захворюванням, одержаним в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідне тлумачення суд вважає помилковим, дискримінаційним і таким, що ґрунтується на неправильному розумінні дійсного змісту положень Закону № 3551-ХІІ.

На думку суду, визначальним в контексті цієї справи є те, що дія пункту 1 статті 10 Закону № 3551-XII поширюється на членів сім`ї ветеранів війни та прирівняних до них учасників бойових дій і осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Посилання відповідача на лист-роз`яснення Міністерства у справах ветеранів України суд не враховує, оскільки листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовим актами і не можуть встановлювати нові правові норми, носять лише інформаційний, рекомендаційний характер.

Водночас слід врахувати, що навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, зробленими у справі "Сєрков проти України" (№ 39766/05, рішення від 07.07.2011, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, пункт 65, від 17.02.2004).

Отже, відмова відповідача у встановленні позивачці статусу члена сім`ї померлого ветерана війни не відповідає критеріям наведеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, тому є протиправною.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправними відмову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради оформлену листом від 28.04.2026 № 1819/2-16.04/2026 у видачі позивачці посвідчення члена сім`ї загиблого згідно із пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII та рішення Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 27.04.2026 № 07-07/419 про відмову їй в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни належить задовольнити.

Крім того, оскільки оскаржувані дії (рішення) відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи на те, що право позивачки на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд доходить висновку, що з урахуванням статей 5, 245 КАС України також слід зобов`язати відповідача надати позивачці вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення встановленого зразка (із написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого").

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994 статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши основні доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 13.05.2026 № №6583-0963-7166-8878 позивачкою під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064, 96 грн, у зв`язку із чим відшкодуванню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають судові витрати у розмірі 1064, 96 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради оформлену листом № 1819/2-16.04/2026 від 28.04.2026 у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого згідно із пунктом 1 статті 10 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та визнати протиправним рішенням Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради № 07-07/419 від 27.04.2026 про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради надати ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064, 96 грн сплачений нею згідно із квитанцією від 13.05.2026 № №6583-0963-7166-8878.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ).

Відповідач Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43649464; місцезнаходження юридичної особи: вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017).

Суддя Марія ДУБІНА