Рішення № 137553465, 12.06.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5672/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Григораша В.О.,

суддів: Лелюка О.П., Боднарюка О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Калараш О.В.,

представника позивача Талько А.М.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Ради суддів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: керівника апарату Господарського суду Чернівецької області Пилип`як Марії Олегівни, голови Господарського суду Чернівецької області Проскурняка Олега Георгійовича, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Ради суддів України (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 51;

- зобов`язати Раду суддів України повторно розглянути повідомлення ОСОБА_2 про конфлікт інтересів від 20 жовтня 2025 року з дотриманням процедури, визначеної Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та Порядком здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності суддів та інших представників судової системи та його врегулювання, затвердженим рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 51 прийняте з перевищенням повноважень, не у спосіб, визначений законом, та з порушенням Порядку.

Зокрема, на думку представника позивача, Рада суддів України фактично здійснила повторний ретроспективний розгляд подій 2022-2023 років, які вже були предметом попереднього рішення Ради суддів України від 09 грудня 2024 року № 46, яке, в свою чергу, було визнано нечинним рішенням Ради суддів України від 30 січня 2025 року № 5. Повторне повернення відповідача до розгляду тих самих фактичних обставин, на переконання позивача, порушує принцип правової визначеності та не узгоджується з межами повноважень Ради суддів України у сфері врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів.

Також вказує, що оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування всіх обов`язкових складових реального конфлікту інтересів: Рада суддів України не визначила, у чому саме полягав його приватний інтерес, які саме службові чи представницькі повноваження він реалізовував, у чому виявилася суперечність між таким інтересом і повноваженнями, а також яким чином ця суперечність вплинула на об`єктивність чи неупередженість його дій.

Представник позивача наголошує, що участь позивача у зборах суддів 10 та 17 березня 2023 року була формою реалізації передбаченого законом права судді брати участь у суддівському самоврядуванні. Зазначає, що позивач не мав одноособових повноважень щодо прийняття будь-яких рішень стосовно керівника апарату суду ОСОБА_1 та не перебував із нею у відносинах службового підпорядкування, а питання щодо висловлення їй недовіри вирішувалося зборами суддів як колегіальним органом. Крім того, звертає увагу на те, що 17 березня 2023 року позивач не голосував за висловлення недовіри керівнику апарату суду, оскільки залишив збори суддів до початку голосування з цього питання, у зв`язку з чим вважає помилковим висновок відповідача про те, що дії позивача могли вплинути на прийняття відповідного рішення зборами суддів.

За таких обставин представник позивача просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 03.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Вказаною ухвалою витребувано у Ради суддів України документи та інформацію, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 13.11.2025 №51.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позову, послався на приписи Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до яких саме Рада суддів України здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів та приймає рішення щодо реального чи потенційного конфлікту інтересів у їх діяльності, якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом.

Відповідач зазначив, що під час розгляду питання про наявність конфлікту інтересів були враховані обставини, пов`язані з проведенням зборів суддів Господарського суду Чернівецької області 10 та 17 березня 2023 року, а також подані учасниками спірних правовідносин матеріали щодо наявності чи відсутності приватного інтересу судді та його участі у розгляді питань стосовно керівника апарату суду. На переконання відповідача, встановлені Радою суддів України обставини свідчать про наявність в діях позивача реального конфлікту інтересів, оскільки останній мав приватний немайновий інтерес, пов`язаний з особистими та позаслужбовими відносинами з керівником апарату суду, і водночас брав участь в обговоренні питань щодо оцінки її роботи та можливості висловлення їй недовіри зборами суддів.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти доводів відповідача, зазначивши, що відзив має формальний характер, не спростовує належним чином доводів позову та не обґрунтовує наявність конфлікту інтересів у діях позивача з посиланням на конкретні фактичні обставини й норми права.

У подальшому представник позивача подав письмові пояснення, в яких додатково виклав хронологію обставин, що, на його думку, мають значення для правильного вирішення спору, а також зазначив, що відповідач не врахував обставин, пов`язаних з відкриттям Вищою радою правосуддя дисциплінарної справи стосовно позивача.

Зокрема, представник позивача вказує, що станом на дату прийняття Радою суддів України рішень від 30 січня 2025 року № 5 та від 18 березня 2025 року № 14 Вищою радою правосуддя вже було постановлено ухвалу від 16 грудня 2024 року № 3639/1дп/15-24, якою відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_2 на підставі дисциплінарної скарги ОСОБА_1 . На його думку, відкриття Вищою радою правосуддя дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 виключало можливість подальшого розгляду Комітетом Ради суддів України звернень ОСОБА_1 та голови Господарського суду Чернівецької області Проскурняка О.Г., оскільки такі звернення стосувалися обставин, які вже стали предметом дисциплінарного провадження у Вищій раді правосуддя. У зв`язку з цим, посилається на пункт 7.3 Порядку та вважає, що після відкриття дисциплінарної справи у Вищій раді правосуддя Рада суддів України не мала правових підстав продовжувати розгляд відповідних звернень у частині обставин, які охоплювалися предметом дисциплінарного провадження.

20.02.2026 відповідачем на виконання ухвали суду від 03.12.2025 подано до суду витребувані докази.

Ухвалою суду від 05.03.2026 справу №600/5672/25-а призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження колегією у складі трьох суддів.

Ухвалою суду від 10.03.2026 призначено підготовче засідання у справі на 03.04.2026.

Ухвалою суду від 03.04.2026 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, керівника апарату Господарського суду Чернівецької області Пилип`як Марію Олегівну та голову Господарського суду Чернівецької області Проскурняка Олега Георгійовича.

Ухвалою суду від 03.04.2026 витребувано у Ради суддів України інформацію про результати розгляду вимоги судді Байталюка В.Д. про перегляд рішення Ради суддів України від 13.11.2025 № 51 та, у разі наявності, відповідне рішення.

У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 03.04.2026, оголошено перерву до 15.05.2026.

Ухвалою суду від 15.05.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.06.2026.

Представники позивача у вступній промові під час розгляду справи по суті підтримали заявлені позовні вимоги, з посиланням на обставини, що викладені у заявах по суті спору.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду справи, у судові засідання свого представника не направив. 25.03.2026 подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника Ради суддів України.

Третя особа Пилип`як М.О. у вступній промові заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог, з посиланням на обставини, що викладені у заяві по суті спору.

Третя особа ОСОБА_3 у судові засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву (клопотання) про розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні, призначеному на 05.06.2026, після виступу із вступними промовами, дослідивши наявні у справі докази, після судових дебатів, суд ухвалив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, зважаючи на складність справи, повідомлено про те, що вступна та резолютивна частини рішення буде проголошена 12.06.2026.

12.05.2026 судом проголошено вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши вступні промови учасників справи, що прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, пояснення третіх осіб, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 Указом Президента України від 19 листопада 2010 року № 1046/2010 призначений на посаду судді Господарського суду Чернівецької області строком на п`ять років. Указом Президента України від 2 листопада 2017 року № 349/2017 призначений на посаду судді Господарського суду Чернівецької області.

10 березня 2023 року відбулися збори суддів Господарського суду Чернівецької області, на порядок денний яких було винесено, зокрема, питання про звіт керівника апарату суду ОСОБА_1 щодо організаційного забезпечення роботи суду за 2022 рік.

Зі змісту протоколу № 1 зборів суддів від 10 березня 2023 року вбачається, що під час обговорення зазначеного питання суддя ОСОБА_2 висловлював зауваження щодо роботи керівника апарату суду ОСОБА_1 , зокрема щодо організації ведення діловодства, оформлення особових справ суддів, надання та скасування доступів до автоматизованої системи документообігу суду, затвердження внутрішніх документів суду, посадових інструкцій та інших питань організаційного забезпечення діяльності суду. За результатами обговорення суддя ОСОБА_2 зазначив, що відповіді керівника апарату суду свідчать про невиконання нею у 2022 році окремих прямих обов`язків, відсутність належного контролю за оформленням особових справ суддів, веденням діловодства, наданням і скасуванням доступу до відповідної комп`ютерної програми, своєчасним затвердженням внутрішніх документів суду, положень та посадових інструкцій.

У цьому ж протоколі зафіксовано, що суддя Байталюк В.Д., з огляду на наведені ним недоліки в роботі керівника апарату суду, вніс пропозицію відхилити її звіт та за результатами розгляду звіту висловити недовіру керівнику апарату суду ОСОБА_1 . За результатами розгляду цього питання збори суддів вирішили відхилити звіт керівника апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 щодо організаційного забезпечення роботи суду за 2022 рік та призначити на 17 березня 2023 року збори суддів для розгляду питання щодо висловлення недовіри керівнику апарату.

13 березня 2023 року керівник апарату суду ОСОБА_1 подала до зборів суддів заяву про наявність, на її думку, реального конфлікту інтересів між нею та суддею ОСОБА_2 , у якій зазначила про особистий характер такого конфлікту, пов`язаний з її вагітністю, та вказала, що батьком майбутньої дитини є суддя ОСОБА_2 .

15 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до зборів суддів із пропозицією відкласти розгляд питання про висловлення їй недовіри на невизначений термін у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Того ж дня за підписом голови Господарського суду Чернівецької області було надіслано до Національного агентства з питань запобігання корупції звернення щодо надання рекомендацій з питання наявності реального конфлікту інтересів між керівником апарату суду ОСОБА_1 та суддею ОСОБА_2 , копію якого також додатково направлено до Ради суддів України та територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області.

16 березня 2023 року суддя ОСОБА_2 звернувся до Ради суддів України за роз`ясненнями щодо наявності або відсутності конфлікту інтересів та шляхів його врегулювання, додавши до звернення заяву ОСОБА_1 від 13 березня 2023 року.

17 березня 2023 року відбулися збори суддів, на яких розглядалося питання щодо висловлення недовіри керівнику апарату суду ОСОБА_1 . Згідно з матеріалами зборів суддів суддя Байталюк В.Д. брав участь в обговоренні цього питання, проте перед початком голосування залишив збори суддів та участі у голосуванні щодо висловлення недовіри ОСОБА_1 не брав. За результатами зборів суддів від 17 березня 2023 року керівнику апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 було висловлено недовіру.

Надалі, на підставі вказаного рішення зборів суддів, наказом територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника апарату Господарського суду Чернівецької області.

21 листопада 2023 року рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/6374/23-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо оскарження звільнення відмовлено. Водночас постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 600/6374/23-а судові рішення попередніх інстанцій скасовано в частині: позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ про її звільнення, поновлено її на посаді керівника апарату Господарського суду Чернівецької області, а також вирішено питання щодо надання соціальної відпустки.

05 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Ради суддів України зі скаргою, в якій зазначила про порушення своїх трудових прав, обставини висловлення їй недовіри зборами суддів, а також про наявність конфлікту інтересів у діях судді ОСОБА_2 . У зв`язку з надходженням цієї скарги Рада суддів України витребувала та отримала від Господарського суду Чернівецької області матеріали щодо обставин, викладених у скарзі, в тому числі протоколи зборів суддів від 10 та 17 березня 2023 року з доданими до них документами.

04 жовтня 2024 року суддя Байталюк В.Д. надав Раді суддів України письмові пояснення щодо скарги ОСОБА_1 , в яких заперечив наведені нею обставини щодо особистих стосунків та інших твверджень, а також зазначив, що питання відхилення звіту керівника апарату суду та розгляду питання про недовіру було пов`язане з недоліками в організаційному забезпеченні роботи суду.

18 жовтня 2024 року Рада суддів України надала судді Байталюку В.Д. відповідь на його повідомлення про конфлікт інтересів від 08 липня 2024 року, в якій виклала позицію щодо критеріїв реального та потенційного конфлікту інтересів у діяльності судді, а також зазначила про необхідність оцінки приватного інтересу, службових чи представницьких повноважень судді та суперечності між ними.

09 грудня 2024 року Радою суддів України прийнято рішення № 46, яким вирішено вважати, що суддя ОСОБА_2 , виступаючи 10 березня 2023 року на зборах суддів щодо недоліків звіту керівника апарату суду ОСОБА_1 , вносячи пропозицію відхилити її звіт та висловити їй недовіру, голосуючи 10 березня 2023 року за відхилення звіту, а 17 березня 2023 року - за висловлення недовіри керівнику апарату суду, діяв в умовах реального конфлікту інтересів.

20 грудня 2024 року суддя Байталюк В.Д. звернувся до Ради суддів України з проханням переглянути та скасувати рішення від 09 грудня 2024 року № 46, посилаючись на те, що на зборах суддів 10 березня 2023 року він висловлював власну думку щодо недоліків у роботі керівника апарату суду, що рішення про відхилення звіту було прийнято суддями колегіально, а не ним одноособово, а також на те, що ним неодноразово направлялися до Ради суддів України звернення щодо надання роз`яснень з питання наявності конфлікту інтересів.

30 січня 2025 року Радою суддів України прийнято рішення № 5, яким рішення від 09 грудня 2024 року № 46 визнано нечинним, а Комітету з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів доручено підготувати проект рішення за результатами розгляду звернень судді Байталюка В.Д., керівника апарату суду ОСОБА_1 та голови Господарського суду Чернівецької області Проскурняка О.Г. щодо наявності конфлікту інтересів між суддею ОСОБА_2 та керівником апарату Пилип`як М.О.

18 березня 2025 року Радою суддів України прийнято рішення № 14, яким Комітету доручено доопрацювати проект рішення Ради суддів України з питання щодо звернень судді Господарського суду Чернiвецької області ОСОБА_2 , керівника апарату цього суду ОСОБА_1 та голови названого суду ОСОБА_3 щодо наявності конфлікту інтересів.

20 жовтня 2025 року суддя Байталюк В.Д. подав до Ради суддів України повідомлення про конфлікт інтересів, у якому просив розглянути питання щодо наявності чи відсутності конфлікту інтересів та можливості його врегулювання. Вказане повідомлення надіслано до Ради суддів України у зв`язку з тим, що на виконання постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 600/6374/23-а ОСОБА_1 поновлено на посаді керівника апарату Господарського суду Чернівецької області.

13 листопада 2025 року Радою суддів України прийнято оскаржуване рішення № 51, яким вирішено вважати, що суддя Байталюк В.Д., виступаючи одноособово 10 березня 2023 року на зборах суддів щодо недоліків звіту керівниці апарату суду ОСОБА_1 , вносячи на цих зборах пропозицію відхилити її звіт та за результатами його розгляду висловити їй недовіру, голосуючи 10 березня 2023 року за відхилення звіту керівника апарату, а 17 березня 2023 року беручи участь в обговоренні питання щодо висловлення їй недовіри, діяв в умовах реального конфлікту інтересів. При прийнятті вказаного рішення також враховано повідомлення позивача від 20 жовтня 2025 року про конфлікт інтересів.

24 листопада 2025 року представником ОСОБА_2 направлено до Ради суддів України вимогу про перегляд оскаржуваного рішення; 18 березня 2026 року представником позивача повторно направлено аналогічну вимогу. 06 квітня 2026 року Рада суддів України листом надала відповідь на зазначені вимоги, зазначивши, що рішення від 13 листопада 2025 року № 51 прийнято в межах повноважень, суддя Байталюк В.Д. діяв в умовах реального конфлікту інтересів, а тому підстави для перегляду рішення відсутні.

Не погоджуючись з рішенням Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 51, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснюючи перевірку рішення суб`єкта владних повноважень за наведеними критеріями, суд не підміняє такий орган у реалізації наданих йому законом повноважень та не вирішує замість нього питання, віднесені законом до його спеціальної компетенції. Водночас дискреційний характер повноважень суб`єкта владних повноважень не виключає судового контролю за тим, чи діяв він у межах компетенції, з належною метою, з дотриманням процедури та без очевидної свавільності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №990/46/22, відповідно до якої адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим у статті 2 КАС України, не втручається у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за цими критеріями та не може підміняти інший орган державної влади, перебираючи на себе вирішення питань, віднесених законом до компетенції такого органу.

Отже, у цій справі суд не може підміняти Раду суддів України у вирішенні питання про наявність чи відсутність конфлікту інтересів у діяльності судді, оскільки таке питання законом віднесено саме до її спеціальної компетенції. Натомість суд перевіряє, чи діяла Рада суддів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, чи врахувала матеріали, що мали значення для розгляду питання, чи навела мотиви прийнятого рішення та чи не є таке рішення очевидно свавільним або безпідставним.

Статтею 35-1 Закону України "Про запобігання корупції" передбачено, що правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

Згідно з пунктом 6 частини восьмої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Рада суддів України здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників, та приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб, якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом. Частиною десятою цієї ж статті встановлено обов`язок судді у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів не пізніше наступного робочого дня з моменту його виникнення у письмовій формі повідомити про це Раду суддів України.

Таким чином, саме Рада суддів України є органом, якому законом надано виключні повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про конфлікт інтересів у діяльності суддів та прийняття відповідних рішень з цих питань.

Порядок здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів у діяльності суддів та інших представників судової системи та його врегулювання, затверджений рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 2 (далі - Порядок), визначає організаційні засади здійснення такого контролю Радою суддів України.

Статтею 2 Порядку визначено, що приватним інтересом є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, в тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками. Потенційний конфлікт інтересів визначено як наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень або на вчинення чи невчинення дій. Реальний конфлікт інтересів визначено як суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Отже, для цілей розгляду Радою суддів України питання щодо наявності реального конфлікту інтересів визначальним є встановлення сукупності таких юридично значущих обставин: 1) наявності приватного інтересу особи; 2) наявності у відповідної особи службових чи представницьких повноважень; 3) суперечності між таким приватним інтересом і повноваженнями, яка впливає або може впливати на об`єктивність чи неупередженість особи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 3 Порядку Рада здійснює контроль за дотриманням законодавства про конфлікт інтересів у діяльності суб`єктів конфлікту інтересів та приймає рішення про врегулювання конфлікту інтересів у їх діяльності, якщо конфлікт не було врегульовано самостійно або в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. Комітет етики, врегулювання конфлікту інтересів та професійного розвитку суддів Ради суддів України (далі - Комітет), члени Ради, збори суддів відповідного суду, утворені за рішенням Ради робочі групи та інші суб`єкти можуть за дорученням Ради здійснювати необхідні підготовчі дії для забезпечення такого контролю та прийняття рішень про врегулювання конфлікту інтересів.

Статтею 4 Порядку визначено обов`язок суб`єкта конфлікту інтересів вживати заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів, не вчиняти дій та не приймати рішень по суті в межах виконання службових повноважень в умовах реального конфлікту інтересів, а у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів - письмово повідомляти про це Раду не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про його виникнення, а також вживати заходів щодо самостійного врегулювання або звертатися до Ради за відповідним рішенням.

Статтею 5 Порядку передбачено способи здійснення контролю за дотриманням законодавства про конфлікт інтересів, зокрема шляхом реєстрації, обліку, розгляду та прийняття рішень за обов`язковими повідомленнями про реальний або потенційний конфлікт інтересів, а також за зверненнями інших осіб з повідомленням про конфлікт інтересів у діяльності суб`єктів конфлікту інтересів. Частиною третьою цієї статті передбачено, що Рада також може в межах своїх повноважень використовувати інші способи контролю за дотриманням законодавства про конфлікт інтересів.

Системний аналіз наведених положень Порядку дає підстави для висновку, що Рада суддів України та відповідний Комітет можуть розглядати не лише повідомлення самого судді про конфлікт інтересів, а й інші звернення, заяви, повідомлення та інформацію, що стосуються можливого конфлікту інтересів у його діяльності. Порядок не містить заборони враховувати під час розгляду питання обставини, які передували поданню відповідного повідомлення, якщо саме такі обставини мають значення для встановлення наявності чи відсутності приватного інтересу, службових чи представницьких повноважень та можливої суперечності між ними.

З огляду на зазначене суд відхиляє доводи позивача про те, що Рада суддів України була зобов`язана обмежитися виключно змістом його повідомлення від 20 жовтня 2025 року та не могла враховувати інші матеріали, зокрема скаргу ОСОБА_1 , пояснення ОСОБА_2 , листи голови суду, протоколи зборів суддів та інші документи, що стосувалися подій 2022-2023 років. Порядок не встановлює такої заборони, а навпаки, його положення передбачають можливість розгляду як обов`язкових повідомлень самого суб`єкта конфлікту інтересів, так і звернень інших осіб та іншої інформації, яка стосується можливого конфлікту інтересів.

Статтею 20 Порядку передбачено, що за результатами розгляду звернень, повідомлень, заяв та іншої інформації щодо конфлікту інтересів Рада приймає рішення: про затвердження висновку щодо наявності або відсутності конфлікту інтересів у діяльності суб`єкта конфлікту інтересів; про погодження роз`яснення про можливість урегулювання конфлікту інтересів у процесуальний спосіб; за наявності конфлікту інтересів (крім випадків, коли він урегульовується в порядку, визначеному процесуальним законом) - про врегулювання або запобігання конфлікту інтересів.

Статтею 21 Порядку встановлено перелік рішень, які може прийняти Рада суддів України щодо рекомендацій для врегулювання конфлікту інтересів.

Отже, Порядок розмежовує рішення про затвердження висновку щодо наявності або відсутності конфлікту інтересів та рішення про його врегулювання як самостійні види рішень. Тому суд вважає необґрунтованими доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення з тієї лише підстави, що воно не містить визначеного способу врегулювання конфлікту інтересів.

Оскаржуване рішення Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 51 за своїм змістом є рішенням про затвердження висновку щодо наявності реального конфлікту інтересів у діяльності судді, а не актом, який безпосередньо визначає конкретний спосіб його врегулювання на майбутнє. За таких обставин відсутність у рішенні окремої рекомендації, передбаченої статтею 21 Порядку, сама по собі не свідчить про його протиправність.

Стаття 21 Порядку регулює зміст рішення Ради саме щодо врегулювання конфлікту інтересів і передбачає можливі рекомендації щодо усунення особи від виконання завдання, усунення приватного інтересу, перегляду обсягу службових повноважень, переведення особи на іншу посаду, звільнення або інші заходи. Однак ця стаття не виключає можливості прийняття Радою рішення про затвердження висновку щодо наявності конфлікту інтересів як самостійного виду рішення, прямо передбаченого статтею 20 Порядку.

Суд також звертає увагу на те, що Порядок не встановлює детальної процесуальної форми, тотожної судовому провадженню, не передбачає спеціальних строків для кожної окремої підготовчої дії та не містить заборони на доопрацювання проекту рішення у разі надходження додаткових матеріалів. Відповідно суд не може покладати на Раду суддів України додаткові процедурні обов`язки, які прямо не передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів" або Порядком.

За результатами наведеного аналізу суд доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення Рада суддів України діяла в межах повноважень, визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та Порядком, а позивачем не доведено порушення конкретної норми, недотримання якої мало істотний характер та могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність критерію обґрунтованості, визначеному частиною другою статті 2 КАС України, суд враховує, що Рада суддів України мала у своєму розпорядженні не лише скаргу ОСОБА_1 , а й письмові пояснення ОСОБА_2 , листи голови Господарського суду Чернівецької області, протоколи зборів суддів від 10 та 17 березня 2023 року, матеріали щодо попередніх звернень і повідомлень, а також інші документи, що стосувалися питання наявності чи відсутності конфлікту інтересів.

Зі змісту протоколу зборів суддів від 10 березня 2023 року вбачається, що саме під час обговорення звіту керівника апарату суду ОСОБА_1 позивач висловлював зауваження щодо її роботи та вніс пропозицію відхилити звіт і за результатами його розгляду висловити недовіру. Ця обставина мала значення для розгляду Радою суддів України питання про наявність конфлікту інтересів, оскільки висловлення недовіри керівнику апарату суду відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" могло мати наслідком звільнення такої особи з посади.

Суд зазначає, що участь судді у зборах суддів не є приватною поведінкою, а є реалізацією статусу судді як учасника суддівського самоврядування. Відповідно така участь може бути предметом оцінки Ради суддів України в контексті наявності чи відсутності конфлікту інтересів, якщо питання, що розглядається зборами суддів, стосується особи, щодо якої у судді може існувати приватний інтерес.

Доводи позивача про те, що рішення про відхилення звіту керівника апарату суду та призначення розгляду питання про недовіру приймалося зборами суддів колегіально, не спростовують правомірності оцінки Радою суддів України індивідуальної поведінки самого позивача. Колегіальний характер прийняття рішення не виключає оцінки дій окремого судді, який брав участь в обговоренні питання, висловлював пропозиції та голосував за окремі процедурні рішення.

Суд також не погоджується з доводом представника позивача про те, що неучасть позивача у голосуванні 17 березня 2023 року сама по собі виключала можливість висновку про наявність конфлікту інтересів. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Рада суддів України враховувала не лише питання голосування 17 березня 2023 року, а й сукупність дій позивача, зокрема його участь у зборах 10 березня 2023 року, обговорення звіту керівника апарату суду, внесення пропозиції про відхилення звіту та висловлення їй недовіри, а також участь в обговоренні питання щодо недовіри 17 березня 2023 року.

За результатами оцінки наведених обставин суд не встановив, що висновок Ради суддів України прийнятий за відсутності фактичних матеріалів або ґрунтувався виключно на припущеннях. Навпаки, матеріали справи свідчать, що Рада суддів України, приймаючи оскаржуване рішення, врахувала всі обставини спірних правовідносин, здатні обґрунтувати необхідність розгляду питання про наявність приватного немайнового інтересу, службових чи представницьких повноважень судді та можливої суперечності між ними.

Суд при цьому не надає власного висновку щодо того, чи мав місце конфлікт інтересів у діяльності позивача, та не підміняє Раду суддів України у здійсненні оцінки обставин, віднесених законом до її спеціальної компетенції. Суд перевіряє лише те, чи діяла Рада суддів України у межах компетенції, чи дотрималася визначеної процедури, чи мала перед собою належний фактичний матеріал та чи не є її рішення очевидно свавільним або безпідставним.

Оцінюючи доводи позивача про те, що оскаржуване рішення ґрунтується на рішенні Ради суддів України, яке в подальшому було нею ж визнано нечинним, суд зазначає таке.

Зі змісту рішення Ради суддів України від 30 січня 2025 року № 5 не вбачається, що рішення від 09 грудня 2024 року № 46 було визнано нечинним у зв`язку з його протиправністю, необґрунтованістю або з висновком Ради суддів України про відсутність конфлікту інтересів. Навпаки, цим рішенням Рада суддів України, визнавши рішення № 46 нечинним, одночасно доручила Комітету підготувати проект рішення за результатами розгляду звернень судді Байталюка В.Д., керівника апарату суду ОСОБА_1 та голови Господарського суду Чернівецької області Проскурняка О.Г. щодо наявності конфлікту інтересів.

Крім того, 18 березня 2025 року Радою суддів України прийнято рішення № 14, яким Комітету доручено доопрацювати проект рішення Ради суддів України з питання щодо звернень судді Господарського суду Чернiвецької області ОСОБА_2 , керівника апарату цього суду ОСОБА_1 та голови названого суду ОСОБА_3 щодо наявності конфлікту інтересів.

Таким чином, рішення Ради суддів України від 30 січня 2025 року № 5 мало процедурний характер та свідчило про необхідність додаткового опрацювання матеріалів, а не про остаточне вирішення питання щодо відсутності конфлікту інтересів або про заборону Раді суддів України повторно розглянути це питання після додаткового дослідження обставин. Цей висновок узгоджується з подальшим рішенням Ради суддів України від 18 березня 2025 року № 14, яким Комітету доручено доопрацювати відповідний проект рішення.

За таких обставин посилання позивача на порушення принципу правової визначеності суд вважає необґрунтованим, оскільки оскаржуване рішення прийняте в межах послідовної процедури розгляду одного й того самого питання, а не внаслідок нового самостійного перегляду остаточно вирішеного питання.

Суд також відхиляє доводи позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення у зв`язку з відкриттям 16.12.2024 Вищою радою правосуддя дисциплінарного провадження щодо судді, з посиланням на пункт 7.3 та пункт 12.1 Положення про комітет з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04.02.2016 № 3 (далі - Положення), з огляду на таке.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 зазначеного Положення за результатом розгляду питань порядку денного Комітет має право прийняти рішення про припинення розгляду питань у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених пунктом 7.3 Положення. Згідно з пунктом 7.3 Положення не підлягають розгляду по суті звернення, якщо факти, що містяться у зверненні, вже є предметом розгляду в порядку дисциплінарного провадження.

Разом з тим, аналіз зазначених норм у системному зв`язку із законодавством про судоустрій та статус суддів свідчить про те, що Рада суддів України та Вища рада правосуддя є різними за правовою природою органами, наділеними відмінними повноваженнями.

Відповідно до статті 133, 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування, до повноважень якого належить, зокрема, розгляд питань щодо дотримання суддями вимог суддівської етики та врегулювання конфлікту інтересів. Натомість відповідно до статті 131 Конституції України та статей 3, 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" предметом дисциплінарного провадження у Вищій раді правосуддя є встановлення наявності чи відсутності дисциплінарного проступку та вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, зазначені органи здійснюють різні за своєю правовою природою процедури, спрямовані на досягнення різних правових результатів, що виключає їх конкуренцію у спірних правовідносинах. Відтак сам факт відкриття дисциплінарної справи у Вищій раді правосуддя не тягне за собою ані припинення, ані обмеження повноважень Ради суддів України щодо розгляду питань, віднесених законом до її компетенції.

Пункт 7.3 Положення не може тлумачитись як такий, що автоматично позбавляє Раду суддів України можливості завершити процедуру розгляду, розпочату до відкриття дисциплінарного провадження. Матеріали справи підтверджують, що оскаржуване рішення прийняте в межах процедури, ініційованої раніше, а не є наслідком нового самостійного розгляду того самого звернення, що виключає застосування зазначеної норми як підстави для припинення розгляду.

Крім того, суд враховує, що оскаржуване рішення не містить висновків щодо наявності у діях судді дисциплінарного проступку та не встановлює жодних правових наслідків у вигляді дисциплінарної відповідальності. Таким чином, Рада суддів України не перебрала на себе повноваження Вищої ради правосуддя та не втрутилася у здійснення дисциплінарного провадження.

Щодо доводів про відсутність у рішенні способу врегулювання конфлікту інтересів суд зазначає, що навіть за наявності окремих недоліків оформлення рішення такі обставини не свідчать автоматично про його протиправність. Для скасування акта суб`єкта владних повноважень порушення процедури має бути істотним, тобто таким, що вплинуло або могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Позивачем не доведено, що наведені ним процедурні зауваження призвели до неправильного вирішення питання щодо наявності конфлікту інтересів або позбавили його можливості реалізувати свої права.

Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 440/2017/20, в якій зазначено, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини скасування акта адміністративного органу лише з формальних мотивів не забезпечує дотримання балансу принципів правової стабільності та справедливості. Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принципу "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення". Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є з`ясування того, чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Такі ж висновки були висловлені Верховним Судом у постанові від 23.04.2020 у справі №813/1790/18 та підтримані, зокрема, у постанові від 16.11.2023 у справі №300/3110/20.

Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, суд доходить висновку, що наведені позивачем процедурні зауваження не є істотними порушеннями, здатними вплинути на правильність висновку Ради суддів України по суті питання про наявність конфлікту інтересів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Рада суддів України при прийнятті оскаржуваного рішення діяла в межах наданих їй законом повноважень, з дотриманням мети таких повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені законом, а підстав для визнання спірного рішення протиправним та його скасування не встановлено.

Оцінюючи доводи позивача в сукупності, суд доходить висновку, що вони фактично зводяться до незгоди з оцінкою, яку Рада суддів України надала матеріалам щодо наявності конфлікту інтересів, та до спроби повторно вирішити питання, віднесене законом до дискреційних повноважень цього органу.

З огляду на наведене суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 51.

Оскільки вимога про зобов`язання Ради суддів України повторно розглянути повідомлення ОСОБА_2 від 20 жовтня 2025 року про наявність конфлікту інтересів є похідною від вимоги про скасування оскаржуваного рішення, а суд дійшов висновку про відмову в задоволенні основної позовної вимоги, підстави для задоволення похідної позовної вимоги також відсутні.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи по суті відповідач як суб`єкт владних повноважень повністю довів правомірність своїх дій та оскаржуваного рішення належними доказами. Водночас аргументи позивача не спростовують встановлених судом обставин і не свідчать про порушення закону з боку відповідача.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на відмову в задоволенні позову, а відповідач не поніс судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Ради суддів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: керівника апарату Господарського суду Чернівецької області Пилип`як Марії Олегівни, голови Господарського суду Чернівецької області Проскурняка Олега Георгійовича, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 КАС України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 19 червня 2026 р.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Представник позивача - адвокат Кравець Ростислав Юрійович (вул. Воздвиженська, 10-Б, м. Київ, 04071, РНОКПП НОМЕР_2 );

Представник позивача - адвокат Талько Анна Миколаївна (вул. Воздвиженська, 10-Б, м. Київ, 04071, РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - Рада суддів України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 262557951);

Третя особа - Керівник апарату Господарського суду Чернівецької області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Третя особа - Голова Господарського суду Чернівецької області Проскурняк Олег Георгійович (вул. О. Кобилянської, 14, м. Чернівці, 58002).

Головуючий суддя В.О. Григораш

Судді О.П. Лелюк

О.В. Боднарюк