Рішення № 137551275, 18.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/28024/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції, в якій позивач просить суд:

визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції в Одеській області - протиправною, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб та за 2019 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.

Стислий виклад позиції позивача.

У позові вказано, що ОСОБА_1 тривалий час проходив службу на керівних посадах в ГУМВС України в Одеській області та ГУНП в Одеській області (надалі- відповідач), в тому числі з 07.11.2015 по 13.08.2024, та наказом №1333 о/с від 13.08.2024 позивач звільнений через хворобу.

В квітні 2025 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо оплати 28 діб невикористаних додаткових відпусток як учаснику бойових дій з наданням додатків.

Однак, як вказано у позові, листом відповідача від 14.05.2025 за №25216-2025 у виплаті відмовлено, що мотивовано не поширенням на позивача норм законодавства України «Про відпустки» та відсутністю таких посилань в рішенні суду у справі №420/39269/24.

Позивач вказує, що дійсно в зазначеній відповідачем справі жодна мова про спірний період не йшла, оскільки мала місце переписка з іншими підрозділами.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій у кількості 14 діб в період з 2018,2019 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Стислий виклад позиції відповідача.

У відзиві, з покликанням на фактичні обставини справи та норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , Закону України «Про Національну поліцію», Закону «Про відпустки», представник відповідача зазначає, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, у тому числі щодо перенесення на інший період, виплати грошової компенсації при звільненні особи.

Покликаючись на Закон України №3379-IX від 06.09.2023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» (набрав чинності 05.10.2023), представник відповідача зауважив, що для поліцейських застосовуються положення Закону України «Про Національну поліцію», тотожні Закону «Про відпустки»: компенсація виплачується лише за щорічні основні та додаткові оплачувані відпустки, а також за відпустки працівникам з дітьми.

З урахуванням наведеного у відзиві, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.

Стислий виклад пояснень третьої особи - Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Представник третьої особи в поясненнях зазначає, що позивач проходив службу в Департаменті з 15.11.2019 по 31.09.2020 та за період проходження служби відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» позивачу було надано додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2020 рік в повному обсязі.

У 2019 році ОСОБА_1 до керівництва Департаменту з рапортом про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій не звертався.

З покликанням на норми Кодексу законів України про працю, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про Національну поліцію», представник третьої особи зазначає, що така відпустка надається за календарний рік (має бути використана працівником протягом календарного року), тобто якщо працівник не реалізував своє право на таку відпустку в поточному році, перенесення її на наступний не допускається.

Представник третьої особи також вказує, що відпустка учасникам бойових дій є додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати і до переліку щорічних відпусток не входить, тому не підпадає під дію статті 24 Закону України «Про відпустки», крім того вона не є додатковою відпусткою працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а відтак не підлягає грошовій компенсації в разі, якщо її не було використано і відповідно не може бути замінена грошовою компенсацією. Тим більше, даний вид додаткової відпустки, передбачає надання учасникам бойових дій перевагу перед іншими працівниками, задля додаткової можливості його відпочинку та/або санаторного лікування.

Враховуючи наведене у відзиві з покликанням на норми законодавства та рішення Верховного Суду, представник третьої особи зауважує, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ГУНП в АР Крим та м. Севастополі, Департамент про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб не підлягають задоволенню.

Пояснення третьої особи - Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Третя особа не скористалась правом на надання пояснень у справі.

Процесуальні дії у справі.

Суд ухвалою від 27.08.2025 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, встановив учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позовну заяву та наданими відповідачем доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 12.11.2024 №5614/100/02/12-2024, за час проходження служби в Головному управлінні Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у період з 01.2018 до 10.2018, відпустка яка надається відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», позивачем не використовувалась.

Листом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29.11.2024 №9/14399 підтверджено, що в період проходження служби з 10 жовтня 2018 року до 15 листопада 2019 року в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області, додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» позивач не використав.

Згідно з листом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21.11.2024 №65138-2024, за період проходження служби в Департаменті з 15.11.2019 до 31.09.2020 позивачу, відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки», було надано додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2020 рік в повному обсязі. У 2019 році позивач до керівництва Департаменту з рапортом про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій не звертався.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 13.08.2024 №1333о/с, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за станом здоров`я (через хворобу).

В подальшому, ГУНП в Одеській області, за результатом розгляду заяви позивача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки направило лист від 14.05.2025 №25216-2025, в якому, зокрема зазначено, що законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією.

В означеному листі також вказано, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 по справі №420/39269/24 не зобов`язано ГУНП в Одеській області здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки.

Враховуючи викладене у листі, відповідач вказав, що підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки відсутні.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Спірні правовідносин регулюються Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР), Законом України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ), Законом України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260).

Так, Закон №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частиною 1 статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 83 Кодексу законів про працю України.

За приписами пункту 19 частини 1 статті 6 Закону №3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02 липня 2015 року визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону №580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:

тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);

тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);

за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (частина третя);

тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);

відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п`ята);

чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);

поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма);

поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев`ята);

за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята);

відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята).

Суд звертає увагу, що частини 10 статті 93 Закону №580-VII викладена в редакції Закону №3379-IX від 06.09.2023, який набрав чинності 05.10.2023. Попередня редакція вказаної частини містила положення, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розділом ІІІ Порядку №260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

З вищевикладеного слідує, що правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, зокрема до яких, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Наведені вище висновки узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.

З наведених підстав суд відхиляє твердження відповідача, що за спеціальним законодавством, якими є Закон №580-VIII та Порядок №260, поліцейські мають право на отримання виключно компенсацію за невикористану в році звільнення зі служби відпустку.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 29.07.2015, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 . Відповідно, починаючи з 2015 року позивач має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивачем не було використано 28 днів додаткової оплачуваної відпустки, на яку позивач мав право як учасник бойових дій за 2018 рік - у кількості 14 днів та за 2019 рік - у кількості 14 днів, а відповідач не здійснив розрахунок компенсації за невикористані позивачем 28 днів додаткової оплачуваної відпустки та не провів виплату.

Суд зауважує, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20 липня 2023 року у справі №200/18480/21.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання апелянта на правову позицію, висловлену у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 31.10.2022 у справі №241/2229/20, оскільки зазначене судове рішення прийнято в порядку цивільного провадження за інших фактичних обставин справи та суб`єктного складу учасників відносин.

Судом також не беруться до уваги посилання позивача та третьої особи про необхідність врахувати правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 21.12.2023 у справі №300/4869/22, з наступних підстав.

По-перше, суб`єктний склад правовідносин, об`єкт і предмет правового регулювання не є подібними (п.98 постанові від 21.12.2023 в справі №300/4869/22).

По-друге, Велика Палата Верховного Суду неодноразово (дивись, наприклад, ухвалу від 11 жовтня 2023 року в справі № 607/1662/21) звертала увагу на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Отже, на переконання суду, до спірних правовідносин як пріоритетні висновки Великої Палати Верховного Суду України від 21.08.2019 за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Щодо доводів відповідача та третьої особи, що у зв`язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин через внесення змін до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII та її викладення в іншій редакції, застосуванню підлягають виключно положення цього Закону як спеціального, та якими не визначено права поліцейських на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, суд відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки редакція частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, яка діяла до 05.10.2023, також не визначала права поліцейських учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Разом з цим Верховний Суд у наведених вище постановах таке право поліцейських підтвердив і у подальшому від своєї правової позиції не відступав. Відтак, зміна редакції частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, якою не врегульовано спірне питання, не нівелює правові висновки Верховного Суду щодо права поліцейських на отримання такої грошової компенсації.

Отже, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.

Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір», у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9,12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головне управління Національної поліції в Одеській області (вул. Академіка Філатова, 15-А, м.Одеса, Одеська обл., 65014, код ЄДРПОУ 40108740), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (пр-т Сенявіна Адмірала, буд.128, м. Херсон, Херсонська обл., 73034, код ЄДРПОУ 40108756), Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд.10, м. Київ, Київська обл., 01601, код ЄДРПОУ 43305056) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 рік у кількості 14 діб та за 2019 рік у кількості 14 діб.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 28 діб додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018 рік - у кількості 14 діб, за 2019 рік - у кількості 14 діб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО