Рішення № 137550675, 18.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року Київ № 320/60163/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській, а саме відмову №1000-0202-8/112845 від 27.06.2024 про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.01.1984 по 17.11.1984 рік, з 14.11.1989 по 15.05.1995 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1981, та розглянути повторно заяву про призначення пенсії від 14.06.2024.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте відповідачем безпідставно відмолено у призначенні пенсії у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу відповідних періодів його роботи, що стало підставою для звернення до суду. Позивач зазначає, що періоди його роботи підтверджуються належними та допустимими доказами, проте не були враховані відповідачем.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 20.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_2 .

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач працював у період із 26.01.1984 по 17.11.1984 (записи № 4 та № 5), а також у період із 14.11.1989 по 15.05.1995 (записи № 14, 15, 16 та 17) на відповідних посадах.

14.06.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії.

Листом від 27.06.2024 № 1000-0202-8/112845 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомлено про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 26.01.1984 по 17.11.1984, з 14.11.1989 по 15.05.1995 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1981, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відтиском печатки, який непридатний для сприйняття змісту.

Вважаючи відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

VI. Оцінка суду

За правилами статті 26 Закон № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років, а з 01.01.2024 по 31.12.2024 не менше 31 року.

Нормами статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Абзацами 1-2 пункту 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз названих норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Означений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За положеннями пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд уважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для посадової особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення.

Певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаних період роботи до страхового стажу.

Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Відмовляючи в призначенні пенсії за віком, відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 26.01.1984 по 17.11.1984, з 14.11.1989 по 15.05.1995 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1981, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відтиском печатки, який непридатний для сприйняття змісту.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач працював у період із 26.01.1984 по 17.11.1984 (записи № 4 та № 5), а також у період із 14.11.1989 по 15.05.1995 (записи № 14, 15, 16 та 17) на різних посадах.

Достовірність наведених записів сумніву не викликає.

Суд наголошує, що досліджені судом записи у трудовій книжці позивача свідчать про послідовність хронології подій періодів роботи позивача.

У свою чергу, суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Як указав Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці.

Суд зазначає, що відповідачем не вказано жодних вагомих підстав, за яких не можливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача роботи з 26.01.1984 по 17.11.1984, з 14.11.1989 по 15.05.1995, окрім того, що запис про звільнення засвідчений нечітким відтиском печатки, який непридатний для сприйняття змісту.

Натомість, відповідачем не підтверджено документально, що запис про трудову діяльність позивача не відповідає дійсності або є недійсний.

Таким чином, за встановлених судом обставин та наявних у справі письмових доказів, судом не встановлено підстав для не зарахування спірних періодів роботи позивача до його страхового стажу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач надав докази, які не спростовані відповідачем, про те що періоди його роботи з 26.01.1984 по 17.11.1984, з 14.11.1989 по 15.05.1995 підлягають зарахуванню до страхового стажу та мають бути враховані органом Пенсійного фонду України при призначенні пенсії за віком.

Із урахуванням викладеного, відмова відповідача щодо призначення пенсії позивачу за віком, що викладена в листі відповідача від 27.08.2024 № 1000-0202-8/112845, є протиправною.

Із метою належного та ефективного захисту порушеного права, суд уважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійною фонду України у Київській області щодо відмови, викладеної у листі від 27.06.2024 № 1000-0202-8/112845, про призначення пенсії ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача зарахувати період роботи з 26.01.1984 по 17.11.1984 рік, з 14.11.1989 по 15.05.1995 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1981 до страхового стажу позивача та повторно розглянути заяву та додані до неї документи про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення щодо призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Із урахуванням викладеного, позовні вимоги є обгрунтованими.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом установлено, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійною фонду України у Київській області щодо відмови, викладеної у листі від 27.06.2024 № 1000-0202-8/112845, про призначення пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) зарахувати період роботи з 26.01.1984 по 17.11.1984 рік, з 14.11.1989 по 15.05.1995 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1981 до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) та повторно розглянути заяву та додані до неї документи про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення щодо призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.