Рішення № 137550640, 18.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року Київ справа № 320/43003/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою, якою просить суд:

1. визнати протиправним та скасувати пункту 9 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 30 травня 2025 року № 45/д про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 набувачу такої допомоги згідно особистого розпорядження - заповіту загиблого військовослужбовця лейтенанта ОСОБА_2 .

2. Зобов?язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв?язку зі смертю ОСОБА_2 у розмірі п`ятнадцять мільйонів гривень, встановленої законом суми яка виплачується у випадку загибелі військовослужбовця, який загинув під час бойових дій.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що загиблий військовослужбовець ОСОБА_2 не мав інших осіб, які відповідно до закону могли б претендувати на отримання одноразової грошової допомоги, що підтверджується висновком ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.04.2025, яким встановлено відсутність інших можливих отримувачів такої виплати. Позивач вказує, що він був найближчою та фактично єдиною близькою особою загиблого, з яким підтримував тісні родинні та побутові зв`язки, а також спільне проживання. На підтвердження особливого характеру цих відносин він посилається на нотаріально посвідчений заповіт, складений загиблим, у якому позивача визначено єдиним спадкоємцем усього майна, що, на думку позивача, свідчить про волевиявлення військовослужбовця щодо забезпечення саме його після смерті. Додатково позивач зазначає, що після загибелі військовослужбовця саме йому було повідомлено про смерть, передано особисті речі, а також здійснено виплату належних грошових сум, що, на його переконання, свідчить про фактичне визнання державними органами його статусу як єдиної близької особи та спадкоємця загиблого. Разом із тим, на думку позивача, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги, Комісія Міністерства оборони України обмежилася формальним посиланням на відсутність у позивача статусу члена сім`ї у розумінні закону (батька, подружжя, дитини або утриманця), не надавши оцінки наданому заповіту, не дослідивши обставин фактичних сімейних відносин та не мотивувавши, чому особисте розпорядження загиблого не може бути враховане при вирішенні питання про виплату. Таким чином, позивач вважає, що спірне рішення прийнято без повного та всебічного дослідження обставин справи, без належного врахування всіх поданих доказів та без достатнього правового обґрунтування, у зв`язку з чим воно є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2025 позовну заяву залишив без руху.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 15.09.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог зазначає, що право на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є спеціальним державним соціальним правом, яке виникає виключно у визначеного кола осіб, прямо передбачених статтею 16-1 Закону № 2011-XII та Постановою КМУ №168, а саме: батьків, одного з подружжя, дітей та утриманців загиблого. Отже, особи, які не належать до цього вичерпного переліку (зокрема дядько), не є суб`єктами права на отримання такої виплати. Зазначена одноразова грошова допомога має особистий, нерозривно пов`язаний із особою загиблого характер, оскільки право на її призначення виникає саме в момент смерті військовослужбовця та визначається станом на цю дату. Крім того, право на отримання одноразової грошової допомоги не входить до складу спадщини, оскільки відповідно до статей 1219 та 25 Цивільного кодексу України не переходять у спадщину права, нерозривно пов`язані з особою, зокрема права на соціальні виплати. Спадкуванню підлягають лише ті суми, які були нараховані або призначені за життя особи, але не отримані нею. Оскільки одноразова грошова допомога не була призначена за життя військовослужбовця, вона не може бути об`єктом спадкування. Таким чином, на думку відповідача, навіть наявність заповіту або особистого розпорядження загиблого не створює права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки чинне законодавство на момент смерті військовослужбовця не передбачало можливості переходу такого права за заповітом чи у порядку спадкування. Відтак, Комісія Міністерства оборони України діяла у межах своїх повноважень, правильно застосувала норми матеріального права та обґрунтовано дійшла висновку про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги. З огляду на викладене, на думку відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

24.10.2023 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.11.2023.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть №3149/НЕ від 01.11.2023, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув у зоні бойових дій, ушкодження внаслідок військових дій, спричиненні іншими видами вибухів та уламків.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №245 від 01.09.2024 позивач зазначений дядьком померлого військовослужбовця ОСОБА_2 .

Відповідно до вказаного наказу ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення, а саме призначено до виплати щомісячна премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 480% від посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з Урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, за період з 01 по 30 жовтня 2023 року, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, та на підставі п. б окремого доручення Міністра Оборони України від 01.02.2023 № 2683, за 2023 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік відповідно до Розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, в розмірі місячного грошового забезпечення.

У зв`язку із тим, що ОСОБА_2 19.05.2023 склав на користь ОСОБА_1 заповіт, нотаріально посвідченого державним нотаріусом Онуфріївською державної нотаріальної контори Кіровоградської області Оніщенко А.А., позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю - ОСОБА_2

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом №45/д від 30.05.2025 про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги.

Вказане рішення мотивоване тим, що: «Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 Nє 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", , одноразова грошова допомога виплачується сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

У редакції статті 16-1 згаданого Закону, чинній на дату смерті військовослужбовця, зазначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім?ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", або згідно статті 31 частини першої згаданого Закону, члени сім?ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до наданих документів заявник (дядько) не відноситься до визначеного Законом кола осіб.

Також за поданими документами неможливо встановити, чи с ОСОБА_1 непрацездатним (особою з інвалідністю) та чи перебував на утриманні ОСОБА_3 ». З огляду на викладене вирішено документи позивача повернути на доопрацювання з метою надання документів, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі, в редакції на дату загибелі військовослужбовця 24.10.2023 - Закон №2011-XII).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Правовідносини щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги врегульовано статтями 16 - 16-4 Закону № 2011-ХІІ, які неодноразово зазнавали змін, зокрема, в частині визначення кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу в разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Так, згідно ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. (пп. 1 п. 2 ст. 16 цього Закону).

Статтею 16-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до ч. 3 ст. 16-2 Закону №2011-XII розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II; Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 (далі в редакції на дату загибелі військовослужбовця 24.10.2023 - Постанова № 168)

Відповідно п. 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У свою чергу перелік осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 (далі в редакції на дату загибелі військовослужбовця 24.10.2023 - Закон №2262-XII ) передбачено у статті 30 вказаного Закону.

Зокрема, ч. 1 та 2 ст. 30 Закону №2262-XII встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Відповідно до ст. 31 Закону №2262-XII члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

29.03.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09.12.2023 №3515-IX, яким статтю 16-1 Закону №№2011-ХІІ викладено у новій редакції:

« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"

Крім того, на виконання Закону №2011-ХІІ, пункту 2-1 постанови № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45 затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затверджених Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45. (далі - Порядок №45)

Згідно пункту 1.4. розділу І Порядку №45 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Крім того, відповідно до п.п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3515-IX від 09.12.2023, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім пункту 3 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону. Цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

Тобто, прикінцеві та перехідні положення згаданого закону містять застереження щодо зворотної дії в часі та, відповідно, подальшого права на виплату одноразової грошової допомоги лише в частині зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті дітей і лише при тій умові, якщо грошова допомога не призначалась жодній з інших осіб. Інших застережень щодо дії в часі та щодо кола осіб, згаданий закон не містить.

Отже, враховуючи, що право осіб на отримання одноразової грошової допомоги законодавець пов`язав саме із днем загибелі (смерті) військовослужбовця, тому при вирішенні питання про наявність в особи права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги застосуванню підлягає закон, чинний на момент виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на дату смерті (загибелі) військовослужбовця.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.10.2024 у справі №140/4695/22, від 12.05.2026 №280/1098/25.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акт не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо офіційного тлумаченню наведеної вище норми Основного Закону.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

З загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інши нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп зазначено, що стаття 5 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держав (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акт пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Таким чином, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.06.2026 у справі №560/9476/25.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду

Аналіз наведених норм свідчать про те, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною виплатою компенсаційного характеру, право на яку мають, зокрема, визначені в статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ члени сім`ї загиблого військового, які можуть реалізувати таке право з дня його виникнення.

Водночас спірне в цій справі рішення відповідача про повернення поданих документів на доопрацювання прийнято 30.05.2025 тобто в період дії нової редакції статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ яка передбачає право на отримання одноразової грошової допомоги особам, на користь яких складено особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Суд, дослідивши наведене нормативне регулювання, дійшов висновку, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №280/1098/25.

Водночас, право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події.

З огляду на викладене, враховуючи наведені положення Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі та висновки Верховного Суду, суд у контексті спірних правовідносин зазначає, що під час вирішення питання щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент виникнення такого права, тобто на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Повертаючись до обставин даної справи суд зазначає, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.11.2023 датою загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є 24.10.2023, а тому станом саме на цю дату слід визначати право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

Враховуючи, що статтею 16-1 Закону №2011-ХІІ у редакції, чинній станом на дату загибелі військовослужбовця, а саме 09.03.2022, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого військовослужбовця, визначення таких осіб здійснювалося відповідно до положень Сімейного кодексу України та Закону №2262-XII.

Із наведених положень законодавства, суд дійшов висновку, що для підтвердження права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-ХІІ у редакції, чинній станом на 23.10.2023, позивач повинен був довести належність до кола осіб, визначених цією нормою або факт перебування позивача на повному утриманні.

Водночас, для підтвердження статусу утриманця позивач повинен був довести наявність обставин, передбачених статтями 30, 31 Закону №2262-XII, зокрема, що він є непрацездатним членом сім`ї або перебував на повному утриманні загиблого чи отримував від нього допомогу, яка була для нього постійним та основним джерелом засобів до існування.

Натомість ані до заяви про призначення одноразової грошової допомоги, ані під час розгляду справи судом, позивачем не подано доказів, які б підтверджували його належність до кола осіб, що мають право на отримання такої допомоги відповідно до законодавства, чинного на дату загибелі військовослужбовця.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів спільного проживання позивача із загиблим військовослужбовцем також відсутні докази того, що позивач перебував на утриманні загиблого.

Щодо посилань позивача, що наказом командира в/ч НОМЕР_3 від 01.09.2024 позивачем було отримано як єдиним спадкоємцем загиблого грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, щомісячну премію та надбавку від окладу загиблого, а тому вказані факти свідчать про те, що Міністерство оборони України своїми діями визнало право Позивача на отримання виплат, які він отримує як єдиний спадкоємець загиблого, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №245 від 01.09.2024 до виплати ОСОБА_1 призначено щомісячна премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 480% від посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з Урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, за період з 01 по 30 жовтня 2023 року, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, та на підставі п. б окремого доручення Міністра Оборони України від 01.02.2023 № 2683, за 2023 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік відповідно до Розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до п. 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (надалі Порядок № 260) у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п. 2 розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Виходячи із змісту зазначених норм права, до складу спадщини входять виплати, нараховані особі, але не отримані нею за життя.

Відповідно до стаття 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця: зокрема - права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

З наведеного висновується, що спадкоємці мають право на отримання виплат лише у випадку, якщо така виплата була належна (призначена, нарахована) померлому або присуджена йому на підставі судового рішення, що набрало законної сили за життя, однак померлим не отримана.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.03.25 у справі № 160/4344/24.

Суд звертає увагу, що право на отримання належного, але не виплаченого за життя грошового забезпечення військовослужбовця та право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця мають різну правову природу.

Так, грошове забезпечення, премії, надбавки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, допомога на оздоровлення та інші виплати, право на які виникло у військовослужбовця за життя, є складовими його майнових прав. У разі смерті військовослужбовця такі нараховані або належні до нарахування суми можуть бути виплачені членам сім`ї чи спадкоємцям відповідно до статті 1227 ЦК України та розділу XXX Порядку № 260, оскільки вони фактично замінюють отримання самим військовослужбовцем належних йому за життя коштів.

Натомість одноразова грошова допомога у разі загибелі військовослужбовця, передбачена Постановою № 168, не є виплатою, яка належала самому військовослужбовцю за життя, не входить до складу його грошового забезпечення та не становить об`єкта спадкування. Право на таку допомогу виникає не у загиблого військовослужбовця, а безпосередньо у визначеного законом кола осіб після настання юридичного факту його загибелі та реалізується ними самостійно на підставах і в порядку, встановлених законодавством.

Відтак факт виплати позивачу як спадкоємцю належного загиблому військовослужбовцю грошового забезпечення, право на які виникло у спадкодавця за життя, не свідчить про визнання за позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, оскільки зазначені виплати мають різну правову природу та різні підстави виникнення.

Хоча у заповіті ОСОБА_2 висловив волю щодо передачі позивачу всього належного йому майна, а також прав та обов`язків, які належали йому на день смерті або можуть належати у майбутньому, сама по собі наявність такого заповіту не є достатньою правовою підставою для набуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Як уже зазначалося судом, при вирішенні питання щодо наявності права на отримання одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент виникнення такого права, тобто на дату загибелі (смерті) військовослужбовця. У даному випадку такою датою є 24.10.2023.

Суд звертає увагу, що на дату складання заповіту та на дату загибелі ОСОБА_2 положення Закону № 2011-ХІІ не передбачали можливості набуття права на одноразову грошову допомогу особою, визначеною військовослужбовцем у заповіті чи іншому особистому розпорядженні. На той момент право на отримання такої виплати належало виключно особам, прямо визначеним законом, а саме членам сім`ї, батькам, одному з подружжя, який не одружився вдруге, дітям та утриманцям загиблого військовослужбовця.

Відповідно до принципу римського права nemo plus iuris ad alium transferre potest quam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам), заповідач не може шляхом заповіту наділити спадкоємця правом на отримання соціальної виплати, якщо таке право не входить до складу спадщини та не підлягає спадкуванню відповідно до закону.

Таким чином, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця виникає виключно у осіб, прямо визначених статтею 16-1 Закону № 2011-XII (чинній на момент смерті військовослужбовця), та не входить до складу спадщини згідно зі статтею 1219 ЦК України, заповіт не може бути самостійною підставою для набуття такого права особою, яка не належить до кола отримувачів, визначених законом.

Суд наголошує, що станом на дату загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 , а саме 24.10.2023, позивач не належав до кола осіб, визначених законодавством як отримувач одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця.

Фактично до внесення вищезазначених законодавчих змін волевиявлення військовослужбовця з визначення особи отримувача допомоги не породжувало правових наслідків.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що застосовуючи редакцію статті 16-1 Закону №2011-ХІІ станом на 24.10.2023 при визначенні права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 , відповідач діяв правомірно та у спосіб визначений Порядком № 45, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування прийнятого ним рішення, оформленого протоколом №45/д від 30.05.2025.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Беручи до уваги результати судового розгляду, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Водночас, суд звертає увагу, що Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2025 позовну заяву залишив без руху у зв`язку з необхідністю доплати судового збору.

При цьому суд виходив із того, що заявлені позовні вимоги мають майновий характер, а ціна позову становить 15 000 000 грн, у зв`язку з чим розмір судового збору було визначено у сумі 15 140 грн. Оскільки позивачем на той час було сплачено 1 211,20 грн судового збору, судом було запропоновано доплатити 13 928,80 грн.

Разом із тим, під час подальшого розгляду справи суд дійшов висновку, що зазначені висновки щодо необхідності доплати судового збору були передчасними. Відтак сплата позивачем додатково 13 928,80 грн судового збору фактично призвела до внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, надмірно сплачений судовий збір у сумі 13 928,80 грн може бути повернутий позивачу за його клопотанням за ухвалою суду.

Керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

2. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач: Міністерство оборони України, місцезнаходження: АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_5.

Суддя Сас Є.В.