Рішення № 137549542, 17.06.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/26863/25

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивачка просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перерахунку пенсії виходячи із 70 % відповідних сум грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, та обмеження максимального розміру пенсії 10-ма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 10 липня 2025 року;

- зобов`язати відповідача провести з 10 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії виходячи із 70 % відповідних сум грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, та без обмеження максимальним розміром 10-ма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016, згідно з яким визнано неконституційними положення другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (надалі - Закон № 2262-XII). Покликаючись на рішення Конституційного Суду України, у яких Суд наголошував щодо неприпустимого звуження обсягу соціальних гарантій шляхом внесення змін до законодавства, а також правових висновків Верховного Суду у низці рішень щодо неможливості обмеження пенсійної виплати, позивачка наполягає на тому, що відповідач без законних на те підстав обмежує її пенсію максимальним розміром.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що питання можливості обмеження пенсії максимальним розміром неодноразово розглядалося Верховним Судом й у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, від 21 травня 2021 року у справі № 347/2083/16 та від 27 січня 2021 року у справі № 344/1326/17, зокрема, зроблені висновки, які зводяться до того, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до, зокрема, Закону № 2262-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року (надалі - Закон № 3668-VI), поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Розглянувши доводи у позовній заяві та відзиві на позов, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з урахуванням такого.

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та з 21 квітня 2025 року отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

На звернення позивачки щодо виплати пенсії без обмежень максимальним розміром, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 10 липня 2025 року № 26292-23385/П-02/8-0600/25 повідомило про відсутність підстав у виплаті пенсії без застосування обмеження її максимальним розміром, оскільки відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Оскільки розрахунковий розмір пенсії позивачки становить 26528,57 грн, з урахуванням максимального розміру пенсія до виплати складає 23610,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Отже, Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Отже, норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, натомість суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 14 травня 2024 року у справі № 420/7840/21, від 29 травня 2024 року у справі № 560/12853/21, від 18 липня 2024 року у справі № 300/2531/21.

Відтак, доводи відповідача про існування законних підстав для обмеження пенсії позивачки є необґрунтованими. При цьому, посилання відповідача на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, від 21 травня 2021 року у справі № 347/2083/16 та від 27 січня 2021 року у справі № 344/1326/17 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах зроблені за різних фактичних обставин справи та іншого правового регулювання.

Так, у справі № 580/234/19 вирішувалося питання перерахунку та виплати пенсії згідно з пунктом 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року № 418 (в редакції постанови КМУ від 09 серпня 2005 року № 713); а у справах № 347/2083/16 та № 344/1326/17 позовні вимоги стосувались перерахунку пенсії за періоди до визнання Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 неконституційним положення закону, яким обмежується розмір пенсії осіб, звільнених з військової служби. Тож ці висновки Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин.

Отже, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивачки, право на пенсійне забезпечення якої встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним, а тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки суд доходить висновку, що право позивачки на належне пенсійне забезпечення підлягає поновленню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України виплатити пенсію позивачки з 10 липня 2025 року без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Щодо позовних вимог щодо перерахунку пенсії виходячи із 70 % відповідних сум грошового забезпечення, суд виходить з того, що розрахунком по пенсійній справі позивачки № 0604031128 (МНС) станом на 10 липня 2025 року підтверджується урахування при обчисленні пенсійної виплати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Проте, за цим же розрахунком, при визначенні пенсійної виплати відповідачем обмежено пенсію максимальним розміром (23610 грн).

Відтак, суд переконаний, що виплата пенсії, право на яку захищене цим судовим рішенням, не може враховувати вимог, фактичне виконання яких відповідачем уже відбулося. Такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки фактично зобов`язують пенсійний орган вчинити дію, яка (в частині розрахунку) вже була ним вчинена, що суперечить принципу правової визначеності та не відповідає завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав у межах наявного спору.

Аналогічні висновки за подібних зі спірними обставин зроблено Верховним Судом у постанові від 22 липня 2025 року у справі № 620/5993/24, які в силу норми частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають урахуванню судом.

Тому у цій частині позовних вимог належить відмовити.

Виходячи з положень частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позов ОСОБА_1 містить одну вимогу немайнового характеру, яка хоча і частково, але підлягає задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених / незадоволених позовних вимог.

Такий підхід викладено Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі № 620/1116/20 та який є застосовним при вирішенні розподілу судових витрат зі сплати судового збору у цій справі.

Тож сплачений позивачкою судовий збір згідно із квитанцією від 25 листопада 2025 року підлягає відшкодуванню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним немайновим вимогам.

Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 10 липня 2025 року з обмеженням її максимального розміру.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 10 липня 2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

17.06.26